Іван Котляревський (1769—1838). «Енеїда» — епохальна подія в культурному житті України
- 11-12-2022, 23:55
- 406
9 Клас , Українська література 9 клас Слоньовська, Мафтин (Повторне видання) 2022
«Енеїда» — епохальна подія в культурному житті України
• «Енеїда» — бурлескно-травестійна поема
У XVII ст. більшість європейських націй вступили в нову добу культурного розвою. Зросло зацікавлення античним світом і його поетичною спадщиною. Але повноцінні переклади або переспіви творів Гомера чи Вергілія виявилися надзвичайно важкою справою, яка потребувала співрівної з античними митцями геніальності, а ось написати пародії на ці шедеври кортіло багатьом, адже висміяти завжди легше, ніж займатися перекладом.
Пародія - комічне або сатиричне вдаване наслідування твору з метою висміювання героїв, сюжету, теми чи недоліків твору (авторських ляпів).
Історія подає ціле гроно письменників, які пародіювали античні поеми або їх уривки: Дж. Б. Лаллі («Перелицьована "Енеїда”», 1633), П. Скаррон («Перелицьований Вергілій», 1648-1653), А. Блюмауер («Вергілієва "Енеїда”, або Пригоди благочестивого героя Енея», 1783-1786), Микола Осипов та Олександр Котельницький («Виргилиева Энеида, вывороченная наизнанку», 1791, 1802-1808). Чому ж саме «Енеїда» Івана Котляревського стала ключовим літературним явищем?
Амбівалентність1 оцінок поеми «Енеїда» І. Котляревського зумовлена точкою зору сприймання цього твору читачами різних епох, зіставленням і порівнянням науковцями художньої вартості тексту з його політико-патріотичною чи державницькою роллю у вихованні народу. Тож можна натрапити на цілком протилежні оцінки. Наприклад, Микола Зеров зауважував, що твір програє від того, що сміється часом «занадто голосно і безпардонно». У трактуванні багатьох критиків простежувалася думка, що поема І. Котляревського завдала українській літературі більше шкоди, ніж користі.
1 Амбівалентність - різне (найчастіше - протилежне) ставлення до одного й того ж явища чи проблеми.
Що ж так непокоїло відомих і надзвичайно талановитих людей у цьому творі І. Котляревського? Мусимо визнати, що аж ніяк не сатиричні образи українського панства чи далеко не завжди взірцеві образи козаків, виведених під личиною троянців. Ідея нижчовартості української літератури була хитро підкинута російськими критиками, й «Енеїда» І. Котляревського потрапила в заздалегідь розставлену пастку. Виразна національна самоідентифікація автора та героїв його «Енеїди» засвідчувала патріотизм і високу гідність українців, що добре зрозумів цар Микола І, назвавши твір І. Котляревського «розумною витівкою», отже, тонко вловив її антимонархічну спрямованість.
Визнаючи, що «Енеїда» І. Котляревського є твором із подвійним (а можливо, й потрійним) дном, українські літературознавці досі ламають списи довкола сюжету й образів-персонажів: скільки в цьому художньому тексті сюжетних ліній, хто герої поеми - троянці чи запорожці, чому в «Енеїді» «слабкі місця» з’явилися там, де йдеться саме про національні моральні цінності: стосунки між дітьми і батьками, материнське горе, спричинене втратою сина, доблесть у бою? Ці літературні суперечки не нові. Про ідею двотекстовості «Енеїди» науковці заговорили ще в XIX ст., вважаючи, що Еней і троянці - «це немовби козацтво, що мандрувало світом після зруйнування Січі». Але проблема сюжету «Енеїди» набагато складніша за двотекстовість, бо поведінка Енея у ставленні до матері Венери, натуралістично змальована кривава Евріалова розправа над неприятелями у ворожому таборі не просто дивують сучасного читача, а й час від часу справедливо обурюють і шокують. Як розцінювати ці сторінки «Енеїди»? Виявляється, це залишки «низького» бароко, яке в сценах воєнних побоїщ, смерті і страждань якнайчастіше зумисно допускало брутальність і фривольність, а також запозичених із «Енеїди» Вергілія звичаєвих устоїв античних часів, коли навіть покинути поле бою, якщо ворогів набагато більше й поразка очевидна, не вважалося ганьбою.
