Відображення переживань і почуттів героїв зближує балади з лірикою; наявність стислої сюжетної лінії - це виразний прояв епічності; конфлікт, напруженість, трагічність подій - відголоски драми. В основі ліричних сюжетів такого типу пісень часто лежать незвичайні, фантастичні події. Для пісень-балад майже завжди характерний прийом метаморфоз. Незвичайністю зображуваного балади відрізняються від ліричних пісень на суспільно-побутові чи родинно-побутові теми, у яких події не виходять за рамки буденного життя. Наявність елементів витвореного барвистою уявою, насправді нереального, споріднюють народні пісні-балади з так званими чарівними казками. Проте баладні дійові особи, як правило, тільки люди. Події, які з ними відбуваються, не мають ні фантастичної форми, ні загальнодержавного значення, що характерно для героїчного епосу. У баладах часто зображується сімейний побут, особисте життя людей. Це відрізняє балади від билин, дум та історичних пісень, у яких переважно йдеться про справи суспільної ваги.

Існує кілька класифікацій балад. Найбільш поширеним є поділ за сюжетно-тематичним принципом і типами конфліктів. Найдетальнішу класифікацію балад в українській фольклористиці розробив Олексій Дей у праці «Українська народна балада». Науковець усі українські балади за характером людських взаємин і конфліктів поділив на три великі групи:

• 1) про кохання та дошлюбні відносини;
• 2) про сімейні взаємини й конфлікти;
• 3) взаємини і конфлікти на тлі соціальних та історичних обставин.

Сучасні дослідники поділяють останню групу на дві окремі й у рамках кожної з них виділяють тематичні цикли.

• «Ой летіла стріла з-за синього моря...»

За жанром «Ой летіла стріла» - народна пісня-балада. Розпочинається вона характерним для багатьох фольклорних українських співанок вигуком «ой», який мовознавці класифікують як емоційний супровід сказаного, реакцію людини на несподівану подію. Образ стріли відсилає до певної історичної епохи і стає уособленням протистояння. Самі ж події відбуваються «за синім морем». Такі часопросторові виміри доволі часто зустрічаються в казках. У тексті балади вони породжують атмосферу загадковості, таємничості і непередбачуваності. Проте центральним місцем дії все-таки стає простір рідної землі, який часом навіть звужується до території власної домівки.

Метафоричне падіння стріли на вдовинім полі підкреслює трагічні наслідки подій. У пісні-баладі це своєрідна експозиція. Лексема «вдова» вказує на відсутність у сім’ї чоловіка - годувальника, опори, очільника роду, а стріла знаменує нову втрату - вдовиного сина як продовжувача роду.

Для українців особливо важливим є обряд поховання та оплакування померлих. Згадка про те, що вдовин син загинув далеко від дому і «немає нікого плакати по ньому», поглиблює трагізм ситуації. У тексті балади мотив втрати реалізується через образ трьох зозуль. Зозуля в українському фольклорі виступає посередником між світом живих і мертвих, згідно з народними віруваннями, найчастіше стає символом суму, вдівства, сирітства.

У пісні-баладі «Ой летіла стріла» мотив перевтілення пов’язаний із оплакуванням дорогої серцю людини. Трагізм утрати уособлюють три «зозулі»: мати, сестра, кохана. Це жінки, які відіграли особливу роль у долі й житті померлого козака. Три - число єдності, досконалості. Його називають магічним, пов’язують із моделлю Всесвіту. У фольклорних текстах воно може нести зловісний характер. Троїстість пронизує увесь текст балади, творить кульмінацію тексту. Мати-зозуля сідає біля голови сина, біля серця козака сідає зозуля-кохана, а біля ніг - сестра. Хоча всі жінки-зозулі відчувають непомірну втрату, проте тут присутня своєрідна градація переживань. Вони вічні для матері, тимчасові для сестри, епізодичні для коханої. Градація проявляється не тільки в часовій площині, а й конкретизується через результат пролитих сліз:

Де матінка плаче,