Войти
Закрыть

Пантелеймон Куліш (1819-1897)

9 Клас

Пантелеймон Куліш народився 7 серпня 1819 р. в містечку Воронежі (тепер Шосткинський район Сумської області). Був дитиною заможного хлібороба Олександра Андрійовича й дочки Катерини козацького сотника Івана Гладкого. Таке рідкісне ім’я батьки дали синові тому, що він народився саме в день святого Пантелеймона. Хлопчик виростав кмітливим, основою його самоосвіти стали фольклор і художні книжки. П. Куліш так згадував свою матір: «Ніхто не співав таких давніх пісень, як вона. Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями. Сидячи за роботою, ніколи не вмовкала, тільки, було, зітхне, задумається й знову співає. А серед бесіди в неї було що слово, то й приказка». Хлопець навчався в повітовому училищі, а також у гімназії в Новгороді-Сіверському. Ще підлітком він виявляв нахил до словесності та малювання. Разом із побратимом Семеном він тижнями не з’являвся в гімназії, змальовуючи акварельними фарбами краєвиди, птахів і людей. Хлопці піднімалися на найвищий поверх дзвіниці Успенського собору й звідти малювали наддеснянські краєвиди. Саме через надмірне захоплення малюванням хлопець не встигав із математики, тому й не закінчив гімназії. Але знань мав достатньо, щоб працювати домашнім учителем дітей заможних поміщиків. Вищу освіту П. Куліш здобував на філософському та юридичному факультетах Київського університету, проте не закінчив його. Чому? Річ у тім, що уряд у той час почав вимагати, щоб в університетах навчалися лише діти дворян, тож ректори були зобов’язані призначити комісії для перевірки «благородства» студентів. П. Куліш документально не міг підтвердити свого благородного походження через те, що документи про належність до дворянства були втрачені. Саме в цей час батько судився за землю з багатим сусідом і в суді для доказу прав його супротивника за хабар «загубили» документи Куліша про дворянство. Але за 3 роки навчання в університеті Панько здобув ґрунтовну освіту. Незабаром він почав працювати викладачем словесності в Луцькій, а згодом у Київській і Рівненській гімназіях....

Тарас Шевченко (1814-1861)

9 Клас

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Шевченка й Катерини Бойко. Батьки поета були кріпаками магната-поміщика генерал-лейтенанта Василя Енгельгардта. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У сім’ї було семеро дітей: старші сестри Катерина й Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія (названа на честь старшої померлої сестри) і брат Йосип. Батько був не тільки хорошим хліборобом, а ще й стельмахував і чумакував, крім того, він умів читати й писати. Мати померла, коли Тарасові минуло 9 років, а ще через 2 роки хлопчик залишився круглим сиротою: помер і тато. Малий Тарас став шукати кращої долі: допомагав у школі кирилівському дякові «носити воду школярам», де його життя було напівголодним; утік у Лисянку до диякона-живописця навчатися малярського ремесла. Навесні 1829 р. разом з обслугою-кріпаками Т. Шевченко як козачок молодого пана Павла Енгельгардта виїздить до м. Вільна (нині — Вільнюс), у 1831 р. — до Петербурга. У списку дворових був запис навпроти прізвища Т. Шевченка: «Здатний на кімнатного живописця», що значною мірою вирішило його подальшу долю. Енгельгардт відправив Тараса на 4 роки навчатися малярства до художника В. Ширяева. У 1836 р. Т. Шевченко разом із художниками розписував театр у Петербурзі. Тоді ж юнак познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Цю зустріч, за словами першого біографа митця О. Кониського, «треба вважати за найважливіший момент у житті нашого Кобзаря: вона перевела його через той Рубікон, що межував людей із кріпаками, темряву зі світлом, волю з неволею». Пізніше І. Сошенко познайомив його з Є. Гребінкою, О. Венеціановим, В. Жуковським, К. Брюлловим, М. Вієльгорським — відомими культурними діячами того часу, які відіграли визначну роль у подальшій долі Т. Шевченка. У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило юнаку неофіційно відвідувати навчальні класи Академії мистецтв, а у квітні К. Брюллов, знаменитий російський художник, намалював портрет В. Жуковського, який було продано за 2500 руб. — величезну на той час суму. За ці гроші Т. Шевченка викупили з кріпацтва. 25 квітня 1838 р. на квартирі К. Брюллова В. Жуковський вручив Т. Шевченку відпускну....

Микола Гоголь (1809-1852)

9 Клас

Батько М. Гоголя, Василь Панасович Гоголь-Яновський, український письменник, автор водевілів «Собака-вівця» і «Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом», був управителем маєтків і організатором домашнього театру українського поміщика Д. Трощинського (колишнього міністра юстиції Російської імперії) у с. Кибинцях, поблизу Миргорода. Він був праправнуком полковника козацького війська часів Б. Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Мати Марія Іванівна назвала сина на честь чудотворної ікони Миколи Диканського. Багатий родич виділяв щороку в день народження Миколи 1200 карбованців на науку. У 3 роки хлопчик читав і писав, у 5 — складав вірші. Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховному впливі бабусі Тетяни Семенівни. Любов до української мови, відчуття слова закладалися в М. Гоголя вже з дитячих літ. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень, прислів’їв і приказок, готував матеріали до українсько-російського словника. Пізніше М. Гоголь так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого...» Мати допомагала синові з фольклорними матеріалами для його майбутніх книжок на українську тематику. Разом із молодшим братом Іваном з 1818 по 1819 р. хлопець навчався в Полтавському повітовому училищі. Раптова смерть брата викликала в Миколи велике душевне потрясіння, тому освіту він здобував удома....

