Джозеф Редьярд Кіплінг (1865-1936) «Мауглі»
- 19-01-2023, 00:39
- 479
5 Клас , Література українська та зарубіжна 5 клас Яценко, Пахаренко 2022 (частина 2)
Джозеф Редьярд Кіплінг
Ти вже знаєш про збірку давніх індійських народних казок «Панчатантра». Леви, тигри, пантери, вовки та, звичайно ж, шакал — екзотичні тварини — герої казки, яку ти прочитав/прочитала ще в першій чверті. Пригадай її назву.
Повість англійського письменника Джозефа Редьярда Кіплінга знову перенесе тебе подумки у світ екзотичної індійської природи. На тебе чекають неймовірні пригоди Мауглі серед тварин. Ти довідаєшся про мудрі Закони Джунглів та усвідомиш важливість гармонії між людиною і природою.
Тож запрошуємо тебе до подорожі в Індію, про яку німецький поет Генріх Гейне писав:
Поїдьмо в Індію; там чисті луки,
Там повниться амброзією цвіт,
Там Ганг тече, прозорий малахіт,
Там пальми в небеса здіймають руки...
Мауглі
(із «Книги джунглів»)
(Скорочено)
На Сіонійські гори спав тихий, задушний вечір. Була вже сьома година, коли Батько Вовк прокинувся після денного спочинку, почухався, позіхнув і розправив одну за одною лапи, щоб навіть кінчики позбулися сонної млявості. Мати Вовчиця лежала, уткнувшись великою сірою мордою в чотирьох вовченят, що перекидалися коло неї і скавчали. Вхід до їхньої печери був залитий місячним сяйвом.
Поміркуй!
• Чи доводилося тобі раніше чути про Мауглі?
• Який твір про Мауглі тобі відомий?
Раптом маленька тінь з пухнастим хвостом загородила вхід і проверещала:
— Щасти тобі в усьому, о Найсіріший з Вовків! Хай доля пошле щастя твоїм шляхетним діткам і дасть їм міцні та білі зуби, і хай не забувають вони ніколи, що на світі є убогі та голодні!
То був шакал Табакі, Блюдолиз, а вовки індійських лісів зневажають Табакі: він тільки й знає, що нишпорить скрізь, робить різні капості, розносить плітки та їсть ганчір’я й обрізки шкіри на смітниках. Але разом з тим усі вони й бояться Табакі, бо між іншими звірами в Джунглях він найбільше схильний до сказу; і тоді вже він забуває, що сам кожного боявся, бігає лісом і кусає всіх. Навіть тигр тікає і ховається, коли маленький Табакі скаженіє, тому що сказ — найганебніша річ, яка тільки може статися з диким звіром.
— Ну що ж, заходь, пошукай, — похмуро буркнув Батько Вовк. — Але тут нема нічого поживного.
Табакі миттю кинувся у глиб печери, знайшов там кістку оленя, на якій ще лишилося трохи м’яса, присів і почав розкошувати.
Поміркуй!
• Якими постають вовки та шакал у перших рядках твору?
• Чому автор називає шакала Табакі Блюдолизом? Поясни значення цього слова.
— Дякую вам за смачну страву, — сказав він, облизуючись. — Які ж вродливі ваші шляхетні дітки! Звичайно, звичайно, як же це я забув, адже діти царів — з першого дня дорослі!
Певна річ, Табакі, як і кожен інший, знав, що не слід хвалити дітей у вічі, аби їх не зурочити, і дуже зрадів, побачивши, що вовки — Батько й Мати — незадоволені його словами. Табакі посидів, радіючи зі своєї капості, а потім єхидно зауважив:
— Шер-Хан, Великий, змінив місце ловів. Наступного місяця він полюватиме в тутешніх горах!
Шер-Хан — це тигр, що жив за двадцять миль звідси, на березі річки Вайнгунги.
— Він не має права! — сердито почав Батько Вовк. — За Законом Джунглів, він не має права міняти місце ловів без завчасного попередження. Він розполошить усю дичину на десять миль навколо!
— Недарма Шер-Ханова мати прозвала його Ленгрі (Кульгавим), — спокійно зауважила Мати Вовчиця. — Він змалку шкутильгає на одну лапу і через те вбиває лише селянську худобу. Люди коло Вайнгунги сердиті на нього, і він тепер іде сюди, щоб розгнівати й наших сусідів. Сам він утече, а от нам з нашими дітьми доведеться перебиратися звідси, коли люди підпалять траву.
Батько Вовк прислухався і з глибини долини, що прилягала до маленької річки, почув сухе, зловісне, монотонне гарчання тигра, від якого, певне, втекла здобич.
— Дурень! — промовив Батько Вовк. — Нічні лови починати таким галасом!
— Тс-с-с!.. Цієї ночі він полює не на вола й не на оленя, — сказала Мати Вовчиця. — Це полювання на Людину!..
— Людина! — промовив Батько Вовк і вищирив свої білі зуби. — Тьху! Хіба мало комах та жаб у болоті, що йому треба ще їсти Людину!
Поміркуй!
• Шер-Хан нехтує Законом про місце ловів. Як цей факт характеризує тигра?
• Ім’я «Шер-Хан» перекладається як «король-лев» («король-тигр»). Поясни, чому письменник наголошує на тому, що мати тигра називала його інакше. Як саме? Чому?
Закон Джунглів, який ніколи не наказує нічого безпідставно, забороняє полювати на Людину, за винятком тих випадків, коли звір учить своїх дітей забивати.
Справа в тому, що вбивство Людини рано чи пізно викличе прибуття білих людей з рушницями верхи на слонах і кількох сотень темношкірих людей з барабанами, ракетами та смолоскипами. І тоді кожен у Джунглях зазнає лиха.
Звірі ж пояснюють між собою цей закон інакше: на їхню думку, Людина — це найслабша і найменш захищена істота, і тому чіпати її «не личить мисливцеві».
Вони кажуть також — і це правда, — що той, хто їсть людей, шолудивіє і в нього випадають зуби.
Батько Вовк пробіг кілька кроків уперед і почув дике гарчання й сопіння Шер-Хана, який, мов скажений, метався у зарослях.
— У цього дурня тільки й вистачило вміння ускочити в лісорубове багаття та обсмалити собі лапи, — пробурчав Батько Вовк.
У кущах щось стиха зашелестіло. I тут сторонне око могло б побачити найдивовижніше в світі видовище — вовка, що зупинився посеред стрибка!
— Людина! — вигукнув він, клацнувши зубами. — Людське дитинча. Дивись!
Просто перед ними, вхопившись за низьку гілочку, стояла гола смаглява дитина, що тільки-но починала ходити, — ніколи ще до вовчого лігва не приходила (та ще вночі!) така слабенька й така ніжна крихітка. Дитина глянула в очі Батькові Вовкові і засміялася.
Поміркуй!
• Яке пояснення Закону Джунглів, що «...забороняє полювати на Людину»?
• Опиши поведінку вовків і Людського дитинчати, коли воно потрапило у вовчу зграю.
• Про що, на твою думку, свідчить така поведінка хлопчика?
— Невже це Людське дитинча? — спитала Мати Вовчиця. — Я ще ніколи їх не бачила. Принеси його сюди.
Вовки звикли переносити своїх дітей і можуть, якщо треба, перенести в пащі яйце, не роздушивши його; хоч щелепи Батька Вовка міцно стулилися на спині дитини, він приніс її і поклав поруч із своїми щенятами, не лишивши на шкірі жодного знаку від зубів.
— Яке малесеньке! Воно зовсім голе... і яке сміливе! — ніжно промовила Мати Вовчиця.
Дитинча розштовхувало вовченят, протискаючись до теплого боку Вовчиці.
— Дивись! Воно їсть разом з іншими!..
— Я колись чув про щось подібне, але це було не в нашій Зграї і не в мій час, — сказав Батько Вовк. Але поглянь, воно дивиться просто на мене і зовсім не боїться.
Місячне світло, що сіялося крізь отвір печери, раптом померкло: величезна квадратна голова і плечі Шер-Хана загородили війстя. Табакі, ховаючись позад нього, пищав:
— Владико! Владико, він зайшов сюди!
— Шер-Хан робить нам велику честь, — промовив Батько Вовк, але очі його палали гнівом. — Що потрібно Шер-Ханові?
— Мою здобич. До вас прибилося Людське дитинча, — сказав Шер-Хан. — Його батьки втекли. Віддайте його мені!
Батько Вовк знав, що вхід у печеру завузький і тигр не пролізе.
— Вовки — Вільне Плем’я! — відповів Батько Вовк. — Вони приймають накази тільки від Ватажка Зграї, а не від якогось смугастого вбивці людської худоби. Людське дитинча належить нам; його вб’ють лише тоді, коли ми самі того захочемо.
— Захочемо, захочемо! Яке мені діло до вашого хотіння! Це я, Шер-Хан, розмовляю з вами!
Рев тигра, мов грім, заповнив усю печеру. Мати Вовчиця скинула з себе вовченят і стрибнула вперед; очі в неї спалахнули, мов дві зелені зірки в пітьмі. Вона сміливо глянула в розлючені очі Шер-Хана.
— А це я, Ракша (Сатана), відповідаю тобі! Людське дитинча моє! Чуєш ти, Кульгавий, — тільки моє! І його не вб’ють! Воно житиме й бігатиме в нашій Зграї, полюватиме разом з нами. І зрештою, — стережись ти, мисливцю на маленьких голих дітей, ти, що ковтаєш жаб та вбиваєш рибу, — воно полюватиме на тебе! Геть!
Батько Вовк здивовано слухав ці слова.
Він уже майже забув той час, коли відвоював Матір Вовчицю у чесній бійці з п’ятьма іншими вовками, коли вона ще бігала в Зграї і коли тільки з чемності не називали її Сатаною.
Шер-Хан ще міг позмагатися з Батьком Вовком, але не встояв би супроти Матері Вовчиці. Тому він з гарчанням витяг голову і, трохи одійшовши, прогарчав:
— На своєму подвір’ї і собака пан! Побачимо, що скаже Зграя. Людське дитинча — моє, і рано чи пізно йому не минути моїх зубів!
Поміркуй!
• У чому відмінність ставлення до Людського дитинчати вовків і Шер-Хана?
• Про що це свідчить?
Мати Вовчиця, ледве переводячи подих, кинулась на землю посеред своїх дітей, а Батько Вовк поважно мовив:
— Воно Шер-Хан каже діло. Маля треба показати всій Зграї. Ти хочеш лишити його в себе, Мати?
