Євген Гребінка (1812-1848)
- 9-12-2022, 11:29
- 202
9 Клас , Українська література 9 клас Пахаренко 2017
ЄВГЕН ГРЕБІНКА
(1812-1848)
Серед перших українських романтиків, котрі належали до Харківської школи, особливо помітна постать Є. Гребінки. Цей скромний чоловік, який прожив надто коротке життя, устиг дуже багато зробити для утвердження рідного письменства.
Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 р. на хуторі поблизу Пирятина на Полтавщині в сім’ї відставного офіцера, дрібного поміщика. Навчався в Ніжинській гімназії (разом із М. Гоголем). З дитинства дуже любив читати. У 14 років узявся за літературну творчість — і саме рідною мовою. Уже в гімназії звернувся до жанру байки, у якому невдовзі зажив великої слави.
Деякий час Є. Гребінка служив в армії офіцером. Потім виїхав до Петербурга, працював чиновником, а згодом викладачем російської словесності у військових училищах.
Саме на петербурзький період припадає розквіт літературного таланту письменника. 1834 р. він видав друком першу збірку «Малороссийские приказки». Вона складалася переважно з байок, а також кількох ліричних віршів («Човен», «Українська мелодія»). Вірші були романтичні за стилем, а в байках переважала ще класицистична традиція. Є. Гребінка зумів майстерно втілити спосіб мислення, цінності та сподівання народу. Тому його байки відразу стали популярними, такими залишаються й нині. Майже в кожній з них владоможним хижакам і гнобителям протиставлено звичайного трудівника як уособлення працьовитості, людяності й моральної вищості.
Серед найвідоміших байок митця — «Ведмежий суд». Запозичивши тему у видатного російського байкаря І. Крилова, поет знайшов цілком оригінальне її втілення. Викриваючи корисливість, безчесність, продажність, кругову поруку тогочасного суду, Є. Гребінка показує, як спритні хижаки розтерзують беззахисного трудівника, уособленого в образі Вола.
• Завдання основного рівня. Прочитайте байку «Ведмежий суд» і розкрийте алегорію її образів. Якими засобами автор досягає сатиричного комізму?
Мудрість, виваженість народу в ставленні до панства точно ілюструють байки «Вовк і огонь» і «Пшениця». Коли Вовк, зігрівшись біля багаття, вирішив з удячності поцілувати вогонь, полум’я обсмалило його. Як під час миття пшениці найкраще зерно відразу осідає на дно, а полова спливає, так і пани бувають різні: один скромний і совісний, «.мов простий чоловік», а інший — пихатий самодур — ходить «задравши ніс, розприндившись».
• Судження. І. Франко: «Як байкописець, Гребінка займає перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом».
Разом із творами рідною мовою Є. Гребінка також багато пише по-російськи. Це була єдина можливість утвердитися в петербурзькому літературному середовищі, ознайомити столичну еліту з історією та культурою України. Романтичні вірші поета відразу набули неабиякого розголосу. Його «Очи чёрные...» і «Помню, я ещё молодушкой была...» стали російськими народними романсами, які популярні й досі. Так само захопили читачів поема «Богдан», що вважалася одним із найкращих тогочасних творів про гетьмана Хмельницького, повість «Нежинский полковник Золотареню», роман «Чайковский».
Ці твори з української історії принесли Гребінці визнання та відчинили йому двері в найавторитетніші літературні салони. А згодом він почав улаштовувати вдома дуже популярні літературні вечори. У колі його знайомих і друзів були О. Пушкін, В. Бєлінський, В. Даль, І. Панаєв, Ф. Толстой та інші визначні постаті. З’явилася змога спокійно, комфортно й перспективно влаштуватися в російському суспільстві й письменстві. Проте Є. Гребінка виявився щирим патріотом рідної землі та слова. Здобутий літературний авторитет він усіляко використовував для згуртування українських творчих сил як у Петербурзі, так і поза столицею імперії. Для цього необхідно було мати якесь періодичне видання. Після довгих змагань із цензурою письменникові таки вдається 1841 р. видати альманах «Ластівка». Це був перший у Росії альманах, цілком укладений з україномовних текстів. Є. Гребінка виявив неабиякий смак і тонке чуття в доборі творів. У збірник увійшло майже все краще, написане доти українською мовою, зокрема фрагменти «Гайдамаків» Т. Шевченка, уривки з «Москаля-чарівника» І. Котляревського, «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка, ліричні поезії Л. Боровиковського, В. Забіли, самого укладача. Альманах довів, що українська література має величезний потенціал і цілком відмінна від російської. Тому так роздратовано зустріли «Ластівку» російські шовіністи, зокрема В. Бєлінський.
Дуже багато зробив Є. Гребінка для Т. Шевченка: помітив, підтримав, брав активну участь у викупі з кріпацтва. Протягом одного дня він провів рукопис першого «Кобзаря» через цензуру й сприяв виданню цієї геніальної книжки 1840 р.
О. Пріцак (відомий український історик, академік): «Не можна переоцінити значення зустрічі молодого Шевченка з Гребінкою. Саме від Гребінки Шевченко вперше дізнався, що українська народна пісня, яка була улюбленою невідступною товаришкою його життя, є у великій пошані в літераторів: вони записують її, друкують і вивчають так, як твори поетів (ідеться про згадувані вже збірники народних пісень, укладені М. Цертелєвим і М. Максимовичем). Без стимулів Гребінки, мабуть, не було б спроможності генієві Шевченка реалізуватися».
Євген Павлович також активно листувався з Г. Квіткою, П. Гулаком-Артемовським, В. Забілою, усіляко підтримував їх, популяризував їхню творчість. Тому небезпідставно зауважував жартома О. Пріцак, що «саме Гребінці судилося відіграти почесну роль баби-повитухи великої української літератури».
Життя письменника обірвалося 15 грудня 1848 р. Тіло — за його заповітом — було перевезено з Петербурга в Україну й поховано в с. Мар’янівці, неподалік від рідного хутора.
Ліричну творчість Є. Гребінка започатковує віршем «Човен» (1833). У цій поетичній сповіді відобразилися сумніви й тривоги автора, який саме вирушав із рідного хутора в далекий бурхливий Петербург. Свої переживання поет майстерно передає символічними образами: човен — це людина; море — життя; вітер, хвилі, хмари, громи — життєві випробування, негаразди.
Загалом образ човна дуже поширений у фольклорі й літературі. Він символізує хистке становище, невпевненість, вагання в прийнятті якихось визначальних рішень, а також перетинання межі, переміщення з одного світу в інший.
Пригадайте вивчену раніше народну пісню «Місяць на небі, зіроньки сяють». Які нові підтексти ви помітили в ній, довідавшись про символічні смисли образу човна?
І все ж ліричний герой поезії розуміє, що життя варте того, аби його прожити, скористатися шансом відчути захват пригод і сягнути якихось звершень. Тому, незважаючи на острах і сумніви, вирішує: «Пускаюсь у море!»
Романтичну схвильовану атмосферу вірша увиразнюють фольклорні засоби: постійні епітети, порівняння, риторичні вигуки, запитання, звертання, пестливі слова, розгорнутий паралелізм.
• Завдання основного рівня
1. Знайдіть у тексті твору ці художні засоби.
2. Прочитайте рядки, у яких автор сам розшифровує символіку, підкреслює автобіографізм вірша.
3. Які ознаки романтичного стилю виявились у вірші?
Коментарі (0)