«Повчання дітям» Володимира Мономаха

В оригінальній писемній спадщині Київської Русі особливе значення має твір «Повчання дітям», автором якого вважають знаменитого державного і військового діяча, онука Ярослава Мудрого - великого київського князя Володимира Мономаха (1113-1125). У «Повісті минулих літ» та Київському літописі подано ідеалізований образ цього правителя - державотворця, лицаря, неухильного сповідника заповідей Божих. Автор «Повчання дітям», на думку історика Миколи Костомарова, «тримав знамено спільної для всіх правди і збирав під нього сили Руської землі».

Текст твору зберігся в Лаврентіївському списку під іншою датою, але, як вважають дослідники, цю високохудожню річ було створено близько 1117 р., оскільки фраза «сидячи на санях» тоді означала «наприкінці життєвого шляху», «перед самою смертю», адже покійників у Київській Русі навіть у теплу пору року до місця поховання везли на санях. Поважний вік правителя, яким був Володимир Мономах, дає підстави вести мову про те, що князь при житті мав величезний авторитет, за роки свого державного рільництва нагромадив належний досвід і небезпідставно хотів поділитися з нащадками своїми роздумами про державні справи і морально-естетичними поглядами.

«Повчання дітям» складається зі вступу, дидактичної (повчально-виховної) та автобіографічної частин, композиційно пов’язаних між собою. До тексту цього твору також додається «Послання до князя Олега Святославовича» та «Молитва», окремі частини яких, як припускають сучасні науковці, не мають аналогій у Святому Письмі й належать саме Володимиру Мономаху (скажімо, високопатріотична молитва за Київ).

Костянтин Мірошник, Наталія Кургузова-Мірошник. Володимир Мономах (2000)

Основний зміст Мономахового «Повчання дітям» засвідчує, що в основі цього твору лежать моральні християнські приписи, заповіді Божі. Жанр повчання передбачає постійне акцентування на моральному виборі людини. У дусі християнської моралі (автор часто покликається на таку складову частину Біблії, як Псалтир) Володимир Мономах вимагає від своїх дітей бути порядними людьми, відповідальними за свої вчинки, стриманими й освіченими правителями, неухильно дотримуватися норм законодавства, непорушності обіцянок, неодноразово закликає піклуватися про скривджених, сиріт, убогих, застерігає від брехні, пияцтва, розпусти та лінощів, безглуздої жорстокості. Привертає увагу ставлення князя до матеріальних цінностей, які завжди повинні служити для примноження цінностей духовних: «І в землі не ховайте (скарбів), то великий гріх». Закономірно, що ця настанова перегукується з біблійною притчею про закопаний талант.

Багатий внутрішній світ Володимира Мономаха розкривають його завжди слушні настанови про потребу навчання, зворушливе захоплення князя красою природи, висока художність авторського стилю. Як наголошував Дмитро Чижевський, прикметною рисою «Повчання дітям» є «психологічна наповненість та поетичність образної мови».

Цікавими видаються автобіографічні спогади, які дають читачам виразні уявлення не тільки про тогочасні численні військові походи й ратні подвиги, а й, на думку Івана Франка, - про особливості тогочасного князівського життя. Основною причиною, що змусила князя Володимира Мономаха взятися за перо, як свідчить «Повчання дітям», стала його принципова відмова брати участь у князівських міжусобицях, оскільки цей правитель «не міг хреста переступити» і мріяв про повне порозуміння між руськими князями.

Письменники пізніших часів запозичували з Мономахового «Повчання дітям» багато важливих настанов, які не старіли з часом, а буковинський письменник Юрій Федькович у вірші «Старий господар умирає і сина научає» вивів прекрасний образ правителя-батька, який дбає про державні справи, що повинні стати справою життя спадкоємця престолу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно