«Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь»

У літописному оповіданні про заснування Києва використано давні народні перекази. Появу столиці української держави автор пов’язав із племенем полян, виділив їх серед інших племен. За літописом, назва міста походить від імені полянського князя Кия. Нестор подав відомості про перше міське поселення на правому березі Дніпра та полянський рід його засновників: братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь.

Читацький практикум

Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь

Поляни жили окремо й володіли своїми родами. І до того вони жили родами, кожен на своїх місцях. І були три брати: одному ім’я Кий, другому — Щек, а третьому — Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім’я старшого брата свого й нарекли його Київ. Був круг міста ліс та бір великий, і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни й донині в Києві.

Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз з того боку Дніпра; тим-то й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А Кий князював у своєму роду і ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями. Коли ж він повертався, то прийшов на Дунай, возлюбив одне місце, і поставив там невеликий городок, і хотів було сісти в ньому своїм родом, та не дали йому навколишні племена; так і донині називають придунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь тут же померли.

Засновники Києва із серії «Повість минулих літ» (Георгій Якутович, 1981)

Після смерті братів рід їхній став князювати у полян, а в древлян було своє княжіння, а в дреговичів своє, а в словен у Новгороді своє. Інше князювання було на річці Полоті, де жили полочани. Від них пішли кривичі, які сидять у верхів’ї Волги, і у верхів’ї Двіни, і у верхів’ї Дніпра, їхнє місто — Смоленськ. Від них же походять і сіверяни. А на Білоозері сидить весь, на Ростовському морі — меря. А на річці Оці, де вона впадає у Волгу, — мурома, яка говорить своєю мовою, і черемиси, які говорять своєю мовою, і мордва, яка говорить своєю мовою. Ось хто тільки говорить на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, які сиділи по Бугу, а потім прозвалися волинянами. А от інші народи, які платять данину Русі: чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, корс, — усі вони говорять своїми мовами й живуть у краях північних. Радимичі ж і в’ятичі — від роду ляхів. Було ж бо два брати у ляхів — один Радим, а другий В’ятко. Брати прийшли й сіли: Радим — на Сожі, від нього прозвалися радимичі, а В’ятко сів із родом своїм на Оці, від нього прозвалися в’ятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і в’ятичі, і хорвати. Дуліби жили понад Бугом, де зараз волиняни, а уличі й тіверці сиділи на Дністрі, у близькому сусідстві з Дунаєм, і була їх велика сила, слов’янських племен, від Дністра до самого моря, і міста їхні стоять до сьогодні. За те й назвали їх греки «Велика Скіф», або «Велика Скуф».

Пам'ятний знак на честь заснування Києва (Василь Бородай, 1982)

Усі ці племена мали свої звичаї і закони своїх батьків, кожен — свій норов і побут. Поляни мали звичай батьків своїх лагідний і тихий; шанобу і сором великий мали перед своїми невістками та сестрами, матерями й батьками своїми. І був у них шлюбний звичай: зять не ходив брати молоду, а приводили її звечора, за день до того, а завтра приносили за нею придане. А древляни викрадали собі жінок коло води. А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко і всякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходились на ті ігрища, на пісні й танці і тут умикали, тобто викрадали, собі жінок, перед тим змовившись з ними. А коли хто вмирав, творили тризну над ним, а тоді вирубували велику колоду і клали на ту колоду мертвяка й спалювали. А після того, зібравши кістки, укладали в малу посудину й ставили на стовпах при дорозі. Так роблять і зараз в’ятичі та кривичі.

Розмірковуємо над текстом твору

• 1. Яке враження справило на вас літописне оповідання? Чи цікаво було його читати? Чи легко було читати? Чому?
• 2. Про кого йдеться на початку оповідання?
• 3. Як звали братів? Якого вони племені?
• 4. Що розповідається про заснування міста Києва? На честь кого місто було названо?
• 5. Прочитайте уважно другий абзац літописного оповідання. Яку легенду про заснування Києва спростовує літописець? Які докази він наводить?
• 6. Як звали сестру Кия, Щека й Хорива?

Обираємо завдання на свій смак

7. Оберіть і виконайте завдання. Презентуйте свою роботу однокласникам та однокласницям.

• Поміркуйте, чому літописець згадує сестру Кия, Щека й Хорива серед засновників Києва. Про що це може свідчити?

• Що ми дізнаємося про Київ? Чи можемо ми зробити припущення, чому для заснування міста було обрано саме цю місцину?

• Літописне оповідання починається з розповіді про полян. Знайдіть в тексті інші згадки про це плем’я. Що читачі дізнаються про їхню вдачу, звичаї? Поміркуйте, чому літописець вирізняє полян серед інших племен?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно