Олександр Довженко (1894-1956)
- 29-11-2022, 11:08
- 366
11 Клас , Українська література 11 клас Коваленко, Бернадська (рівень стандарту)
ПОЕТ І РОМАНТИК КІНОМАТОГРАФА
ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
1894-1956
Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм.
Олександр Довженко
Довженко став спадкоємцем великої шевченківської любови до України. Це був його вроджений злочин за большевицького режиму, який боявся любови як синоніму Бога. Бо то сила незбагненна, що всіх пересилює...
Євген Сверстюк
Пригадайте!
Які факти біографії О. Довженка та твори письменника відомі вам із попередніх класів? Якою особистістю постає митець у вашому уявленні?
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. на хуторі В'юнище (нині в межах смт. Сосниця Чернігівської області) у селянській родині. Навчався в Сосницькій школі, закінчив Глухівський учительський інститут, працював кілька років учителем у Житомирі, згодом вступив до Комерційного інституту в Києві. У столиці О. Довженко з усією пристрастю віддається громадській роботі, долучається до політичної діяльності.
Революцію 1917-1920-х рр. він зустрів з ентузіазмом, вітав історичний шанс народу побудувати свою державність. Радів, що буде «земля в селян, фабрики в робітників, школи в учителів, лікарні в лікарів, Україна в українців, Росія в росіян». Під час збройного конфлікту між більшовицькою Росією та УНР в 1918 р. він воює проти більшовиків на боці військ Петлюри. В 1919 р. Олександр Довженко потрапив у полон до більшовиків та був засуджений до страти, і лише випадок врятував його від розстрілу.
Олександр Довженко. Автопортрет
У 1921 р.він виїжджає на дипломатичну службу до Варшави, а згодом працює в Берліні. За кордоном вивчає європейське мистецтво, а коли повертається в 1923 р. на Батьківщину, застає вже іншу Україну — більшовицьку. Він мешкає в Харкові, працює художником-ілюстратором і карикатуристом у газеті «Вісті». Митець, чий світогляд був сформований у роки українських визвольних змагань, входить у коло близької йому за духом творчої інтелігенції національного спрямування. Це був натхненний час, коли дебютують Микола Хвильовий, Ю. Яновський, М. Куліш, Л. Курбас, М. Йогансен, ще не був розтоптаний талант В. Сосюри й П. Тичини. У середовищі митців українського відродження 1920-1930-х рр. зароджується й талант О. Довженка. Сашко, як він підписував свої малюнки, повний творчих планів. Хоч і не був письменником, стає членом літературного угруповання ВАПЛІТЕ, позаяк йому були близькі філософські й мистецькі погляди ваплітян, їхня філософія романтики вітаїзму. Водночас він захоплюється «великим німим» — кінематографом, тому 1926 р. переїжджає до Одеси та влаштовується працювати на місцеву кінофабрику. Тут він знімає свої перші учнівські фільми «Вася-реформатор», «Ягідка кохання» та «Сумка дипкур'єра».
Афіша політичного детективу «Сумка дипкур'єра». 1927.
Наприкінці 1920-х рр. у СРСР дедалі чіткіше увиразнюються обриси тоталітарного режиму. Олександр Довженко, у біографії якого були жовто-блакитні сторінки, розуміє, що реабілітуватися необхідно творчістю. Молодий режисер знімає фільми «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Як справжній митець, він зумів за кон'юнктурними революційними темами заховати глибинні смисли про безсмертя українського народу, його потужну духовну силу. Цими фільмами Олександр Довженко на багато десятиліть випередив російський і навіть світовий кінематограф. Аби зрозуміти його феномен як режисера, варто лише зазначити, що багато художніх прийомів, які О. Довженко застосував, згодом неодноразово використовував світовий кінематограф 1930-1960-х рр., а мистецтвознавці вважають його предтечею італійського неореалізму.
Євген Сверстюк писав: «В Европі, де філософсько-естетична культура, сама по собі культура форми була висока, фільми Довженка стали подією в мистецькому житті. Він увійшов до числа десяти найбільших режисерів усіх часів і народів».
