Золоті в тебе пальчики

Якось Тарас ніс подвір’ям воду до кухні й зачув галас паненят у садку:

— Учитель, учитель! — І вони кинулися назустріч літній людині. Оточений панськими дітьми, учитель сів на лавочці й почав щось розповідати.

Поставивши відра на землю, Тарас підкрався до огорожі послухати, про що йтиме мова. (...)

Учитель Превлоцький розповідав дітям, що вчитиме їх малювати. Й одразу розпочав урок. Він пояснював просто, ясно, а панські діти ніяк не могли второпати. «І чого тут не розуміти», — дивувався Тарас. (...)

І. Їжакевич. Тарас-пастух

Прощаючись, учитель сказав, що приходитиме щодня в післяобідню пору, і звелів паненятам приготувати папір та олівці.

З того дня Тарас почав потай слухати уроки малювання. Зранку він дуже вправно працював на кухні, щоб швидше все впорати, а в обідню пору зникав, що й не розшукати.

Сховавшись за тином, хлопець уважно слухав, що говорив учитель. Він сумлінно виконував усі завдання, які давав учитель своїм учням. Незабаром Тарас навчився знімати натуру, затушовувати тіні.

Одного разу вчитель примітив, що якесь бідне хлоп’я, сидячи за тином, слухає його та щось малює.

«І що то воно може малювати своїми огрубілими пальцями», — подумав учитель та підійшов до огорожі. Його здивуванню не було меж — кріпацька дитина тримала в руках чудово виконаний малюнок.

Учитель глянув на руки Тараса, на чорні, загрубілі від тяжкої роботи пальці та промовив:

— Золоті в тебе пальчики, хлопче... Дай малюнок... (...) Учися, учися! З тебе буде маляр! — І дав Тарасові аж п’ять аркушів паперу й олівець.

Превлоцький знайшов Тараса

Учитель малювання Степан Превлоцький, схиливши голову, повільною ходою ішов до будинку пана Дмитренка — управителя маєтками поміщика Енгельгардта — і наспівував улюблену пісню. Відчинивши двері, він зупинився в передпокої, здивовано кліпаючи очима — перед ним стояв Тарас. Зразу не міг збагнути, як він сюди потрапив, не помітив навіть, що на ньому чистий одяг.

— Здоров, Тарасе! А я думав, де це ти подівся, що тебе не видно в саду.

Тарас замість відповіді тяжко зітхнув.

— Значить, ти вже козачок?

— Буду прислужувати панові.

З передпокою Превлоцький пішов у кабінет пана й довго про щось там розмовляв. Зайшла мова про мистецтво, видатних художників, про учнів Превлоцького. Раптом Тарас почув своє ім’я.

«І що вони можуть про мене говорити?» — подумав він.

Перегодя Превлоцький повертався в хорошому настрою в супроводі самого Дмитренка.

— Так, ми з Вами домовилися, що я через день Тарасові роботу даватиму, аби він не нудився тут. Хай малює!

Т. Шевченко. Місячна ніч на Кос-Аралі

— Немає заперечень, Степане Степановичу, якщо тільки Вас це не утруднить. Ви кажете, що в нього є смак, то, про мене, хай собі малює. Я, наприклад, у цьому смаку не маю, у мене свій інтерес...

— У Тараса є бажання і смак. (...) Завтра я принесу папір, олівці Тарасові.

— Про олівець та папір не турбуйтеся, я йому сам дам, у мене є.

Превлоцький пішов, управитель виніс жмут паперу та кілька різнокольорових олівців.

У Тараса на серці було свято. Тепер йому здавалося, що він найбагатша людина на світі. Крім того, на другий день учитель подарував йому кілька малюнків і загадав намалювати. Довго й уперто Тарас малював дуба, Усе не виходило, а таки вийшло!

Довідка