Войти
Закрыть

Тарас Шевченко (1814—1861)

9 Клас , Українська література 9 клас Авраменко, Дмитренко (поглиблене вивчення філології) 2022

 

Тарас Шевченко

(1814—1861)

1. Розгляньте світлини та виконайте завдання.

  • А. Яким ви більше звикли бачити Т. Шевченка на фотографіях і картинах — у селянському вбранні чи в діловому костюмі?
  • Б. Поміркуйте, чому в різних виданнях минулого століття його здебільшого зображали як селянина, хоча значно більшу частину життя він провів у містах, зокрема в Петербурзі.
  • В. Що ви знаєте про Шевченка-містянина?

2. Опрацюйте відомості про життєвий та творчий шлях Т. Шевченка. Підготуйте за цим матеріалом складний план і запишіть його в зошит.

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Шевченка й Катерини Бойко. Батьки поета були кріпаками магната-поміщика генерал-лейтенанта Василя Енгельгардта. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки.

У сім’ї було семеро дітей: старші сестри Катерина й Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія (названа на честь старшої померлої сестри) і брат Йосип. Батько був не тільки хорошим хліборобом, а ще й стельмахував і чумакував, крім того, він умів читати й писати. Мати померла, коли Тарасові минуло 9 років, а ще через 2 роки хлопчик залишився круглим сиротою: помер і тато. Малий Тарас став шукати кращої долі: допомагав у школі кирилівському дякові «носити воду школярам», де його життя було напівголодним; утік у Лисянку до диякона-живописця навчатися малярського ремесла.

Батьківська хата Т. Шевченка (реконструкція ). с. Моринці, Черкаська область. Сучасне фото

Навесні 1829 р. разом з обслугою-кріпаками Т. Шевченко як козачок молодого пана Павла Енгельгардта виїздить до м. Вільна (нині — Вільнюс), у 1831 р. — до Петербурга. У списку дворових був запис навпроти прізвища Т. Шевченка: «Здатний на кімнатного живописця», що значною мірою вирішило його подальшу долю. Енгельгардт відправив Тараса на 4 роки навчатися малярства до художника В. Ширяєва. У 1836 р. Т. Шевченко разом із художниками розписував театр у Петербурзі. Тоді ж юнак познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Цю зустріч, за словами першого біографа митця О. Кониського, «треба вважати за найважливіший момент у житті нашого Кобзаря: вона перевела його через той Рубікон, що межував людей із кріпаками, темряву зі світлом, волю з неволею». Пізніше І. Сошенко познайомив його з Є. Гребінкою, О. Венеціановим, В. Жуковським, К. Брюлловим, М. Вієльгорським — відомими культурними діячами того часу, які відіграли визначну роль у подальшій долі Т. Шевченка. У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило юнаку неофіційно відвідувати навчальні класи Академії мистецтв, а у квітні К. Брюллов, знаменитий російський художник, намалював портрет В. Жуковського, який було продано за 2500 руб. — величезну на той час суму. За ці гроші Т. Шевченка викупили з кріпацтва. 25 квітня 1838 р. на квартирі К. Брюллова В. Жуковський вручив Т. Шевченку відпускну.

Відтоді він із великим бажанням слухав лекції в Академії, займався самоосвітою, користувався бібліотекою К. Брюллова й багато читав, зокрема вивчав історію України. Писав поезії, відвідував театр, виставки, музеї, швидко здобував нові знання, став надзвичайно освіченою людиною. Прийшло й визнання: нагорода срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці», третя срібна медаль 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка». Одночасно митця захопила літературна творчість.

1840 р. побачила світ поетична збірка Т. Шевченка «Кобзар», яка містила лише 8 творів: «Думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Т. Шевченко став відомою людиною в Петербурзі. Слава про нього поширилася й в Україні.

Після 14 років розлуки з Україною поет разом з українським письменником Є. Гребінкою 19 травня 1843 р. вирушив до рідного краю. Під час перебування в Києві познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем, М. Костомаровим, із поміщиками-меценатами, які підтримували розвиток української літератури й мистецтва.

У лютому 1844 р. поет повернувся до Петербурга, щоб закінчити навчання в Академії мистецтв. У листопаді цього ж року побачив світ перший випуск «Живописної України», до якого ввійшло шість офортів1. Художник мав намір на гроші за альбом викупити рідних із кріпацтва — не судилося...

1 Офорт — гравюра на міді або цинку з малюнком, протравлена кислотами.

У березні 1845 р., після закінчення навчання в Академії мистецтв, Т. Шевченкові було присвоєно звання художника.

У квітні 1845 р. поет приїхав в Україну з наміром постійно тут жити й працювати. Отримавши від Київської археографічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, він мандрував Україною, виконуючи це завдання. Створив поеми «Наймичка» і «Кавказ». Перенісши хворобу, Т. Шевченко написав знаменитий вірш «Як умру, то поховайте...». Ці й інші твори 1843-1845 рр. він об’єднав у рукописний альбом «Три літа», до якого ввійшли блискучі зразки політичної лірики: поеми «Сон» («У всякого своя доля...»), «Кавказ», послання «І мертвим, і живим...», поезії «Розрита могила», «Чигрине, Чигрине...», «Минають дні, минають ночі...», «Давидові псалми».

Навесні 1846 р. деякий час митець жив у Києві, де познайомився із членами Кирило-Мефодіївського братства: М. Гулаком, О. Марковичем, Д. Пильчиковим, В. Білозерським. Їх об’єднувала ідея духовної єдності слов’янських народів на засадах рівності й братерства, пробудження національної самосвідомості українського народу, бачення розвитку суспільства шляхом реформ. Вони вважали поширення освіти головною метою своєї діяльності.

Арешт і заслання (1847-1857)

Наприкінці березня 1847 р. розпочалися арешти членів Кирило-Мефодіївського братства. Причиною став донос студента університету О. Петрова попечителеві Київського навчального округу О. Траскіну про існування таємної антиурядової організації. Син жандармського офіцера Петров завоював довіру кириломефодіївців, ознайомився з програмними документами, підслуховував розмови через стіну (жив по сусідству з квартирою М. Гулака). У доносі він написав і про «вірші Шевченка, що мали своїм змістом узагалі думки явно протизаконні». Генерал-губернатор Д. Бібіков доповів про це головному начальникові III відділу царської канцелярії О. Орлову з проханням дозволу на арешти, слідство й допити. Першим у Петербурзі заарештували М. Гулака, у Києві — О. Марковича. М. Костомарова забрали перед власним весіллям. Не добув своєї весільної закордонної подорожі й П. Куліш, якого разом із братом дружини, В. Білозерським, заарештували у Варшаві. Т. Шевченко був заарештований 5 квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли повертався до Києва й мав бути старшим боярином на весіллі в М. Костомарова; жандарми відібрали в нього рукописну збірку «Три літа». Поет їхав до Києва зі світлими надіями: отримав дозвіл викладати малювання в Київському університеті св. Володимира, планував друге видання «Кобзаря», мріяв поїхати на стажування до Італії... Проте 17 квітня 1847 р. Т. Шевченка привезли до Петербурга й ув’язнили в казематі. Тут він написав 13 поезій, об’єднавши їх у цикл «В казематі», серед яких шедевр світової лірики — «Садок вишневий коло хати...». Документом для обвинувачення поета був рукописний альбом поезій «Три літа». Шеф жандармів О. Орлов радив цареві Миколі І заборонити поширення творів Т. Шевченка, бо «з улюбленими віршами в Україні могли б посіятися й згодом закорінитися думки про вигадане блаженство часів гетьманщини, про те, що буде щастям повернути ті часи, і про можливість існування України як окремої держави». Вирок для 33-річного письменника й художника був жорстоким: «Шевченка призначити рядовим до окремого Оренбурзького корпусу... під найсуворіший нагляд, із забороною писати та малювати».

У складних умовах заслання, незважаючи на заборону, митець виконав понад 300 малюнків, у яких розвинув найкращі реалістичні традиції образотворчого мистецтва: акварельні пейзажі, портрети казахів, автопортрети. Казахи надзвичайно шанують Т. Шевченка й уважають його основоположником казахського національного живопису. В останній рік заслання він створив серію малюнків «Притча про блудного сина».

Т. Шевченко відновив поетичну творчість незадовго до звільнення, записував вірші у «захалявну1 книжку», усупереч забороні, створив кілька повістей російською мовою, з яких збереглося 9, проте в них панує український тип художнього мислення, образотворення, національно-естетичний образ світу.

Лише 1857 р. завдяки клопотанню друзів поета звільнили із заслання.

1 Захалявний — від халяви — верхня частіша чобота.

Життя та творчість останніх років (1857-1861)

Дорогою із заслання художник малював краєвиди й портрети. У Нижньому Новгороді довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. За зиму 1857-1858 рр. створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори, серед них — триптих «Доля», «Муза», «Слава». Діставши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет покинув Нижній Новгород і виїхав через Москву до Петербурга. Він жив у відведеній йому майстерні Академії мистецтв. Як художник, Т. Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяв гравіруванню, у цьому жанрі він став справжнім новатором.

Пам’ятник Т. Шевченку на Чернечій (Тарасовій) горі. м. Канів

На початку 1859 р. вийшла друком збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко». У травні поет отримав дозвіл про в’їзд в Україну. За ним установили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними, написав чимало поезій і малюнків. Він мав намір купити ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися в Україні.

1860 р. вийшло друком нове видання «Кобзаря». Рада Академії мистецтв присвоїла Т. Шевченкові звання академіка гравірування. Поет дбав про поширення освіти серед народу, тож 1861 р. видав підручник для недільних шкіл «Букварь южнорусский».

На початку 1861 р. поет захворів. Т. Шевченко помер 10 березня 1861 р. Його було поховано спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Т. Шевченка відразу ж почали клопотатися, щоб виконати поетів заповіт і поховати його в Україні. 26 квітня 1861 р. домовину з тілом Т. Шевченка поїздом повезли до Москви. В Україну труну везли кіньми. Упродовж усієї подорожі люди проводжали Кобзаря в останню путь, щоб поховати «на Вкраїні милій». Спочатку прах Т. Шевченка привезли до Києва, а потім переправили пароплавом до Канева, і тут, на Чернечій горі (тепер Тарасова), поета поховали 22 травня.

3. Виконайте завдання.

1. Тарас Шевченко закінчив Академію мистецтв у

  • А Києві
  • Б Вільні
  • В Харкові
  • Г Петербурзі

2. Для викупу Т. Шевченка з кріпацтва було виручено гроші за портрет із зображенням

  • А М. Вієльгорського
  • Б О. Венеціанова
  • В В. Жуковського
  • Г К. Брюллова

3. Установіть відповідність між датою та подією.

4. Перекажіть найцікавіші події життя Т. Шевченка.

5. Розкажіть про родину поета.

6. Що ви знаєте про кріпацтво в Україні?

7. Назвіть основні періоди життя та творчості Т. Шевченка.

8. Розкажіть про життя та творчість митця в роки заслання.

9. Хто з представників української та російської інтелігенції відіграв важливу роль у житті Т. Шевченка?

10. Які твори поета ви вивчали в попередніх класах? Про що вони? Процитуйте їх.

11. Як пов’язані між собою «Заповіт» Т. Шевченка й Чернеча гора в Каневі? У відповіді використайте цитати із «Заповіту».

12. Розкажіть про Шевченка-художника (у розповіді прокоментуйте найвідоміші його малярські роботи).

4. Виконайте домашнє завдання.

  • 1. Прочитайте твори Т. Шевченка «Причинна» і «Гайдамаки».
  • 2. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему «Тарас Шевченко — художник» (за бажанням).

До речі...

Прізвище Шевченко походить від загальної назви швець. Чи знаєте ви, хто такий швець? Перегляньте в інтернеті експрес-урок «Хто такий швець?» (автор О. Авраменко) і дайте відповідь на це запитання.

Рання творчість Т. Шевченка

1. Спочатку прочитайте баладу «Причинна» й елегію «Думи мої, думи мої...», а потім їхній огляд. Розкажіть, чи допомогла ця інформація краще зрозуміти зміст прочитаних творів.

Сюжет у баладі «Причинна» (1837) незвичайний і загадковий. У ній наявні всі основні ознаки балади як літературного жанру: похмурий колорит, казково-фантастичні елементи, романтичний пейзаж, трагічний фінал. Початок балади «Реве та стогне Дніпр широкий...» став народною піснею. Картина бурі з персоніфікованими образами (реве, стогне) змінюється картиною спокійної ночі. Біля гаю блукає біла постать — дівчина, котра не витримала розлуки зі своїм коханим козаком, який пішов у похід. Аби вона так сильно не сумувала, ворожка зробила її причинною (божевільною). З води виринають русалки — душі нехрещених дітей. Вони й залоскотали дівчину. А вранці повернувся козак і, побачивши свою кохану мертвою, з горя закінчує життя самогубством. Смерть дівчини й козака схвилювала все село — їх поховали всією громадою. Поетика балади «Причинна» багата на народнопоетичні художні засоби: епітети (біле личко, карі очі), символи (китайка, явір, сич, зозуля) тощо.

В. Касіян. Ілюстрація до балади Т. Шевченка «Причинна»

Поезія «Думи мої, думи мої...» (1839) за жанром — елегія. Елегія — вірш журливого змісту. З цього вірша починається збірка «Кобзар». Думами Т. Шевченко називає свої твори, тобто поезія для майстра слова — це перенесення на папір глибоких роздумів про світ, людей, правду, причини зла, сенс буття. Називаючи думи дітьми, квітами, він натякає на те, що вони йому особливо дорогі. Але чому саме думи «стали на папері / Сумними рядами...»? Причина — людські страждання, яких так багато у світі. Ліричного героя хвилюють не тільки свої страждання, а й інших людей та всього суспільства. Цей елегійний твір на початку «Кобзаря» дає зрозуміти, що у своїй творчості автор не байдужий до проблем тогочасного суспільства. У цьому ви відразу переконаєтеся, прочитавши твори Т. Шевченка за шкільною програмою.

2. Законспектуйте матеріал про Шевченкові твори на історичну тему.

Поема «Тарасова ніч» (1838) — перший із відомих творів Т. Шевченка, у якому він звернувся до поетичного осмислення історичного минулого України. В основі твору — історична подія: перемога козаків на чолі з Тарасом Федоровичем над польсько-шляхетським військом гетьмана С. Конецпольського під час селянсько-козацького повстання 1630 р. Протиставлення героїчного минулого, свободолюбства, мужності й нескореності учасників визвольного народного повстання принизливому рабському становищу Шевченкових сучасників — провідний мотив цієї поеми.

Поема «Іван Підкова» (1839) присвячена легендарному козацькому ватажку, який водив своїх вояків-побратимів у морські походи (Іван Підкова — реальна історична постать). Цей ліро-епічний твір складається з 2 частин: у першій оспівано козацькі часи в Україні, а в другій безпосередньо зображено морський похід запорожців до столиці султанської Туреччини — Царграда. Якщо перша частина оповита смутком за минулими козацькими часами, то друга — велична й пафосна. На тлі грізної морської стихії козаки співають, ідуть визволяти своїх братів із неволі, тож і настрій піднесений. Морський пейзаж, яскрава сильна особистість козацького ватажка, фольклорні елементи — ознаки романтичного твору.

В основі поеми «Гайдамаки» (1841) — події, пов’язані з гайдамацьким рухом в У країні, зокрема з найбільшим повстанням 1768 р., яке відоме в історії під назвою Коліївщина (тема твору). Ватажки повстання — Іван Ґонта й Максим Залізняк (вони ж — і головні герої твору). Коліївщина була відповіддю на жорстокі дії конфедератів — польської шляхти, яка рішуче виступала проти православ’я.

О. Сластіон. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки»

Поема має дві сюжетні лінії: гайдамацький рух під проводом Максима Залізняка й кохання Оксани та Яреми. Головний герой поеми — повсталий народ, він конкретизований в індивідуальних образах-персонажах Яреми, Ґонти, Залізняка, Волоха, кобзаря, запорожця тощо. Т. Шевченко розвіяв міф істориків про гайдамаків як розбійників і лиходіїв. Для змалювання образів Залізняка й Ґонти поет використав фольклорні джерела, зокрема перекази й пісні. Наймит Ярема (Галайда), ставши повстанцем, борцем за справедливість, відчув, що в боротьбі за волю в нього «виросли крила, / Що неба достане, коли полетить». Уражає чистота й глибина його любові до Оксани — дочки титаря, якого закатували до смерті конфедерати. Митець особливо тонко ліризував ті місця, у яких показано стосунки закоханих, використовуючи весь арсенал народнопоетичних засобів. Композиційно поема складається з 2 вступів, 10 розділів і епілогу (розв’язка відсутня). Основні ідеї поеми «Гайдамаки» — необхідність перегорнути трагічну сторінку історії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських народів; усвідомлення того, що здобуття незалежності — ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між народами-сусідами, історичного примирення народів; складність історичної долі українського народу.

3. Прочитайте матеріал про історію написання послання «До Основ’яненка» та художні особливості цього твору, а потім і сам текст твору.

Поштовхом до написання романтично-величального послання «До Основ’яненка» (1839) стала публікація в «Отечественных записках» нарису Г. Квітки-Основ’яненка «Головатий», який справив на Т. Шевченка глибоке враження. Поет заохочував свого старшого побратима висвітлювати історико-героїчну, патріотичну тематику, спонукав відтворювати в усій своїй величі героїку минулого України, щоб розбудити пасивних сучасників для боротьби за соціальне й національне розкріпачення народу, не розриваючи вісь безперервності історичного часу.

Послання пройняте народнопоетичною символікою: місяць, вітер, чайка, степ, могили. Тропи також мають фольклорне походження: порівняння («Чайка скиглить літаючи, / Мов за дітьми плаче...»), персоніфікація («На тім степу скрізь могили / Стоять та сумують...»), постійні епітети («сине море», «червоні жупани», «слава козацькая»). Усе це допомагає наголосити на ідеях послання: минуле має дати відповіді, як вирішити проблеми сучасності, щоб дізнатися, «Чия правда, / чия кривда / І чиї ми діти»; заклик поета оспівувати героїчне минуле народу; віра в безсмертя рідного народу, його мови, культури.

ДО ОСНОВ’ЯНЕНКА (1839)

Послання

(Скорочено)

Б’ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

«Де-то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»

Чайка скиглить літаючи,

Мов за дітьми плаче;

Сонце гріє, вітер віє

На степу козачім.

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

«Де наші панують?

Де панують, бенкетують?

Де ви забарились?

Вернітеся! Дивітеся —

Жита похилились,

Де паслися ваші коні,

Де тирса шуміла,

Де кров ляха, татарина

Морем червоніла...

Вернітеся!» — «Не вернуться! —

Заграло, сказало

Синє море. — Не вернуться,

Навіки пропали!»

Правда, море, правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля.

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить...

Тілько ворог, що сміється...

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине —

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Чи так, батьку отамане?

Чи правду співаю?

(...)

Співай же їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли яку насипали,

Кого положили.

Про старину, про те диво,

Що було, минуло...

Утни, батьку, щоб нехотя

На весь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Утни, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу,

Нехай ще раз послухаю,

Як те море грає,

Як дівчина під вербою

Гриця заспіває.

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю,

В чужій домовині.

4. Запишіть визначення терміна «послання» як літературного жанру в зошит.

Теорія літератури

Послання — вірш, написаний у формі звернення до певної реальної особи («До Основ’яненка»), іноді — до багатьох осіб («І мертвим, і живим, і ненарожденним...»). Зміст віршових послань може бути найрізноманітнішим: від дружнього обміну думками до політичних декларацій, філософських узагальнень, естетичних програм. Цей жанр широко представлений в українській літературі.

5. Виконайте завдання.

1. Козацький морський похід на Царград — мотив твору

  • А «Гайдамаки»
  • Б «Тарасова ніч»
  • В «Іван Підкова»
  • Г «До Основ’яненка»

2. Нарис «Головатий» став поштовхом для написання твору

  • А «Думи мої, думи мої...»
  • Б «До Основ’яненка»
  • В «Гайдамаки»
  • Г «Причинна»

3. Установіть відповідність між жанром твору та його сюжетним елементом.

4. Які казково-фантастичні (міфологічні) елементи наявні у творі Т. Шевченка «Причинна»?

5. Розкрийте значення образу дум у творі Т. Шевченка «Думи мої, думи мої...». У чому полягає елегійність цього вірша?

6. Хто головний герой поеми Т. Шевченка «Тарасова ніч»? Який провідний мотив цього твору?

7. Чому перша частина поеми Т. Шевченка «Іван Підкова» має сумне звучання, а друга — величне?

8. Доведіть, що поема Т. Шевченка «Гайдамаки» — романтичний твір.

9. Охарактеризуйте образи гайдамацьких ватажків.

10. Які композиційні особливості має поема «Гайдамаки»?

11. Випишіть із ліричного вступу до балади «Причинна» приклади художніх засобів. Поміркуйте, яку роль вони виконують у творі.

12. Розкрийте значення символів послання Т. Шевченка «До Основ’яненка»: чайки, степу, вітру, місяця.

6. Виконайте домашнє завдання.

  • Підготуйтеся до виразного читання послання Т. Шевченка «До Основ’яненка».

СОН («У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ...») (1844)

1. Опрацюйте літературно-критичний матеріал до поеми «Сон» («У всякого своя доля...»).

На початку 1844 р. в Москві, повертаючись з України до Петербурга з метою закінчити Академію мистецтв, Т. Шевченко написав вірш «Чигрине, Чигрине...». Проте вражень і висновків від побаченого в поета було стільки, що він вирішив написати великий твір-узагальнення, що викриває політичний устрій царської Росії. Так з’явився шедевр політичної сатири в новій українській літературі — поема «Сон» («У всякого своя доля...»).

Авторський підзаголовок — комедія — указує не лише на жанр твору, а й на спосіб відображення дійсності в ньому.

Тема поеми — зображення справжньої суті російського імперського режиму. Щоб художньо висловити у творі багатогранну проблематику — засудження самодержавства та кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів, Т. Шевченко використав прийом сну (фрескова будова). Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в тогочасній Росії. В основі композиції поеми — 4 частини (хоча на розділи автор твір не поділяє): вступ і 3 частини — зображення України, Сибіру й Петербурга.

Перші два рядки вступу звучать іронічно (пригадайте, що таке іронія, цей сатиричний засіб ви вивчали у 8 класі): «У всякого своя доля / І свій шлях широкий...», але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з таких рядків:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Не лише початок, а й майже вся вступна частина пронизана тонкою іронією, вона звучить чи не в кожному художньому засобі (епітет, метафора, анафора):

А той, щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А ось останній рядок звучить уже з відкритою ненавистю — саркастично: «Кров, як воду, точить!..»

В. Касіян. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...»)

Якщо у вірші «Чигрине, Чигрине...» Т. Шевченко вводить образ юродивого, то в поемі «Сон» ліричний герой постає в іншій іпостасі — у бурлескній масці простака. Пригадайте цей образ у вступі до «Гайдамаків», періодично автор одягає маску селянина-простака й у поемі «Сон»: у вступі, потім у петербурзькому епізоді — звідси й селянська манера оповіді (Петербург — город на болоті, у царя Петра І «якимсь листом / Голова повита»). Саме простакові вдається осягнути істину, яку не здатні побачити вчені й царські вельможі.

Маскування та форма сну розширили можливості зобразити широку панораму Російської імперії. Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з України в Сибір, а звідти — до Петербурга. Здавна наш народ сприймає сову як віщого птаха, який накликає смерть, цей образ ніби навіює тривогу. Справді, пролітаючи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість й естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівна природа різко контрастує з картинами життя простих людей:

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

(...) бо нічим обуть

Княжат недорослих (...).

А найбільш трагічно та контрастно звучать рядки про багату й розкішну картину української природи:

(...) під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

У поемі «Сон» Т. Шевченко використав прийом контрасту (різкого протиставлення рис характеру, властивостей предметів чи явищ): чарівний пейзаж і страхітливі картини злигоднів покріпаченого народу; дитина хлібороба, яка не має й шматка хліба, хоча навколо неозорі поля пшениці.

Далі спостерігаємо не літній, а зимовий пейзаж, який уже не контрастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи співзвучним із ним: на тлі холодної пустелі чути гул кайданів багатьох тисяч людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий цар волі, про якого урочисто говорить оповідач?

А меж ними, запеклими,

В кайдани убраний

Цар всесвітній! Цар волі, цар,

Штемпом увінчаний!

В муці, в каторзі не просить,

Не плаче, не стогне!

Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне!

Дослідник творчості Т. Шевченка Ю. Івакін зазначає, що в образ царя волі вкладено щось більше, аніж може вмістити образ дворянина із Сенатської площі, це образ величезної узагальнювальної сили: адже відомо, що декабристів не таврували розпеченим залізом, а Шевченків «цар волі (...), / Штемпом увінчаний...». Цей образ ототожнений із Христом, розіп’ятим між двома розбійниками, у нього від тернового вінця рани, які нагадують сліди від припікання металом.

У третій частині поеми ліричний герой переноситься до Петербурга — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівництві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Заповіту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла Полуботка, якого дуже поважав Т. Шевченко.

Автор поеми піддає різкому висміюванню свого земляка, якого зустрів перед царським палацом. Цей дрібний чиновник-хабарник відцурався рідної мови, так і не навчившись літературної російської — тут суржик є засобом характеристики героя, глузування з нього:

(...) «Так як же ти

Й говорить не вмієш

По-здешнему?» (...)

Нищівній критиці підлягають у Т. Шевченка й інші українці-запроданці, яких у Петербурзі багато:

Україно! Україно!

Оце твої діти,

Твої квіти молодії,

Чорнилом политі.

Московською блекотою

В німецьких теплицях

Заглушені!.. (...)

Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше — сарказм: він наділяє панів емоційно-оцінними епітетами — пикаті, пузаті, порівнянням — мов кабани годовані, називає їх блюдолизами. Їхню суть розкриває гротескна картина. У цьому епізоді узагальнено державно-бюрократичну машину імперії, її політичний устрій, у якому вирішальним є кулак. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її цяцею, він розчарований, бо раніше повірив її віршемазам, описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного засобу: «Мов опеньок засушений, / Тонка, довгонога...» З осудом ставиться оповідач до Петра І та Катерини II, які зруйнували Запорозьку Січ і запровадили кріпацтво:

Це той первий, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доканала

Вдову сиротину.

Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.

I. Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».

2. Прочитайте відомості з теорії літератури й запишіть у зошит визначення нових для вас термінів.

Теорія літератури

Сарказм, гротеск, карикатура — це засоби сатири.

Сарказм (від грецьк. sarkasmos — терзання) — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. Сарказм, на відміну від іронії, виражається прямо й не має подвійного, прихованого значення. Саркастично звучать такі рядки поеми:

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята. «Нехай, — каже, —

Може, так і треба».

На рабську заяву «братії» ліричний герой, сповнений обурення, саркастично відповідає: «Так і треба!»

Гротеск (від іт. grotta — печера, грот) — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Перечитайте сцену «генерального мордобитія» (так назвав її І. Франко), яку вважають класичним зразком гротеску, адже в ній зображено й перебільшення, і контраст трагічного та комічного.

Карикатура (від іт. саricarе — перебільшувати) — сатиричний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. Отже, карикатура пов’язана із зоровими образами:

А в городах, мов журавлі,

Замоштрували москалі;

Нагодовані, обуті

І кайданами окуті,

Моштруються...

По-особливому карикатурно зображено в поемі царицю:

Мов опеньок засушений,

Тонка, довгонога,

Та ще, на лихо, сердешне,

Хита головою.

Зверніть увагу, аби підсилити негатив у змалюванні цариці, автор використовує прийом, що полягає в порушенні узгодження іменника з прикметником за родовою ознакою: цариця-небога — тонка, довгонога, але сердешне.

У поемі «Сон» («У всякого своя доля...») Т. Шевченко вдається до умовності. У літературі умовність — це нетотожність образу до відповідного об’єкта зображення, характерна для іншої дійсності, сформованої в процесі творчості. Цей прийом полягає у свідомому порушенні правдоподібності з метою зробити зримим те, що з якої-небудь причини не може бути назване прямо. Зображення побаченого як сну і є художньою умовністю в поемі Т. Шевченка.

Контраст — протиставлення або зіставлення явищ чи понять, наприклад: розкішна природа України й жахливе життя покріпаченого народу.

3. Прочитайте поему Т. Шевченка «Сон».

4. Виконайте завдання.

1. За родовою характеристикою твір Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...»)

  • А епічний
  • Б ліричний
  • В ліро-епічний
  • Г драматичний

2. Установіть відповідність між художнім засобом і прикладом із твору.

3. Установіть відповідність між засобом творення комічного і прикладом із твору.

4. Доведіть, що перші два рядки поеми звучать іронічно.

5. Що символізує в поемі сова?

6. Прочитайте уривок, у якому зображено український пейзаж. Які фольклорні елементи автор використав у ньому?

7. Розтлумачте образ царя волі.

8. Знайдіть і прочитайте епізод, у якому ліричний герой не лише оповідає про побачене, а й безпосередньо бере участь у подіях. Охарактеризуйте його поведінку.

9. Як називають різновид лексики, до якого належать такі слова: пелька, недобиток, пузатий, блюдолизи, дурний, тупорилий, пикатий, пика? З якою метою їх використовує автор?

10. Чому І. Франко назвав поему «Сон» («У всякого своя доля...») «сміливим маніфестом слова проти темного царства»?

11. Поміркуйте, чому на роль ліричного героя Т. Шевченко обрав селянина-простака.

12. Поділіть поему «Сон» («У всякого своя доля...») на частини та доберіть до кожної з них заголовок.

5. Виконайте домашнє завдання.

  • Вивчіть напам’ять уривок із поеми Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...») (не менше 40 рядків).

1. Прочитайте поему Т. Шевченка «Кавказ».

КАВКАЗ (1845)

Поема

Искреннему моему Якову де Балъмену

Кто дасть главѣ моѣй воду,

И очесѣмъ моимъ источникъ слѣзъ,

И плачуся и день и нощь о побиѣнныхъ...

Иеремии. Глава 9, стих 1

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день Божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є

Живущої крові —

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога.

Не нам на прю з Тобою стати!

Не нам діла Твої судить!

Нам тілько плакать, плакать, плакать

І хліб насущний замісить

Кровавим потом і сльозами.

Кати знущаються над нами,

А правда наша п’яна спить.

Коли вона прокинеться?

Коли одпочити

Ляжеш, Боже, утомлений?

І нам даси жити!

Ми віруєм Твоїй силі

І духу живому.

Встане правда! встане воля!

І Тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки.

А поки що течуть ріки,

Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Отам-то милостивії ми

Ненагодовану і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо. Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові? Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов’їх. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А матерних гарячих сльоз!

А батькових старих, кровавих,

Не ріки — море розлилось,

Огненне море! Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

Слава.

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Чурек1 і сакля2 — все твоє,

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,

Не поведе тебе в кайданах.

А в нас!.. На те письменні ми,

Читаєм Божії глаголи!..

 

1 Чурек — прісний хліб кавказьких горців.

2 Сакля — житло горців.

Г. Моро. Прометей. 1868 р.

І од глибо[ко]ї тюрми

Та до високого престола —

Усі ми в золоті і голі.

До нас в науку! ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християне; храми, школи,

Усе добро, сам Бог у нас!

Нам тілько сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,

Як тій собаці! Чом ви нам

Платить за сонце не повинні!

Та й тілько ж то! Ми не погане,

Ми настоящі християне,

Ми малим ситі!.. А зате!

Якби ви з нами подружили,

Багато б дечому навчились!

У нас же й світа, як на те —

Одна Сибір неісходима,

А тюрм! а люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує! У нас

Святую Біблію читає

Святий чернець і научає,

Що цар якийсь-то свині пас

Та дружню жінку взяв до себе,

А друга вбив. Тепер на небі.

От бачите, які у нас

Сидять на небі! Ви ще темні,

Святим хрестом не просвіщенні,

У нас навчіться!.. В нас дери,

Дери та дай,

І просто в Рай,

Хоч і рідню всю забери!

У нас! чого то ми не вмієм?

І зорі лічим, гречку сієм,

Французів лаєм. Продаєм

Або у карти програєм

Людей... не негрів... а таких,

Таки хрещених... но простих.

Ми не гішпани; крий нас, Боже,

Щоб крадене перекупать,

Як ті жиди. Ми по закону!..

По закону апостола

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті.

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!

Та й лупите по закону

Дочці на кожушок,

Байстрюкові на придане,

Жінці на патинки.

Собі ж на те, що не знають

Ні діти, ні жінка!

За кого ж Ти розіп’явся,

Христе, Сине Божий?

За нас, добрих, чи за слово

Істини... чи, може,

Щоб ми з Тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мірри дим,

І перед обра[зо]м Твоїм

Неутомленниє поклони.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар Тобі приносять

З пожару вкрадений покров!!

Просвітились! та ще й хочем

Других просвітити,

Сонце правди показати

Сліпим, бачиш, дітям!..

Все покажем! тілько дайте

Себе в руки взяти.

Як і тюрми муровати,

Кайдани кувати,

Як і носить!.. і як плести

Кнути узловаті —

Всьому навчим; тілько дайте

Свої сині гори

Остатнії... бо вже взяли

І поле, і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!

О друже мій добрий! друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай,

Літай з козаками понад берегами,

Розкриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,

Моє люте горе

Сіятиму — нехай ростуть

Та з вітром говорять.

Вітер тихий з України

Понесе з росою

Мої думи аж до тебе!..

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо прочитаєш...

І могили, степи, море,

І мене згадаєш.

2. Опрацюйте літературно-критичний матеріал до поеми «Кавказ».

Історичний контекст. Поему «Кавказ» Т. Шевченко присвятив своєму другові Якову де Бальмену — графові, обдарованій особистості. Яків де Бальмен як художник брав участь в оформленні рукописного альбому «Wirszy Т. Szewczenka», загинув під час загарбницької війни Росії на Кавказі.

Епіграф поеми. У цій безглуздій жорстокій війні, що тривала протягом кількох десятиріч, було вбито багато невинних людей. Це викликало в Т. Шевченка почуття болю, співчуття загиблим, які він висловив в епіграфі словами з книги пророка Єремії: «Хто дасть голові моїй воду, і очам моїм джерело сліз, і плачу і день і ніч за убитими...» (9:1)

В. Куткін. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Кавказ»

Митець створив цілком оригінальну поему, яка за жанровими ознаками не відповідає класичному визначенню поеми. У ній немає сюжету — послідовного розгортання подій, немає і персонажів, тут відсутні широкі епічні картини. Твір суцільно ліричний, це — роздуми, почуття, переживання, настрої ліричного героя. Однак сміливість у змалюванні актуальних питань сьогодення, зокрема загарбницької політики Росії на Кавказі, масштабність узагальнень, глибина порушених ідей дають підстави визначати жанр «Кавказу» як політичну сатиричну поему.

Про жанрову специфіку поеми як твору, де переважають почуття, образно писав Б. Лепкий: «"Кавказ” вибухає перед читачем як вулкан, що з нутра свого кидає то полум’я, дим, сірку, то знову гарячу лаву, у якій стопились усілякі елементи. ...Ця поема валить, трощить, палить, убиває іронією, морозить правдою, сліпить блискавками порівнянь...»

Композиційно поема складається з окремих епізодів із ліричним, сатиричним, інвективним забарвленням — умовних 5 частин, які відділені одна від одної відступами. Упродовж усієї поеми спостерігається аритмія частин — порушення віршового розміру, викликане зміною настроїв, змістом та авторськими акцентами.

