Василь Королів-Старий (1879-1943)
- 10-01-2023, 20:26
- 275
5 Клас , Українська література 5 клас Авраменко (повторне видання) 2022
Василь Королів-Старий
(1879-1943)
Про що ви дізнаєтеся?
- Хто такі Хухи, Мавка та Лісовик?
- Як дбають одне про одного лісові мешканці?
- Як добро перемагає зло?
Василь Королів-Старий (справжнє прізвище Королів) народився на Полтавщині. Навчався в Полтавській духовній семінарії, потім — у Харківському ветеринарному інституті. Працював ветеринаром1 і навіть видав дуже популярний у той час посібник для лікування тварин.
1 Ветеринар — фахівець, який лікує тварин.
Письменник працював у галузі журналістики, а також редактором журналу. Через складну політичну ситуацію в країні 1919 р. В. Королів-Старий переїхав до Чехословаччини, де провів решту свого життя. Саме тут розквітнув його талант письменника.
У спадщині митця є багато творів для дітей: роман «Чмелик», збірка казок «Нечиста сила», п’єси-казки «Русалка-жаба», «Лісове свято» та ін.
Роман «Чмелик» певною мірою — автобіографічний, тобто розповідає про долю самого автора. Цей твір має підзаголовок «Навколо світу» невипадково, адже в ньому йдеться про долю юнака з Полтавщини, який був змушений покинути рідну землю й блукати по світу. І хоч йому вдалося влаштуватися в Австралії, проте він усе одно повертається в рідну Україну. А ось збірка казок «Нечиста сила» побудована на фольклорному матеріалі. Одна з казок цієї збірки — «Мавка Вербинка» — розповідає про життя лісових тварин і міфічних істот — Мавки, Хух, Лісовика та ін. Сподіваємося, що вам буде цікаво. Прочитайте казку.
До речі
З української міфології
Лісовик — персонаж слов’янської міфології; лісовий дух, утілення лісу. Лісовика уявляли як бородатого сірого діда, часто одягненого у звірині шкури чи червоний одяг. Очі цього духа зелені й палають. Вважали, що лісовик не має тіні, улітку ходить лісом, а взимку спить у землі. Може лякати людей, що заходять до лісу, своїм сміхом, збивати зі шляху, забрати дитину. Покровитель вовків і дрібних звірів, випасає зайців та оленів, а ведмеді служать йому як охоронці. За народними уявленнями слов’ян, лісовика можна задобрити, залишивши для нього частування.
Мавка — лісова істота української міфології, близька до русалки, в образі дівчини з довгим, зеленим, розпущеним волоссям. Згідно з народними повір’ями, на мавок перетворюються душі утоплениць або дівчаток, померлих без хрещення. Мавки живуть у лісах. Вважають, що мавки можуть заманювати хлопців у хащі, де залоскочують їх до смерті.
Хухи — добрі лісові духи в слов’янській міфології. Зовні вони схожі на маленьких пухнастих звірків. Давні слов’яни вважали, що свої маленькі будинки-нори хухи влаштовують між корінням дерев. Узимку вони впадають у сплячку аж до весни. Ці міфічні істоти мають здатність змінювати забарвлення шерсті залежно від того місця, де знаходяться. Вони дуже рідко спілкуються з людьми, а коли це роблять, то стають невидимими. Побачити їх можуть тільки люди з добрим серцем і світлою душею, які ніколи нікого не ображають. Хухи попереджають людей про небезпеку, яка чатує на мандрівника в лісі (З енциклопедії).
МАВКА ВЕРБИНКА
У лісі знявся переляк...
Першим вісником прибіг сам не свій — аж мордочка йому побіліла — бувалий у бувальцях чорновухий Заєць. Захекавшись, він перебіг лісом і кого тільки спіткав по дорозі, перед кожним сідав на задні лапки, передніми витирав вуса, відкашлювався й пошепки говорив:
— Біда, братця! Біда-а!.. Бачив я, своїми очима бачив на узліссі мисливців, собак і загонщиків... Тисячі, ти-и-сячі йдуть сюди... А в кожного по кілька блискучих рушниць... Ріжки мідяні, а торбинки величе-е-зні, мов лантухи... А собак! А собак! — тисячі!.. Тікай, братця, куди хто!..
Після цих слів він відсапував і летів далі до нової зустрічі. Навіть здибавши Лисицю, що вилізла з нори й, приплющивши око на сонце, потягувалася зі сну, навіть перед нею спинився на мить і гукнув:
— Біда, братця!.. Мисливці на узліссі!.. Тисячі...