— Лишити у себе?! — важко дихаючи, відповіла Мати Вовчиця. — Воно прийшло до нас само серед ночі, зовсім голе і дуже голодне; але воно не боялося! Поглянь, воно вже відштовхнуло одне моє маля зовсім убік. Цей кульгавий різник убив би його і втік до Вайнгунги, а потім тутешні селяни почали б мститися всім нам і вигнали б нас із наших притулків. Лишити його коло себе? Авжеж, лишу! Лежи спокійно, Жабеня. О Мауглі, — бо Мауглі-Жабеням я тебе називатиму, — настане час, коли ти почнеш полювати на Шер-Хана, як він полював на тебе.
— Але що скаже наша Зграя? — зауважив Батько Вовк.
Законом Джунглів чітко встановлено, що кожний вовк після одруження може відокремитись од своєї Зграї; але як тільки діти його підростуть і зіпнуться на ноги, він мусить привести їх на Племінну Раду, яка звичайно збирається раз на місяць у найсвітлішу ніч, щоб усі вовки могли уважно роздивитися дітей. Після таких оглядин вовченята можуть вільно бігати де завгодно, і, аж поки вони заб’ють свого першого оленя, ніхто з дорослих вовків Зграї не сміє їх чіпати.
Поміркуй!
• «...кожний вовк після одруження може відокремитись од своєї Зграї...». Як цей Закон характеризує вовків?
Батько Вовк дочекався, коли його діти навчились бігати, і тоді в ніч Племінних Зборів повів їх, Мауглі і Матір Вовчицю на Скелю Ради.
Акела, великий сірий Самотній Вовк, що керував Зграєю завдяки своїй великій силі та розуму, лежав на Скелі Ватажка, простягшись на весь свій зріст; внизу сиділо сорок чи більше вовків найрізноманітнішої масті і зросту. Самотній Вовк водив Зграю вже багато років. За своєї молодості він двічі попадав у вовчу пастку, а одного разу його жорстоко побили і кинули, вважаючи вже мертвим. Отож він з власного досвіду знає вчинки та звичаї людей.
Розмов біля Скелі майже не було. Діти бавились, перекидалися всередині кола, де сиділи їхні батьки й матері; дорослі вовки поволі підходили до того чи іншого вовченяти, уважно оглядали його, а потім тихенько поверталися на своє місце.
Нарешті настав час показати всім хлопчика, і шерсть на шиї Матері Вовчиці одразу настовбурчилась. Батько Вовк виштовхнув Мауглі-Жабеня — так вони його звали — на середину кола, де він сів і, сміючись, почав бавитись камінцями, що виблискували у місячному сяйві.
Глухий рев долинув з-за скель — то був голос Шер-Хана.
Він кричав:
— Дитинча моє! Віддайте його мені! Навіщо Вільному Племені Людське дитинча?
Поміркуй!
• Чому Мати Вовчиця та Батько Вовк називають Людське дитинча Мауглі-Жабеням?
Акела навіть оком не моргнув; він тільки промовив:
— Дивіться уважніше, о вовки! Яке діло Вільному Племені до будь-чиїх наказів, крім Вільного Племені! Дивіться уважніше!
Закон Джунглів передбачає, що в тих випадках, коли виникає незгода, чи приймати щеня до Зграї, за нього повинні заступитись принаймні два члени Зграї, окрім батька та матері.
— Хто виступає за дитинча? — спитав Акела.
Відповіді не було, і Мати Вовчиця вже приготувалась до бійки; вона знала, що це була б її остання бійка.
Тоді єдиний звір іншої породи, допущений на Племінну Раду, — Балу, сонливий бурий ведмідь, який навчав вовченят Закону Джунглів, старий Балу, що мав право блукати скрізь, де йому заманеться, бо він їв лише горіхи, коріння та мед, — звівся на задні лапи й прогарчав:
— Людське дитинча! — сказав він. — Я заступлюся за Людське дитинча! Людське дитинча не принесе нам ніякої біди. Я не вмію говорити красномовно, але кажу правду. Хай воно бігає в Зграї і ввійде до неї разом з іншими. Я сам буду його навчати.
— Потрібен ще один голос, — промовив Акела.
Поміркуй!
• Хто навчав вовченят Закону Джунглів?
• Як автор описує ведмедя Балу?
• Чому Балу заступився за Мауглі?
Чорна тінь упала посеред кола. То була Багіра, чорна пантера, вся чорна, як сажа, але з чудовими плямами на хутрі, які вилискували у світлі місяця, мов намальовані. Всі знали Багіру, і ніхто не наважувався ставати їй на дорозі, бо вона була хитра, як Табакі, смілива, як дикий буйвол, і нестримна, як поранений слон. Але голос у неї був солодший за дикий мед, і шерсть — м’якша за пух.
— О Акело, й ви, Вільне Плем’я! — замурчала вона. — Я не маю права бути на вашій Раді; але за Законом Джунглів, коли виникає сумнів щодо нового щеняти і йому загрожує смерть, життя цього щеняти можна викупити. І Закон нічого не каже про те, хто має, а хто не має права вносити викуп.
— Так! Добре! — закричали молоді вовки, які ніколи не бувають ситі. — Слухайте Багіру! За дитинча можна внести викуп.
— Убивати голе дитинча — просто ганьба. Балу виступав на його користь. До слів Балу я докладу бика, і то жирного й тільки що вбитого, коли ви згодні прийняти Людське дитинча до своєї Зграї, як велить Закон. Чого ж тут вагатись?
