Читацький практикум

«Недумано, негадано...»

* * *

Недумано, негадано

забігла в глухомань,

де сосни пахнуть ладаном

в кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,

аж холодно джмелю.

А я тебе,

а я тебе,

а я тебе

люблю!

Ловлю твоє проміння

крізь музику беріз.

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампана,

і вже без вороття, —

я п'яна, п'яна, п'яна

на все своє життя!

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Розкажіть про почуття, настрій, що їх викликав у вас прочитаний твір.
• 2. Які зорові та звукові образи, образи запахів є у творі? Який пейзаж вони допомагають уявити читачеві? Яке значення має цей пейзаж для розкриття основного мотиву твору?
• 3. Які засоби забезпечують милозвучність твору? Наведіть приклади з тексту.
• 4. Поміркуйте, які засоби у творі дозволяють досягти емоційної напруги, передати відчуття душевного піднесення.

• ПРО ЧАС («ПО СЕЙ ДЕНЬ ПОСЕЙДОН ПОСІДАЄ СВІЙ ТРОН...»)

2011 року вийшла збірка Л. Костенко «Річка Геракліта», яку впорядкувала донька поетеси О. Пахльовська. У цій книзі надруковано не лише раніше відомі, а й нові твори авторки. А в назву винесено ім'я давньогрецького філософа, який уславився роздумами про людину і час. Саме Гераклітові належать парадоксальні слова: «У ту саму ріку входимо і не входимо, існуємо і не існуємо. На того, хто входить у ту саму ріку, набігають все нові й нові хвилі».

Л. Костенко в одному з інтерв'ю зізналась: «Дуже розумним у поезії бути погано. Я з юності страшенно любила читати філософські книги і дуже хотіла стати мудрою. Мені великою мірою це ніби вдалося. І от я читала, читала і раптом зрозуміла, що це починає мені заважати. У мене навіть був період зарозумних віршів. Але я відчувала, що поезія хоче іншого. Так у мене пройшло бажання бути розумною — і я дозволила собі бути вільною».

Очевидно, філософські роздуми про час позначились і на доборі поезій до «Річки Геракліта». Не випадково упорядниця збірки зазначила: «Причали цієї річки Геракліта — це минуле і майбутнє, це міста і місця нашої пам'яті, це все, що нам дороге, це наші зустрічі, які завжди є початком нового».

У цьому контексті й слід сприймати вірш «По сей день Посейдон посідає свій трон...». Він — про індивідуальне переживання часу, а ще про природне бажання гармонії та краси в людському житті. Образи античної міфології уособлюють у поезії бажаний ідеал, а сумним дисонансом виступають згадки про «танкер» і «мазут» як реальність сучасного світу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно