Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). «Кайдашева сім’я» (1878)
- 9-12-2022, 11:45
- 285
9 Клас , Українська література 9 клас Пахаренко 2017
«Кайдашева сім’я» (1878)
Про популярність твору свідчить велика кількість перевидань і перекладів іншими мовами. І це закономірно: повість написана надзвичайно весело й захопливо. Але прочитавши її, проймаєшся сумом, досадою, бо історія Кайдашів — справжня моральна катастрофа. Ці працьовиті, загалом нелихі люди чомусь методично знищують своє родинне щастя — домашній затишок, злагоду, взаємоповагу, гідність, одне слово — любов. Гору в цій родині непомітно бере якась диявольська сила руйнування. Чому так стається? На це болісне запитання автор відповідає майстерно й ненав’язливо кожним рядком твору.
Жанрові й стильові особливості. За жанром «Кайдашева сім’я» — соціально-побутова сатирично-гумористична повість-хроніка.
Теорія літератури
У соціально-побутовій повісті картини родинного життя й побуту героїв зображені на тлі якихось суспільних подій і зумовлюються ними.
Побутовим і соціальним є конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам. День за днем і рік за роком виписані родинні події в повісті, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки.
Повість «Кайдашева сім’я» — яскравий зразок реалістичного твору, адже в ній змальовано родинні стосунки, зосереджено увагу на морально-етичній проблематиці (побутово-просвітницький реалізм). Автор створює переконливі характеристики суспільного буття, колоритні соціальні типи, які в той же час є яскравими особистостями (Маруся й Омелько Кайдаші, Мотря та ін.). Реалістичності твору додає те, що більшість персонажів мали реальних прототипів. Справді жила дуже сварлива родина Кайдашів, тільки не в Семигорах, а в Стеблеві. Дехто з прототипів навіть намагався позиватися на письменника до суду за те, що так кумедно їх зобразив.
Однією з найпомітніших ознак реалістичної манери письма є докладне змалювання національного колориту українців — побуту, звичаїв, обрядів, вірувань. У такий спосіб І. Нечуй-Левицький ретельно освоює «непочатий рудник» українського життя, свідомо акцентуючи на його побутово-етнографічних аспектах, а отже, і реалізує свої естетичні принципи реальності, національності й народності.
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
Ідейно-тематичний зміст. Тема «Кайдашевої сім’ї» — змалювання побуту та психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва. У цьому творі художньо відтворено, як каже сам автор, «темні плями народного життя». Повість висвітлює злободенні для пореформеної доби проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою, темноту й забитість селян. Разом з тим І. Нечуй-Левицький тонко розкрив своєрідність українського національного характеру, а також осмислив вічні загальнолюдські проблеми: добра й зла; егоїзму; кохання; сімейних стосунків; взаємин батьків і дітей; людської гідності та свободи; віри в Бога й моралі.
• Судження. Професор В. Панченко: «У літературознавстві радянської доби прийнято було наголошувати на тому, що сварки, змальовані І. Нечуєм-Левицьким, — це наслідок певних соціальних умов. Этого робився соціологічно-політичний висновок: "так було до революції”. Але ж автор "Кайдашевої сім’ї” на соціальних чинниках "війни” якраз і не акцентує! У творі йдеться, швидше, про недосконалість людської природи, про одвічні людські вади — нетерпимість, жадібність, заздрісність, егоїзм... Водночас Кайдашева сім’я — це модель цілої України. І справа не в прив’язках до певного історичного часу й до "соціальнихумов”. І. Нечуй-Левицький блискуче розкрив деякі "небажані” риси нашої національної вдачі, української ментальності, які належать не тільки середині XIX ст. Україна початку XXI ст. залишається подібною до Кайдашевої сім’ї».
• Завдання основного рівня
1. Чи згодні ви з думкою літературознавця, що не соціальні умови життя родини Кайдашів є основною причиною їхніх сварок? Відповідь обґрунтуйте прикладами з твору.
2. Які ознаки «кайдашівської психології» ви помічаєте в історії України ХХ-ХХІ ст.?
Композиція. Як вам уже відомо, композиція (будова) художнього твору включає в себе сюжетні елементи (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка) і позасюжетні (портрет, діалог, монолог, пейзаж, інтер’єр, екстер’єр, авторський відступ, назва твору тощо).
І. Нечуй-Левицький зазвичай розпочинає свої твори з панорамного малюнка місця дії, з докладних описів зовнішності персонажів. Ось і «Кайдашеву сім’ю» відкриває мальовничий панорамний пейзаж гористого Правобережжя. Автор, зокрема, наголошує: «На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Увесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля». Сам собою напрошується висновок: одна з основних причин того, що Україна деградує, «кайдашіє», є колоніальне ярмо, втрата волі, козацького духу. Не випадково й російська, і радянська цензура не дозволяли друкувати цей уривок вступного пейзажу. Отже, повість дає змогу нам зазирнути в душі, понівечені рабством. Письменник нагадує народові його славне минуле, яке протиставляє сучасному рабському існуванню. Трагедія в тому, що упокорені українці вже не протестують, не шукають виходу, а покірно тягнуть ярмо неволі, дбають тільки про шматок хліба та дах над головою. Таке животіння негідне людини, воно нівечить особистість. Замість того, щоб відстоювати права Батьківщини, громади, ці люди борються між собою, що неминуче призводить до розпаду нації.
Чи не основну композиційну роль у творі відіграють діалоги — вони «рухають», динамізують сюжет, реалістично окреслюють характери. Тому повість було інсценізовано й вона вже багато років не сходить зі сцен українських театрів, користуючись незмінною популярністю в глядачів.
Однією з найяскравіших композиційних особливостей «Кайдашевої сім’ї» є нагнітання епізодів і сцен сварок. Завдяки цьому розвиток дії відбувається напружено, стрімко, суть конфлікту окреслюється чітко. Ці сцени виписані в гумористично-сатиричному дусі. Згадайте сутички Кайдашів через дрібниці: мотовило, яйця, курка, кухоль, півень, кабан, груша. Наслідки цих сварок жахливі, бо призводять до порушення споконвічних етичних норм народної моралі: син (Карпо) здіймає руку на батька, женеться з дрючком за матір’ю, а потім заганяє в ставок, ладен ударити її, проте зупиняється, бо «не так шкода матері, як чобіт»; Мотря вибиває Кайдашисі око...
Гострота й динамізм епізодів настільки потужні, що навіть важко чітко визначити кульмінаційний момент твору. Очевидно, це безглузда тотальна війна всіх проти всіх, яка змальована у 8 розділі.
А втім, зміст і форма твору тоді гармонійно поєднані, коли читач не помічає в ньому елементів композиції, коли в тексті органічно чергуються між собою комічне й драматичне, а крім того, не оминається й лірика.
Сцена з вистави «Кайдашева сім’я» у виконанні акторів Черкаського музично-драматичного театру. Режисер А. Куниця. 2014 р.
• Судження. Професор M. Наєнко: «У реалістичній іронії "Кайдашевої сім’ї” ліриці належало з’являтися в проміжках між найбільш гарячими зонами сюжету, коли відчувалося, що "сварливий” настрій оповіді от-от стане виявляти ознаки втоми. Великі резерви для письменника тут таїлись в образі Лавріна та його майбутньої дружини Мелашки».
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
Епізод, у якому Лаврін уперше побачив Мелашку, сповнений світлим і ніжним ліризмом, хлопець відчув, «що вона ніби освітила всю його душу, освітила густу тінь під вербою, неначе сонцем, і побігла на гірку зіркою... Без Мелашки йому став світ немилий,.. Як тільки наставав вечір, як тільки висипали зорі на небі, його тягло в Бієвці... Йому здавалося, що його несуть крила. Цілу дорогу то сопілка його грала, то пісня ніби сама співалась».
Цікаво, що «Кайдашева сім’я» має дві версії фіналу-розв’язки. За першою версією — діло з грушею не скінчилося: вона розросталася вшир та вгору, родила дуже рясно, дратуючи й дорослих, і малих Кайдашів. За другою — «діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла і дві сім’ї помирилися, В обох садибах настала мирнота». Літературознавець С. Єфремов «забракував» обидва варіанти: він вважав, що річ не в груші, а в соціальних причинах, у письменницькому вмінні чи невмінні психологічно обґрунтовувати ті причини.