Десятки голосів завили:
— Хай собі бігає в нашій Зграї!
Ось так і прийняли Мауглі до Сіонійської Зграї — ціною забитого бика та доброго слова Балу.
Поміркуй!
• Чому звірі доходять спільної думки про перебування Мауглі у вовчій зграї?
• Як вони пояснюють своє рішення?
...А тепер хай читач перескочить через десять-одинадцять років і лише уявить, яке дивовижне було життя Мауглі серед вовків. Мауглі ріс і виховувався разом з вовченятами, хоч вони, звичайно, стали дорослими вовками раніше, ніж він хлопчиком-підлітком. Батько Вовк навчав його, пояснюючи значення і суть кожної речі в Джунглях, аж поки найменший шелест у траві, найтихше зітхання теплого нічного повітря, кожний крик сови над головою, кожне дряпання кігтя кажана, що вчепився для відпочинку за гілку, і кожен сплеск маленької рибки в озері стали для нього такі ж зрозумілі, як робота установи діловій людині. Коли Мауглі не вчився, то вигрівався на сонечку, спав, їв і знову лягав спати; коли йому було жарко чи траплялося забруднитися, він купався в лісових озерцях; а коли хотів меду (від Балу він довідався, що мед і горіхи така ж смачна їжа, як і сире м’ясо), він видирався за ним на дерево, чого навчила його Багіра. Багіра простягнеться, бувало, на гілляці і кличе:
— Йди сюди, Братику.
Спочатку Мауглі лазив не краще за лінивця, але потім навчився стрибати між гілками дерев майже так само сміливо, як і сірі мавпи. Був він завжди й на Скелі Ради, коли збиралася Зграя; і там він, між іншим, помітив, що варто йому пильно подивитись в очі будь-якому вовкові, і той одразу ж їх опускає; це йому сподобалось, і він не раз так робив. Хлопчик часто виймав довгі колючки з лап своїх друзів, — вовки дуже потерпають від цих колючок та реп’яхів, що чіпляються їм у хутро. Ночами він любив сходити з горба на засіяні ниви, і з цікавістю стежив за селянами. Але до людей він ставився недовірливо: якось Багіра показала йому скриню з ґратчастими самоопускними дверцятами, заховану в Джунглях так уміло, що він ледве не попав у неї, і сказала, що то пастка.
Більш за все йому подобалось ходити з Багірою в темну й теплу лісову хащу і засинати там на весь задушний день, а вночі стежити за тим, як Багіра полює. Коли він підріс і порозумнішав, Багіра пояснила йому, що він ніколи не повинен чіпати людської худоби, бо сам був прийнятий до Зграї ціною життя бика.
— Всі Джунглі твої, — казала Багіра, — і ти можеш вбивати все, що тільки подужаєш, але заради бика, який тебе викупив, ти не повинен убивати і їсти худоби. Такий Закон Джунглів.
І Мауглі беззаперечно слухався.
Він усе ріс та ріс, як тільки може рости хлопець, що не знає ані уроків, ані навчання, все дужчав і дужчав, і ні над чим у світі не замислювався, крім того, як роздобути їжу.
Шер-Хан завжди намагався перетяти йому шлях у Джунглях; користуючись тим, що Акела дедалі все більше старішав і слабішав, кульгавий тигр міцно затоваришував з молодими вовками, які бігали за ним підбирати його недоїдки, чого ніколи не дозволив би Акела. А Шер-Хан облещував їх і часто висловлював свій подив, що такі хоробрі молоді ловці дозволяють, щоб ними попихали вмирущий вовк і Людське дитинча.
— Я чував, — часто казав Шер-Хан, — що на Раді ви не насмілюєтесь глянути йому в очі.
І молоді вовки настовбурчували шерсть і починали гарчати. Багіра, яка все чула і все бачила, довідалась і про це й кілька разів застерігала Мауглі, що коли-небудь Шер-Хан уб’є його. Але Мауглі сміявся і відповідав:
— За мене Зграя, за мене ти; та й Балу, хоч він і ледачий, все ж таки захистить мене.
Поміркуй!
• Розкажи про стосунки між Мауглі та Багірою.
• Чому Багіра застерегла Мауглі від убивства бика? Про що свідчить ця заборона?
Одного дня у літню спеку до Багіри дійшли нові чутки. Переказав їх, мабуть, Сагі, дикобраз. Вона знову почала розмову з Мауглі, коли вони сховалися в гущавині і хлопчик ліг, поклавши голову на чудову чорну шкуру Багіри:
— Братику, скільки разів я говорила тобі, що Шер-Хан — твій ворог?
— Стільки разів, скільки на отій пальмі горіхів, — відповів Мауглі, який, звичайно, не вмів лічити. — Ну то що з того? Я хочу спати, Багіра, а в Шер-Хана тільки і є, що довгий хвіст та гучний голос — як у Мора, павича!
— Але зараз не можна спати! Балу знає про це, я це знаю, Зграя знає, та навіть і дурні безголові сарни знають. І Табакі те саме тобі казав.
— Χο! Χο! — відповів Мауглі. — Табакі нещодавно прийшов до мене і почав говорити нечемності: нібито я — голе Людське дитинча і не годен навіть земляні горіхи копати. Але я вхопив Табакі за хвіст і двічі ударив об пальмовий стовбур, щоб навчити його пристойної поведінки.
