• ЧИ ВІН «МАРНУЄ РОКИ»?

(«АСТРОЛОГ»)

Письменники-постмодерністи не люблять повчати, моралізувати, робити якісь серйозні висновки. Це вони «доручають» читачам. Найчастіше іронізують, навіть коли торкаються поважних тем, — демонструють філософське ставлення до світу. Так і в поезії «Астролог»: іронічно про сенс життя. А ще про захоплення, покликання, відданість, споглядання, про самоту й неминуче розчарування.

Астролог у польоті (П'єр Алешинський, 1973)

У вірші створено образ астролога (не астронома!), насправді дивака й відлюдника, котрий бачить світ по-іншому — крізь лінзи свого телескопа. І ця його оптика творить незвичний ракурс буття: поряд сонце, «небесна ковбаня», а десь далеко, внизу — люди, місто, площі, геть інше життя. Ну як уникнути розчарувань? І взагалі, чи марнує роки астролог?

Читацький практикум

Астролог

У нього палка потреба,

у нього жадання слізне:

окраєць нічного неба

піймати у фокус лінзи...

Бо він живе на горищі,

а там сутерени вищі:

у сутінках — мерехтіння

і сонце межує з тінню.

Він дивиться тільки вгору,

і небо лоскочуть вії,

коли в полудневу пору

від кухні смаженим віє.

Над містом літають птахи,

а поруч із ними «ахи»,

коли роззявлять на площі

голодні роти бідолахи.

Земля собі пілігримить,

кружляє собі й кружляє,

а хтось нові пелерини

на осінь собі замовляє —

а він живе на горищі

(там зимно, там вітер свище),

але насправді з горища

небесна ковбаня ближча.

У нього маєтків немає —

згори в декольте заглядає,

а в місті вічність минає

не так, як він загадає.

(Балконне крило ажурне

й сентиментальне, мов танґо,

обжив бароковий янгол —

створіння пухке й безжурне.)

І взявши голову в руки,

він крикне собі з розпуки:

«Чого я марную роки?!

Візьму попід руку Юзьку,

піду в пивничку на Руську,

забуду святі мороки!

Забуду святі мороки...»

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справила на вас поезія? Які почуття викликала, до яких думок спонукала? Які запитання у вас виникли?
• 2. Як ви зрозуміли назву твору? Як ви гадаєте, у цій назві відбивається авторська іронія? Обґрунтуйте свої міркування.
• 3. Які образи поезії вас найбільше вразили, зацікавили?
• 4. Яким постає астролог? Чим зацікавлює цей образ? На вашу думку, цей образ є реалістичним, алегоричним чи символічним? обґрунтуйте свої міркування.
• 5. Доведіть, що у світі ліричного героя поезії поруч існує «високе» і «низьке», поетичне і приземлене, навіть брутальне.
• 6. Зверніть увагу: останній рядок поезії повторюється, але з різними розділовими знаками. На вашу думку, що криється за цими трьома крапками?

• ПРО ТВОРЧІСТЬ І ЖИТТЯ

(«ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ»)

Це вірш про захват від творчості й життя, що відсилає до молодості з її легким і безпосереднім сприйняттям світу. А героєм є студент давньої школи, відомий, скажімо, за творами М. Гоголя (у його повісті «Вій» зображено таких «спудеїв» на вакаціях — богослова Халяву, філософа Хому Брута й ритора Тиберія Горобця).

По давніх українських школах учням прищеплювали навички красномовства й поетичного мистецтва. Але герой поезії Ю. Андруховича зі своїми творами від «риторик і поетик академій» прямує на площу або ж у поля — «читати вірші травам і вітрам». Це спонукає читача до думки, що поезія — це не сухий академізм, не правила й норми, а чари й магія, що змінюють світ.

Читацький практикум

Пісня мандрівного спудея

Агов, мої маленькі чортенята!

З-під свити я вас випущу на світ —

туди, де кров з любов'ю черленяться,

де пристрастей і пропастей сувій...

Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!

(які невірні рими в голові!),

але коли до серця входять вірші —

прекрасні, наче крила голубів,

які тоді надії!..

З риторик і поетик академій —

гайда на площу, як на дно ріки!

Підслухані у вирі цілоденнім,

ті рими — вчителям наперекір

(у вчителів, здається, перекір)!

Або в поля, як на зелену прощу —

читати вірші травам і вітрам!..

І постарайтесь, я вас дуже прошу,

щоб явір тихі сльози витирав,

щоб небо, нахилившись, наслухало,

щоб завше був натхненний соловій...

Хвалу воздавши часові зухвалу,

звірят і пастухів благословіть!..

Отож, — на світ, за діло — чарувати!

Агов, мої маленькі чортенята!

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справила на вас ця поезія? Які літературні асоціації вона викликала? Який настрій у вас був під час читання твору? Які образи поезії зацікавили?
• 2. Пригадайте поезії вагантів, які ви читали на уроках зарубіжної літератури. На вашу думку, чим «Пісня мандрівного спудея» близька до цих поезій?
• 3. А що вказує на те, що «Пісня мандрівного спудея» не може бути твором поета-ваганта?
• 4. Як ви визначили б мотив цього твору? Наведіть приклади творів, яким властивий цей мотив. Які образи залучали згадані вами поети, щоб його розкрити?
• 5. Які образи створює Ю. Андрухович?
• 6. Яким пафосом пройнятий вірш «Пісня мандрівного спудея»?

• ПРО НАЦІОНАЛЬНОГО ПОЕТА

(«SHEVCHENKO IS OK»)

Есеїстика перебуває на межі художньої літератури й публіцистики. Зазвичай вона містить індивідуальний погляд автора й не претендує на вичерпність у розкритті теми. З урахуванням цього і слід братися до сприймання «Shevchenko is OK».

В основі цього есею — деконструкція, тобто практика руйнування стереотипів. У творі виявляються риси постмодернізму: автор поєднує у своєму письмі науковий стиль із публіцистичним, іронію з пафосом. Уже в першому реченні міститься натяк на те, що українці сприймають Т. Шевченка як ідеалізований образ святого: «Агіографія Тараса Шевченка для більшості українців починається з його дитячої подорожі до кінця світу». Агіографія — це різновид церковної літератури, оповідання про життя святих (житія).

Есей — невеликий прозовий твір довільної композиції, у якому висловлено індивідуальні думки та враження автора з певного приводу.