• Завдання основного рівня. Чи згодні ви з думкою С. Єфремова? Висловте свої міркування щодо двох редакцій фіналу.
Засоби комічного. У «Кайдашевій сім’ї» І. Нечуй-Левицький виявив себе як неперевершений митець-гуморист. Кожен, читаючи цей текст, сміється. Причому сміх, який викликає повість, дуже різний: жартівливий, доброзичливий, безтурботний, ліричний чи й сумний, навіть трагічний, а також уїдливий, нищівний. Усе залежить від об’єкта зображення.
Насамперед сміх у повісті — це своєрідний виклик (і автора, і читачів) безглуздої, домашньої, дріб’язкової війни, яка морально знищує людину. Цю «війну» прозаїк змальовує через нескінченні комічні ситуації, у яких невідповідність, контраст форми та змісту, обставин і дій просто-таки разючі.
• Завдання основного рівня. Пригадайте вивчене в попередніх класах. Що таке комічне? Яка різниця між гумористичним і сатиричним осміянням? Порівняйте два епізоди: розмову Карпа й Лавріна про дівчат (у 1 розділі) і бійку між братами (у 8-му). Який із них — гумористичний, а який — сатиричний? За допомогою яких прийомів автор досягає комічного ефекту в цих епізодах?
Повість переповнена іронією й сарказмом. Так автор викликає сміх. Найчастіше кожен персонаж використовує ці словесні шпильки як зброю, щоб болючіше дошкулити ворогам.
Ось характерний уривок:
— Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! — ляснула Мотря.
— Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки, — сказала Мелашка (іронія).
— Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила, — сказала Мотря (сарказм).
Мотрині слова були дуже докірливі. Мелашка спахнула од сорому.
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
Сторінки повісті рясніють і зниженою лексикою, вульгаризмами, особливо в порівняннях: Кайдашиха стала шута, як безрога корова; заквітчалась сіном, як вівця реп’яхами; ходить так легенько, наче в ступі горох товче; у Химки очі, як у сови, а як ходить, то наче решетом горох точить. Автор просто віртуозно передає багате образне мислення українців, живу мову селян, переповнену порівняннями, прислів’ями, приказками, синонімічними рядами, численними риторичними фігурами, емоційними виразами, прокльонами, окликами тощо.
До яскравих засобів комічного належить і змішування стилів. Скажімо, автор використовує високий епічний стиль у сцені побутової бійки.
Порівняйте. Уривок з історичної пісні про Морозенка:
То не грім в степу грохоне,
То не хмара світ закрила, —
То татар велика сила
Козаченьків обступила.
Сцена з повісті: «Не чорна хмара із синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти».
Дослідники звернули увагу на прикметну особливість — герої повісті майже ніколи не сміються, сміється читач, але коли відлунає сміх, на дні душі залишається смуток. «Сміх зі слізьми» є однією з рис української літератури — це відзначав і сам І. Нечуй-Левицький. Печально сміявся й Микола Гоголь. Про «Кайдашеву сім’ю» можна сказати так само: це повість, у якій крізь сміх пробиваються сльози...
Образи твору. Систему образів І. Нечуй-Левицький вибудовує також за принципом наскрізного контрасту. Наприклад, уже в експозиції помічаємо, що Карпо й Лаврін — цілком протилежні: один має батьківські карі гострі очі, другий схожий з виду на матір; один кремезний, другий — тендітний; один насуплений, сердитий, мовчазний, другий — веселий, привітний, балакучий. У такий спосіб автор посилює комізм і підкреслює, що в нашій національній душі завше поєднуються протилежні настанови, цінності.
• Завдання основного рівня. Пригадайте вивчене на початку року. Які основні ознаки українського менталітету? У чому відмінність між хліборобським і козацьким типами українців?