— То була дурість, бо хоч Табакі і капосник, він міг би розповісти тобі деякі речі, що тебе стосуються. Протри свої очі, Братику! Шер-Хан не сміє вбити тебе в Джунглях; але пам’ятай: Акела дуже старий; скоро настане день, коли він не зможе вбити свого оленя, і тоді вже він не буде Ватажком. Більшість тих вовків, які оглядали тебе, коли ти вперше прийшов на Раду, також постаріли, а молоді вовки вірять Шер-Ханові, який каже їм, що Людському дитинчаті не місце в Зграї. Хоч незабаром ти вже станеш дорослою Людиною.
— А що таке Людина? Хіба вона не може бігати разом з своїми братами? — заперечив Мауглі. — Я народився у Джунглях. Жив, як велить Закон Джунглів, і нема жодного вовка між нашими, якому б я не виймав з лап колючок. Звичайно, вони мої брати!
Багіра витяглась на весь свій зріст і примружила очі.
— Братику, — промовила вона, — помацай моє підборіддя.
Мауглі простяг свою дужу смугляву руку і якраз під шовковистим підборіддям Багіри, де під лискучою шерстю ховались великі пружні м’язи, намацав невелику лисину.
Поміркуй!
• Прослідкуй за зміною поведінки Мауглі. Зроби висновок про його утвердження як людини.
• Як ти гадаєш, чому Мауглі може «...пильно подивитись в очі будь-якому вовкові, і той одразу ж їх опускає...»?
• Як Мауглі допомагає вовкам?
— Ніхто в Джунглях не знає, що я, Багіра, ношу цю позначку — слід нашийника; а я, Братику, народилась поміж людей, і там померла моя мати — в клітці князівського палацу в Удейпурі. Ось чому я внесла за тебе викуп на Раді. Мене годували крізь грати з залізної миски, аж поки однієї ночі я відчула, що я, Багіра, — пантера, а не людська забавка. Тоді я з одного маху розбила лапою дурний замок і втекла. А оскільки я вивчила людські звички, то в Джунглях мене вважають страшнішою за Шер-Хана. Хіба не так?
— Аякже! — відповів Мауглі. — Всі в Джунглях бояться Багіри; всі, за винятком Мауглі.
— О, ти справжнє Людське дитинча! — ніжно промовила чорна пантера...
— Але за що, за що мене хочуть убити? — спитав Мауглі.
— Поглянь на мене, — сказала Багіра. І Мауглі пильно подивився їй у вічі. Через півхвилини велика пантера одвела голову вбік.
— Ось за що! — промовила вона, зариваючись лапами в листя. — Навіть я не можу витримати твого погляду! А інші ненавидять тебе за те, що не насмілюються зустрічатися з тобою поглядом, за те, що ти розумний, за те, що ти виймав колючки з їхніх лап, за те, що ти — Людина!
Поміркуй!
• Яким постає світ людей у розповіді Багіри?
• Чому Мауглі, на думку пантери, має повернутися в жорстокий світ людей?
— Я цього не знав, — сумно промовив Мауглі.
— Що каже Закон Джунглів? Спочатку бий, а тоді подавай голос. Тож будь розсудливіший. Серце підказує мені, що, як тільки Акела схибить на полюванні, — Зграя повстане проти нього й проти тебе. Ось що! — вигукнула Багіра, скочивши з місця. — Іди мерщій у долину, до людських осель, і візьми там трохи Червоної Квітки, яку вони у себе розводять; коли настане той час, ти матимеш товариша, сильнішого навіть за мене чи Балу або тих із Зграї, хто любить тебе. Здобудь Червону Квітку!
Б. Брегг. Ілюстрація до повісті «Мауглі»
Кажучи про Червону Квітку, Багіра мала на увазі вогонь. Але жодна істота в Джунглях не назве вогонь справжньою назвою. Всі вони відчувають перед ним смертельний жах.
— Червону Квітку? — повторив Мауглі. — Ту, що в присмерках зростає коло їхніх хатин? Я здобуду її.
— Оце вже говорить Людське дитинча! — з гордістю сказала Багіра. — Дістань її скоріше і тримай у себе до слушного часу.
— Я присягаюсь тим биком, який мене викупив, що я повністю відплачу Шер-Ханові за це, відплачу йому з верхом! — сказав Мауглі і гайнув крізь гущавину
— Це Людина, це вже справжня Людина! — промовила сама до себе Багіра, знову лягаючи на землю.
Поміркуй!
• Поясни, що таке Червона Квітка.
• Після якого рішення Мауглі Багіра назвала його справжнім Людським дитинчам?
• Як Мауглі вдалося заволодіти вогнем?
Мауглі біг лісом усе далі й далі, і серце його калатало в грудях. До печери він прийшов уже тоді, коли над землею піднявся вечірній туман. Він зітхнув і озирнув долину. Вовченят не було вдома, але Мати Вовчиця з глибини печери почула, як він дихає, і здогадалася, що її Жабеня чимось стурбоване.
— Що сталось, синку? — спитала вона.
— Та все дурні Шер-Ханові балачки, — відповів він, — Сьогодні вночі я полюватиму на зораних полях.