На думку літературознавця Юрія Лавріненка, Олександр Довженко та представники доби «розстріляного відродження» «відвернули своїми мистецькими подвигами культурну смерть України, що її заготовила була комуністична реставрація російського імперіялізму».
У СРСР фільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля» потрапили під шквал критики, що поставило під загрозу подальшу творчість митця. Аби «відкупитися», він знімає картину про індустріалізацію «Іван» (1932), але дамоклів меч уже висів над його головою. У 1933 р., дізнавшись про можливий арешт, режисер переїжджає з Києва до Москви, і йому влаштовують зустріч зі Сталіним. «Вождь народів» вирішив «помилувати» режисера, адже розумів, що СРСР необхідні талановиті митці, які її представлятимуть у світі. Але, як Мефістофель у Фауста, забирає його душу — творчу свободу. Наступні 22 роки свого життя О. Довженко поставив усього три фільми — «Аероград» (1935), «Щорс» (1936-1937) і «Мічурін» (1948). Жодна з цих робіт не перевершила попередніх здобутків режисера, стала ідеологічною кон'юнктурою.
Своєрідний ренесанс митця пов'язаний із Другою світовою війною. Уже 23 червня 1941 р. Олександр Довженко пише полум'яну статтю «До зброї!», яку тиражує більшість видань, згодом — низку статей. Він працює фронтовим кореспондентом і режисером. У 1943 р. митець створює документальний фільм «За нашу Радянську Україну», в 1945 р. — «Перемога на Правобережній Україні». Навіть у них він виявив себе новатором: О. Довженко перший у кінодокументалістиці того часу використав прийом «врізки» у фільм кадрів із ворожих стрічок.
Олександр Довженко на зніманні фільму. 1932.
У воєнний період розвинувся художній талант О. Довженка: він створює кілька оповідань та кіноповість «Україна в огні», за яку зазнав нищівної критики від Сталіна. Після цього митцю забороняють жити в Україні, під цензурним наглядом перебувають усі його твори.
У 1944 р. митець починає роботу над «Повістю полум'яних літ», а в повоєнний час пише кіноповісті «Поема про море», «Зачарована Десна», створює сценарій та знімає фільм «Прощавай, Америко» (заборонили завершити).
Із 1951 р. Олександр Довженко викладає режисуру в московському ВДІКу. Найвідоміші його учні — Микола Вінграновський, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані.
Усе життя митець перебував під пильним наглядом спецслужб, до його секретної особової справи під шифром «Запорожець» долучали доноси про кожен крок митця і кожне слово. Щодо цього О. Гончар зазначив: «Він був вічний в'язень, заручник тоталітарного режиму. Не раз йому писалося в атмосфері терору, з метою самозахисту!». І це була найбільша трагедія талановитого митця.
В одному з останніх листів О. Довженко просив: «Допоможіть мені повернутися в Україну... Мені потрібно, щоби бодай з одного мого вікна було видно Дніпро, і десь там попід обрієм — Десну й чернігівські землі». На жаль, і досі прохання митця, навіть посмертно, не виконано.
* * *
Перший самостійний сценарій О. Довженко написав до фільму «Арсенал», і відтоді ця робота стала частиною його творчого процесу. Але вже кіносценарій до стрічки «Звенигора» авторів М. Йогансена та Ю. Тютюнника митець майже повністю переписує.
Сценарій фільму «Земля» присвячений колективізації на селі. Уже перші кадри — смерть 75-річного діда Семена — стають художнім узагальненням відходу у вічність патріархального світу українського селянина. Далі зображено, як комунари відбирають у куркулів землю та переорюють межі. За це головний герой комнезамівець Василь розплачується власним життям — гине від рук сина куркуля. Але фінальні кадри фільму звучать оптимістично — народжується дитина як символ майбутнього, проходить злива, яка очищує землю, виходить сонце й зігріває все суще, згуртовуються люди заради нового життя.
Кадр із кінофільму «Земля». Режисер Олександр Довженко.
У 1942 р. письменник розпочинає написання кіноповісті «Україна в огні». Цей твір — розповідь про окупацію Батьківщини та сумні роздуми про долю народу. Наскрізний образ твору — Україна, розтоптана більшовицькою владою та сплюндрована фашистськими загарбниками. Але, розтерзана, вона навіть у ворогів викликає захоплення.
В атмосфері суспільної відлиги О. Довженко пише кіноповісті «Зачарована Десна» про своє дитинство та «Поему про море», присвячену темі будівництва Каховської ГЕС.
Запитання та завдання
1. Прокоментуйте думку Є. Сверстюка про О. Довженка, винесену в епіграф, спираючися на факти біографії митця.
2. Поясніть, чому тема озаглавлена «Поет і романтик кінематографа».
3. Перекажіть два-три епізоди з біографії митця, які вам найбільше запам'яталися.
4. Поясніть творчий шлях О. Довженка від художника й кінорежисера до письменника.
5. Прочитайте донос на О. Довженка, віднайдений у його справі, що зберігається в Галузевому державному архіві СБУ. Спираючися на текст, поясніть причини творчої нереалізованості митця. Чому найщирішими й найправдивішими є його твори на воєнну тематику та автобіографічна кіноповість «Зачарована Десна»?
«Він доводить, що тому і відстає сучасна радянська література, бо вона покликана показати світу нову людину, народжену соціалізмом. А ця людина поки що тип негативний: неук, ледар, хуліган.
І чесний письменник, який любить свій народ і вірить у соціалізм, не може показати світу таке дітище соціалізму. Тому він мовчить, уникає цієї теми. Треба було б накинутися на сучасну людину, показати її огидність, але цього не дозволить Головліт — адже не можна ж компрометувати ідею соціалізму, який, виявляється, за чверть століття встиг створити масовий негативний тип людини й тільки одиниці великих людей. А одиниці — це не тип.
І ДОВЖЕНКО вважає, що створений негативний масовий тип — це результат вад соціалістичної системи». [Мова оригіналу — російська. Переклад наш. — Автори.].
Домашнє завдання
1. Коли О. Довженка ховали, друзі поклали йому в труну яблука. Чому? Аби відповісти на це запитання, перегляньте в мережі Інтернет кінострічку «Земля» та прочитайте історію Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.
2. Опишіть у робочому зошиті автопортрет письменника (ст.166). У чому його символічність?
«Щоденник»
Починаючи з 1939 р. і до кінця життя О. Довженко веде щоденник, у якому занотовує свої думки з приводу побаченого та пережитого. Частина тексту була назавжди втрачена.
Чому О. Довженко вів щоденник? Очевидно, в умовах, коли відверто висловити у творах свої думки й почуття він не міг, митець прагнув зафіксувати їх на папері щонайменше для себе. Та, безперечно, навіть за таких умов митець не виключав можливості, що колись за інших, сприятливих, обставин нотатки будуть оприлюднені, і тоді читачі дізнаються все про справжнього О. Довженка, чим він жив і що було мотивами його вчинків.
Письменник веде записи не щодня. Бувають проміжки в кілька днів і навіть місяців, однак часто події утворюють здебільшого самостійні блоки, об'єднані однією ідеєю, а всі розрізнені, на перший погляд, записи вибудовуються у цілісну картину сприйняття письменником свого часу. Його роздуми переважно монологічні, однак на сторінках часто можна знайти короткі виразні діалоги. З них постають яскраві типажі радянських кар'єристів, чиновників, бюрократів, байдужих до страждань народу навіть у найтрагічніші воєнні роки.
Для О. Довженка щоденникові нотатки ніколи не були фіксацією побутових і буденних подій. Він продумано обирає певні історичні чи особисті епізоди, які переказує стисло, але супроводжує їх коментарями. У них митець зосереджується на тому, як сприймає, осмислює та оцінює їх. Ось, наприклад, роздуми Олександра Петровича про вродливого й талановитого батька, який так і не зміг розвинути своїх талантів: «Життя батькове було нещасливе... Він був неграмотний, красивий, подібний зовнішньо на професора чи академіка, розумний і благородний чоловік. Родись і вирости він не в наших умовах, з нього вийшов би великий чоловік. Прожив він усе своє життя невдоволений, нездійснений ні в чому, хоч і готовий народженням своїм до всього найвищого й тонкого, що є в житті людства». А в іншому місці — пройняті болем рядки про поневіряння батька в останні місяці життя в окупованому Києві, смерть Сашкового брата Андрія, матір, яка співала колядки.
