Іван Драч

(1936-2018)

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 р. в с. Теліжинцях на Київщині. Його батьки були селянами. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. На Вищих сценарних курсах у Москві здобув фах кінодраматурга. Працював у газеті «Літературна Україна», журналі «Вітчизна», а також у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка.

І. Драч — представник покоління шістдесятників, товаришував з І. Дзюбою, але з часом перейшов на офіційні позиції, після чого стосунки з владою значно покращилися. До поета приходить визнання, він отримує Державні премії УРСР і СРСР. У часи незалежності України був депутатом Верховної Ради України трьох скликань, обіймав високі державні посади.

І. Драч помер 19 червня 2018 р., похований на батьківщині, у с. Теліжинцях.

Поет продовжував у своїй творчості авангардистську течію української літератури, що була обірвана ще на початку 30-х років ХХ ст. Його сміливі експерименти з різними поетичними формами поєднані з українською фольклорною традицією. Поезія І. Драча наповнена несподіваними асоціаціями та яскравими метафорами. Їй властива гіперболізація думок і почуттів, химерне переплетення космізму та приземленого, серйозного й іронічного. І. Драч дебютував поемою «Ніж у сонці» (1961), яка викликала бурхливу реакцію тодішніх критиків: надто зухвало й незвично, як на ті часи, молодий поет вибудував образну систему. Потім з'явилася збірка «Соняшник» (1962), яку захищали від гніву комуністичних ідеологів Л. Костенко, І. Дзюба, В. Симоненко. Після виходу у світ цієї книжки автора почали називати «сонячним поетом», адже твори митця були наповнені сонячними образами й асоціаціями — «Балада про соняшник», «Сонячний етюд», «Етюд про хліб» та ін. Мотиви сонця звучать і в подальших збірках І. Драча: «Протуберанці сонця» (1965), «Балади буднів» (1967). Після вибуху в Чорнобилі у творчому доробку поета з'являється поема «Чорнобильська мадонна» (1986). Сповнена гуманістичного пафосу, вона оспівує багатогранний збірний образ Матері як земної жертовної жінки, яка, переживаючи муки й страждання, зберігає любов, чим і наближається до Божої Матері. Тематика подальших творів поета вражає своїм багатством — від філософсько-екологічних, політичних до патріотичних мотивів: збірки «Храм сонця» (1988), «Лист до калини» (1990), «Вогонь з попелу» (1995), «Анатомія блискавки» (2002), «Сонце моє» (2010) та ін.

І. Драч відомий і як творець українського поетичного кіно. Він написав сценарій «Криниця для спраглих», за яким режисер Ю. Іллєнко зняв однойменний фільм, що був під забороною 22 роки. Також І. Драчу належить кіноповість «Іду до тебе» (1970) — про духовний світ Лесі Українки та її трагічне кохання до С. Мержинського. Велику популярність свого часу мав кінофільм «Пропала грамота» (1972), знятий за сценарієм І. Драча, за основу якого взято однойменну повість М. Гоголя.

Як уже було зазначено, сонце — це особливий образ у творчості І. Драча. Воно символізує природне й духовне життя, через нього митець реалізує в українській літературі вітаїстичну ідею. Показовою в цьому плані є «Балада про соняшник» — вершинний твір поета.

БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК (1962)

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу,

І рвав у пазуху гнилиці,

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце, —

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари на небі...

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

У поезії зображено звичайного хлопчика, який вилазить на грушу, стріляє горобців з рогатки, купається коло млина — і раптом хлопчик бачить сонце, що їде на велосипеді... Він щиро здивований та захоплений золотим дивом: «...в золотих переливах кучерів, / У червоній сорочці навипуск...» Але це була мить, яка застигла в його душі навіки. А далі митець моделює побутову ситуацію: виявляється, то хлопчику назустріч їхав чоловік на велосипеді. Тут спостерігаємо прийом контражуру: коли дивитися на об'єкт проти яскравого сонця, то через засліплення ми той предмет або зовсім не бачимо, або ж сприймаємо монохромно, помічаємо лише нечіткий силует. Хлопчик зумів у буденному, звичайному побачити красу й захопитися нею — у цьому провідний мотив «Балади про соняшник». Побутову ситуацію автор моделює через діалог хлопчика з дядьком:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

У подальшому, заключному чотирирядковому вірші автор метафорично висловлюється про мистецтво й людей, які вміють бачити красу: щомиті на землі народжується людина, яка стане соняшником, тобто митцем (або тим, хто просто вміє бачити красу «в буденних калюжах» «на перекинутому небі», — сказав би О. Довженко).

Поет сміливо експериментує з жанром балади. Пригадаймо її особливості.

Теорія літератури

БАЛАДА

Балада (латин. ballare — танцювати) — невеликий віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом і співчутливо-сумним звучанням. Баладі властиві такі ознаки:

• невелика кількість персонажів;
• незвичайність і загадковість подій;
• гострота, а часто й трагічність у розв'язанні конфлікту;
• похмурий колорит;
• ліризм.

Якщо традиційна балада змальовує історичні чи героїчні події (рідше — побутові ситуації) з казковими елементами, духом таємничості, то в І. Драча з'являються побутові реалії, відштовхуючись від яких, поет створює ситуації духовного вибору, унаслідок якого людська душа підноситься або, навпаки, міліє. У такий спосіб поет реформував жанрові можливості балади, залишивши в ній ліро-епічну структуру й напружений сюжет. Автор зберігає метаморфозу як основну ознаку балади: на початку твору соняшник, невід'ємний атрибут українського пейзажу, перетворюється на хлопчика, а в кінці твору він повертається знову до соняшникової подоби. Поетика твору — модерна, баладу написано верлібром1, ритмічна свобода якого дала можливість легко передати рух складних картин, думок і почуттів.

1 Верлібр — неримований нерівнонаголошений вірш, що своєю ритмікою сягає фольклорних джерел.

8. Виконайте завдання.

1. Поезія в «Баладі про соняшник» нагадує ліричному героєві

А небо

Б вітер

В сонце

Г соняшник

2. Що незвичайного ви помітили в «Баладі про соняшник»?

3. Доведіть, що «Балада про соняшник» — модерний твір.

4. Поділіть баладу на чотири частини за змістом. Визначте, яким сюжетним чи позасюжетним елементом композиції є кожна з цих частин.

5. Знайдіть у «Баладі про соняшник» художні засоби: епітет, метаморфозу, символ, гіперболу, риторичне звертання. Випишіть приклади цих засобів у зошит.

Домашнє завдання

• Напишіть невеликий роздум, чому сонце й соняшник стали фольклорними українськими символами. Використайте приклад з «Балади про соняшник» І. Драча.

9. Опрацювавши матеріал про М. Вінграновського й поезію «У синьому небі я висіяв ліс...», виконайте завдання.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Авраменко (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)