Характери в повісті, як правило, статичні. Письменник акцентує увагу на основному, визначаючи одну-дві риси у вдачах персонажів. В Омелька Кайдаша — богобоязливість і чарколюбство. У Кайдашихи — чванькуватість, у Мотрі — сварливість. Чи не найбільших змін зазнає характер Мелашки: у ній — спочатку ліричній, ніжній дівчині — теж під впливом оточення поселяється «біс» чвар.
Омелько Кайдаш. В українських родинах споконвіків батько був захисником, порадником, моральним авторитетом, лідером. Але багатовікове колоніальне ярмо, системне нищення загарбниками козацького духу спричиняло деградацію чоловіцтва. Ось і в Кайдашевій сім’ї роль батька зведено нанівець. Він чоловік працьовитий, доброзичливий, миролюбний. Однак практично ніяк не впливає на перебіг подій у власній хаті.
І це, вочевидь, основна причина родинної драми. Омелько пливе за течією, а коли й пробує якось утрутитися в домашні чвари, то зазнає фіаско. Йому просто не вистачає сили волі, щоб навести в сім’ї лад. Оця безвольність зумовлює й уже згадувані визначальні пристрасті Кайдаша — марновірство та пияцтво. Тому образ голови родини — трагікомічний. З одного боку, він богобоязливий, палко вірить у святу Параскеву-П’ятницю, яка ніби рятує від наглої смерті й не дасть потонути у воді, а з другого — любить «заглядати в чарку», яка його потім і погубила, за гіркою іронією, у ту ж таки п’ятницю. Душа цього чоловіка розривається між двома полюсами — добром (яке символізує церква, побожність) і злом (утіленим у шинку, пияцтві). Не може старий Кайдаш зрозуміти й цілком природного бажання синів мати свою землю, тобто відчувати себе господарями.
Нерішучістю, пиятикою, дратівливістю, непослідовністю в судженнях і вчинках Кайдаш непомітно руйнує належний образ батька, глави родини. Тому сини його не слухають, зневажають. Зрештою, це призводить до моральної катастрофи: Карпо навіть піднімає руку на рідного батька. Жодних позитивних перспектив така родина, зрозуміло, не матиме.
Поступово під впливом родинних негараздів шинок в Омельковій душі долає церкву. Герой сам підсвідомо відчуває це (пригадайте його сни, зверніть увагу, що коза й коняча голова в українському фольклорі алегорично представляють нечисту силу). Але Кайдаш так і не усвідомив своїх помилок, не спробував змінитися, тому й прирік себе на смерть.
Маруся Кайдашиха (утім, як і Омелько) виростала, жила, морально формувалась у добу кріпацтва, тим паче служила в панському маєтку. Оце рабство, лакейство й спотворило душу жінки. Вона, підкреслює автор, «терлася коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові, повага до панів. Вона любила цілувати їх у руки, кланялася, підсолоджувала свою розмову з ними». І після кріпацтва Кайдашиху запрошували як куховарку пани й попи, чим вона дуже пишалася. Пригадайте демонстрацію Кайдашихою панських манер перед родиною Довбишів під час «виглядин», її приказування «проте вас», над чим сміялося все село (за це Кайдашиха здобула прізвисько «пані економша»).
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
Маруся також працьовита, жвава, уміла господиня, хороша мати. Але для неї взірець — панство: її визискували й принижували, а тепер, діждавшись нагоди, вона хоче чинити так само — щоб підвищити самооцінку, відчути себе панею. Тому чванливість, жорстокість, егоїзм і лицемірство Кайдашиха виявляє передовсім щодо невісток — нерідних і залежних від неї людей (ніби кріпаків).
Яскраво характеризує Марусю її мова. Наприклад, у звертаннях до Мотрі спочатку багато меду: моє золото, серце, дитя моє, — а згодом: «Це не Мотря, а бендерська чума», «Твої діти такі зміюки, як і ти... Наплодила вовченят, то не пускай до моєї діжі...» (ще один зразок наскрізного контрасту).
Трагедія цієї енергійної, вольової жінки в тому, що вона обрала хибний ідеал — увесь час примушує себе грати невластиву їй роль «уродзонної пані». Звідси — і роблена улесливість, побожність, і пихатість, лінощі, дратівливість, деспотизм, і лють (адже роль вдається погано, ніхто її не боїться й не бажає підкорятися).