Найбільше уваги О. Довженко приділяє роздумам про долю українського народу. В умовах, коли лунали звинувачення, що під час окупації цей народ став зрадником, письменник піднімає голос на його захист. Він бачить патріотів-захисників Батьківщини.
Водночас митець шукає причини негідних учинків деяких своїх співвітчизників. Це передусім брак національного виховання: у школах не навчали історії, українці не знають національних героїв, за 25 років радянської влади не надруковано жодного українського словника, а також знищено найвизначніші пам'ятки культури. Звідси — антипатріотизм. «Яка ганьба! Яка мерзота! — вигукує О. Довженко. — Чия огидна рука тут діяла і во ім'я чого? Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені. Де ж і рости дезертиру, як не в нас».
О. Довженко зображує розправу радянського режиму над своїм народом. Зокрема, зазначає: «За 20 з чимось довоєнних років у ній [Україні. — Автори.] не прибавилось населення, хоч і стояла вона на першому місці в Европі по народженню, так вельми жадали боги. Зараз вона важко, коли не смертельно, поранена. Таких утрат, замовчаних через жахливу свою правду, не знав і не знає ні один народ у світі». І з гіркотою він запитує: «...невже любов до свого народу є націоналізм?».
Митець викриває підлабузників, байдужих чиновників на війні, зневажливе й жорстоке ставлення радянської армії до українського народу на визволених територіях, абсурд радянського існування й діагностує: «Зло — від людської дурості».
«Щоденник» — аналіз історії власної душі, своєрідний спосіб психологічної самотерапії. Олександр Довженко часто передає неспокій, тривогу від подій, які переживає він і його країна. Страждання митця завжди спричинене його безсиллям щось змінити.
Чимало сторінок він присвячує переживанням, пов'язаним із критикою його «України в огні»: «Мені важко од свідомості, що "Україна в огні" — це правда. Прикрита й замкнена моя правда про народ і його лихо», «Заборона "України в огні" сильно пригнобила мене. Ходжу засмучений і місця собі не знаходжу»; «Почуваю себе душевно пораненим. Не хочеться жити... Так не можна. Так гріх керувати митцями». Ці й подібні їм рядки — це не слабкість митця, а прагнення вилити біль на папір і таким чином погамувати себе.
Щоденник, а також мемуарна проза, листи, автобіографія в літературознавстві розглядаються як твори, які виражають найпотаємніші переживання автора. На відміну від інших жанрів, щоденник фіксує певні моменти життя в їхньому первісному емоційному сприйнятті. Це свіжі враження діариста1, правдиве свідчення про історію країни та / або власну біографію, а відтак вони сповнені суб'єктивності, але позбавлені домислу.
1 Від англ. diary — щоденник.
Значну частину щоденникових записів можна назвати творчою майстернею письменника. Тут фрагменти кіноповісті «Україна в огні», «Зачарованої Десни», «Повісті полум'яних літ», нереалізованого твору «Золоті ворота». У начерках майбутніх творів О. Довженко розробляє теми, сюжетні лінії, особливості характерів героїв, їхні репліки. Іноді здається, що письменник прагне швидко зафіксувати ідеї, які з'являються, аби їх не втратити. Ось, наприклад, такий фрагмент:
«Написати новелу чи епізод... у формі діалогу — може, про долю й характеристику народу, що протягом століть втрачав свою верхівку інтелектуальну, що кидала його з різних причин і діяла на користь культури польської, руської, лишаючи народ свій темним і немічним у розумінні передової культури. Про відсутність вірності, про легку асиміляцію й безбатьківщину. Про байдужість до своєї старовини й історії».
Алла Горська. Довженко.
На сторінках щоденника О. Довженко формулює естетичний код усієї своєї творчості — краса. Він занотовує 30 квітня 1944 р.: «Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне. У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину».