І він подався поміж кущами до річки, що протікала глибоко в долині. Там він зупинився, бо почув виття Зграї на ловах, почув рев оленя, якого женуть вовки і який одчайдушно захищається. Потім до нього долинули злі, єхидні вигуки молодих вовків:
— Акело! Акело! Хай Самотній Вовк покаже свою силу! Дорогу Ватажкові Зграї! Стрибай, Акело!
Самотній Вовк, очевидно, стрибнув, але схибив, бо Мауглі почув, як клацнули його зуби, а потім розляглося скавучання: Самбгур ударив Акелу передньою ногою.
Мауглі не чекав більше і кинувся вперед; завивання все слабкіше долинали до нього в міру того, як він наближався до ланів, де жили люди.
— Багіра казала правду, — задихано прошепотів він. — Завтра може стати останнім днем для мене й для Акели.
Він припав обличчям до вікна і почав стежити, як горить вогонь у печі. А як настав ранок і туман побілів та схолов, він побачив, як хлопчик селянина взяв плетений горщик, обмазаний зсередини глиною, наповнив його розжареним приском, засунув собі під ковдру і пішов у хлів доглянути худобу.
«І то все? — подумав Мауглі. — Коли таке дитинча може з ним упоратись, то мені боятись нічого!»
Він подався за хатину, перестрів хлоп’я, вихопив у нього з рук горщик з вугіллям і зник у тумані.
— А вони дуже схожі на мене, — промовив Мауглі, дмухаючи в горщик точнісінько так, як це робила жінка. — Ця штуковина помре, коли її не годувати. — І він кидав сухі гілочки та кору на червоний жар. На півдорозі до вершини він зустрів Багіру.
— Акела схибив, — сказала пантера.
— Я був на зораних полях. Я готовий! Дивись! — І Мауглі підняв горщик з жаром.
— Чудово! Я бачила, як люди стромляли в цю штуковину суху гілку і на її кінці відразу розцвітала Червона Квітка. А тобі не страшно?
— Ні. Чого мені боятись? Тепер я пригадую, якщо це не був сон, що, перш ніж стати вовком, я лежав коло Червоної Квітки, і мені було тепло й приємно...
Поміркуй!
• Яким постає Акела у своїй оповіді про невдале полювання?
• Опиши своє ставлення до цього героя твору.
Весь цей день Мауглі сидів у печері, підтримуючи вогонь. Коли до печери прийшов Табакі й досить грубо переказав, що його чекають на Скелі Ради, він зайшовся реготом. Переляканий Табакі дременув геть. Після цього Мауглі, все ще сміючись, пішов на Раду.
Акела, Самотній Вовк, лежав коло своєї скелі, і це свідчило, що місце Ватажка Зграї лишається вільним; Шер-Хан, оточений вовками, охочими поживитись його недоїдками, походжав тут же і вислуховував безсоромні лестощі. Багіра лежала поруч з Мауглі, який тримав горщик з вогнем у себе між колінами. Коли всі зібрались, Шер-Хан заговорив перший, — зухвальство, на яке він би не наважився, коли Акела був у розквіті сил і років.
Мауглі скочив на ноги.
— Вільне Плем’я! — вигукнув він. — Хіба Шер-Хан керує нашою Зграєю? Яке діло тигрові до наших справ?
— Місце Ватажка Зграї вільне, і мене запросили говорити... — почав був Шер-Хан.
— Хто? — спитав Мауглі. — Хіба ми всі шакали, що будемо підлизуватися до цього вбивці людської худоби?
Акела насилу підвів свою стару голову:
— Вільне Плем’я, а також ви, Шер-Ханові шакали! Дванадцять років я водив вас на лови і з ловів, і за цей час ніхто з вас не потрапив у пастку. Тепер я не вбив свою здобич. Ви знаєте, що проти мене була таємна змова. Ви знаєте, що мені запропонували кинутись на незагнаного оленя лише для того, щоб показати мою неміч. Це було хитро підстроєно. Тепер ви маєте право убити мене тут, на Скелі Ради. А тому я питаю: хто візьметься покінчити з Самотнім Вовком? Бо, за Законом Джунглів, я маю право вимагати, щоб ви підходили поодинці!
К. Волдрон. Ілюстрація до повісті «Мауглі»
Запанувала довга мовчанка, бо ніхто з вовків не наважувався битись з Акелою на смерть.
Тоді Шер-Хан проревів:
— Ва! Навіщо нам здався цей беззубий дурень! Він засуджений на смерть! А от Людське дитинча зажилося на світі. Вільне Плем’я! Віддайте його мені. Ось уже десять років од нього немає спокою в Джунглях. Він — Людина, Людське дитинча, і я ненавиджу його всією своєю істотою!
Більша частина Зграї заволала:
— Людина! Людина! Що спільного між нами і Людиною? Нехай іде до своїх!
— І підбурить проти нас усіх селян? заревів Шер-Хан. — Ні, віддайте його мені! Він — Людина, і ніхто з нас не може подивитись йому в очі!
Поміркуй!
• Які риси характеру виявляє Мауглі на Скелі Ради?
• Як він ставиться до людей і звірів?
Акела знову підвів голову і промовив:
— Він їв нашу їжу. Він спав разом з нами. Він заганяв для нас дичину. Він ніколи не порушив жодного слова з Закону Джунглів...
— А я заплатила за нього биком, коли ви його приймали. Звичайно, бик небагато коштує, але честь Багіри варта того, щоб за неї постояти, — додала Багіра своїм найласкавішим голоском.
