Література українського романтизму
- 25-12-2022, 12:54
- 253
9 Клас , Українська література 9 клас Авраменко (повторне видання) 2022
Література українського романтизму
1. Розгляньте репродукції картин і виконайте завдання.
А. Розкрийте лексичне значення слова романтика.
Б. Що романтичного ви помітили в цих роботах?
В. Чи використано елементи українського національного колориту в картині українського художника? Якщо так, то в чому вони виявляються?
Д. Ф. Kaспap. Мандрівник над морем туману
І. Айвазовський. Буря. 1872 р.
А. Куїнджі. Ночне. 1905-1908 рр.
2. Прочитайте відомості з теорії літератури та випишіть визначення терміна «романтизм» та його ознаки в зошит.
Теорія літератури
Романтизм — це художній напрям у літературі й мистецтві, який виник наприкінці XVIII ст. в країнах Західної Європи, а в Східній Європі розвинувся на початку XIX ст. Цей напрям став запереченням класицизму.
Український романтизм виник під впливом творчості європейських письменників-романтиків: В. Скотта, Дж. Байрона, П. Б. Шеллі (англійська література), Ф. Шиллера, Г. Гейне, Й. В. Ґете (німецька), В. Гюго (французька), П. Й. Шафарика, В. Ганки, Я. Коллара (чеська), А. Міцкевича, Ю. Словацького (польська), Ш. Петефі (угорська), В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Лермонтова (російська).
Осередком поетів-романтиків став Харків. Великий внесок у становлення нової літератури в Західній Україні зробили представники «Руської трійці» — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Гасло їхньої діяльності — «іти в народ, учитися в нього мудрості». Альманах «Русалка Дністровая», який вони впорядкували, став, за висловом І. Франка, «свого часу явищем наскрізь революційним». «Руська трійця» вважала фольклор історично правдивим відображенням життя народу, вираженням його внутрішнього світу. У романтичному стилі автори відображали героїчне минуле України.
Український романтизм мав і свої істотні особливості. На ранньому етапі утвердився фольклорний (або народний) романтизм із такими ознаками:
- незадоволення реальним життям, зосередження уваги на розкритті внутрішнього світу людини;
- поєднання просвітительських і романтичних ідейно-естетичних засад;
- ідеалізація патріархальних відносин, людських почуттів, наявність релігійної свідомості;
- посилення уваги до проблеми літературної мови, національно-історичної тематики;
- особливо тісний зв’язок із фольклором (сюжет, герої, художні засоби, стилістичні фігури);
- наявність символів, антитез, персоніфікацій, метафор для вираження тужливих настроїв;
- піднесена, емоційна, насичена яскравими народнопоетичними засобами художньої виразності мова.
Герой у творах романтизму має такі особливості:
- ліричний герой перебуває в гармонії з природою, у центрі — незвичайні, часто фантастичні обставини;
- романтичний герой пов’язує свою долю з долею народу, з боротьбою за національну незалежність;
- це люди сильної волі, мужні, духовно багаті (часто це самотня, але сильна особистість, яка протистоїть жорстокому світу).
У цей період особливо посилився інтерес до дослідження фольклору після виходу у світ великої кількості різножанрових збірників усної народної творчості українців і фольклористичних наукових праць, адже, за словами М. Гоголя, «пісня для України все: і поезія, й історія, і батьківська могила».
3. Прочитайте літературно-критичний матеріал про поетів-романтиків і виконайте завдання.
ПОЕТИ-РОМАНТИКИ
Харківська школа романтиків була найчисленнішою. Її представники — І. Срезнєвський, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Корсун, Й. Бодянський, О. Афанасьєв-Чужбинський, П. Гулак-Артемовський, В. Забіла, М. Петренко — збагатили українську літературу різножанровими творами. Серед них значного поширення й популярності набула романсова лірика, а також лірика особистої журби (елегії, послання, посвяти, медитації). У цих ліричних жанрах якнайповніше було розкрито внутрішній світ людини, її душевні переживання, настрої смутку, меланхолії.