«Щоденнику» притаманна, з одного боку, публіцистичність оповіді, з іншого — виразне ліричне начало, своєрідний романтичний стиль викладу думок, багата тропіка. Можемо сказати, що О. Довженко і в «Щоденнику» постає перед читачем неабияким митцем і великою людиною, яка своє життя підпорядковує служінню Україні: «Коли б я вірив у Бога, я попросив, помолився б йому, аби послав він мені ясного розуму на десять літ, аби зробити щось добре для свого народу, і більш нічого б не просив...».
Запитання та завдання
1. Поясніть жанрові відмінності між щоденником та автобіографією.
2. Прокоментуйте думку О. Довженка зі «Щоденника»: «І почуття гордості за свій народ — законне почуття». Чому вона була значуща для письменника й чи актуальна вона нині для вас?
3. Поясніть такі тези О. Довженка:
• «...не Україні одній я належу. Я належу людству, як художник, і йому я служу»;
• «Мистецтво моє — мистецтво всесвітнє».
4. Розкажіть, які нові грані особистості митця відкрив вам Довженків «Щоденник».
Домашнє завдання
1. Довженковий «Щоденник» періоду 1941-1945 рр. об'єднайте в тематичні групи. Запишіть їх у робочий зошит.
2. Опишіть репродукцію картини Алли Горської «Довженко» (ст. 172) та використайте щоденникові записи письменника для пояснення символіки образів на полотні.
«Зачарована Десна» (1942-1955)
Історія написання
Задум написати твір про своє дитинство й витоки творчості зародився в Олександра Довженка ще в 1942 р. У воєнні роки в «Щоденнику» він занотовує деякі спогади про своїх рідних та епізоди з далекого минулого. Вони були своєрідними терапевтичними сеансами для митця, якого в той час цькували за «Україну в огні». Як зазначав автор у «Щоденнику», у миттєвості занурення у спогади дитинства він і плакав, і сміявся, і відпочивав душею.
У повоєнний час розрізнені фрагменти складаються в уяві автора в задум цілісного твору. Письменник 30 січня 1948 р. занотовує:
«...написати книгу про своє життя в мистецтві.
Написати докладно й абсолютно одверто, як труд цілого фактичного життя, з великими екскурсами в біографію, у дитинство, у родину, природу, пригадати всі чинники, які створювали й визначали смак, тонкість сприймання.
Що створило мене як кіномитця?
Яка література? Класика? Малярство?
Чи, може, пісні й думи? Чи вражливість бездонна й бездонна фантазія? Чи зачарована Десна?
Як я йшов на зйомку не готовившись, не маючи в цьому потреби. У мене все ставало ясним із початку створення сценарію».
У 1948 р. перша редакція «Зачарованої Десни» була завершена, але робота над твором тривала до 1955 р. Надруковано кіноповість у наступному році, однак зняти за нею фільм О. Довженко так і не встиг.
Ідейно-тематичні домінанти
Олександр Довженко розпочинає роботу над твором як митець зі світовою кінематографічною славою. Виникає запитання: у чому феномен і магія кіноповісті? Аби знайти відповідь на нього, нагадаємо, що автор повертається у своє дитинство, у той час, коли відбувається становлення особистості кожної людини. Він обирає форму спогаду-сповіді, у якій відтворює деякі події з життя, щоб «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».
Тема твору — спогади автора про дитячі роки та визначення чинників, що формували світоглядні основи митця.
Свою «природу» вже зрілий митець О. Довженко окреслив у «Зачарованій Десні так: «...й по цей день я ще не маю темряви в душі» та «Одні тільки бажання творити добрі діла й зостались при мені на все життя». Оце, напевне, і є ті джерела, з яких живляться всі, хто ознайомлюється з творчістю О. Довженка.
У кіноповісті зображено, як у селянському середовищі формувався світогляд митця. Насамперед — у його найближчому оточенні.
Прабаба Марусина — «поетеса» незлобивих прокльонів, які переходили в неї у своєрідні колядки: «Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі». Прадід Тарас — уособлення добра, у нього «руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро». Дід Семен — оповідач старовини, що мав щедру уяву, «розмовляв із кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею й дубом — з усім живим, що росло й рухалось навколо». Дядько Самійло — неперевершений косар на все село. І, нарешті, Сашкові батько й мати — прекрасні зовні й душею, чесні люди, трудівники, на долю яких випало чимало горя. Обоє наділений внутрішньою красою, а разом вони — це той корінь, що формував і живив крону таланту майбутнього митця.