— Не може Людське дитинча бігати з Племенем Джунглів! — заревів Шер-Хан. — Віддайте його мені!
— Він брат нам в усьому, за винятком крові, — провадив Акела, — а ви хочете його вбити! Щоправда, я повинен умерти, і життя моє тепер нічого не варте, а то я запропонував би його за життя Людського дитинчати. Але, щоб зберегти честь наглої Зграї — дрібниця, про яку ви зовсім забули, лишившись без Ватажка! — я обіцяю, що коли ви дозволите Людському дитинчаті вільно піти до своїх, то я вас жодним зубом не займу, коли настане мій час умирати. Я помру без бою! Це збереже для Зграї життя принаймні трьох.
— Він — Людина — Людина — Людина!.. — сердито гарчала Зграя, і більша частина вовків почала скупчуватись навколо Шер-Хана.
— Тепер уся справа в твоїх руках, — промовила Багіра, звертаючись до Мауглі. — Нічого не вдієш, треба битися.
Мауглі підвівся, тримаючи горщик з вогнем у руках.
— Гей ви, слухайте! — закричав він. — Сьогодні ви так часто називали мене Людиною (хоч з вами я залишився б вовком до кінця днів своїх), що я відчуваю справедливість ваших слів. Про те, що ви зробите і чого не зробите, не вам говорити! Це вже вирішуватиму я. А щоб ви краще зрозуміли, в чім річ, я, Людина, приніс сюди трохи Червоної Квітки!
Він кинув горщик з вогнем на землю, кілька розжарених вуглинок запалили купину сухого моху, і вся Рада з жахом відскочила назад від вогняних язиків.
Мауглі встромив суху гілку в полум’я і, коли вона зайнялась та затріщала, почав вимахувати нею у себе над головою.
— Тепер ти господар, — сказала йому тихенько Багіра. — Визволь Акелу від смерті. Він завжди був тобі друг.
Акела, старий грізний вовк, який зроду не просив ні в кого ласки, благально позирнув на Мауглі.
— Гаразд, — промовив Мауглі, обводячи їх поглядом, — я бачу, що ви — собаки! Я піду од вас до свого племені. Джунглі закриті для мене, і я мушу забувати вашу мову і ваше товариство; але я буду милосердніший за вас. Я був ваш брат у всьому, за винятком крові, і я обіцяю, що коли стану Людиною серед людей, то не зраджу вас перед ними, як ви зрадили мене!
Мауглі подався до того місця, де, тупо кліпаючи на вогонь очима, сидів Шер-Хан, і схопив його за підборіддя.
— Встань, собако! — закричав Мауглі. — Встань, коли говорить Людина, а то я спалю тобі шкуру!
Шер-Хан щільно прищулив вуха і заплющив очі.
— Тьху! Обсмалена кішко Джунглів, йди тепер! Але пам’ятай, що коли я знову прийду на Скелю Ради — як приходить Людина, — то шкура Шер-Хана буде у мене на голові. І останнє: Акела може жити вільно, як хоче. Ви не посмієте вбити його, бо на те нема моєї волі!
І тут раптом Мауглі відчув, що в грудях у нього почало щеміти, як досі ніколи не щеміло; дихання йому перехопило, він почав схлипувати, і по його обличчю побігли сльози.
— Що це? Що це? — питав він. — Мені не хочеться кидати Джунглів, і я не розумію, що зі мною коїться. Чи не вмираю я часом, Багіро?
— Ні, Братику. Це тільки сльози, які бувають у людей, — відповіла Багіра. — Тепер я знаю, що ти — Людина і вже не дитинча. Віднині Джунглі справді закриті для тебе. Хай вони ллються, Мауглі. Це тільки сльози.
Поміркуй!
• Що спонукало Мауглі повернутися у світ людей?
• Про що свідчать сльози Мауглі?
Мауглі сидів і плакав, і серце в нього наче розривалося; адже до цього часу він ще ніколи не плакав.
— Ну, — промовив він нарешті, — я йду до людей. Але спочатку я повинен попрощатися з Матір’ю! — І він пішов до печери, де вона жила з Батьком Вовком, і знову плакав, притиснувшись до її кошлатих грудей, а четверо вовченят жалібно скавучали.
— Ви не забудете мене? — спитав Мауглі.
— Ніколи, поки здужаємо ходити по сліду, — відповіли вовченята. — Коли станеш Людиною, приходь до підніжжя гори, і ми будемо з тобою розмовляти; ночами ми будемо бігати на зорані поля і там гратимемося з тобою.
— Я неодмінно прийду, — відповів Мауглі. — Не забувайте мене! Скажіть усім у Джунглях, щоб вони пам’ятали про мене!
Починало світати, коли Мауглі самотньо сходив з гори до невідомих створінь, які звуться людьми...
(Переклад В. Прокопчука)
Мовна скарбничка
Ім’я головного героя твору завдяки письменнику Дж. Р. Кіплінгу набуло широкого значення. Саме словом Мауглі називають дитину, яка виросла серед тварин. Такі історії й нині трапляються в реальному житті. Зазвичай ці діти втрачають здатність до спілкування з людьми.
Завдяки Дж. Р. Кіплінгу ти тепер знаєш навіть деякі слова із мови гінді — однієї з тих мов, якими користуються в далекій для нас Індії. Так, слона звати Хатхі (у деяких перекладах — Хаті). Це не лише ім’я. Хатхі у перекладі з мови гінді означає «слон». Ім’я ведмедя Балу в перекладі з гінді означає «ведмідь».
Ти вже вмієш характеризувати літературних героїв/героїнь. Схарактеризуй героя або героїню прочитаного твору, який/яка тебе найбільше вразив/вразила. Якщо цей персонаж Багіра, то можеш скористатися таким планом:
1. Багіра — один із улюблених персонажів Кіплінга.
2. Зовнішність пантери.
3. Доля Багіри.
4. Риси характеру Багіри.
5. Моє ставлення до Багіри.
Літературознавчий клуб
Джозеф Редьярд Кіплінг (1865-1936) — англійський письменник. Однак народився він в Індії. Ця країна була на той час колонією величезної Британської імперії. Хоча родина Кіплінгів і належала до володарів, Редьярд із добротою ставився до місцевих людей, шанував їхні звичаї.
Джозеф Редьярд Кіплінг
Безжурне життя майбутнього письменника в колі люблячої родини закінчилося, коли прийшов час їхати до Англії, щоб здобути освіту. Шість років навчання в пансіоні виснажили Редьярда. Він став майже сліпим.
Риси характеру, притаманні справжньому чоловікові, сформувалися в Кіплінга тоді, коли він перебував у військовій школі. Саме там він навчився долати негаразди, бути сміливим і відважним, відповідати за доручену справу.
Він добре знав мову гінді, тож міг вільно спілкуватися з місцевими жителями. Вони й ознайомили письменника з казками, переказами і легендами, які покладено в основу «Книги джунглів» — збірки, до якої входить і повість-казка «Мауглі». Згодом було написано збірку «Друга книга джунглів». У цих книгах автор зберігає деякі традиції казок про тварин, що виникли ще за часів створення відомої тобі збірки давньоіндійських казок «Панчатантра». У «Книзі джунглів» звірі розмовляють, думають та інколи діють, як люди. Однак, на відміну від народних казок, тварини у творах Кіплінга все ж лишаються тваринами з властивим їм способом життя, поведінкою, звичками. Тож твори «Книги джунглів» зазвичай називають оповіданнями або ж повістями-казками.
Головний герой більшості творів «Книги джунглів» Мауглі — хлопчик, якого виховала зграя вовків на чолі з Акелою.
Кіплінг наділяє звірів людськими рисами, тож перед читачами/читачками постають лагідна пантера Багіра, мудрі пітон Каа та слон Хатхі, жорстокий тигр Шер-Хан та його супутник — підступний і лицемірний шакал Табакі.
Ідея «Книги джунглів» — заперечення безладу та утвердження гармонійного співіснування людини і світу природи.
Оспівуючи природне життя, автор стверджує перевагу людини як володаря природи, адже лише людині підвладний вогонь — «Червона Квітка», як з острахом і благоговінням називають його жителі джунглів.
Творчість Кіплінга була високо оцінена. У 1907 році письменник здобув Нобелівську премію — найпочеснішу нагороду, якою можуть удостоїти лише одного письменника за рік.
У колі мистецтв
Неймовірна історія Мауглі неодноразово привертала увагу кінорежисерів і мультиплікаторів. Можливо, і тобі відомі мультиплікаційні чи кіноверсії «Книги джунглів» Дж. Р. Кіплінга.
Постер1 мультфільму «Книга джунглів» (США, реж. В. Райтерман, кінокомпанія В. Діснея, 1967 р.)
Зіскануй QR-код і переглянь мультиплікаційний фільм «Книга джунглів» («The Jungle Book»), знятий кінокомпанією Волта Діснея (реж. В. Райтерман, 1967 р.). Зверни увагу на те, що в мультфільмі події та характери персонажів відрізняються від тих, які відобразив письменник у своєму творі.
1 Постер (англ. poster — афіша, оголошення, плакат) — художньо оформлений плакат для рекламних чи декоративних цілей.
Поміркуй!
• Переглянь мультфільм «Книга джунглів» і поділися своїми враженнями та думками про нього з однокласниками/однокласницями.
• Обговори питання про те, чому автори/авторки мультфільмів часто вдаються до змін подій літературних творів, характерів персонажів тощо.
• Розглянь на сторінках підручника ілюстрації художників до твору Дж. Р. Кіплінга. Кому з них, на твою думку, вдалося найкраще передати характер персонажів?
Читай і досліджуй!
У творі про Мауглі автор зобразив багато екзотичних тварин, точно описав їхню зовнішність, поведінку, звички та водночас наділив їх людськими рисами характеру А який вигляд мають ці тварини в дикій природі? Підготуй невеличке повідомлення про один із видів тварин, які живуть в індійських джунглях. Розповідь проілюструй фотографіями тварин на мультимедійних слайдах.
Підсумуй!
• Що тебе найбільше вразило в творчості Дж. Р. Кіплінга?
• Над якими проблемами тебе спонукала замислитися історія Мауглі?
• Назви друзів і ворогів хлопчика. Опиши своє ставлення до героїв/героїнь цього твору.
• Назви Закони Джунглів. Прокоментуй їх.
• Чи хотів би/хотіла б ти прочитати повість-казку «Мауглі» та інші твори Дж. Р. Кіплінга?
• Оціни свої знання матеріалу присвяченого творчості Дж. Р. Кіплінга.
Читацьке дозвілля
Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись QR-кодом.
Коментарі (0)