У серпні 1759 р. Г. Сковороду запросили викладати поетику в Харківському колегіумі. Але коли єпископ І. Миткевич запропонував йому прийняти чернецький постриг, Г. Сковорода рішуче відмовився й покинув заклад.

Після звільнення з Харківського колегіуму Г. Сковорода вів мандрівний спосіб життя. Він свідомо вибрав для себе місію народного вчителя й доводив до співвітчизників думку, що людина не повинна гнатися за матеріальними благами, а має удосконалювати свої чесноти. Українці глибоко поважали мандрівного філософа і за життя, і після смерті.

Помер Г. Сковорода 9 листопада (29 жовтня) 1794 р. в селі Іванівці на Харківщині. На могильній плиті викарбувано напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Назвіть чотири найсуттєвіші, на ваш погляд, події в біографії Г. Сковороди. Перейдіть за QR-кодом і подивіться телевізійну передачу із серії «Культові українці».

https://cutt.ly/GYLvPiI

2. Розкажіть про педагогічну діяльність письменника. Чим його погляди на навчання й виховання учнів відрізнялися від тогочасних?

3. Поясніть, чому Г. Сковороду називають «мандрівним філософом».

4. Назвіть твори, які написав Г. Сковорода. До яких жанрів вони належать?

Філософські погляди Григорія Сковороди

Філософська спадщина Григорія Сковороди вражає своєю глибиною й гуманістичним спрямуванням. Його погляди ніколи не втратять актуальності, тому що дають ключ до розуміння основоположних понять, над якими людство розмірковує тисячоліттями: що таке щастя і як його досягнути. Розгляньмо та спробуймо зрозуміти головні тези вчення про буття українського Сократа.

Основна філософська ідея Г. Сковороди полягає в тому, що і Всесвіт, і людина мають два начала. На його думку, існує два світи — земний, видимий, і небесний, божественний, прихований від людини. У земному житті все народжується й умирає, отже, земне є тимчасовим. Натомість небесне, Божественне, є вічним. Цю тезу автор пояснює на прикладі яблуні та її тіні, яку ми бачимо протягом дня. Дерево стоїть незмінно на місці, а його тінь рухається: то витягується, то зменшується, вранці народжується, на ніч умирає. Тінь — це наше тимчасове земне життя, яблуня — божественне начало, яке є його причиною. Два світи — земний і Божественний — взаємопов’язані: як не може існувати тінь без дерева, так само зовнішній світ неможливий без світу небесного.

Сковородинська теорія двох світів продовжує розвиватися в концепції двох людин — зовнішньої і внутрішньої. У людині наявні також два начала — видиме, тілесне, що є тимчасовим (відміряне кількома десятками років земного життя), та невидиме, духовне, яке є вічним. Як не може існувати тінь без дерева, так неможлива людина без душі. У своїх філософських трактатах Г. Сковорода душу часто називає «серце» і вважає її суттю людини. «Серце», душа є «і зерно наше, і сила», «а без неї [тіло] мертва тінь є». «Серце» є точною копією вищого Божественного начала, яке й керує людиною.

Справжня людина, на думку Г. Сковороди, — духовна й «сердечна». Вона визначається рівнем розвитку душі й не залежить від матеріальних статків і посад у видимому світі. «Кожен є тим, чиє серце в ньому», — пише філософ, указуючи на відповідність способу існування людини її сутності.

Дуб-велетень, під яким любив працювати Г. С. Сковорода, в Іванівці на Харківщині (сучасна назва села — Сковородинівка)

В ідеалі між зовнішньою і внутрішньою людиною має бути гармонія, вони не заперечують одна одну. Але «серце» має здатність обирати напрям руху індивіда: до добра або зла, до правди чи брехні. Причиною такої суперечливої поведінки людини є наявність у ній двох сил, які автор називає «два серця: ангельське і сатанинське, що борються між собою». Ангельське начало спонукає людину до добрих справ, і тоді відбувається її духовний розвиток. Коли ж диявольське підштовхує до лихих дій, тоді вона звільняється від контролю з боку душі, відбувається деградація та розпад особистості. Для розвиненої духовно особи важливо жити так, щоб сили зла не завоювали її «духовного серця». А зло бере гору, коли людина порушує Божественний порядок і йде проти волі Творця.

Чи є в людини можливість стати духовною, чи, може, вона — безвольний заручник обставин? За Г. Сковородою, кожен народжується вільним і має право вибору свого життєвого шляху, але рух до свого істинного «Я» є складним. Свобода особистості полягає в тому, щоб пізнати Божий задум і слідувати йому. Тоді вона звільниться від світу зла. Але цей процес пов’язаний не з інтелектуальною діяльністю людини, а з її духовним самовдосконаленням. «Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця? » — звертається Г. Сковорода до читачів. Він вважав, що мислення є безсилим, натомість духовна сила людини безмежна. «Якщо зогрілося серце твоє у тобі, — говорить філософ, — ти повинен, повчаючись, роздмухувати вічнотворчу іскру воскресіння, поки не розгориться яскраво це блаженне полум’я і не поглине всю супротивну тлінь... Зогріте серце — це вогненний Духа Святого язик». Отже, самовдосконалення не приходить само по собі, цей процес тривалий і має бути усвідомлений і контрольований людиною.

У своїх трактатах і діалогах — «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе», «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», «Розмова, названа Алфавіт, чи Буквар світу» — Г. Сковорода розробляє теорію самопізнання. Він вважав, що справжнє народження людини відбувається тоді, коли вона зрозуміє своє призначення і усвідомить, що в цей світ прийшла задля духовного вдосконалення. Тоді людина здобуде душевну рівновагу й досягне щастя. Він писав: «Всякий, хто пізнає вічну і справжню людину, не помре, смерть не має над ним ніякої влади...». Таким чином, філософ відстоював думку про безсмертність людської душі.