Українська література 9 клас Авраменко (повторне видання) 2022
- 22-12-2022, 00:16
- 401
Усна народна творчість
Давня література
Українська середньовічна література ХІ—XV ст.
Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України
Українська література доби Ренесансу й доби бароко
Григорій Сковорода (1722-1794)
Нова українська література
Літературний процес наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
Іван Котляревський (1769-1838)
Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843)
Література українського романтизму
Петро Гулак-Артемовський (1790-1865)
Українська поезія другої половини XIX ст.
Роль художньої літератури в житті нації і людини важко переоцінити. Першим нашим книгам майже тисяча років. Славетного київського князя Ярослава народ нарік Мудрим через його освіченість і любов до читання. Невипадково цей державний діяч надавав великого значення книзі, адже в ній — мудрість поколінь, естетика й утіха. Відомо, що бібліотека Ярослава Мудрого, яку й досі не знайшли, налічувала сотні томів і вважалася справжнім скарбом не лише через те, що процес виготовлення кожного з них був складним і тривалим, а й тому, що наші пращури усвідомлювали, що книга — рушій поступу.
Промовистим щодо ролі художньої літератури та її творців є вислів Остапа Вишні: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю». Справді, прихід у літературу Т. Шевченка змінив історію України: його слово пробуджувало національну свідомість і гартувало людську гідність в українського народу — від простих селян, багато з яких знали його вірші напам’ять, і, безумовно, до високоосвіченої інтелігенції.
Літературі як виду мистецтва властиві ідейність, образність та емоційність. Твори красного письменства мають «викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, які нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета у хвилі, коли творив ті образи» (І. Франко).
Ф. Морган. Сонце і дощ. 1917 р.
Художні образи й утілені в них ідеї не повторюють чи копіюють нашу дійсність у літературному творі; пишучи повість чи поему, письменники / письменниці створюють нову естетичну дійсність, що є носієм загальнолюдських цінностей. Змальована дійсність реалізується лише в особі читача / читачки, без яких вона мертва. Як же виявляється мистецька самобутність у створеному художньому світі?
Автори / авторки послуговуються різними мовними ресурсами для творення образів (зокрема, зорових): тропами, синтаксичними фігурами, віршованою чи прозовою формою тощо — унаслідок цього виникають різні образи, які по-своєму красиві й естетично вартісні. Отже, ідейність, образність та емоційність здатні захоплювати людей.
Опановуючи шкільний курс української літератури, ви навчитеся аналізувати художні твори різних епох, характеризувати стилі, що допоможе вам стати підготовленими читачами / читачками. Передусім потрібно з’ясовувати тему твору (у ліричному творі — провідний мотив або кілька мотивів), визначати головну ідею і порушені у творі проблеми, сюжетно-композиційні особливості, що характеризують героїв через їхні вчинки, міркування, зовнішній вигляд, мову тощо, визначити мовні художні засоби, адже мова — «першоелемент літератури».
Володимирська ікона Божої Матері. Храм Святого Миколая. с. Товмач, Львівська область
Аналізуючи літературний твір, завжди зважають на історичний контекст — тобто епоху, коли його було написано, адже в такому разі твір сприймають із часових позицій: умови написання, історичний зріз, національні пріоритети тощо.
У 9 класі ви прочитаєте шедеври різних епох: біблійні легенди, «Повість минулих літ», козацькі літописи, твори Г. Сковороди, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка та ін. Отже, ви вивчатимете українську літературу за хронологічним (часовим) принципом.
Під час аналізу художнього твору важливим є й естетичний контекст. Це поняття пов’язане передусім із красою, доладністю, витонченістю й довершеністю. Кожна літературна епоха має спільні й водночас відмінні пріоритети в естетичному осягненні дійсності. Скажімо, у середньовічній літературі оспівували красу божественну, духовну, в епоху Відродження надавали перевагу зовнішній красі, її гармонії з внутрішньою, довершеності ліній і форм, у XIX та XX ст. насамперед зображували людину, її духовний світ. Ці естетичні уподобання поширювалися і на інші види мистецтв: архітектуру, музику й особливо живопис. Простежте зміщення естетичних пріоритетів на прикладі репродукцій картин різних епох.
Коментарі (0)