Тематика, проблематика, мотиви й ідея твору. У передмові до повного зібрання творів Т. Шевченка у 12 томах академіки І. Дзюба й М. Жулинський, аналізуючи висвітлення національного питання в Росії, констатували, що «не було на той час іншого твору, що так непримиренно викривав загарбницьку, грабіжницьку політику царизму, лицемірство й підступність його колонізаторських методів, як поема "Кавказ”». Т. Шевченко продовжує тему національно-визвольної боротьби, це пристрасний поетичний відгук на тогочасну загарбницьку імперську політику Росії на Кавказі.

Основні мотиви поеми — викриття суспільно-політичної системи Російської імперії, засудження її загарбницької політики на Кавказі, прославлення борців за волю, співчуття поневоленим народам. Поет один із перших у Росії виступив на захист народів Кавказу, підкорених російським урядом, який узявся «просвітити» горців, насаджуючи християнство як засіб зміцнення імперії. Митець показав Російську царську імперію як тюрму народів, де «од молдованина до фіна / На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує!..». Тут поет використовує оксиморон1, ужитий у сатирично-іронічному значенні, і ця фраза стала класичним прикладом для показу пригнобленого становища народів у Російській імперії.

1 Оксиморон, оксюморон (з грецьк. дотепна нісенітниця) — різновид тропа, що полягає в поєднанні контрастних, протилежних за значенням слів, унаслідок якого утворюється нова смислова якість (світла пітьма, крижаний вогонь).

Порівнюючи поему Т. Шевченка «Кавказ» і вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), який ви будете вивчати незабаром, І. Франко писав, що «"Кавказ” побудований на ширшій, можна сказати, загальнолюдській основі. Усяка боротьба за волю, усяке змагання проти самодержавства знаходить прихильника в нашім поеті. "Кавказ” — се огниста інвектива проти "темного царства” зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, усеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета».

Т. Шевченко висловлює узагальнену ідею поеми — неприйняття насильства, поневолення людей, осуд загарбницьких воєн, незнищенність народу, його духовності, мови. Г. Клочек акцентує увагу читачів на пріоритеті «Кавказу» як першого у світі антиколоніального твору.

Образи-символи поеми. Як уже зазначалося, у поемі «Кавказ» відсутні конкретні образи-персонажі, проте твір розкриває ряд яскравих образів-символів: Прометея, орла й тюрми.

Прометей у давньогрецькій міфології — титан, покровитель і захисник людей, який викрав вогонь з Олімпу й віддав людям. За це Зевс жорстоко покарав його: наказав прикувати до скелі в Кавказьких горах. Щодня орел клював у нього печінку, яка за ніч виростала знову.

У Т. Шевченка Прометей — це народ. Безсмертя Прометея — безсмертя народу; це узагальнений символ нескореності народу, невмирущості його прагнень до свободи, волі, державної незалежності.

Символом Російської імперії, гербом якої був двоголовий орел, є образ орла. Цей орел, що карає Прометея та «що день Божий добрі ребра / Й серце розбиває», — недвозначний прозорий натяк на загарбницьку політику царського самодержавства проти вільнолюбного народу Кавказу.

Тюрма, Сибір — символи колоніальної політики Російської імперії, яка для всіх інакодумців мала місце на каторзі, на засланні, а для національних меншин не було створено належних умов для культурно-освітнього розвитку. Саме за це Росію називали «тюрмою народів».

Прометей став одним із «вічних образів» світової літератури. Цей образ відображено у творах Гесіода, Есхіла, Овідія, П. Кальдерона, Вольтера, Й. В. Гете, П. Шеллі, Дж. Байрона, Лесі Українки, А. Малишка. Це узагальнений образ-символ незламного борця за щастя людства, ворога тиранії та водночас її жертви.

3. Виконайте завдання.

1. У поемі «Кавказ» образ Прометея — це символ

  • А колоніальної політики Російської імперії
  • Б безглуздої війни
  • В влади
  • Г нескореності народу

2. Рядки з поеми «Кавказ» «За горами гори, хмарою повиті, / Засіяні горем, кровію политі, які повторюються двічі», — це

  • А тавтологія
  • Б рефрен
  • В риторичне звертання
  • Г антитеза

3. Установіть відповідність між мотивом та уривком із твору.

4. Поясніть особливості будови й жанру твору Т. Шевченка «Кавказ».

5. Прокоментуйте ваше розуміння епіграфа до поеми «Кавказ».

6. Чому, на вашу думку, Т. Шевченко відійшов від сюжету античного міфу, замінивши печінку, яку орел клював у Прометея, на серце? Яку роль відіграє мова в житті нації?

7. Який зміст укладено в слова: «Не скує душі живої / І слова живого»? Яке співвідношення мови й нації випливає з поеми?

8. Поясніть значення образів-символів орла й тюрми. Прокоментуйте слова І. Франка, Б. Лепкого, М. Жулинського й І. Дзюби про поему «Кавказ».

9. Як Т. Шевченко оцінює роль православної церкви в урегулюванні збройного конфлікту на Кавказі? Процитуйте уривки з твору на підтвердження своїх думок.

10. Який зміст закладено в завершальну частину поеми?

11. Випишіть із поеми по 2-3 приклади гіперболи й персоніфікації.

12. Поділіть поему «Кавказ» на три частини за змістом. Доберіть до кожної з них цитати з твору.

4. Виконайте домашнє завдання.

  • Випишіть у зошит вислови з поеми «Кавказ», які стали крилатими. Вивчіть їх напам’ять.

5. Прочитайте епілог «Стоїть в селі Суботові» до поеми-містерії «Великий льох».

6. Ознайомтеся з літературно-критичним матеріалом до поеми-містерії «Великий льох».

Після Переяслава, продовжуючи лікування у В’юнищі, Т. Шевченко за надзвичайно короткий термін (півтора місяця) створив світові шедеври: «Кавказ», «Наймичка», «Єретик», «Сліпий», «І мертвим, і живим...», «Великий льох», «Давидові псалми», «Минають дні, минають ночі», «Три літа», «Як умру, то поховайте». У Суботові Шевченко вивчав архітектурні пам’ятки, виконав малюнки «Богданова церква в Суботові», «Кам’яні хрести в Суботові». Фольклорні легенди, перекази про нібито заховані в літній резиденції Б. Хмельницького Суботові великі скарби з тих часів збурювали уяву скарбошукачів.

Т. Шевченко. Богданова церква в Суботові. 1845 р.

Поштовхом для створення містерії «Великий льох» (21 жовтня 1845 р., с. Мар’їнське) став епізод культурної історії — проведення археологічних розкопок російськими вченими із залученням наглядачів-поліцейських. Поета надзвичайно вражало нищення прадавніх могил — символу минулої козацької слави українців. Народ сприймав це як глумління над його святинями. Донедавна вірш «Стоїть в селі Суботові» друкували як окремий твір. Насправді це завершальна частина — епілог містерії «Великий льох».

Особливості жанру, композиції. Наявність алегоричних образів, образів-символів, переплетіння реальності з фантастикою, поєднання сучасного та історичного — усе це становить жанрову специфіку поеми, яку визначають як політичну містерію. Основний містичний мотив у містерії «Великий льох»— віщування народження двох несхожих близнят, один з яких — національний месія, рятівник України, другий — її кат.

У поемі використано характерний для фольклору прийом троїстості. Твір складається з трьох частин: «Три душі», «Три ворони», «Три лірники», у кожній діє по три персонажі. Тут переплітаюся три історичні часи українського буття: період діяльності Богдана Хмельницького, часи Івана Мазепи й авторова сучасність. Льох розкопують три дні. Містично-фантастичне число «три», як бачимо, представлене в усій повноті. Об’єднує частини поеми образ великого льоху — центрального у творі, що символізує Україну.

Зміст, мотиви, ідея. До місця розкопок злітаються три пташки-душі, три ворони та приходять три лірники. Через їхні розмови показано, як кожний із них сприймає подію розкопування льоху, чого вони чекають від цієї події. Розглянемо короткий зміст поеми в таблиці.

Зміст містерії

Першу частину «Три душі» подано в лірико-романтичному, елегійному плані. Це сповіді грішних душ за скоєні за людського життя злочини. У другій частині «Три ворони» в драматичному алегорично-сатиричному ключі змальовано каркання трьох ворон (української, польської та московської), які ведуть почерговий полілог про те, котра з них найбільше нашкодила своєму народові. Перші два розділи уособлюють минуле України. «Три лірники» — третій розділ, де йдеться про сучасний стан України за часів Т. Шевченка, зокрема про розкопки могил у Суботові. Тут виразно забезпечено реалістичний план твору.

Епілог до поеми, у якому втілено основну ідею, сповнений віри у відродження нації, духовні скарби якої знаходяться у великому льоху й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. За словами В. Пахаренка, «у великому льоху спить воля України, спить Україна, і розкрити цей льох — значить збудити Україну й випустити її на волю. ...у великому льоху (могилі) заховане осердя української національної душі, та незбагненна суть, яка українців робить українцями. Коли ця душа (лицарство, волелюбність, сердечність, демократизм) прокинеться, заговорить в українцях, тоді буде здобуто волю, побудовано досконалу державу за «новим і праведним законом».

Образна система. У різних частинах поеми зображено конкретних історичних постатей, яких поет оцінює з точки зору їхньої ролі для України. Мимохіть згадано Юруся-гетьманенка, гетьмана України в 1659-1663 рр., 1677-1681 рр., сина Б. Хмельницького.

Коли Б. Хмельницький із старшиною «їхав в Переяслав / Москві присягати», дівчина перейшла вповні йому дорогу — на удачу, за народною прикметою, за що й була покарана. Т. Шевченко в цьому епізоді в алегоричній формі дає художню оцінку діяльності гетьмана, зокрема так званого возз’єднання України з Росією 1654 р., засуджує його, бо воно не принесло виволення Україні, а навпаки, ще гірше закабалило її на століття.

Антиукраїнську діяльність Петра І розкрито в монолозі другої дівчини-підлітка, котра «цареві московському / Коня напоїла / В Батурині, як він їхав / В Москву із Полтави». Письменник викриває злочинні дії російського царату, який руками Меншикова оскаженіло знищив столицю І. Мазепи Батурин, усіх його мешканців і батуринського полковника Дмитра Чечеля, вірного І. Мазепі: «...Батурин славний / Москва вночі запалила, / Чечеля убила, / І малого, і старого / В Сейму потопила». Злодіяння Катерини II для України поет описує за допомогою виразних експресивних епітетів: «лютий ворог України, / Голодна вовчиця».

Географічні назви посилюють реалістичний погляд на історію та сучасність: Чигирин, Суботів, Переяслав, Батурин, Канів, Київ, Сула, Тясьмин, Ромни, Січ, Жовті Води, Берестечко — це все Україна, славна й пригноблена. Сибір, Московщина, Фінляндія, Орел, Ладога — місця каторги, смерті багатьох українців.

У містерії яскраво змальовано потрійні алегорично-символічні образи: душі, ворони та лірники. Т. Шевченко показує три душі-пташечки, — образи, які караються навіть за найменші гріхи. Вони уособлюють у поемі українську свідомість і духовність трьох переломних періодів вітчизняної історії: за часів Б. Хмельницького, І. Мазепи та царювання Катерини II.

Три ворони — символ зла, нещастя, демонічно-руйнівних сил в історичній долі українського, російського та польського народів. Їх подано за допомогою засобів сатиричного самовикриття, а об’єднує прагнення знищити українського месію, який має народитися, щоб покарати кривдників України, як І. Ґонта.

В образах трьох лірників автор підкреслює духовну деградацію людей його доби без історичної пам’яті, перевертнів, позбавлених особистої та національної гідності. Символічне протиставлення кольорів (білі пташечки-душі, «як сніг», — чорні ворони), мови душ і ворон (у перших мова лагідна, щира, з ознаками каяття, а другі говорять грубо, із заздрістю, злістю, хизуючись учиненими злочинами) підсилює контраст буття української нації в різні історичні часи.

Теорія літератури

Поема-містерія (із грецьк. таїнство) — різновид романтичної алегорично-символічної поеми з гротескним змістом, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, участь надприродних сил як персонажів, символіка, філософічність, тяжіння до драматизації.

7. Виконайте завдання.