В. Забіла
Віктор Забіла (1808-1869) народився на хуторі під Борзною, що на Чернігівщині, у поміщицькій родині. Навчався в Ніжині, служив у Київському драгунському полку. Після відставки повернувся жити на хутір.
З творчого доробку поета-романтика, який налічує майже 40 творів, за життя письменника було опубліковано лише 5, зокрема його знаменитий «Соловей» («Нещебечи, соловейку...»).
Ця поезія у формі уявного монологу ліричного героя із соловейком оспівує не згасле до кінця життя кохання, його страждання через втрату милої дівчиноньки. Протиставний паралелізм розкриває мотив приреченості на страждання в коханні, в особистому житті: «...Ти щасливий, спарувався / І гніздечко маєш! / А я бідний, безталанний, / Без пари, без хати...»
Через образ природи (особливо соловейка), на тлі якої змальовано стан душі юнака, посилюється психологізм твору.
Для вірша «Соловей» характерні народнопоетичні образи-символи, змальовані більшою чи меншою мірою і в інших творах поетів-романтиків: соловейко, зоря, ніч, гніздечко, пісня, серце, пугач.
Багата мова, наспівний ритм, близькість поетики до народної пісні, глибокий ліризм твору В. Забіли «Соловей» сприяли тому, що він став улюбленим народним романсом «Не щебечи, соловейку...», який прикрашає репертуар багатьох усесвітньо відомих співаків.
М. Петренко
Михайло Петренко (1817-1862) народився в м. Слов’янську Харківської губернії (тепер Донецька обл.). Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Потім працював чиновником. Останні роки життя пройшли на Харківщині.
Із спадщини М. Петренка збереглося майже 20 поезій, написаних протягом нетривалої творчої діяльності митця. Найвідоміший його твір — поезія «Небо» («Дивлюсь я на небо...») — покладений на музику Людмилою Александровою, випускницею Варшавської консерваторії, дочкою харківського поета й військового лікаря Володимира Александрова. Вірш набув широкої популярності як українська народна пісня літературного походження.
Тема недолі, нарікання на життя, незадоволення земним буттям, бажання заховатися від сирітського горя — усім цим наповнений вірш. Тут переважають мотиви втечі від реалій, пошуку щастя. Ліричний герой, одинокий сирота, скаржиться на долю, для якої він чужий, змалку нелюбий, наймит, хлопцюга приблудний. Риторичні фігури («Чому мені, Боже, ти крилець не дав?», «Хіба ж хто кохає нерідних дітей?»), тавтології («Чужий я у долі, чужий у людей »), розлогі метафори підкреслюють приреченість на самотність.
Герой поезії є частиною природи й прагне злитися з нею, поривається до неба, хоче втекти від земних буднів: «Я б землю покинув і в небо злітав! / Далеко за хмари, подальше од світу, / Шукать собі долі...»
Тугу за гармонією реального життя й ідеалу, їхню несумісність автор передав через народнопоетичні образи-символи, характерні для романтизму: космічні символи (небо — високість, недосяжність; сонце — вища космічна сила, осяяння, слава, велич; місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, постійного оновлення; аналізовані раніше образи-символи зірки, зорі), земні символи (земля — мати-годувальниця, багатство, щедрість, родючість, гріхопадіння; світ — приземленість, буденність), абстрактні символи (крила — символ мрії, творчості, натхнення), птахи (сокіл, орел — символи відваги, сміливості, гордості, далекоглядності, духовного злету).
Твір пронизаний романтично-меланхолійним смутком, журливим настроєм нездійсненної мрії життя.
А. Прослухайте в інтернеті пісню «Дивлюсь я на небо...» у виконанні О. Пономарьова та EL Кравчука.
Б. Чия манера виконання вам більше сподобалася? Яка з них більш органічна за змістом, мелодикою та настроєм?
EL Кравчук
О. Пономарьов
Коментарі (0)