Але ж згадав, що й від самої Лисиці йому так само може бути біда, а через те чкурнув ще дужче.
Усі мешканці лісу заворушилися...
Хто тікав у поле, хто ховався в нору, хто шукав схованку в дуплах або ж біг до очерету, що густо поріс понад болотом.
Аж ось і справді залунав постріл, загавкали ловецькі пси, заграли ріжки...
Мавка Вербинка, що вдень ховалася у великому дуплі старої верби над болотом, прокинулася й нашорошила вуха. Серце їй болісно стислося. Багато вже разів на своєму віку вона чула те собаче гавкання, ріжки, страшні постріли... Чула й знала, що багатьом звірам і птицям вони віщують смерть. Знала й те, що ще більше буде таких нещасних, котрі довгий час конатимуть від ран, зарившись десь під кущами в листя. Будуть і такі, що вичуняють, але на все життя залишаться каліками.
З її чудових, такого кольору, як фіалки, очей полилися блискучі сльози. Вона миттю вискочила з верби й незримо побігла, наче полетіла понад землею, до сусіднього великого лісу, щоб кликати своїх подружок на поміч.
Ще не добігла вона й до кінця свого лісу, як зачулися вже нові постріли.
«Пізно! Буде пізно! — подумала Вербинка з відчаєм. — Може, уже там є прибиті, підстрелені, що потребують негайної допомоги? А поки я поверну з подругами, у тих бідолашних створінь відлетить життя!»
Тоді вона заспівала дзвінким, мов срібним, голоском. Вона кликала Хух:
— Біжіть швидше, сестрички, до сусідніх лісів. Кличте Мавок: Ясининку, Дубовинку, Вільхівку, Кленівку та Шипшиночку. Сьогодні в нас буде багато нещасних. Боюся, що сама не впораюся...
І тільки вона проказала ті слова, маленькі зелені Хухи вже покотили з лісу, мов перекотиполе, у різних напрямах. А Вербинка узліссям полинула назад, щоб бути позад мисливців, бо там вона сподівалася найшвидше знайти поранених і конаючих.
Вона пролетіла повз молодих і старих панів, одягнених у мисливські вбрання та зелені брилі. Пролітаючи навпростець, черкнулася об одного пса, що мало її не вкусив, бо почув, як запахло біля нього її довге синє волосся. Далі пролинула над лісниковою хаткою, де вона так часто бувала. Там жив добрий лісник, що ніколи не ображав звірів, поважав Лісовика, жалів і малих Хух, а її, Мавку, дуже любив. Навіть часом ставив для неї на пеньку в мисочці молочну кашку.
Тепер лісникова хата була порожня. Самого ж лісника Вербинка вгледіла попереду мисливців із рушницею напоготові та двома псами.
Чула вона, як знову вибухнули постріли, як жалібно заскиглив підбитий Зайчик. «Князю! Князю!» — кричав він, немовби просив його пожаліти. Чула нові й нові постріли та почала уважно шукати під кущами.
Під старим, спорохнявілим дубом її спіткав Лісовик. Він був сумний та роздратований. Його світлі блакитні очі палали, як сині вогники в печі, кулаки було затято так, що аж довгі кігті впивалися в руки.
— Доню! — тихо озвався він до неї. — Поклич собі допомогу. Буде багато лиха.
— Я вже покликала, тату. Послала Хух.
— То й добре. Не гай же часу... Ой, нароблять сьогодні ті безбожники великого нещастя... Багато їх, багато... Я тим часом піду попередити Водяника та Русалок. Може, хтось забіжить до води помирати...
Він сперся на свою сукувату патерицю й тихо посунув до болота.
А Мавка Вербинка вже вгледіла пораненого Зайчика. Він закопався в мох, і тільки по тому, як нервово здригалося його тільце, можна було визначити, що там є хтось живий. Вербинка обережно підважила мох. Наполоханий Зайчик аж напнувся з останніх сил, щоб утікати, але, поглянувши каламутними очима, побачив Вербинку й тихо застогнав:
— Убили, убили мене, сестричко Вербинко!..
— Куди ж тебе поранено, Зайчику-Вуханчику? — спитала вона.
Зайчикові було перебито задню ніжку й прострелено бік. Вербинка швиденько знайшла чисту, суху порхавку, притрусила йому рани, на ніжку намотала лист подорожника й обв’язала плискуватою, мов бинда1, травинкою. Потім спинила кількох подорожніх пухнатих джмеликів, щоб вони дали хворому свого солодкого білого меду, а з великого листа ведмежого вуха набрала водиці й напоїла пораненого. Йому стало легше.
1 Бинда — стрічка.
— Велике спасибі тобі, сестрице! Прикрий же тепер мене добре мохом і листом, а зверху поклади більшу суху гілляку, щоб не витяг мене забіглий пес, — попросив Зайчик-Вуханчик.
Вербинка зробила все, що було треба, і слабий задрімав. Тоді Мавка ще наказала ракшам і сойкам нікуди звідси далеко не відлітати, аж поки не закінчаться лови. Коли б же заблудив сюди якийсь пес, загадала пташкам крутитися в нього перед носом і відманити його з того місця, де лежав немічний, пострелений Зайчик-Вуханчик...
Багато було праці Мавкам того дня в лісі. Було підбито чимало тихих Зайчиків, підстрелили ловці й хитру Лисичку, заскочили пси й цілу родину Куріпок: одних повбивали, інших тільки поранили. Та й після того дня було багато праці Мавці Вербинці, бо треба ж було й далі доглядати поранених, аж поки вони не видужають.
Але ж ще того-таки дня, коли був лов у лісі, трапилася з нею значна пригода. Довелося їй зробити те, що рідко робить невидима сила: мусила вона вперше в житті об’явитися перед людиною.
Коли вже Мавка перев’язала та надала першу допомогу кільком пораненим, натрапила вона на молоду дику Кізоньку. Та стояла на трьох ніжках майже на чистій галявині, так що її здалеку міг побачити кожний.
— Тікай, дурненька! Ховайся мерщій у хащу!.. Ти ж чуєш, що в лісі мисливці та собаки, — гукала їй ще здалеку Вербинка.
— Чую і знаю, але ж я не можу! — заплакала бідна Кізонька. — Я вскочила в терновий кущ, і він пороздирав мені ніжки. Я не можу рушити далі — так мені болить і пече! — нарікала вона.
Мавка знала, що кози, і справді, не можуть стрибати на трьох ногах. Вона підбігла до неї, швиденько перев’язала їй ніжку й, підтримуючи збоку, повела до кущів. У той момент на поляну виткнувся лісник. Він побачив, як шкандибає Кізонька й кинувся до неї. Звісно, Мавки він не бачив.
Вербинка знала, що він — добрий. Але ж тепер, коли довкола була стрілянина, коли вже люди повбивали стільки звірів, вона страшенно злякалася. Бо ж знала й те, що на полюванні й добрі люди стають жорстокими, а пролита кров викликає в них лихий запал, що підштовхує їх до вбивства безневинних створінь. Не могла вона стерпіти: заступила собою Кізоньку, а сама об’явилася перед лісником.
Лісник остовпів, побачивши перед собою незвичайно красну дівчину, що з’явилася не знати звідки. Здивовано дивився він у її темні очі, що були як фіалки або фіалкова тінь; дивився на довге темно-синє волосся, що відблискувало, як гайвороняче крило, любувався з її довгих світло-зелених шат. А тим часом вона простягла до нього ніжні, білі, як лілеї, руки, і він почув голос, неначе задзвонили навколо сині дзвіночки:
— Дядечку! Прошу Вас, змилуйтеся над нею! Вона ж така молоденька, живе всього тільки чотири місяці, така гарна й тендітна! Вона ж нікому не робить шкоди!..
Лісник усе ще стояв нерухомо.
— Ти — Мавка? — спитав він, нарешті отямившись.
— Так, я — Мавка із цього лісу. Звуть мене Вербинка. Ви ж добрий, я це знаю. Це ж мені виносите Ви молочної кашки на пеньок. А я оберігаю та пильную всіх звірят у Вашому лісі. Пожалійте цю Кізоньку; дуже Вас прошу, дядечку!..
— Добре! — промовив схвильований лісник, у якого розм’якло серце. У людей завше м’якшає серце, коли в них щось ласкаво просить гожа дівчина. — Добре! Я візьму її до себе й сховаю до свого хліва. Там вона перебуде, поки одужають її ніжки, а потім я знову випущу її в ліс. Не бійся, у мене ніхто її не займе.
Він ласкаво погладив перелякану Кізоньку, узяв її на руки й поніс до своєї хатинки.
Коли лісник оглянувся ще раз, Мавки вже не було видно. Тільки він почув, як продзвенів її ніжний голосок:
— Спасибі Вам, дядечку. Як я рада, що Ви такий добрий!..