Водночас рідні Олександра Довженка в кіноповісті є уособленням усього українського народу. Тому саме національні та родинні традиції, підкреслює автор, і є витоками таланту митця. А відтак — він має пам'ятати про своє покликання служити рідному народу: «Ніколи не треба забувати про своє призначення й завжди пам'ятати, що митці покликані народом для того, аби показувати світові насамперед, що життя прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ. Дивно й жалісно часом думати, що... так багато краси марно проходить мимо наших очей».
Зі сторінок кіноповісті постає Довженко-митець у щирій любові до народу та до рідної землі. Він поетизує людину-трудівника і світ природи, зображує їх у нерозривній єдності, що є необхідною умовою духовності. Вони (людина й природа) «зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну» — і в цьому ота магія О. Довженка, яка підкорила світ.
Природа, як і світ трудівників-селян, є, на думку Олександра Довженка, ще одним потужним джерелом формування світогляду митця. В «Автобіографії» він писав: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. Та й не тільки митцем». У кіноповісті природа постає і як земля-годувальниця в образі городу, де мати з любов'ю насадила рослини, щоб усе «проізростало», і як нестримна стихія під час повені, і в образах свійських і диких тварин, птахів або незвичного й вигаданого лева. Але, безперечно, центральним образом є річка Десна. Вона для О. Довженка передусім — джерело прекрасного, уяви та фантазії, щастя та душевної рівноваги. Вона вічна, як вічний і народ, який живе на її берегах.
І світ природи, і люди постають у творі в особливому, романтичному зображенні. Малий Сашко зачудований світом, він вбирає всі його вияви, і навіть трагічні події (смерть прабаби Марусини, п'ятьох братів і двох сестер) сприймає по-філософськи врівноважено як частину земного буття.
Композиція
У «Зачарованій Десні» немає чіткого сюжету. Твір складається з окремих епізодів, об'єднаних між собою героєм — Сашком, які умовно можна назвати так: «Город», «Хата», «Відпрацювання гріхів», «Смерть братів», «Смерть баби й народження сестрички», «Повінь», «На сінокосі», «Коні», «Колядування», «У школі». Вони утворюють своєрідну романтичну сповідальну частину, розказану малим Сашком. Це спогади, які справили найбільше враження на хлопчика й емоційно врізалися в його пам'ять. Водночас у його розповідь час від часу втручається інший голос — зрілого митця, який із досвіду прожитого висловлює свої лірико-філософські роздуми про долю народу, завдання митця, про прекрасне й потворне, трагічне й комічне.
Особливістю композиції кіноповісті є часова двоплановість, у якій майже ідилічним картинам дитинства автор протиставляє непрості, а часом трагічні епізоди свого дорослого життя.
Образи
Щасливу пору дитинства Олександр Довженко зображує очима малого Сашка. Щасливу вже тільки тому, що то був час свободи, гармонії, природної людини, не затисненої в ідеологічні чи політичні лещата. У тому світі малий Сашко сам визначав, на що йому дивитися, що думати, чому радіти й чим засмучуватися. Тоді в хлопчика було відчуття, що він — центр Всесвіту і вся Земля обертається довкола нього: «Дивлюсь я на моє небо й повертаю з возом і косарями праворуч і ліворуч, і зоряний всесвіт повертає разом із нами...». Він був щасливий у всьому, і лев з'являвся «для щастя», і щасливим був навіть собака Пірат!
Ідея твору — заклик любити рідну землю, служити своєму народові, продовжувати національні та родинні традиції.