1. Жанр твору «Великий льох».

  • А історична романтична поема
  • Б сатирична реалістична поема
  • В політична поема-містерія
  • Г філософська поема

2. Установіть відповідність.

3. Установіть відповідність

4. Що стало передумовою для написання поеми «Великий льох»?

5. Розкрийте особливості композиції поеми, зміст кожної частини твору. Використайте таблицю (с. 187).

6. Охарактеризуйте оцінку Т. Шевченком конкретних історичних постатей, подій, про які згадано в поемі.

7. Які образи-символи наявні в містерії? Поясніть їхнє символічне значення.

8. Розкрийте головну ідею, висловлену в епілозі «Стоїть в селі Суботов».

9. Який яскраво виражений фольклорний композиційний прийом використовує Т. Шевченко в містерії?

10. Які традиційні народні вірування трапляються в поемі? Поясніть їхню доцільність у тексті.

11. На конкретних прикладах із твору доведіть, що «Великий льох» — політична поема-містерія.

12. Розкрийте символічний образ «великого льоху». Висловте моральну й політичну оцінку «розкопаного» історичного минулого України.

8. Виконайте домашнє завдання.

  • Підготуйтеся до виразного читання епілогу до поеми «Великий льох» — «Стоїть в селі Суботові».

9. Прочитайте поему-послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним...».

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ... (1845)

Поема-послання

Аще кто речеть, яко люблю Бога, а брата своего ненавидить, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, стих 20

І смеркає, і світає,

День Божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось,

щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засудять, і премудрих

Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» —

«Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

В. Касіян. Ілюстрація до поеми-послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним...»

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду —

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що — не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

 

Тую славу. Та читайте

 

Од слова до слова,

 

Не минайте ані титли,

 

Ніже тії коми,

 

Все розберіть... та й спитайте

 

Тойді себе: що ми?..

 

Чиї сини? яких батьків?

 

Ким? за що закуті?..

 

То й побачите, що ось що

 

Ваші славні Брути:

 

Раби, подножки, грязь Москви,

 

Варшавське сміття — ваші пани

 

Ясновельможнії гетьмани.

 

Чого ж ви чванитеся, ви!

 

Сини сердешної Украйни!

 

Що добре ходите в ярмі,

 

Ще лучше, як батьки ходили.

 

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

 

А з їх, бувало, й лій топили.

 

Може, чванитесь, що братство

 

Віру заступило.

 

Що Синопом, Трапезондом

 

Галушки варило.

 

Правда!.. правда, наїдались.

 

А вам тепер вадить.

 

І на Січі мудрий німець

 

Картопельку садить,

 

А ви її купуєте,

 

Їсте на здоров’я

 

Та славите Запорожжя.

 

А чиєю кров’ю

 

Ота земля напоєна,

 

Що картопля родить, —

 

Вам байдуже. Аби добра

 

Була для городу!

 

А чванитесь, що ми Польщу

 

Колись завалили!..

 

Правда ваша: Польща впала,

 

Та й вас роздавила!

 

Так от як кров свою лили

 

Батьки за Москву і Варшаву,

 

І вам, синам, передали

 

Свої кайдани, свою славу!

 

Доборолась Україна

 

До самого краю.

 

Гірше ляха свої діти

 

Її розпинають.

 

Заміс[т]ь пива праведную

 

Кров із ребер точать.

 

Просвітити, кажуть, хочуть

 

Материні очі

 

Современними огнями.

 

Повести за віком,

 

За німцями, недоріку,

 

Сліпую каліку.

 

Добре, ведіть, показуйте,

 

Нехай стара мати

 

Навчається, як дітей тих

 

Нових доглядати.

 

Показуйте!.. за науку,

 

Не турбуйтесь, буде

 

Материна добра плата.

 

Розпадеться луда

 

На очах ваших неситих,

 

Побачите славу,

 

Живу славу дідів своїх

 

І батьків лукавих.

 

Не дуріте самі себе,

 

Учітесь, читайте,

 

І чужому научайтесь,

 

Й свого не цурайтесь.

 

Бо хто матір забуває,

 

Того Бог карає,

 

Того діти цураються,

 

В хату не пускають.

 

Чужі люди проганяють,

 

І немає злому

 

На всій землі безконечній

 

Веселого дому.

 

Я ридаю, як згадаю

 

Діла незабуті

 

Дідів наших. Тяжкі діла!

 

Якби їх забути,

 

Я оддав би веселого

 

Віку половину.

 

Отака-то наша слава,

 

Слава України.

 

 

К. Штанко. Ілюстрація до поеми-послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним...»

 

Отак і ви прочитай[те],

 

Щоб не сонним снились

 

Всі неправди, щоб розкрились

 

Високі могили

 

Перед вашими очима,

 

Щоб ви розпитали

 

Мучеників, кого, коли,

 

За що розпинали!

 

Обніміте ж, брати мої,

 

Найменшого брата —

 

Нехай мати усміхнеться,

 

Заплакана мати.

 

Благословить дітей своїх

 

Твердими руками

 

І діточок поцілує

 

Вольними устами.

 

І забудеться срамотня

 

Давняя година,

 

І оживе добра слава,

 

Слава України,

 

І світ ясний, невечерній

 

Тихо засіяє...

 

Обніміться ж, брати мої,

 

Молю вас, благаю!

Ознайомтеся з літературно-критичним матеріалом до поеми-послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» і законспектуйте його.

10. 

Про жанр послання ви вже знаєте із ранньої творчості поета. До цього жанру Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України. Саме послання «І мертвим, і живим...» стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків із нього стали афоризмами: «В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля», «Нема на світі України, / Немає другого Дніпра...», «Одцурається брат брата / І дитини мати», «Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя», «І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь»...

Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору — з епіграфа: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце». Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію в покріпаченій Україні.

Цікавим у поемі-посланні є образ

 автора. Процитуємо із цього приводу дослідницю творчості Т. Шевченка В. Смілянську: «Цей образ неоднозначний: "автор” обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей ("Тілько я, мов окаянний, / І день і ніч плачу / На розпуттях велелюдних...”), то пророка ("Схаменіться! будьте люди, / Бо лихо вам буде”), то апостола-проповідника ("І чужому научайтесь...”), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії».1

 

1Пор.: «А я, юродивий, на твоїх руїнах / Марно сльози трачу...» («Чигрине, Чигрине...»).

Композиційно поема поділяється на 5 частин.

 

Провідними є такі мотиви твору: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

 Ознайомтеся з матеріалом про вислови, що стали крилатими, і навчіться їх виразно читати.

11.

У посланні є багато рядків, які стали афоризмами. У них сконцентровано основні проблеми тогочасної дійсності.

«В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля». Цими рядками автор констатує: український народ має всі підстави для формування незалежної держави, адже в нього є своя мова, культура, історія. Саме тому у творі засуджено тих дворян, які шукають передової культури в чужих краях.

«Нема на світі України, / Немає другого Дніпра...». Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і Дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою — прийомом, що полягає в гостросатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ: «А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра...»

«Одцурається брат брата / І дитини мати». У цьому афоризмі звучить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: гірше ляха розіпнуть Україну свої діти. Полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її руках майбутня доля України.

«Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя». Це слова з третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до українських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів «німець узловатий». Що означає характеристика узловатий? Із цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: «Річ у тім, що раціоналізм — типова риса саме німецького національного характеру. Відомий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1840-х років молоді друзі Шевченка захоплено читали німецьких філософів-атеїстів Феєрбаха й Штрауса. Отже, це — бездушний холодний розум. Куций, бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. Узловатий — такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти».

1

 

1Атеїст — той, хто заперечує існування Бога; безбожник, безвірник.

«І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь». Цей крилатий вислів напучує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкраще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріоритетів. Отже, треба вчитися так, щоб «розкрились / Високі могили / Перед вашими очима...».

У кінці поеми-послання поет благає: «Обніміте ж, брати мої, / Найменшого брата...», бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.

 

Зауважте!

 

Поема-послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» рясніє прикладами алюзії. Наприклад, у поемі згадується Коллар. Підготовлена читацька аудиторія має знати, що Ян Коллар (1793-1852) — чеський учений і поет, який послідовно обстоював думку про єднання слов’янських народів.

 Виконайте завдання.

12.

1. Сарказм — це

  • А насмішка, замаскована зовні благопристойною формою
  • Б прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним
  • В сатиричний малюнок загостреного, критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу
  • Г їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства

    • Установіть відповідність.

    2. 

     

    3. Установіть послідовність уривків у поемі.

  • А «І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь».
  • Б «Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя».
  • В «Нема на світі України, / Немає другого Дніпра...»
  • Г «В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля».

    • 4. Що таке послання як жанр літератури?

    5. Кому Т. Шевченко адресує послання?

    6. Які рядки послання стали крилатими? Прокоментуйте їх.

    7. У яких іпостасях постає оповідач (ліричний герой) у поемі? Чому цей образ такий мінливий?

    8. Які композиційні особливості має послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним...»?

    9. Прокоментуйте епіграф до послання.

    10. Назвіть провідні мотиви твору.

    11. Прокоментуйте рядки.

    «Раби, подножки, грязь Москви, / Варшавське сміття — ваші пани / Ясновельможнії гетьмани».

    12. Знайдіть приклади алюзії в поемі й укажіть, з якою метою автор використовує цей прийом.

     Виконайте домашнє завдання.

    13.
  • Вивчіть напам’ять уривок із послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» (від початку до слів «Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались...»).

    •  

    Жіноча доля у творах Т. Шевченка

     Прочитайте поезію «Сон» («На панщині пшеницю жала...»).

    1.

     

    СОН («НА ПАНЩИНІ ПШЕНИЦЮ ЖАЛА...») (1858)

     

    Марку Вовчку

     

    На панщині пшеницю жала,

     

    Втомилася; не спочивать

     

    Пішла в снопи, пошкандибала

     

    Івана сина годувать.

     

    Воно сповитеє кричало

     

    У холодочку за снопом.

     

    Розповила, нагодувала,

     

    Попестила; і ніби сном,

     

    Над сином сидя, задрімала.

     

    І сниться їй той син Іван

     

    І уродливий, і багатий,

     

    Не одинокий, а жонатий

     

    На вольній, бачиться, бо й сам

     

    Уже не панський, а на волі;

     

    Та на своїм веселім полі

     

    Свою таки пшеницю жнуть,

     

    А діточки обід несуть.

     

    І усміхнулася небога,

     

    Проснулася — нема нічого...

     

    На сина глянула, взяла,

     

    Його тихенько сповила

     

    Та, щоб дожать до ланового,

     

    Ще копу дожинать пішла.

     Опрацюйте матеріал про поезію «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). З’ясуйте, у чому полягає особливість образка як літературного жанру.

    2.1

     

    1Образок — невеликий за обсягом твір (як правило, прозовий), основою якого є ескізне зображення певної події або сценки.

    У творах Т. Шевченка Україна найтрагічніше постає в образах жінок, передусім скривджених долею в закріпаченому суспільстві: це селянки-кріпачки, і вдови, і сироти, і покритки. Одним із таких творів є мініатюра-образок 

    «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), написана в 1858 р. в Петербурзі. Цей вірш присвячений Марку Вовчку, авторці збірки «Народні оповідання», талантом якої захоплювався Т. Шевченко.

     

     

    В. Касіян. Ілюстрація до вірша Т. Шевченка «Сон» («На панщині пшеницю жала...»)

    В основі сюжету — протилежності: воля — неволя, дійсність — сон героїні (мрія), реальний нелюдський життєвий лад — омріяний народний суспільний ідеал. Отже, в образку жорстоку реальність протиставлено мрії, що здійснюється лише в сні. Емоційне піднесення в зображенні сну забезпечується зростаючою ритмікою вірша, емоційною лексикою, адже героїня переживає щастя:

     

    І уродливий, і багатий,

     

    Не одинокий, а жонатий

     

    На вольній, бачиться, бо й сам

     

    Уже не панський, а на волі...

