Художній світ поезії Ліни Костенко

Письменниця та її доба. У радянські часи Ліна Костенко брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Коли в 1965 р. почався наступ на українську інтелігенцію, вона одна з небагатьох не злякалася тиску влади й підписала листи протесту проти арештів.

Вона свідомо й чесно на судовому процесі у Львові підтримувала В. Чорновола, братів Горинів, І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва, разом з І. Драчем ініціювала виступи львівських письменників на захист заарештованих.

Творчість. Художній світ поезії Ліни Костенко багатоманітний і різнобарвний. Передусім це інтимна лірика з визнанням кохання найвищою цінністю життя.

Перша збірка «Проміння землі» (1957) пройнята любов’ю до людини, своїх сучасників, інтересом до їхнього напруженого ритму життя, багатого духовного світу. Водночас у віршах звучить глибоке занепокоєння долею своїх сучасників, яким випало жити в непрості часи соціальних змін.

«Вітрила» (1958) — друга збірка Ліни Костенко, у якій простежується поетична риторика перших років післясталінської «відлиги». У цій збірці вперше з’явилися мотиви солідарного переживання долі й жертовного покликання поетеси та мистецтва як осягнення і співпереживання життєвих драм у плинності часу.

«Мандрівки серця» (1961) стала наступною книжкою Ліни Костенко із провідним мотивом пізнання серцем світу й людей. У поезіях збірки також часто звучить мотив вірності життєвій правді, мотив глибокого душевного єднання з подоланими, а не з переможцями.

«Над берегами вічної ріки» (1977) — збірка, наскрізним мотивом якої є уславлення звичайної земної людини, що має щире серце й чисте сумління. «Вічна ріка» — це життя кожної окремої людини, нації, це пам’ять народу й особистості, що знала щастя й страждання, кохання й неспокій.

«Неповторність» (1980) — збірка-резюмування внутрішнього досвіду, що його набула поетеса за роки мовчання. Лейтмотив книжки — унікальність особистості та її життєвого досвіду, самоствердження в духовному зростанні.

«Сад нетанучих скульптур» (1987) є тематичною домінантою з провідним мотивом «митець і батьківщина», що допомагає поетесі осмислити й донести до читача ще одну важливу проблему — «художник і тиран».

Прикметні особливості індивідуального стилю Ліни Костенко:

• філософічність: мотив віталізму, уславлення життя, мотив неперервного зв’язку часів, мотив незнищенності людини, роду, народу, людства, мотив відповідальності митця за непідкупність, мудрість і сміливість поетичної Музи, швидкоплинності часу;
• історизм мислення: у невпинній боротьбі поетеси за правду, у плеканні української мови та її етнокультурних витоків, у прагненні поєднати досвід поколінь — минулого, сучасного й майбутнього, у використанні в умовах тоталітарного режиму езопівської мови з метою привернути увагу до проблем української культури, історії;
• традиційність: у співвіднесенні національної мовної картини світу з індивідуальною мовною картиною самої поетеси, у високій естетиці поетичного слова, афористичності висловів;
• інтелектуалізм: в осмисленні великих історичних пластів матеріалу, у вибудовуванні паралелей між різними видами мистецтва, історичними подіями, видатними особистостями;
• публіцистичність: в активному утвердженні громадянської позиції.

 

«СТРАШНІ СЛОВА, КОЛИ ВОНИ МОВЧАТЬ...»

Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать...» увійшов у збірку «Неповторність» (1980). У творі висловлено роздуми про значення і сутність поетичного мистецтва в житті людини, про роль митця. Це філософська лірика, оскільки авторка намагається осмислити вічні теми, залучити до діалогу своїх читачів, які мають сформувати власне судження про призначення слова і митця у вирі буття.

Для ліричної героїні Ліни Костенко творчість — це категорія краси. Поетеса вважає, що митець несе велику відповідальність перед людьми за свої слова і творіння, бо йому вірять, до нього дослухаються, із ним здійснюють комунікацію у процесі осмислення художнього твору. Авторка так само, як і її лірична героїня, переконана, що справжній поет той, чия «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Ці слова оприявнюють головну думку вірша.