Лісник відніс Кізоньку додому й сховав у хліві. Але ж, коли закінчилися лови й до нього в двір посходилися пани-мисливці, то один панич угледів Кізоньку. Дуже вона йому сподобалася, і закортіло йому відвезти її до міста. От і напосівся він на лісника, щоб той продав те звірятко. Давав за неї великі гроші, навіть погрожував лісникові різними прикростями. Але лісник не схотів ні за що її продати:
— Це Мавчина Кізочка, доньки нашого Лісовика. Сама Вербинка просила мене її захистити. А я дав їй своє слово, коли Кізонька видужає, випущу її в ліс.
— Мало що! То ж Мавка — не людина. Для неї Ваше слово нічого не важить, усе одно, що сказати на вітер.
— Нехай для неї і не важить, так зате моє слово важить для мене. Коли даєш якусь обітницю1, то мусиш її додержати, — відповів лісник твердо.
1 Обітниця — обіцянка.
З того часу всі лісові мешканці ще дужче полюбили свого доброго лісника. Зайчики ніколи не гризли дерев у його садочку, Лисичка не крала його курей, а пташки чисто-начисто оббирали з його дерев усю гусінь та нищили шкідливих комах...
По тій пригоді минуло багато часу. Аж ось одного дня забігло до того лісу кілька здорових сірих Вовків, що їх настрахали мисливці аж у московських лісах. Осіли вони тут і почали хазяйнувати, як удома. То Зайчиків ловлять, то Кізочку роздеруть. Одне слово, не стало життя тихим, мирним звіряткам від тих зайд. Лісовик на них сварився, і Мавка, й інші невидимі лісові сили умовляли їх, щоб вони пішли.
А Вовки тільки облизуються та глузують.
— Нам, — кажуть, — тут краще, як удома! Бо ваші Зайці та Кози ще не вчені. От ми їх і повчимо, щоб краще бігали...
Та недовго вони панували. Як тільки помітив добрий лісник, що в його лісі хижаки-зайди завелися, то й почав їх висліджувати. Уже аж трьох підстрелив. Однак останні не тікають. Тільки стали хитріші й ховаються від лісника. Тоді лісник і каже собі:
— Ну, ви хитрі, та і я ж не дурний. Побачимо, хто кого перемудрить!
Узяв він лопату, пішов у саму хащу та викопав там глибоченну яму, таку, що була вона зверху вужча, а зісподу ширша.
Потім понакладав зверху тонкого хмизу та рясно притрусив жовтим листом, бо вже тоді був приморозок і багато листя з дерев пообпадало. Одне слово, так він хитро все те зробив, що ніхто б не впізнав, де та яма. Тільки ж, щоб туди Вовків тягнуло, поклав усередину принаду — великий шматок старого сала.
Минув день, аж чує лісник зі свого двору, що виють Вовки. Прислухався — саме там, де він викопав на них яму. «Ну, це вже, певне, якийсь туди вскочив!» — міркує він.
Та й закортіло йому подивитися, дарма, що вже був вечір і в лісі стало зовсім поночі. Ухопив він рушницю та й подався. Прийшов до того місця й почав обережно підходити до ями. Але помилився, не догледів! Як шугне зненацька однією ногою! Не втримався й полетів сам у ту вовчу пастку.
Що ж його робити? Яма глибока, вилізти не можна, бо ж немає за що зачепитися. А в ямі темно-претемно. І бачить він, що в тій пітьмі десь у кутку немов дві маленьких жаринки жевріють... Аж серце йому захолонуло, бо вгадав він одразу, що там разом із ним і Вовк сидить. Мерщій вхопився він за рушницю, а потім і помислив: «Ну, що ж як я в пітьмі промахнуся, не вб’ю того ірода відразу, а тільки пораню?! Тоді ж він, підстрелений, живцем мене з’їсть!..»
Так-от, і не вистрелив він у Вовка, а вистрелив угору, у повітря. Думав, що тим і Вовка настрашить та й, може, хтось почує той постріл і допоможе йому з ями визволитися.
Але ж сидить він та й сидить, а ніхто йому на поміч не йде. Вистрелив він іще раз, а далі й боїться, бо залишився в нього тільки один набій. Отож коли б Вовк захотів на нього плигнути, то не було б йому чим і відбитися.
Засумував лісник. А далі як загукає:
— Рятуйте ж хоч ви мене, лісові духи!
Почули те сусідні Хухи та мерщій по Мавку Вербинку. Аж її немає дома: пішла в сусідні ліси прощатися з подружками, бо вже надходила зима, а Мавки швидко мусили лягати спати аж до весни.