    Життєствердні світлі інтонації (нагнітання однорідних членів речення — епітетів із позитивною оцінкою: уродливий, багатий, «не одинокий, а жонатий») перериває пробудження й повернення в сумну реальність:

     

    Проснулася — нема нічого...

     

    На сина глянула, взяла,

     

    Його тихенько сповила

     

    Та, щоб дожать до ланового,

     

    Ще копу дожинать пішла.

    Цікаво, що автор не дає ніякої оцінки зображуваному — вона прочитується в інтонаціях і тональності вірша, у контрасті дійсності та мрії. Тема підневільної виснажливої праці, мовчазного відчаю та безнадії й водночас змалювання радісного ідеалу щасливої та вільної селянської родини широко висвітлено не тільки в поетичній творчості Т. Шевченка, а й у його картинах: «Селянська родина», «На пасіці», «Свята родина» та ін.

    Прочитайте ліричний вірш «У нашім раї на землі...».

    3. 

     

    * * *

     

    У нашім раї на землі

     

    Нічого кращого немає,

     

    Як тая мати молодая

     

    З своїм дитяточком малим.

     

    Буває, іноді дивлюся,

     

    Дивуюсь дивом, і печаль

     

    Охватить душу; стане жаль

     

    Мені її, і зажурюся,

     

    І перед нею помолюся,

     

    Мов перед образом святим

     

    Тієї Матері святої,

     

    Що в мир наш Бога принесла...

     

    Тепер їй любо, любо жити.

     

    Вона серед ночі встає,

     

    І стереже добро своє,

     

    І дожидає того світу,

     

    Щоб знов на його надивитись,

     

    Наговоритись. — Це моє!

     

    Моє! — І дивиться на його,

     

    І молиться за його Богу,

     

    І йде на улицю гулять

     

    Гордіше самої цариці.

     

    Щоб людям, бачте, показать

     

    Своє добро. — А подивіться!

     

    Моє найкраще над всіми! —

     

    І ненароком інший гляне.

     

    Весела, рада, Боже мій!

     

    Несе додому свого Йвана.

     

    І їй здається, все село

     

    Весь день дивилося на його,

     

    Що тілько й дива там було,

     

    А більше не було нічого.

     

    Щасливая!..

     

    Літа минають.

     

    Потроху діти виростають,

     

    І виросли, і розійшлись

     

    На заробітки, в москалі.

     

    І ти осталася, небого.

     

    І не осталося нікого

     

    З тобою дома. Наготи

     

    Старої нічим одягти

     

    І витопить зимою хату.

     

    А ти не здужаєш і встати,

     

    Щоб хоч огонь той розвести.

     

    В холодній молишся оселі

     

    За їх, за діточок.

     

    А ти, Великомученице! Села

     

    Минаєш, плачучи, вночі.

     

    І полем-степом ідучи,

     

    Свого ти сина закриваєш.

     

    Бо й пташка іноді пізнає

     

    І защебече: — Он байстря

     

    Несе покритка на базар.

     

    Безталанная! Де ділась

     

    Краса твоя тая,

     

    Що всі люде дивувались?

     

    Пропала, немає!

     

    Все забрала дитиночка

     

    І вигнала з хати,

     

    І вийшла ти за царину,

     

    З хреста ніби знята.

     

    Старці тебе цураються,

     

    Мов тії прокази.

     

    А воно таке маленьке,

     

    Воно ще й не лазить.

     

    І коли-то воно буде

     

    Гратись і промовить

     

    Слово мамо. Великеє,

     

    Найкращеє слово!

     

    Ти зрадієш; і розкажеш

     

    Дитині правдиво

     

    Про панича лукавого,

     

    І будеш щаслива.

     

    Та не довго. Бо не дійде

     

    До зросту дитина,

     

    Піде собі сліпця водить,

     

    А тебе покине

     

    Калікою на розпутті,

     

    Щоб собак дражнила,

     

    Та ще й вилає. За те, бач,

     

    Що на світ родила.

     

    І за те ще, що так тяжко

     

    Дитину любила.

     

    І любитимеш, небого,

     

    Поки не загинеш

     

    Межи псами на морозі

     

    Де-небудь під тином.

     Прочитайте літературно-критичний матеріал до вірша «У нашім раї на землі...»

    4.

    Вірш 

    «У нашім раї на землі...» написаний у 1849 р., у період перебування поета в засланні. У творі зображено дві типові долі матері-кріпачки: матеpi, яка народила дитину в шлюбі, і матері-покритки. Обидві долі трагічні. Першу матір, яка милується своєю дитиною, не може нею нарадуватися, чекає сумна й тяжка доля, адже в умовах кріпацтва годі сподіватися на хороше життя: жінка втрачає дітей, які «розійшлись / На заробітки, в москалі». Вона залишається сама в холодній зимовій хаті, яку нікому протопити. А як світло й урочисто починалася поезія — з перших рядків в уяві виникає образ Божої Матері з дитиною на руках:

     

    У нашім раї на землі

     

    Нічого кращого немає,

     

    Як тая мати молодая

     

    З своїм дитяточком малим.

    Отже, тональність вірша змінюється: від урочистої й теплої на початку — до сумної в середині та трагічної в кінці. У другій частині вірша в образі покритки автор зображує покріпачену, пригноблену Україну (пригадайте подібні жахливі картини в поемі «Сон» («У всякого своя доля...»): «То покритка попідтинню / З байстрям шкандибає, / Батько й мати одцурались / Й чужі не приймають!!»):

     

    І будеш щаслива.

     

    Та не довго. Бо не дійде

     

    До зросту дитина,

     

    Піде собі сліпця водить,

     

    А тебе покине

     

    Калікою на розпутті,

     

    Щоб собак дражнила...

    Про зображення знедоленої жінки в Шевченкових поезіях так писав М. Рильський: «Такого полум’яного материнства... і такої жіночої муки не знайти, мабуть, у жодного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері».

    Виконайте завдання.

    5. 

    1. Вірш Т. Шевченка «Сон» («На панщині пшеницю жала...») за жанром

  • А елегія
  • Б образок
  • В містерія
  • Г медитація

    • 2. Т. Шевченко написав вірш «У нашім раї на землі...» у період

  • А ранній
  • Б «трьох літ»
  • В заслання
  • Г пізній

    • 3. Установіть відповідність між художнім засобом і прикладом із твору («У нашім раї на землі...»).

     

    4. Визначте віршовий розмір поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала...»).

    5. На яких контрастах побудовано вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала...»)?

    6. Що символізують жінки у віршах Т. Шевченка?

    7. Чи не занадто жорстоку картину малює Т. Шевченко в кінці вірша «У нашім раї на землі...» («Щоб собак дражнила (...), / Поки не загинеш / Межи псами...»)? Аргументуйте свою думку.

    8. Охарактеризуйте образи двох жінок із вірша «У нашім раї на землі...». Чому жінка, яка в шлюбі народила дитину, така ж нещасна, як і покритка?

    9. Визначте спільні мотиви у віршах «Сон» («На панщині пшеницю жала...») та «У нашім раї на землі...».

    10. Прокоментуйте слова М. Рильського: «Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері».

    11. Випишіть із поезій Т. Шевченка слова у дві колонки: 1) з позитивними емоціями; 2) з негативними. Яких слів більше? Чому?

    12. Побудуйте художню партитуру вірша «Сон» («На панщині пшеницю жала...»):

  • а) визначте логічні наголоси (підкресліть ключові слова);
  • б) укажіть паузи скісними рисками (/ — ледь помітна пауза; // — явна пауза);
  • в) позначте інтонаційний малюнок кожного рядка (рівна інтонація →; висхідна — ↑; спадна — ↓).

    •  Виконайте домашнє завдання.

    6.
  • Підготуйтеся до виразного читання вірша Т. Шевченка «Сон» («На панщині пшеницю жала...»).

    •  Прочитайте матеріал про долі жінок у поемах Т. Шевченка. Коротко сформулюйте й запишіть у зошит, які прикметні особливості мають Катерина, Ганна й Марія.

    7.

    У своїх творах Т. Шевченко, як ми вже з’ясували, зображує Україну в образі жінки. Поет усвідомлював, що Бог зможе порятувати те суспільство, яке духовно зростає. Так зростає, еволюціонує жінка в поемах «Катерина», «Наймичка» і «Марія». Зверніть увагу на слово еволюціонує, воно означає передусім «удосконалення». Поеми написані в різні етапи творчості, тож у них по-різному втілено й жіночі долі: романтично — у поемі «Катерина», реалістично-побутово — у «Наймичці», із символічним узагальненням — у поемі «Марія».

     

    КАТЕРИНА (1838)

    Поему

     «Катерина» Т. Шевченко написав у 24-річному віці, отже, життєвий досвід поета був не такий і великий, проте у творі відчувається рука вже досвідченого майстра й людини. Образ жінки-кріпачки був близький поетові й трагічний: багатостраждальною була доля його матері, яку «у могилу / Нужда та праця положила», і рідних сестер, у яких «у наймах коси побіліють».

     

     

    В. Новіковський. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Катерина»

    Поема розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатченка в умовах кріпосного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі. Відомо, як у той час ставилися до матерів, які народжували позашлюбних дітей: їх цуралися навіть батьки. Однак не Т. Шевченко: він не тільки не цурається зганьблених жінок, а й стає на їхній захист.

    Катерина продовжує любити свого офіцера-кривдника, до останньої миті плекає надію на те, що в ньому переможе людяність:

     

    «Любий мій Іване!

     

    Серце моє коханеє!

     

    Де ти так барився?»

     

    Та до його... За стремена...

    У відповідь на теплі слова, у яких немає й тіні докору, лунає навіть не жорстокість, а приниження й огида:

     

    «Дура, отвяжися!

     

    Возьмите прочь безумную!»

    У розпачі Катерина скоює страшний гріх — накладає на себе руки, порушивши волю Всевишнього, і до того ж прирікає на вірну смерть свого сина. В авторських інтонаціях і відступах не звучать звинувачення й докори нещасній жінці, навпаки — Т. Шевченко її, грішну, жаліє.

     Прочитайте поему Т. Шевченка «Катерина».

    8.

     

     

    НАЙМИЧКА (1845)

    Ближче до Бога стоїть покритка Ганна — головна героїня поеми 

    «Наймичка», вона знаходить у собі сили все життя долати страшенні муки, не спокушається до самогубства, а підкоряється Божій волі. Ганна підкидає свого позашлюбного сина бездітним заможним селянам і через рік проситься до них у найми, щоб бути поруч зі своїм сином, який стає змістом її життя. Трагедія Ганни передусім у тому, що вона мусить приховувати свої почуття від рідного сина, а отже, наймичка позбавлена справжнього материнського щастя. Така неординарна психологічна ситуація дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ нещасної жінки, глибину трагізму її життя, духовну велич її натури. Вершину страждань Ганни зображено в останньому розділі поеми: наймичка боїться померти, не дочекавшись сина із чумакування в далеких краях.

     

     

    О. Сластіон. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Наймичка»

    І все ж таки довготерпелива Ганна дістає винагороду — вона дочекалася сина Марка й розкрила йому таємницю свого життя:

     

    «Прости мене! Я каралась

     

    Весь вік в чужій хаті...

     

    Прости мене, мій синочку!

     

    Я... я твоя мати».

     

    Та й замовкла...

    Про еволюцію образу жінки-матері так сказав Б. Лепкий: «Наймичка — це ніби старша сестра Катерини, яка свій гріх спокутує не під льодом, а в тихій, святій самопожертві. Апофеоз материнської любові, один із найгарніших малюнків української жінки, твір, писаний у євангельському настрої, без злості, злоби, без усякого людського гріха. Архітвір...»

    1

     

    1Архі — префікс, за допомогою якого виражають найвищий ступінь ознаки, що міститься в другій частині слова.

    Прочитайте поему Т. Шевченка «Наймичка».

    9. 

     

     

    МАРІЯ (1859)

    Ще ближче до Всевишнього стоїть головна героїня поеми 

    «Марія». У цьому творі на матеріалі біблійної міфології осмислено такі проблеми людського буття, як духовність людини, сенс її життя, який полягає в любові до людей, служіння всім стражденним.