Художній хист малого Сашка формувався під впливом багатьох чинників. Один із них — народна творчість. Пісня була невід'ємною частиною життя селян. Вона звучала з вуст чотирьох братиків — Лавріна, Сергія, Василька й Івана, співала колискових мати, заводили сумної старці, що прийшли на бабині похорони, до бурлацької брався іноді навіть безголосий батько. А коли на Різдво до хати приходили діти співати колядки, буйній уяві хлопця не було меж. Слухаючи пісню про турецькі напади, Сашко уявляв себе витязем: «Тоді, розкривши широко очі, я почуваю, ніби якась сила піднімає мене з лави і виносить із хати прямо на коня, і тут кінь мій скочив, "Дунай перескочив, да Дунай перескочив, копита не вмочив, і ні шаблі кінця, ні мене, молодця, — Святий вечір..."». Але найбільше малий Сашко «любив слухати клепання коси», що символізувало й музику, і красу, і гармонію, і працю. Вже дорослий митець зауважує: «...зараз поклепай хто-небудь косу під моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи».
Народна творчість пробуджувала в Сашка естетичні смаки, він сприймав світ за канонами краси. Хлопець захоплювався природою, але водночас бачив, що в людському суспільстві вона існує поряд із потворністю. Ось батько, з якого «можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів», одягнений убого; прекрасні в праці його родичі принижують гідність, б'ючись після косовиці до крові за стіжки; та навіть коні, на думку Сашка, правнуки кінського царя чи бога, які колись мали крила і возили на собі пророків, були в їхній родині худі і страшні. І заувага щодо цього дорослого митця: «...ні в житті ще, ні в письменстві не існувало хлопчика, що так би мріяв про кінську красу, як я, і так би соромивсь потворності».
Світ дитинства Сашка гармонійний. Як зазначає автор, «жили ми в певній гармонії із силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості й повноти життя». Нужду й злидні селянам компенсувала щедра природа, побутові негаразди чи стихійні лиха урівноважувалися вірою в заступництво вищих сил і гумором, гріх виправлявся карою і спокутою, навіть у Тихона Бобира «крива нога й та часом служила гармонії природи, її рівновазі».
Олександр Івахненко. Ілюстрація до кіноповісті. 1975—1976.
Дисгармонію в життя селян могли принести лише люди, що не належали до їхнього світу. Скажімо, представники держави, яким був учитель Леонтій Созонович Опанасенко, «нервовий і сердитий», що носив «золоті ґудзики й кокарду» (символ державної служби). Він уособлює бездушний світ чиновництва, байдужого до людини праці.
У Сашка змалку були добре розвинуті уява і фантазія — а це одна з обов'язкових умов творчості. Її розвивав дід Семен, переповідаючи історії про чумакування на півдні України — і тоді перед внутрішнім зором хлопця поставали яскраві картини мандрів. Він бачив, як у хмарах велетні й пророки «вчиняють битви і змагання», знав, що «домовик... жив у нас у комині і в трубі», нетипова ворона попереджувала про дощ, а при бажанні на березі Десни з'являвся лев. Сашко давав волю уяві, гіперболізуючи бійки на сінокосі: «...вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами». Уже зрілий митець коментує свою багату фантазію так: «На чому б не спинилось моє око, скрізь і завжди я бачу щось подібне до людей, коней, вовків, гадюк, святих; щось схоже на війну, пожар, бійку чи потоп. Усе жило в моїх очах подвійним життям. Усе кликало на порівняння, усе було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите».
Одним із вагомих чинників формування особистості митця було також виховання поваги до землі, праці й трудящої людини. Благородні в праці батько й мати, величні постаті родичів, що їдуть на сінокіс, вони як богатирі, а їхні коси — як зброя. Сповненим глибинної народної етики є епізод, коли малий Сашко, спокутуючи гріх за вирвану моркву, пішов шанувати добру людину. Він не пішов до крамаря, який обманює людей, а вирішив зняти шапку перед ковалем дідом Захарком. Водночас із болем митець говорить про злиденне життя, «тяжкі кайдани неписьменності й несвободи», страждання, які випали на долю його народу.
Також із болем автор розповідає, як односельці допомагали партизанам у роки війни та як нацисти спалили все село. Трагедія одного населеного пункту переростає в О. Довженка у трагедію цілого народу: «При спогляданні лиха здалось мені на одну якусь мить, що загибає не село моє, а весь народ. Чи може бути щось жахливішого у світі?!».