Ця поезія багата на засоби художньої виразності, зокрема епітети («страшні слова», «безсмертний дотик»), антитезу («краса й потворність», «асфальти й спориші»), метафори («слова мовчать, причаїлись»), оксиморон («слова мовчать») тощо.

«ХАЙ БУДЕ ЛЕГКО. ДОТИКОМ ПЕРА...»

Вірш «Хай буде легко. Дотиком пера...» увійшов до збірки «Неповторність» (1980). Це ліричні роздуми про значення слова в житті людини. Поезія належить до філософської лірики й має форму етюду, замальовки. Ліричну героїню переповнює відчуття щастя й радості, водночас вона приходить до усвідомлення того, що людині для гострішого відчуття наповненості свого буття іноді потрібно виходити із зони психологічного комфорту, приємних вражень («Хай буде гірко») і зосереджуватися на плинності, мінливості й строкатості життя.

Поезія метафорична («осінь похлинулась димом», «хай не розбудить смутку телефон», «печаль не зрушиться листами», «сон... ледь торкнувся пам’яті вустами»). Епітети («білий світ», «чорні дні») увиразнюють контрастність буття, а використаний засіб паралелізму (настрій — природа) робить вірш чуттєвим, споріднює його з художньою аквареллю.

«НЕДУМАНО, НЕГАДАНО...»

Вірш «Недумано, негадано...» — неперевершений зразок інтимної лірики. Для Ліни Костенко кохання — всеохопне почуття, і лірична героїня віддається йому повністю: «...я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя]». Провідним мотивом твору є освідчення ліричної героїні в коханні, ідея — оспівування краси й сили любові: «А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю!». Почуття закоханої сильні й глибокі, вони суголосні красі навколишньої природи, самому життю — «Ловлю твоє проміння крізь музику беріз». Одухотворений образ ліричної героїні зливається з образом авторки, відтак розкриває відвертість, щирість самої Ліни Костенко, яка своїм коханим віддавала своє серце і душу — «Люблю до оніміння, до стогону, до сліз».

Текст поезії багатий на метафори: «кадильниці світань», «музика беріз», вечір «пахне м’ятою»; риторичні оклики: «Я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя!».

Запитання і завдання

• 1. Коротко схарактеризуйте творчий доробок Ліни Костенко. Назвіть особливості індивідуального стилю поетеси.
• 2. Тема значущості слова, мистецтва та його ролі в суспільстві — одна з основних у творчості Ліни Костенко. Дослідіть її розкриття на прикладі віршів «Страшні слова, коли вони мовчать...» і «Хай буде легко. Дотиком пера...».
• 3. Як у поезії Ліни Костенко розкрито глибоко інтимне почуття кохання? Які засоби художньої виразності використано? Які акценти зроблено?
• 4. Мотив єднання людини зі світом мистецтва і природою звучить у вірші «По сей день Посейдон посідає свій трон...». Самостійно проаналізуйте цю поезію. На її прикладі визначте ознаки індивідуального стилю поетеси.
• 5. Чому поезію Ліни Костенко називають філософічною? Яка важлива філософська проблема знаходить своє вираження в її творах?
• 6. Чи можна вважати, що поезія Ліни Костенко інтелектуальна? Доведіть це на матеріалі віршів поетеси.

Читацький довідник

Роман у віршах належить до ліро-епосу і презентує один із різновидів романного жанру. Він поєднує епічну оповідь, розгорнутий сюжет, доволі велику кількість образів-характерів із суб’єктивною передачею думок, емоцій, почуттів автора віршованою мовою, що властиво для ліричних творів.

Роман у віршах став популярним у ХІХ-ХХ ст. В Україні цей жанр набув поширення в 40-70 роках XX ст. («Марина» М. Рильського, «Червоногвардієць» В. Сосюри, «Поліська трилогія» О. Підсухи, «Молодість брата» Л. Первомайського, «Маруся Чурай»Ліни Костенко).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Фасоля (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)