Євген Гребінка

(1812-1848)

Євген Гребінка

Про Євгена Гребінку ви вже знаєте чимало. Давайте пригадаємо, хто першим змусив говорити про талановитого поета й художника бундючний зарозумілий царський Петербург? Хто допомагав на кожному кроці непростого процесу викупу з кріпацтва нашого Кобзаря? Саме так, цією людиною був Євген Павлович Гребінка, уже відомий на той час письменник.

Він народився 2 лютого 1812 року на Полтавщині, неподалік Пирятина. Отримав гарну освіту в Ніжинській гімназії вищих наук. З 1834 року мешкав у Петербурзі, суміщаючи працю чиновника та викладача. Важка недуга (туберкульоз) не дала його талантові розкритися повною мірою, він помер на 37-му році життя. Тіло палкого патріота України перевезли на рідну землю й поховали в селі Мар’янівці, неподалік рідного хутора.

Писати він почав рано, багато читав. Цікаво, що в гімназії він вчився практично водночас із Миколою Гоголем - на декілька курсів молодше. Він був своєрідним письменником, писав двома мовами: українською (байки, поезію) та російською (поезію й прозу).

Найцікавішою частиною його творчої спадщини, поза сумнівом, є байки. Йому судилося стати одним із найвизначніших українських байкарів першої половини XIX століття. «Як байкопис, - зазначав Іван Франко, - займає Гребінка перше місце в нашім письменстві». Своїм корінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, у якій знайшли яскраве вираження одвічні думи, прагнення й сподівання українців. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ тогочасної дійсності байкар переважно визначає з позицій простого українця, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільних явищ, таких як хабарництво, крутійство тощо.

Поетична спадщина Євгена Гребінки не надто велика. Але в ній завжди привертає увагу чудовий вірш «Човен», написаний 1833 року. Це був перший вірш Гребінки, написаний українською.

Ця поезія має виразний романтичний характер.

А які асоціації, пов’язані із човном, народжуються у вашій уяві?

Провідні мотиви твору - жорстокість буття, безвихідь, трагічна самотність особистості. Звертаючись до різноманітних засобів фольклорної поетики, зокрема віртуозно використовуючи психологічний паралелізм, автор уявляє себе самотнім човном у бурхливому житейському морі.

Ця поезія має автобіографічний характер. Цілком очевидно, що це історія переживань і плин думок молодого поета, що вирушив із рідного хутора до Петербурга. Йому здається, що цей крок - немовби крок у безодню розбурханого моря, яке спочатку начебто грається, а потім безжально розбиває самотній човен.

Драматична доля човна, розбитого безжалісною морською хвилею, нагадує долю людини, беззахисної перед стихією життя. Зверніть увагу: автор сам зізнається у тому, що «як човнові море, для мене світ білий ізмалку здавався страшним».

Поезія проникнута меланхолійним сумом, який автор підкреслює за допомогою і специфічної лексики, і риторичних вигуків. Однак він не відчуває почуття приреченості. Зверніть увагу на слова «не можна ж вік цілий пробути з собою одним». Хоч поет і не має надії, що «недоля і лютеє горе» зглянуться над ним, а проте він сміливо вирушає у «світ білий» заради служіння омріяній меті.

Ця поезія - своєрідний маніфест молодого українського поета, у якому він висловив свої переживання, побоювання, надії та міркування про те, як складеться його майбутнє життя.

А ви хвилюєтеся про те, як складеться ваше майбутнє? Чи схожа ваша дорога в доросле життя із переживаннями автора цієї поезії?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Міщенко 2017", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)