У кіноповісті утверджується любов до рідної землі, народу, праці, які сформували духовний світ автора, його моральні цінності, розвинули унікальний талант, яким представлено український народ перед усім світом.
Олександр Івахненко. Ілюстрація до кіноповісті.1975—1976.
Жанр
«Зачарована Десна» за жанром — кіноповість.
Кіноповість — різновид повісті, що призначена для екранізації, або сценарій, призначений для читання. З такої специфіки випливає використання в епічному творі засобів кінематографа.
До засобів кінематографа належать:
• панорамність зображення;
• фрагментарність, слабкий зв'язок епізодів-«кадрів», який, однак, не руйнує цілісного сприйняття змісту твору;
• докладне опрацювання діалогів, їхня стислість;
• швидка зміна епізодів-«кадрів».
Такі ознаки письма є особливістю індивідуального стилю О. Довженка.
Приклад «кінематографічності», фрагментарності в повісті «Зачарована Десна»: «Гукає в калюжі дід коваль Захарко. Мина хоче діда прохромить рогами. Голуби в небі. Зі стріх вода капле. Про пекельні муки співають старці. Пірат скаженіє. Поверх купи гною півень курку топче. Горобці на клуні. А я на лозі. Я гойдаюсь на мокрій лозі, і кашляю гучно, і регочу, щасливий: я чую весну. І так мені гарно. Усе таке веселе. І пахне все гноєм, пахне мокрим снігом, мокрою лозою».
Запитання та завдання
1. Визначте основну тему, ідею, проблематику кіноповісті.
2. Поясніть, з якою метою О. Довженко вдається до двопланового зображення часу у творі.
3. Поясніть, які чинники сформували талант Довженка-митця.
4. Доведіть на прикладі деяких епізодів кіноповісті, що українському народу притаманні сентиментальність і гумор. Відповідь підтверджуйте цитатами.
5. Прокоментуйте цитати з кіноповісті:
• Автор про себе: «не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
• Оповідач про батька: «І хоч життя послало йому калюжу замість океану, душа в нього була океанська».
6. Знайдіть уривок із твору від слів «Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає» до слів «І грім, хоч мати й лякалась його, любив я з дощем і вітром за його подарунки в саду». Як характеризують Сашка його уподобання?
7. Схарактеризуйте образи батька, матері й діда Семена. Відповідь підтверджуйте цитатами.
8. Поясніть назву твору.
Домашнє завдання
Напишіть роздум про О. Довженка, обравши епіграфом до нього слова Є. Сверстюка «Хто багато любив, тому багато прощається» або есе «Святість босоногого дитинства О. Довженка» (на вибір).
Ваші літературні проекти
Прочитайте відгуки видатних діячів про О. Довженка:
• Максим Рильський: «Олександр Довженко був напрочуд широко обдарованою людиною, він нагадував цим художників доби Ренесансу... він був цільним художником, новатором із голови до ніг... він бачив світ по-своєму й хотів віддавати його по-своєму».
• Олесь Гончар: «Мабуть, зустріч із живим Мікеланджело не справила б враження більшого, ніж те, що зосталося після зустрічі з ним... Великість. Крилатість. Могуття духу...».
• Чарлі Чаплін: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя й поета — Олександра Довженка».
Дослідіть, у чому виявлялася різнобічна обдарованість О. Довженка. Підготуйте презентацію на цю тему й ознайомте з результатами дослідження однокласників та однокласниць.
Ви — творча особистість
Професор Сергій Пролеєв про творчість О. Довженка зауважив: «Як не парадоксально, для мене Довженко найцікавіший тим, що в ньому не виповнилося. Усе, що йому вдалося зробити,— це просто інтонація. Загалом, він не зняв своїх фільмів. Але навіть тих крихт, що він втілив, вистачило, аби так високо була оцінена його особистість».
Висловіть гіпотези, які твори і якої тематики О. Довженко міг би створити за умови творчої свободи. Свою відповідь обґрунтуйте.
Література в колі мистецтв
Перегляньте фільм «Зачарована Десна» (режисер Ю. Солнцева). Напишіть відгук про нього.
Коментарі (0)