    Основне джерело поеми — євангельська легенда про Марію, Йосифа й Ісуса. Т. Шевченко уникає зображення суто містичних сюжетів, замінюючи їх реалістичними подіями. На думку поета, саме мати — головна вихователька й учителька добра й любові до людей; це її життєве покликання. Так зображено Марію — ідеальну, але стражденну матір, через те, що вона покритка, яку Йосип, по-батьківськи люблячи, урятував від побиття камінням, одружившись із нею. Тут варто процитувати слова І. Франка про ідеал жінки-матері: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив такий високий і такий щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко... Не посвячення своєї людської індивідуальності для мужчини, але найвище натуження тої індивідуальності для діл милосердя, переможення власних терпінь, забуття власних ураз, де йде о службі високій і піднеслій ідеї — добра загалу, добра людськості, — то ідеал жінки, який полишив нам у спадщину Шевченко.

    Тож не дивно, що найвищий дотеперішній здобуток людськості на полі моральнім, велику ідею любові ближнього, сю основну ідею християнства, Шевченко вважав ділом жінки — Марії, Матері Ісусової».

     

     

    П. Батоні. Мадонна з Немовлям

    Після розп’яття Ісуса Марія в болях і скорботі знаходить сили надихнути апостолів; слабка й змучена, вона не втрачає віри й, підхопивши добро, не дає його зупинити — сприяє порятунку людства, яке вбило її дитину, отже, покритка стає Покровою — захисницею стражденного світу.

    Образи синів у поемах символізують майбутнє: Катерина зреклася добра, довіреного їй Всевишнім, Ганна рятує й виховує свого сина, а Марія не тільки рятує своє Дитя, а й виховує його та навіть продовжує справу Сина після загибелі, тобто творить духовне добро для нас і майбутніх поколінь.

    Розгляньте репродукції картин і виконайте завдання.

    10. 

     

     

    Т. Шевченко. Катерина

     

     

    Рафаель. Сикстинська Мадонна
  • А. Коротко опишіть зображене на репродукціях картин.
  • Б. З’ясуйте спільні мотиви цих робіт.
  • В. Дослідник О. Сидоров зауважив, що в картині «Катерина» Т. Шевченко «майже точно копіює ноги "Сикстинської Мадонни” Рафаеля». Поміркуйте, з якою метою це зробив Т. Шевченко.

    • Виконайте завдання.

    11. 

    1. За родовою характеристикою твори Т. Шевченка «Катерина», «Наймичка» і «Марія»

  • А епічні
  • Б ліричні
  • В ліро-епічні
  • Г драматичні

    • 2. Марко, Настя, Трохим — герої твору

  • А «Катерина»
  • Б «Наймичка»
  • В «Марія»
  • Г «Сон» («На панщині пшеницю жала...»)

    • 3. Установіть відповідність між назвою та уривком із твору.

     

    4. Коротко перекажіть сюжет поеми «Катерина». У якому сюжетному елементі події розгортаються найдинамічніше? Чому?

    5. Визначте основну думку поеми Т. Шевченка «Наймичка».

    6. По-різному вчинили в подібних обставинах Катерина й наймичка в однойменних поемах Т. Шевченка. Чому ж тоді вони обидві викликають у читача переживання й співчуття?

    7. Яку біблійну легенду взято за основу сюжету поеми «Марія»?

    8. Визначте основну ідею поеми Т. Шевченка «Марія».

    9. Як еволюціонує образ матері-покритки в поемах Т. Шевченка?

    10. У якій із трьох аналізованих поем жіноча доля втілена романтично, у якій — реалістично-побутово, а в якій — із символічним узагальненням? Обґрунтуйте свою відповідь.

    11. Поміркуйте, що спільного в названих поемах, а що їх розрізняє.

    12. Розгляньте репродукції картин Т. Шевченка. Що спільного в них? Яка з картин найемоційніша? Аргументуйте свою думку.

     Виконайте домашнє завдання.

    12.
  • Дослідіть і порівняйте мовні особливості поем Т. Шевченка «Наймичка» та «Марія»за поданим планом.

    •  

    План

     

    1. Лексичні особливості.

     

    2. Тропи.

     

    3. Синтаксичні особливості (прості чи складні речення, сполучникові чи безсполучникові конструкції, інверсовані речення, монологи, діалоги тощо).

     

    Особиста лірика періоду арешту, заслання і після повернення з нього

    Прочитайте вірші «Сонце заходить, гори чорніють...», «І виріс я на чужині...», «І досі сниться: під горою...», поетичні мініатюри «Один у другого питаєм...», «Самому чудно. А де ж дітись?», «Доля». Які автобіографічні мотиви в них простежуються?

    1. 

     

    Десять найкращих років життя (1847-1857) Т. Шевченко провів у засланні. Незважаючи на складні умови, заборону писати й малювати, поет продовжував творити, укладаючи свою знамениту «захалявну книжку».

     

    «Сонце заходить, гори чорніють...». Під час заслання образи України з’являються Т. Шевченкові постійно. В окремих поезіях ліричний герой більше наближений до самого поета. Так, у вірші «Ν. Ν.» («Сонце заходить, гори чорніють...») (1847) вражає пейзажний малюнок, яким розпочинається вірш: зіставлення вечірньої пори на чужині та в Україні («Пташечка тихне. Поле німіє» — «Ой зоре! зоре! — і сльози кануть. / Чи ти зійшла вже і на Украйні?»). Митець звертається до неназваного адресата, який уособлює Україну взагалі: «А я дивлюся... і серцем лину / В темний садочок на Україну». Найбільше щастя для ліричного героя — це дівоча пам’ять, коли «карі очі» шукають твою зорю на «небі синім» (постійні епітети), бо ж зоря в Т. Шевченка — посередник між ним та Україною, Усесвітом і Вічністю.

    Філософськими мотивами пройнятий вірш

     «Один у другого питаєм...» (1847) — осмисленням сутності людського життя, розумінням своєї земної місії: «Один у другого питаєм, / Нащо нас мати привела? / Чи для добра? Чи то для зла? / Нащо живем? Чого бажаєм? / І, не дознавшись, умираєм, / А покидаємо діла...»

    В іншій поетичній мініатюрі 

    «Самому чудно. А де ж дітись?» розкрито мотив самотності через низку риторичних запитань: «Що діяти і що почать?», «Як же жити / На чужині на самоті?» Риторичний оклик «Горе нам! / Невольникам і сиротам / В степу безкраїм за Уралом» узагальнює безправне становище всіх засланих, переслідуваних і забутих.

    Часто думки поета линули «у те найкращеє село.../ У те, де мати повивала / мене малого...». Так з’явився на світ вірш-медитація 

    «І виріс я на чужині...» — автобіографічного характеру із широкими філософськими узагальненнями. Анафора на початку твору «І виріс я на чужині, / І сивію в чужому краї» підкреслює самотність, відірваність митця від отчого краю, неймовірною красою якого він захоплюється: «...кращого немає / Нічого в Бога, як Дніпро / Та наша славная країна...» Контрастна картина розкішної природи України й гнітючого становища покріпаченого народу засвідчує, що омріяна краса — це ілюзія, яка ятрить серце й душу: «Аж страх погано / У тім хорошому селі. / Чорніше чорної землі / Блукають люди...» Далі Т. Шевченко подає узагальнену картину життя українців через оксиморон «Гинуть! Гинуть! / У ярмах лицарські сини...». Проте надія не залишає поета: «І на Україні добро. / Між горами старий Дніпро, / Неначе в молоці дитина... / А у селах у веселих / І люди веселі».

    У вірші

     «І досі сниться: під горою...» (1850) простежується ностальгія за ідилією родинного життя. Ліричному героєві часто сниться: «...під горою / Меж вербами та над водою / Біленька хаточка», коло якої дід бавить внуча, а весела мати виходить на подвір’я, «...цілує діда і дитя», годує малечу й несе спати. Через архетипи біленька хаточка, сивий дід, веселая мати поет утверджує ідеал щасливої української родини.

    Провідний мотив циклу-триптиха 

    «Доля», «Муза», «Слава» (1858) — самоусвідомлення митцем своєї творчості. Саме тут мотив долі набуває спрямування: ліричний герой не скаржиться на долю, а усвідомлює сувору, але благонадійну школу життя. У другому творі поетичного циклу «Муза» ліричний герой розповідає, чим була в його житті поезія — покликанням, долею і славою.

    Кожний вірш триптиха розпочинається з риторичного звертання ліричного героя до долі, слави й музи. Незважаючи ні на що, він життєствердно йде далі:

     

    Ми не лукавили з тобою,

     

    Ми просто йшли; у нас нема

     

    Зерна неправди за собою.

     

    Ходімо ж, доленько моя!

    Виділені рядки стали крилатим висловом, який позначає духовно чистих людей, вільних, тих, які не бояться смерті.

    Глибокого психологізму Т. Шевченко досягає і у вірші 

    «Росли укупочці, зросли...» (1860) — одному з найкращих зразків інтимної лірики. У цій поезії відтворено мрію поета про одруження й родинне щастя, ідеал якого розкрито в рядках:

     

    (...) Побрались;

     

    І тихо, весело прийшли,

     

    Душею-серцем неповинні,

     

    Аж до самої домовини.

    Саме глибокий психологізм у вірші сприяє якнайтоншому передаванню душевних порухів ліричного героя, його думок і переживань.

    Опрацюйте відомості з теорії літератури та випишіть визначення понять «ліричний герой» і «лірична медитація».

    2. 

     

    Теорія літератури

     

     — друге ліричне «Я» поета; умовне літературознавче поняття, що втілює думки та переживання автора твору. Ліричний герой не ототожнюється з поетом, його душевним станом, він живе своїм життям у художній дійсності. Між ліричним героєм та автором існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованого твору.Ліричний герой

     

    Вірші «Доля», «Муза» і «Слава» належать до , адже в них поет (ліричний герой) роздумує над проблемами життя та смерті, побаченим, прожитим, над змістом свого існування:ліричної медитації

     

    А як умру, моя святая!

     

    Моя ти мамо! Положи

     

    Свого ти сина в домовину,

     

    І хоть єдиную сльозину

     

    В очах безсмертних покажи.

     

    «Муза»

     Виконайте завдання.

    3.

    1. Установіть відповідність..

     

    2. Установіть відповідність.

     

    3. Вірші Т. Шевченка «Сонце заходить, гори чорніють...», «І виріс я на чужині...», «І досі сниться: під горою...», «Один у другого питаєм...», «Доля» і «Росли укупочці, зросли...» написані в період

  • А перший
  • Б другий
  • В третій
  • Г четвертий

    • 4. Розкрийте лексичне значення слів побрались, домовини, вопль, скрежет («Росли укупочці, зросли...»)?

    5. Пригадайте, що таке риторичне запитання. Знайдіть приклади цієї синтаксичної фігури в поезіях «Доля», «Один у другого питаєм...», «Сонце заходить, гори чорніють...»..

    6. Що таке медитативна лірика? Наведіть приклади віршів цього жанру.

    7. У чому полягає відмінність між автором поетичного твору й ліричним героєм?

    8. Розкажіть про ліричного героя триптиха Т. Шевченка «Доля», «Муза» і «Слава».

    9. Який автобіографічний момент наявний у вірші Т. Шевченка «І виріс я на чужині...»

    10. Назвіть мотиви лірики Т. Шевченка останнього періоду поетичної творчості.

    11. Розгляньте репродукції картин Т. Шевченка останніх років життя. Усно опишіть ту з них, яка вам найбільше сподобалася.

    12. Визначте присудки в поезії «Росли укупочці, зросли...». З’ясуйте, яку художню роль вони відіграють.

    Виконайте домашнє завдання.

    4. 
  • Вивчіть напам’ять вірш Т. Шевченка «Доля».

    •  

    Біблія в житті Т. Шевченка

     Прочитайте літературно-критичний матеріал і розкажіть, чи справедливо в минулому столітті на Т. Шевченка чіпляли ярлик атеїста.

    1.