• Завдання основного рівня. Знайдіть штрихи, які засвідчують, що Маруся іноді втрачає контроль над собою й виявляє свою справжню суть (наприклад, під час розглядин у Довбишів чи гостювання в Балашів). Зробіть висновок, якою насправді є вдача цієї жінки.
Молодше покоління Кайдашів, як і належить юні, сповнене життєвої енергії, надій на краще. Але і їхні душі отруєні рабським духом, примітивним самоїдним егоїзмом. Тому разом із батьками вони фактично власними руками руйнують свої мрії про щастя.
Старший син Карпо в молодому віці доволі мовчазний і замкнутий. Але, одружившись, починає все відвертіше виявляти свій лютий норов: в одній зі сварок він називає батька «іродовою душею», а далі й піднімає на нього руку; дізнавшись, що мати закрила у своєму хліві його коня, хапає її за плечі, притискає з усієї сили до стінки та несамовито кричить:
«...їжте мене, або я вас з’їм!» Це вже вияв крайнього відчаю: добра душа, споконвічна мораль не дозволяють кривдити матір, а образа й лють вимагають помсти.
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
До пари Карпові — Мотря, «бриклива», «з перцем», «робоча та проворна», «куслива, як муха в Спасівку» — словом, його омріяний ще в парубоцькі роки ідеал.
Але з часом і вона стає все жорстокішою (не без «допомоги» Кайдашихи). Коли розлючений Карпо погнався за матір’ю, дружина під’юджувала його: «По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око!» Промовистою характеристикою наділяє Мотрю спокійний і ліричний Лаврін, кажучи священикові, що братову жінку треба «посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках».
• Завдання основного рівня. Поміркуйте, чому Маруся найбільше ненавидить саме Мотрю. Простежте, як обидві жінки спочатку грають ролі доброї свекрухи й невістки. З чого видно, що вони нещирі? Якими далі стають їхні стосунки? Чому? Порівняйте поведінку, мовлення цих жінок. Чи є щось подібне в їхніх вдачах? Що робить їх нещасливими?
Можна зробити висновок: як кріпацтво вплинуло на Марусю, так вона — на Мотрю. Зверніть увагу: Мотря поводиться з Мелашкою, так само, як з нею перед тим свекруха.
А ось Лаврін з Мелашкою — повна протилежність Карпові й Мотрі. Вони найдовше залишаються на рівні людяності й закоханості, хоча й навчилися «показувати зуби», коли йшлося про посягання на їхнє добро.
Незважаючи на те що Кайдашиха точила Мелашку, «як вода камінь», а Мотря «підкопувалася під неї, мов річка під крутий берег», вона все ж не уподібнюється до них. А знаходить інший вихід — утікає до Києва в найми. Але там гірко сумує за Лавріном. Глибоким ліризмом сповнені її почуття до коханого: «Не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли відразу так залило мою душу сльозами». Саме любов до чоловіка примушує Мелашку повернутись у кайдашівське «пекло». Під кінець повісті бачимо, як і це щире подружжя поступово втягується в родинні сварки та бійки.
Так молодше покоління підхопило й понесло далі ганебну естафету ворожнечі старшого, хоч і мало шанс обірвати її. Вочевидь, це сталося тому, що на себелюбство та лють відповіли себелюбством і люттю.
І все ж автор залишає героям (і всій Україні) надію на подолання розбрату, на мудре облаштування родинного й громадського життя. Символічно, що в найбільш напруженому, кульмінаційному 8 розділі вісниками миру виступають діти, наймолодше покоління Кайдашенків, і саме за ними, а не за непримиренною Марусею йдуть батьки.
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». 1980 р.
Уривок з повісті: «Перебули Кайдашенки зиму на опрічних дворах, і дві сім’ї почали потроху миритися. Спершу почали забігати з однієї хати в другу діти. їм байдуже було про батьківську колотнечу. За дітьми почали забігати один до другого батьки для своєї господарської справи: то за стругом, то за свердлом, то за сокирою спершу в повітки, а потім і в хати, а вже за ними почали любенько через тин розмовляти й жінки. Тільки Кайдашиха не ходила до Мотрі: сліпе око навіки загородило їй стежку до неї. На Кайдашевій давній оселі повіяло миром. Щоб не бігати кругом через ворота, Карно й Лаврін зробили у дворі через тин перелаз.