Хоч як далеко була Вербинка, почула вона ще перший постріл у своєму лісі й мерщій полетіла додому. Думала, що, може, знову почалися гони й знову їй доведеться піклуватися про поранених звірів.
Коли ж вона підлітала до лісу, то почула й другий постріл. А тут назустріч їй викотилися Хухи й розповіли, що сталося.
Вербинка подалася до ями. Хутчій поскидала хмиз і листя. І коли там стало видніше, бо саме сходив місяць, побачила свого доброго лісника з Вовком. Кинулася вона тоді мерщій до свого батька.
— Тату, — каже, — швидше рятуйте лісника!
Лісовик одразу туди та як налетів на дерево, що стояло біля самої ями, так і повалив його. Деревина впала на вовчу яму, а її віти попадали вглибину. Тоді лісник ухопився за галузки й по них видерся нагору...
Не було чого йому й розпитувати. Знав він добре, що навколо ями всі дерева були міцні, їх і вітер би не звалив, не те, щоб самі собою могли падати. Таж того вечора й вітру не було. Отож він ураз зрозумів, що врятувала його не хто інша, як Мавка Вербинка, за те, що колись він захистив її Кізоньку.
Так вони й поквиталися. Тільки ж лісник хотів, щоб його було зверху. Узяв він відро молока та кухоль пшона. Наварив величезний чавун каші, притрусив цукром і корицею та поставив увечері на пеньок...
Ото був веселий бенкет у лісі тієї ночі... Аж мені шкода, що мене туди не покликали!
Бо хто ж таки не любить молочної каші з корицею?!
Розвиваємо компетентності
Висловте своє ставлення до лісника. Як ви допомагаєте тваринам? Чи знаєте ви знаки, за якими можна орієнтуватися в лісі? Розкажіть про них.
Радимо прочитати
Казки В. Королева-Старого «Хуха-Моховинка» і «Потерчата».
Відтворюємо прочитане
1. Мавка Вербинка вперше об’явилася перед людиною, захищаючи
- А Лисичку
- Б Зайчика
- В Куріпку
- Г Кізоньку
2. «Він був сумний, роздратований. Його світлі блакитні очі палали, як сині вогники в печі, кулаки було затято так, що аж довгі кігті впивалися в руки» — це опис
- А мисливця
- Б Лісовика
- В лісника
- Г Вовка
3. Установіть відповідність.
Аналізуємо зміст та особливості художнього твору
4. Де відбуваються події казки В. Королева-Старого «Мавка Вербинка»? Назвіть дійових осіб.
5. Що є реальним, а що фантастичним у цій казці?
6. Знайдіть опис зовнішності Мавки Вербинки й прочитайте його. Поміркуйте, чому творча уява наших предків наділила її очі, волосся та руки саме такими кольорами.
7. Знайдіть фрагмент, у якому Мавка Вербинка лікувала Зайчика, прочитайте його. Що ви знаєте про надавання першої допомоги потерпілим? Які ви знаєте лікарські рослини?
8. Який епізод казки найбільш напружений? Перекажіть його.
9. Я к лісника характеризують його ж слова: «Коли даєш якусь обітницю, то мусиш її додержати»? Які ще риси вдачі лісника вам сподобалися?
10. Запишіть усіх дійових осіб казки «Мавка Вербинка» у три колонки.
Творчо мислимо
11. Поділіть казку «Мавка Вербинка» на частини за змістом, дайте їм назви й запишіть їх як план.
12. Створення малюнкового сюжету. Попрацюйте в групах. Кожна група, вибравши один із запропонованих епізодів, має намалювати до нього ілюстрацію. Після завершення роботи розмістіть на дошці ілюстрації в тій послідовності, у якій розгортаються події в казці «Мавка Вербинка».
Епізоди: 1) Лісовик налітає на дерево й звалює його на яму; 2) Мавка Вербинка відкрилася перед лісником; 3) лісник опиняється в ямі з Вовком; 4) лісник готує молочну кашу з корицею; 5) Мавка Вербинка надає допомогу Зайчику; 6) Мавка Вербинка звертається до Хух по допомогу.
Виконуємо домашнє завдання
1. Навчіться стисло переказувати казку В. Королева-Старого «Мавка Вербинка» за складеним планом.
2. Прочитайте казку В. Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» і випишіть у зошит незрозумілі слова.
Подумайте й розкажіть
• Яка міфічна істота викликає у вас найбільше симпатій?
• З ким із міфічних героїв/героїнь ви хотіли б подружитися?
• Що б ви змінили в казці В. Королева-Старого «Мавка Вербинка»?
Коментарі (0)