    Коли Україна входила до складу Радянського Союзу, офіційна критика повісила на Т. Шевченка ярлик атеїста, тобто невіруючої людини, безбожника, що було злісним наклепом на поета, твори якого рясніють трепетним звертанням до Бога. Без сумніву, питання Шевченко й релігія — складне й суперечливе.

    Про ставлення видатного поета до Бога та Біблії переконливо пише Б. Степанишин. Удумливо вчитайтеся в його рядки: «...Великий Кобзар, по суті, жодного разу не заперечив існування Бога. Є, правда, у "Кобзарі” кілька місць, де віра Шевченка в Бога ставиться залежно від долі розтерзаної, уярмленої Російською імперією України. Уже в "Заповіті” (творі, який у XIX-XX ст. використовували як національний гімн) поет лине "до самого Бога / Молитися...”, але за умови, що Той покарає ворогів пригнобленого українського народу... Фраза "а до того / Я не знаю Бога” є своєрідним художнім прийомом поета-романтика. Напевне, це ставлення до Бога людини, яка, споглядаючи тяжкі страждання свого народу, упала в розпач, і, оскільки на землі ніхто не чує й не рятує знедолених, поет посилає згорьовані думи до Бога, захисника зневажених...»

    Епіграфи багатьох поем Т. Шевченка взяті з Біблії, а відомо ж, що в епіграфі — основна ідея твору. Поет захоплений Біблією. «Єдина моя втіха тепер — Євангеліє. Новий Заповіт я читаю з благоговійним тремтінням. Я читаю його щодня, щогодини», — пише митець у листі до Варвари Рєпніної.

    До біблійних тем Т. Шевченко звертався в багатьох творах на різних етапах своєї творчості. Біблійні образи й мотиви наявні в таких творах поета: цикл «Давидові псалми», «Подражаніє 11 псалму», «Царі», «Неофіти», «Марія», «Ісаія. Глава 35» та ін.

     

    Теорія літератури

     

     (з грецьк. psalmos — хвалебна пісня) — пісні релігійного змісту, створені біблійним царем Давидом. Зібрання 150 псалмів увійшло до Святого Письма під назвою Псалтир, ставши навчальною книгою. Своєю образністю та тонким ліризмом вони захоплювали митців доби Бароко, мали вплив на творчість Г. Сковороди (пригадайте його збірку «Сад божественних пісень»). Саме за псалмами Г. Сковороди навчався Т. Шевченко, який написав поетичний цикл «Давидові псалми» (1845).Псалми

    2. Прочитайте перший псалом Т. Шевченка «Блаженний муж на лукаву...» і короткий огляд цього твору.

     

     

    «Блаженний муж на лукаву...» — ліричний вступ до всього Псалтиря, у якому однією з наскрізних тем є протиставлення праведних — нечестивим, надія на незбориму силу Божого слова. Т. Шевченко переймається занепадом моральності, неправедними діяннями «сильних світу». Поет осмислює норми християнської моралі крізь біблійні тексти, утверджує ідеал життя згідно із законом Господнім: «А в законі Господньому / Серце його й воля / Навчається...» В образі плодоносного дерева висловлено символічне уособлення доброчесності («Над водою посажене / Древо зеленіє, / Плодом вкрите»), на противагу марній силі зла, що розвіюється, мов порошина під вітром («А лукавих, нечестивих / І слід пропадає, / Як той попіл над землею / Вітер розмахає»). Поет утверджує ідею перемоги добра над злом словами, які стали афоризмом: «Діла добрих оновляться, // Діла злих загинуть».

    Прочитавши переспів Т. Шевченка «Ісаія. Глава 35», опрацюйте огляд цього твору та коротко перекажіть його.

    3. 

     

    ІСАІЯ. ГЛАВА 35 (1859)

     

    (Подражаніє)

     

    Радуйся, ниво неполитая!

     

    Радуйся, земле, не повитая

     

    Квітчастим злаком! Розпустись,

     

    Рожевим крином процвіти!

     

    І процвітеш, позеленієш,

     

    Мов Іорданові святиє

     

    Луги зелені, береги!

     

    І честь Кармілова і слава

     

    Ліванова, а не лукава,

     

    Тебе укриє дорогим,

     

    Золототканим, хитрошитим,

     

    Добром та волею підбитим,

     

    Святим омофором своїм.

     

    І люде темнії, незрячі,

     

    Дива Господнії побачать.

     

    І спочинуть невольничі

     

    Утомлені руки,

     

    І коліна одпочинуть,

     

    Кайданами куті!

     

    Радуйтеся, вбогодухі,

     

    Не лякайтесь дива, —

     

    Се Бог судить, визволяє

     

    Долготерпеливих

     

    Вас, убогих. І воздає

     

    Злодіям за злая!

     

    Тойді, як, Господи, святая

     

    На землю правда прилетить

     

    Хоч на годиночку спочить,

     

    Незрячі прозрять, а кривиє,

     

    Мов сарна з гаю, помайнують.

     

    Німим отверзуться уста;

     

    Прорветься слово, як вода,

     

    І дебрь-пустиня неполита,

     

    Зцілющою водою вмита,

     

    Прокинеться; і потечуть

     

    Веселі ріки, а озера

     

    Кругом гаями поростуть,

     

    Веселим птаством оживуть.

     

    Оживуть степи, озера,

     

    І не верствовії,

     

    А вольнії, широкії,

     

    Скрізь шляхи святії

     

    Простеляться; і не найдуть

     

    Шляхів тих владики,

     

    А раби тими шляхами

     

    Без ґвалту і крику

     

    Позіходяться докупи,

     

    Раді та веселі.

     

    І пустиню опанують

     

    Веселії села.

     

     — один із найвідоміших творів Т. Шевченка на біблійну тематику. Твір є переспівом (подражанієм) 35-ї глави біблійної книги пророка Ісаії.«Ісаія. Глава 35»

    Ісаія — стародавній єврейський пророк, автор однієї з книг Біблії. Саме його пророцтва стали джерелом наслідування для Т. Шевченка, за якими буде нове пришестя Ісуса та майбутнє райське життя на землі, коли люди позбудуться всіх вад і стануть жити відповідно до Божих заповідей.

    Вірш розпочинається зверненням до землі, яка поки що дощами неполитая, квітучими злаками не повитая. Бажання Т. Шевченка бачити землю оновленою настільки сильне, що він радісно вітає її з приходом весни, яка, без сумніву, розбудить і відродить пустелю:

     

    Радуйся, ниво неполитая!

     

    Радуйся, земле, не повитая

     

    Квітчастим злаком! Розпустись,

     

    Рожевим крином процвіти!

    Упевненість у життєдайних перетвореннях підсилюють форми дієслів-присудків, для цього автор використав форми наказового способу й майбутнього часу доконаного виду:

     

    І процвітеш, позеленієш (...)

     

    І люде темнії, незрячі,

     

    Дива Господнії побачать.

    У наступній частині вірша постає картина пророкування долі темних і незрячих (знедолених кріпаків), на яких за їхню терпеливість чекає омріяне життя:

     

    І спочинуть невольничі

     

    Утомлені руки,

     

    І коліна одпочинуть,

     

    Кайданами куті!

    У заключній (третій) частині Шевченкового переспіву змальовано життя після великих змін — життя в Едемі, але сюди потраплять тільки довготерпеливі:

     

    (...) не найдуть

     

    Шляхів тих владики,

     

    А раби тими шляхами

     

    Без ґвалту і крику

     

    Позіходяться докупи,

     

    Раді та веселі.

     

    І пустиню опанують

     

    Веселії села.

    Т. Шевченко зберіг у переспіві не лише образи оригіналу, а й специфіку мови. Щоб передати колорит біблійного стилю мови, автор вдається до використання старослов’янізмів (омофором, отверзуться уста, воздає), давніх нестягнених форм прикметників (неполитая, не повитая, широкії, святії, веселії), початкового і («І спочинуть невольничі / Утомлені руки...», «...I воздає / Злодіям за злая!»). Мова переспіву багата на звукові засоби — асонанси й алітерації: «...Розпустись, / Рожевим крином процвіти!», «Золототканим, хитрошитим, / Добром та волею підбитим, / Святим омофором своїм». Отже, твір характеризується не лише метафоричністю мови, а й музикальністю.

    Урочистість та оптимізм біблійного переспіву (без сумніву, і музикальність) надихнули М. Лисенка написати кантату «Радуйся, ниво неполитая!».

    1

     

    1 Кантата — великий урочистий музичний твір, який виконують солісти й хор у супроводі оркестру.

    Виконайте завдання.

    4. 

    1. Прочитайте рядки «Німим отверзуться уста; / Прорветься слово, як вода...»

    В уривку використано

  • А антоніми
  • Б синоніми
  • В архаїзми
  • Г неологізми

    • 2. Переспіви «Блаженний муж на лукаву...» та «Ісаія. Глава 35» — твори

  • А епічний
  • Б ліричний
  • В ліро-епічний
  • Г драматичний

    • 3. Синонімом до слова псалом є

  • А послання
  • Б гімн
  • В елегія
  • Г пісня

    • 4. У яких словах висловлено ідею твору «Блаженний муж на лукаву...» ? Як ви розумієте цю цитату?

    5. Хто такий Ісаія? Які його пророцтва стали джерелом наслідування для Т. Шевченка?

    6. За допомогою яких художніх засобів поет досягає урочистості й піднесення у творах із релігійними мотивами? Наведіть приклади.

    7. Визначте провідний мотив переспіву Т. Шевченка «Ісаія. Глава 35».

    8. З’ясуйте за словником значення слів омофор і крин.

    9. Чого навчає переспів «Ісаія. Глава 35»?

    10. Як ви розумієте запис у дужках (під заголовком) — подражаніє?

    11. Випишіть із переспівів «Блаженний муж на лукаву...» та «Ісаія. Глава 35» епітети в зошит. Поясніть їхнє значення.

    12. Виразно прочитайте переспіви «Блаженний муж на лукаву...» та «Ісаія. Глава 35».

    Виконайте домашнє завдання.

    5. 
  • Випишіть із прочитаних раніше творів Т. Шевченка рядки, у яких ліричний герой (автор) звертається до Бога. Прокоментуйте їх (усно).

    •  

    Світова велич українського поета

    Творча спадщина Т. Шевченка — неповторне явище в історії української літератури та світової культури. Значення його творчості можна подати такими тезами:

  • твори поета стали потужним джерелом для пробудження національної свідомості українців;
  • Т. Шевченко першим із письменників відкрито вів боротьбу з Російською імперією;
  • він, удосконаливши українську мову, підніс її до рівня найрозвиненіших мов світу;
  • саме Т. Шевченко, як ніхто із світових письменників, зобразив багатий внутрішній світ простої людини;
  • поет збагатив жанрову систему української літератури — удосконалив як літературний жанр баладу, послання, думку, медитацію, елегію;
  • планетарне значення Т. Шевченка виявляється передусім у тому, що він уперше в історії порушив «тисячолітню німоту соціальних низів».

    • Твори Т. Шевченка перекладено більше ніж 50 мовами світу, йому встановлено пам’ятники в Нью-Йорку й Вашингтоні (США), у Палермо (Канада) і Бухаресті (Румунія), у Парижі (Франція) і Тбілісі (Грузія) і ще в багатьох містах світу.

     

     

    Пам’ятник Т. Г. Шевченку. м. Париж (Франція)

    Починаючи з 1962 р. в Україні щороку присуджують Державну (нині Національну) премію імені Т. Шевченка в галузі літератури й мистецтва.

    Т. Шевченка вшановують 9 березня, саме першу декаду цього місяця називають Шевченковими днями. Особливо багатолюдно в ці дні біля поетової могили на Чернечій горі в Каневі.

    Про світове визнання Кобзаря свідчать вислови відомих іноземців: «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі» (А Курелла, Німеччина); «Поки б’ються серця людей, звучатиме й голос Шевченка» (Н. Хікмет, Туреччина); «Він був найвидатнішим народним поетом з усіх видатних поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника у світовій літературі» (М. Якубець, Польща).

    скачать dle 11.0фильмы бесплатно
     

    Схожі матеріали з Української літератури 9 класу

    Коментарі (0)

    Додавання коментаря

    • оновити, якщо не видно коду