Отже, в «Енеїді» як своєрідному палімпсесті2 найглибший рівень - твір римського поета Вергілія, вище - давньоукраїнська барокова сміхова культура, а на поверхні - мандри українських козаків світом після зруйнування Катериною II Запорозької Січі в пошуках землі обітованої - омріяної Української держави майбутнього. На думку Валерія Шевчука, Троя Вергілія виявилася «приводом згадати Трою-Київ», тобто спонукати сучасників І. Котляревського замислитися про втрачену державність. Якщо розглядати «Енеїду» з такої точки зору, то все гранично зрозуміло.
2 Палімпсест - пергамент, з якого змивали старий текст, щоб на його місці написати інший. З часом первинний текст проявлявся на пергаменті: таким чином один поверх іншого існували два різні твори.
Козацьке військо у І. Котляревського завжди змальовується з любов’ю і гордістю. Письменник надіявся, що Російська імперія збереже «козацькії полки». Він дружив із нащадком останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, тодішнім губернатором М. Рєпніним, який виношував ідею українського війська у складі російської армії, навіть добився пільг для українських козаків, але Микола І швидко розгадав далекоглядні плани українських патріотів, заборонив створювати суто українські військові одиниці, вимагаючи, щоб навіть українці-відставники служили на Кавказі, а не на своїй прабатьківській землі.
За жанром «Енеїда» І. Котляревського - бурлескно-травестійна поема.
Бурлескно-травестійна поема - це великий ліро-епічний твір пародійного жанру, у якому основними засобами сміху постають бурлеск і травестія.
Бурлеск (від італ. «жарт») - різновид засобів сміху, тісно пов’язаних із народною сміховою культурою. У літературних текстах бурлеск полягає насамперед у невідповідності форми й змісту внаслідок розкриття високого в низькому стилі, а низького - у високому.
Травестія (від італ. «перевдягатися») - різновид жартівливої поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою суттєво переробляється, «перелицьовується» на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.
Наприклад, якщо в античні часи Зевс-громовержець уважався уособленням закону, порядку, сили й справедливості, то на сторінках «Енеїди» І. Котляревського верховний античний бог - це типовий п’яничка, безвольний патріарх величезної родини, у якій кожен робить, що хоче. Юнона в античній міфології - дружина і водночас сестра Зевса, покровителька шлюбу, подружньої вірності. У І. Котляревського вона зла, несправедлива, сварлива, наче примітивна сільська баба чи перекупка, врешті, за всіма рисами характеру й поведінки - просто «суча дочка». Якщо антична Венера - це еталон краси, богиня любові, то в українській «Енеїді» вона безвідповідальна мати, яка здатна допомогти синові, але тільки тоді, коли його прохання виявиться для неї не обтяжливим або почутим у вільний від любощів та інтриг час.
Високий стиль в «Енеїді» І. Котляревського підмінюється низьким найчастіше, тому окремі частини Вергілієвої поеми український поет змінив до невпізнання. Наприклад, золоте яблуко як приз найвродливішій богині замінено путивочкою - смачним, але все ж таки звичайним яблуком; якщо причиною війни між троянцями та рутульцями у Вергілія став жертовний золоторогий олень, якого троянці випадково вбили стрілою на полюванні, то в поемі І. Котляревського війна розпочинається через нікчемного кімнатного цуцика-муцика Турнової няньки, якого під час полювання за собаку не визнали навіть гончі пси, «шарпнули муцика, і з’їли, / І посмоктали кісточки». Тож засобами бурлеску дорешти розвінчано таку «непоправну втрату» й нікчемну причину кровопролитної війни.
