ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

УКРАЇНСЬКА СЕРЕДНЬОВІЧНА ЛІТЕРАТУРА XI–XV СТ.

Вступ. Протягом кількох тисячоліть аж до середини XX ст. українці успішно творили прекрасну усну словесність. На певному рівні духовного розвитку наших предків від фольклору відокремилася література. Відтоді фольклор і література існують паралельно: здійснюють постійний взаємовплив, однак розвиваються за різними мистецькими законами.

Рушієм історії літератури є чергування мистецьких методів — романтичного й реалістичного — і зміна напрямів. Основні періоди в історії української літератури практично збігаються з основними художніми напрямами.

Насамперед зауважте, що, крім стильового поділу (за напрямами), існує ще одна, традиційна, хронологічна класифікація історії вітчизняного письменства. За нею розрізняють давню українську літературу (від початку до кінця XVIII ст.) і нову (ХІХ-ХХІ ст.). Давня складається з двох періодів — княжого (прадавньоукраїнське, або руське, письменство — IX XIII ст.) і козацького (староукраїнське письменство — XVI-XVIII ст.). їх розділяє перехідний період (XIV-XV ст.), коли в літературі майже нічого оригінального не було створено.

А зараз погортаємо старі книги й пожовклі рукописи давньої української літератури. Однак сприйняти їх буде не просто. На перешкоді ставатимуть три причини.

1. Мовна. З часу прийняття християнства літературно-писемною мовою в Київській державі, а відтак і в Україні XIV-XVIII ст. була церковнослов’янська (староболгарська) мова. Щоправда, вона постійно українізувалася під впливом живої народної мови. У результаті вже до XVI ст. утворилася староукраїнська книжна мова на основі церковнослов’янської з лексичними й граматичними елементами живої народної мови, латини, давньогрецької, литовської, польської, згодом — російської. Цією мовою писали й перекладали художні твори, наукові, церковні праці й державні документи.

Обкладинка Мстиславовою Євангелія. Кінець XI — початок XII ст.

Нині сприймати цю штучну мову дуже важко. Але вона несе в собі дух, живі інтонації давніх загадкових, героїчних і трагічних епох.

2. Світоглядно-естетична. Література в ті давні епохи мала в основному прикладне значення: слугувала насамперед знаряддям поширення певних ідей (релігійних, філософських, державницьких). Давнє письменство існувало в церковному середовищі, тому абсолютна більшість творів тісно пов’язана з релігійною, християнською проблематикою. Тож нам сприйняти й зрозуміти такі настанови складно.

Крім того, естетичні смаки й уподобання постійно змінювалися. Тому уявлення давніх письменників про цінність, красу, художню майстерність твору відрізняються від сучасних. Щоб зрозуміти й оцінити твір, написаний у минулому, треба застосувати до нього конкретно-історичний підхід, тобто врахувати особливості суспільно-політичного й духовного життя тієї епохи, рівень розвитку та специфіку тогочасної літератури.

3. Історична. З огляду на бурхливу, трагічну історію до наших днів дійшло в первісному вигляді дуже мало пам’яток давньої літератури (з XI ст., наприклад, усього 33), хоча існувало їх десятки тисяч. Більшість творів збереглася тільки в списках — копіях XIV чи й пізніших століть. Між різними копіями того самого твору дослідники виявляють чимало відмінностей. І це не дивно: під час копіювання переписувачі щось додавали, змінювали, скорочували, чогось не розуміли. А оригінал губився поміж списками або й утрачався зовсім. Отже, у кращому разі до нас дійшли лише ті примірники, які важко аналізувати. Крім того, ця обставина дає простір скептикам1 сумніватись у тому, що деякі твори давньої літератури існували насправді, а не були пізнішими підробками. Хоча більшість дослідників переконливо доводять, що ці пам’ятки справжні й прадавні.

І все ж, подолавши ці перешкоди, ми за допомогою слова перенесемося в княжу й козацьку Україну, познайомимося з найбільшими книжниками-мудрецями того часу, довідаємося, про що думали й що відчували наші предки п’ятсот-тисячу років тому, нарешті, краще зрозуміємо пізніші епохи з нинішньою включно, самих себе.

Усі народи світу розпочинали розвиток з міфічно-язичницького періоду. Найвідомішою у світі стала грецька та римська античність. Але й праукраїнці (русичі, русини) зуміли створити потужну, високоорганізовану цивілізацію, котра проіснувала кілька тисячоліть, починаючи з трипільської культури (V III тис. до н. е.). Поступово на зміну античності прийшла епоха Середньовіччя.

• Завдання основного рівня. Що ви знаєте з уроків історії та літератури, книжок і фільмів про цю епоху? Пригадайте, зокрема, роман В. Скотта «Айвенго». Як ви уявляєте світогляд і життя людей тих часів? Творчість яких письменників цієї доби ви вивчали на уроках зарубіжної літератури у 8 класі?

1 Скептик (від грецьк. помічати, розглядати) — той, що до всього ставиться критично-недовірливо, у всьому сумнівається.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Пахаренко 2017", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)