Мир між братами поміцнішав ще більше задля господарської справи, задля спільної вигоди... Карпо спрягався з Лавріном, і вони вдвох в супрязі орали попереду Карпове поле, а потім Лаврінове. Карпо ходив за плугом, а Лаврін був за погонича. Спільна вигода присилувала їх помагати один одному в оранці й у сівбі, і в заволікуванні, і в возовиці».
Цю ж думку про примирення родини письменник підкреслює й другим варіантом розв’язки: «Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирилися. В обох садибах настала мирнота й тиша». Звісно, учувається в цих словах і легка авторська іронія. Адже проблема не в груші, а в душах героїв. Якщо вони «подорослішають», навчаться вислуховувати, шанувати одне одного, пробачати, підтримувати, любити — тоді в родині запанує лад.
Отже, «Кайдашева сім’я» хоч і весело читається, але це сумна повість про долю села середини XIX ст., українства загалом. Це гірка правда про згубність егоїзму, розбрату, люті, про гірші якості нашого національного характеру (сварливість, егоїзм, лицемірство, користолюбство, пихатість). І сказана вона з метою, щоб ми, українці, ставали досконалішими, гідними себе. Але водночас прочитується в цьому творі й справжній гімн українському світові з його неповторною природою, веселою, життєрадісною, поетичною душею людей, мелодійною, багатющою мовою, неповторною у своїй красі піснею. Мабуть, усі ці риси й зумовили непроминальну популярність повісті.
Пам’ятник І. Нечуєві-Левицькому біля батьківської хати в м. Стеблеві. Скульптор Г. Кальченко. 1968 р.
• Підсумкове судження. Професор А. Погрібний: «З певністю можна стверджувати, що сама Божа милість, сама Божа благодать дарувала Україні цього прозаїка, як-то, незадовго перед тим, знову ж таки з Божим промислом, явлено було їй геніального Тараса Шевченка. І то майже символічно, що географічні, родові точки, де в середоточчі української землі, яка дихає трипільською пракультурою, сталися ці два виверження українського духу, розташовані майже поряд: від Стеблева до рідного села Т. Шевченка... лише якихось 20 верст».
• Завдання основного рівня
1. Назвіть ознаки побутово-просвітницького реалізму в «Кайдашевій сім’ї».
2. Доберіть заголовок до кожного з розділів повісті.
3. Поміркуйте, завдяки яким композиційним особливостям «Кайдашеву сім’ю» легко поставити на сцені?
4. Чому гумор і сатиру у творі називають сміхом крізь сльози?
5. На ваш погляд, письменник насміхається зі своїх героїв, гнівається на них чи співчуває їм? Свою позицію докладно обґрунтуйте, використовуючи текст.
6. Перенесіть таблицю в робочий зошит і заповніть її.
7. На ваш погляд, як би мали поводитися старші й молодші Кайдаші (ураховуючи вдачу кожного з них), щоб щасливо жити в сім’ї?
8. Ще раз перечитайте епіграф до теми. Чи згодні ви з такою Франковою характеристикою І. Нечуя-Левицького? Відповідь аргументуйте.
Перегляньте художній фільм режисера В. Городька «Кайдашева сім’я» (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=cmjKirMry6U) і підготуйте невелике повідомлення про майстерність екранізації однойменної повісті І. Нечуя-Левицького, зверніть увагу, зокрема, на такі аспекти: утілення ідеї твору, переконливість характерів, гра акторів, позасюжетні елементи.
Радимо прочитати
1. Панченко В. Неубієнна література: Дослідницькі етюди. — К., 2007. — С. 78-101.
2. Погрібний А. «Всевидяще око України» // Літературні явища і з’яви. — К., 2007. - С. 467-476.
3. Нечуй-Левицький І. Твори: У 3 т. - К., 2008.
4. Наєнко М. Художня література України: Від міфів до модерної реальності. — К., 2008,- С. 362-396.
Коментарі (0)