Оксана Тарнавська. Муки грішників у пеклі. Ілюстрація до поеми Івана Котляревського «Енеїда» («АДЕФ-Україна» і «Видавець Корбуш», 2010)
У бурлескному тоні в «Енеїді» описані бенкети і розваги: якщо у Вергілія троянці їдять, щоб жити, то в І. Котляревського живуть, щоб їсти.
І. Котляревський не просто «перевдягнув» античних богів і троянців в одяг козацьких часів - він помістив їх в український побут, «нагодував» стравами української кухні, наділив українським світоглядом, барвистими уявленнями про рай чи пекло. Венера хизується красою в одязі української дівчини, Юнона - у вбранні багатої міщанки, яка втратила міру й смак через надмірну кількість речей у гардеробі, Нептун виринає з моря, наче бурлака, в ганчір’ї, яким ледве прикриває голе тіло. Еней і його товариство постають перед читачами у вишиваних сорочках, широчезних шароварах, на головах в Енеєвих побратимів - оселедці.
Вергілій скупо окреслює спектр страждань і мук грішників у Аїді, зате І. Котляревський змальовує пекло дуже колоритно й показує типових українських грішників.
Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
За те вони дрова возили,
В болотах очерет косили.
Носили в пекло на підпал.
Чорти за ними приглядали,
Залізним пруттям підганяли,
Коли який з них приставав...
Багатим та скупим вливали
Розтопленеє срібло в рот,
А брехунів там заставляли
Лизать гарячих сковород.
• Образи персонажів «Енеїди» І. Котляревського
Еней та його ватага. Типові образи славного козацтва в «Енеїді» І. Котляревського зачаровують навіть сучасного читача, а для українців доби автора вони були близькими й рідними, легко впізнаваними земляками й сусідами. Закономірно, що через бурлескно-травестійний стиль поеми троянці І. Котляревського поставали розгульною ватагою, готовою пити-гуляти, потрапляти в комічні ситуації в досить непривабливому вигляді.
Іноді поведінка троянців-козаків суперечить нормам української народної моралі. Наприклад, Еней може непорядно поводитися із закоханими в нього жінками. На поминках батька Анхіза та в епізоді подорожі в пекло троянський царевич здатний наламати неабияких дров, ганебно виявити свій невимовний страх, затіяти сварку з богами-родичами під час шторму.
Георгій Нарбут. Еней і його військо (1919)
Проте цей же Еней перед читачами постає не тільки живою людиною з цілим комплексом недоліків і помилок, а й красенем-козаком, сміливим воїном, патріотом, а тому автор для його характеристики вживає епітети «ласкавий», «гарний», «гострий, як на бритві сталь». У непростих воєнних ситуаціях Еней наче перероджується в доблесного вояка з великим досвідом, здатного подати взірець героїзму своїм підлеглим. Примхи зрадливих і ненадійних богів, зокрема розпусної матері Венери (уособлення Катерини II) й вічно п’яного діда Зевса (уособлення шароварщини, підміни свідомої діяльності безплідним прославлянням минулого при чарці та пісні), козацького ватажка не дивують: Еней розраховує лише на себе й справляється з усіма проблемами без нібито впливових родичів. Таке бачення письменником шляхів досягнення державності дуже похвальне: у підтексті твору звучить ідея, що українцям не треба чекати, що хтось їм візьметься будувати державу.
Образи побратимів суголосні образу троянського ватажка. Подвиг Низа та Евріала - це гімн вірності присязі, сповідуванню козацьких ідеалів. Саме в романтичному дусі оспівано козацьке побратимство, готовність до подвигу, намагання врятувати друга навіть ціною свого життя. Два сміливці і добре укріплений ворожий табір із вартовими - далеко не співмірні речі, бо перевага за рутульцями, а учасники ризикованої вилазки розуміють: малоймовірно, що вони уникнуть розплати й не загинуть. Услід за автором читач погоджується, що Низ та Евріал заслуговують на прихильність фортуни, а п’яні рутульці, які навіть не подбали про власну безпеку під час війни, постають дурними ледацюгами. Що ж до Низа, то він запобігає перед ворогами лише тому, що всіма силами і навіть власним життям намагається врятувати побратима. Євген Нахлік слушно зауважує: «Такий одчайдушний виверт, обумовлений почуттям товариськості, і така самовідданість якраз були характерні для запорозьких козаків».
