Пісня солов'я опівночі та ранковий дощ (Жоан Міро, 1940)

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справив на вас твір? Який настрій викликав?
• 2. Визначте мотив поезії. Що сприяє його розкриттю?
• 3. Прокоментуйте синтаксичні особливості поезії.
• 4. Знайдіть у творі метафори. Поміркуйте, з якою метою автор їх використовує. Яка з них видалася вам найбільш яскравою? Обґрунтуйте свою думку.
• 5. Чи властива цьому твору музикальність? Якими засобами досягає цього поет?

Ділимося читацьким досвідом

• 6. Пригадайте вірш Олександра Олеся «Чари ночі». Що об'єднує цей твір із віршем П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить...»? Який твір справив на вас більше враження? Чому?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

• 7. Яка із запропонованих у підручнику картин (с. 25—26) могла б стати ілюстрацією до вірша П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить...»? Поясніть, чому ви так вважаєте.

• СПОГАДИ ПРО КОХАННЯ («О ПАННО ІННО...»)

Лірична поезія не любить прямого слова, а тим паче коли це поезія інтимна. Над усе важливі натяки, умовчання, що допомагають зберегти загадку кохання. Та чи й узагалі можливо емоції закоханої людини підпорядкувати законам логіки?

Вірш «О панно Інно...» (1915) важко осягнути самим лише розумом. Автор розраховує на здатність співпереживання, емоційний досвід читачів, котрим знайомий стан закоханості, що надовго залишає свій слід у людській душі. Ліричний герой, занурившись у спогади, якраз і розмірковує над складністю, навіть парадоксальністю людських почуттів.

Дослідники вказували, що ця поезія має й біографічну основу. Коли П. Тичина жив у Чернігові, він був знайомий із сестрами Інною та Поліною Коновал. В одну з них, Поліну, юнак був безнадійно закоханий. Через роки він створив поетичний твір про ті давні й дивні почуття.

Здається, саме самотність підштовхнула ліричного героя до сповіді («Я — сам. Вікно. Сніги...»). Подумки із засніженої зими сьогодення він переноситься до весни й кохання («Давно. Цвіли луги...»). Та й не одразу говорить те, що хотів насправді сказати. Адже від згадки про одну сестру, яку любив «дитинно, злотоцінно», майже непомітно переходить до відвертої й інтимної розмови з іншою («О панно Інно, панно Інно...»). У пам'яті героя зринають спогади про «іншу сестру» («Зимовий вечір. Тиша. Ми»). І далі все розвивається майже поза волею героя («А хтось кричить: ти рідну стрів!»).

І не важливо, зрештою, чи був герой насправді закоханий в «іншу сестру», чи просто самотність, пам'ять і фантазія зіграли з ним отакий жарт. Не випадково автор лишив фінал відкритим: «Сестра чи Ви? — Любив...» І справді, головне те, що любив!

Портрет дівчини (Федір Кричевський, 1930-ті)