Анатолій Базилевич. Побратими. Ілюстрація до поеми Івана Котляревського «Енеїда» (1968)
Ці боями перевірені запорожці - справжні герої в бою, винахідливі розвідники й супротивники ворогів-рутульців, проте чільним державобудівником все-таки проявляє себе Еней, і якщо в його війську таких козарлюг, як Низ та Евріал, чимало, то він завжди відчуватиме їхню підтримку.
Образи богів-олімпійців як представників українського панства. Цілком протилежними до троянців і цілеспрямованого Енея в поемі постають боги-олімпійці. Те, що ці персонажі карикатурні - закономірно, адже бурлескно-травестійна поема передбачає відповідний стиль змалювання образів-характерів. У поглядах і вчинках в’їдливо висміяних олімпійців І. Котляревський вивів не просто одіозних представників українського панства й колонізаторської Російської імперії, поет показав страшну картину занепаду моралі, духовних і культурних цінностей унаслідок втрати Україною своєї незалежності. Боги-хабарники (зокрема Нептун та Еол, для яких грошові побори давно стали звичною річчю) готові за ламаний гріш чинити протиправно; нібито величні богині (Венера, Юнона) також дають хабарі на кожному кроці.
Образ Венери-Катерини II витворений І. Котляревським за допомогою алюзії, тобто натяку на те, що ця авантюристка здобула трон за сприянням військових, які проголосили її достойною трону після вбитого фаворитами Катерини II законного царя - шлюбного чоловіка самозванки. Тож рядки «Енеїди» І. Котляревського не такі вже й невинні, якщо взяти до уваги підтекстові натяки:
Венера молодиця сміла,
Бо все з воєнними жила,
І бите1 м’ясо з ними їла,
І по трактирах пунш2 пила;
Частенько на соломі спала,
В шинелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась.
1 Бите м'ясо - м'ясо впольованих звірів, дичина.
2 Пунш - те саме, що глінтвейн; вино, дещо розбавлене гарячим чаєм і присмачене прянощами.
Цілком зрозуміло, що й ставлення до Венери-Катерини рідного сина - це приховано-вороже ставлення до державної вельможної «матері» на троні усіх підкорених Російською імперією народів. Проте деякі сучасні літературознавці вважають, що цю російську царицю змальовано в образі Цирцеї, яка вміє перетворювати представників різних націй у своїй державі та при царському дворі на тварин і птахів залежно від їхніх домінуючих рис. Наприклад, українців - на волів, голландців - на жаб, французів - на собак, італійців - на мавп, турків - на ведмедів, а росіян - на кіз (вірніше, цапів). Таке трактування образу Катерини II, хоча й допустиме, та водночас дуже спірне, адже автор бурлескно-травестійної поеми І. Котляревський переслідував мету не просто подати комічність різноманітних іноземних прислужників Російської імперії, а великодержавну матінку Енея (тобто мачуху українського народу-пасинка Катерину II) вивести безвідповідальною і розпусною. На цю роль все-таки оптимально надається Венера, а не Цирцея, яка в «Енеїді» відіграє дуже епізодичну й незначну роль.
Адальберт Штірен. Нептун на ракові. Ілюстрація до поеми Івана Котляревського «Енеїда» (1922)
Життя олімпійців загалом - примітивне, позбавлене логіки й змісту існування. Розваги, інтриги, сварки, обмови, доноси - оце й усе, що цікавить небожителів (у підтексті - новоспечених українських дворян). Закономірно, що навіть Енеєва місія побудувати нову Трою (Рим), тобто національну державу після знищеної Російською імперією козацької, богів цікавить менше за все, хоч нібито є божественною, навіть самим Зевсом заданою і оприлюдненою. Якщо пригадати художні засоби «низького» бароко, то їх легко впізнати при змалюванні негідних учинків як Енея, так і воїнів, що беруть участь у війні, чи богів-олімпійців: троянський ватажок «піджав хвіст, мов собака»; «враг на врага скакав, мов блохи»; Венера, «як собака, хвіст піджавши, пішла к порогу до дверей»; троянці після блукань «охляли, ніби в дощ щеня». Таким чином, мирська «суєта суєт» українців доби І. Котляревського оцінена митцем як паразитична й недостойна діяльність: бездержавність компенсується нікчемними цінностями, примітивними взірцями поведінки, а невідворотно спливаючий державотворчий час підмінюється бенкетами, чварами, наклепами, що веде лише до деградації і жахливого занепаду як у вищих колах, так і внизу суспільної піраміди.
Як і в Гоголевому «Тарасі Бульбі», в «Енеїді» І. Котляревського виразно простежувалося «загострене почуття патріотичної гордості»: «Коли з волі одного хоробрі душі сподвижників Тараса Бульби після бою возносяться на небо, то десь на пів дорозі вони стрічають богів Олімпу в козацьких шатах, що їх веселий автор "Енеїди” саме в цей час скидає на землю для участі в земних житейських ділах».
Олесь Гончар
Значення поеми. Значення поеми І. Котляревського «Енеїда» в українській літературі часів її становлення - величезне. Поет-патріот зумів розкрити славне минуле і навіть передбачити майбутню Українську державу як нову Трою, тобто вірив сам і заохочував вірити в щасливе українське майбутнє у безпросвітні часи колонізації її теренів Російською імперією. Національна самоідентифікація І. Котляревського та чудові образи-характери українців у його художніх творах розвінчували російську брехню про недолугість українського народу, впевнювали національних митців у потребі творити для свого народу.
«Енеїду» тричі перекладали російською (найкращий переклад - Віри Потапової), чеською (в перекладах Марії Марчанової, Яна Туречка-Ізерського, Зданки Ганусової), білоруською (переклад Аркадія Кулєшова) мовами, що свідчило про велику популярність поеми.
Діалог із текстом
- 1. Чому в усіх європейських державах нова література вимагала нових тем і образів?
- 2. Що таке пародія? З якої причини саме в часи І. Котляревського з'явилося чимало пародій на «Енеїду» Вергілія? Чому жодна зі спародійованих «Енеїд» світу не витримала випробування часом, а «Енеїда» І. Котляревського популярна й досі?
- 3. Користуючись якими аргументами літературознавці по-різному оцінювали «Енеїду» І. Котляревського? Чиї думки ви вважаєте хибними, а чиї - істинними? Аргументовано поясніть.
- 4. Коротко письмово розкрийте, як ви розумієте ставлення І. Котляревського до троянців. Чому зі сторінок «Енеїди» Еней та його ватага постають типовими запорожцями? Які риси характерів цих персонажів викликають у вас замилування і захоплення?
- 5. Розкрийте образи Низа та Евріала як романтичних героїв козацької доби.
- 6. Чим ви можете пояснити той факт, що «Енеїду» І. Котляревського вважають твором із подвійним і навіть потрійним дном?
- 7. Чому І. Котляревський у поемі «Енеїда» не тільки розкривав усі суспільні виразки, сатирично змальовував різноманітних кривдників свого народу, а й змальовував героїв, які сприймалися сучасниками як взірці козацької доблесті?
- 8. Як саме і в яких епізодах в «Енеїді» І. Котляревського присутні певні риси «низького» бароко?
- 9. Пригадайте зміст літературознавчого терміна «алюзія». Як він проявляється і чому завжди пов'язаний із підтекстом твору? Чи асоціюється для вас образ Венери з образом Катерини II, яка на ділі була злою мачухою для України? Знайдіть і прочитайте цитати, де автор дає прозоро зрозуміти, що в образі Венери він змалював російську царицю.
- 10. Яким постає козацьке військо в поемі?
- 11. Що таке бурлеск? Пригадайте народний ляльковий театр-вертеп і доведіть присутність у його світських сценах бурлеску. Як саме бурлеск проявляється у поемі «Енеїда» І. Котляревського? Що таке травестія?
- 12. Чому «Енеїда» І. Котляревського - пародійна бурлескно-травестійна поема? На основі прикладів проілюструйте наявність травестії та бурлеску у тексті «Енеїди».
- 13. Сформулюйте тему та ідею поеми І. Котляревського «Енеїда».
- 14. Прокоментуйте слова О. Гончара про зустріч на небесах героїв «Тараса Бульби» М. Гоголя й «Енеїди» І. Котляревського?
Діалог із науковцем
Євген Нахлік
«ЕНЕЇДА»
Однією з дискусійних у трактуванні «Енеїди» Котляревського є також проблема її двотекстовості... Думається, якби Котляревський свідомо зобразив в алегоричній формі «Енеїди» мандри запорожців, то він мав би виявити в поемі особливі симпатії до них. Якщо згадки про «славнії полки козацькі» Гетьманщини, про полковника Лубенського передані піднесеним героїчним стилем, то згадки про Січ і низовиків, за винятком хіба що схвального відгуку про «гарні запорозькі» пісеньки, за тональністю помітно огрублені, у них героїчний зміст викладається навмисне зниженою мовою.
В «Енеїді» Котляревський сміючись прощався з історичним минулим України, тобто автономної козацько-гетьманської держави,.. Тим часом зрілий український романтизм, перейшовши свою останню мовно-літературну стадію (20-30-ті рр. XIX ст.) і розбудовуючи новочасну національну ідеологію, мав перед собою значно далекосяжнішу мету - відродження національного духу, національної... державності (кирило-мефодіївці і передусім Т. Шевченко), утвердження самобутньої української культури новоєвропейського типу, досягнення рівноправного становища української нації серед сусідів шляхом національно-культурницької діяльності (П. Куліш), а тому вимогливіше, ніж раніше, поставився до першого твору нової української літератури. Тип народної сміхової культури, значною мірою реконструйований Котляревським, виявився чужим для романтичного світобачення зрілого Шевченка й Куліша. «"Енеїда" добра, а все-таки сміховина на московський кшталт», - зауважив перший у передмові 1847 р. до нездійсненого видання «Кобзаря», а другий назвав поему «бурлацьким юродством».., пародією, що показує «відсутність поваги» до свого народу.
Відомі висловлювання П. Куліша про «Енеїду»: «Як появився Котляревський зі своїм Енеєм.., усі зареготали, і той регіт був - найстрашніша проба нашому писаному слову українському»; «Се він глузує з нашої простоти.., його Еней про рідну матір перед громадою такі речі говорить, що хоч втікай із хати...»... Треба мати на увазі і те, що Кулішева критика «Енеїди» на початку 1860-х років була зумовлена актуальною потребою боротьби проти засилля бурлеску та сміхацтва в новій українській літературі, проти епігонів уславленого полтавця (так званої «котляревщини»).
Навколо «Енеїди» Котляревського, неоднозначної і, з погляду літературних напрямів і течій, доволі строкатої поеми, створеної в перехідну історичну епоху, дискусії не вщухають і досі... А якщо так, то вона завжди викликатиме жвавий інтерес і функціонуватиме не тільки як літературна пам'ятка, а як живе явище сучасного культурного процесу.
- 1. Як ви особисто сприйняли наукове дослідження сучасного літературознавця Євгена Нахліка і чому саме так?
- 2. З якої причини літературознавець так багато місця у своїй статті приділяє проблемі «котляревщини» та двотекстовості поеми «Енеїда» І. Котляревського? Доведіть слушність тих висновків науковця, з якими ви погоджуєтеся. Спростуйте ті думки, які вам здаються хибними.
Коментарі (0)