Євген Гребінка (1812-1848)

9 Клас

Євген Гребінка (1812-1848) зростав у дворянській сім’ї на хуторі Убіжище Гребінківського району (нині с. Мар’янівка), що на Полтавщині. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де навчалися М. Гоголь і В. Забіла. Тут були написані перші його твори. Після служби в 3-му Малоросійському козачому полку працював чиновником у Петербурзі, а з 1834 р. почав викладати російську словесність у військових навчальних закладах столиці. У Петербурзі створив гурток мистецької та літературної інтелігенції. У той час надзвичайної популярності набули літературні вечори Є. Гребінки. Письменник узяв участь у вирішенні життєвої та творчої долі Т. Шевченка: у викупі його з кріпацтва, у першому виданні «Кобзаря» 1840 р.; в альманасі «Ластівка» надрукував окремі твори Т. Шевченка, допомагав у самоосвіті, матеріально сприяв його першій подорожі в Україну. Є. Гребінка помер в Петербурзі ще зовсім молодим (у 36-річному віці від туберкульозу). Похований у с. Мар’янівці на Полтавщині. В історії української літератури Є. Гребінка відомий насамперед як прославлений байкар зі своєю збіркою «Малороссийские приказки» (1834, 1836). І. Франко зазначав, що «як байкопис Гребінка посідає перше місце в нашім письменстві. Його байки відзначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором», наприклад: «Ведмежий суд», «Віл», «Ячмінь», «Рибалка», «Мірошник», «Дві пташки в клітці». Є. Гребінка писав також і прозові твори російською мовою — оповідання, нариси, повісті («Ніжинський полковник Золотаренко»), історичний роман «Чайковський», вірші, пісні, романси....

Петро Гулак-Артемовський (1790-1865)

9 Клас

Петро Гулак-Артемовський (справжнє прізвище Артемовський) (1790-1865) народився в містечку Городищі Київської губернії (нині Черкаська обл.). Навчався в Києво-Могилянській академії, викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, працював домашнім учителем у сім’ях польських поміщиків. Свою долю пов’язав із Харківським університетом — справжнім центром освіти й науки. Після закінчення університету захистив магістерську дисертацію, викладав польську словесність, історію, географію, статистику, працював деканом словесного факультету, потім ректором. Визначним літературним досягненням П. Гулака-Артемовського стала поява першої віршованої байки в українській літературі «Пан та Собака» — блискучого зразка сатиричного твору. У ній автор порушив актуальне питання сучасності — безправне становище кріпаків, жорстокість і самодурство поміщиків. З метою зображення ніжних людських почуттів П. Гулак-Артемовський переспівав німецьку баладу Й. В. Ґете «Рибалка» (нім. «Der Fischer»). Сюжет його романтичного твору «Рибалка» побудований на українській народній демонології: русалка, міфічна водяна істота, застає парубка за звичним заняттям: «На березі Рибалка молоденький / На поплавець глядить і примовля:/ — Ловіться, рибочки, великі і маленькі!» Дівчина-русалка зачаровує рибалку за допомогою відомих засобів принади: «косу зчісує, брівками моргає», «морга й співа» — зваблює юнака таємничим підводним світом, у якому він безслідно й зникає....

Література українського романтизму

9 Клас

Романтизм — це художній напрям у літературі й мистецтві, який виник наприкінці XVIII ст. в країнах Західної Європи, а в Східній Європі розвинувся на початку XIX ст. Цей напрям став запереченням класицизму. Український романтизм виник під впливом творчості європейських письменників-романтиків: В. Скотта, Дж. Байрона, П. Б. Шеллі (англійська література), Ф. Шиллера, Г. Гейне, Й. В. Ґете (німецька), В. Гюго (французька), П. Й. Шафарика, В. Ганки, Я. Коллара (чеська), А. Міцкевича, Ю. Словацького (польська), Ш. Петефі (угорська), В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Лермонтова (російська). Осередком поетів-романтиків став Харків. Великий внесок у становлення нової літератури в Західній Україні зробили представники «Руської трійці» — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Гасло їхньої діяльності — «іти в народ, учитися в нього мудрості». Альманах «Русалка Дністровая», який вони впорядкували, став, за висловом І. Франка, «свого часу явищем наскрізь революційним». «Руська трійця» вважала фольклор історично правдивим відображенням життя народу, вираженням його внутрішнього світу. У романтичному стилі автори відображали героїчне минуле України. Український романтизм мав і свої істотні особливості. На ранньому етапі утвердився фольклорний (або народний) романтизм із такими ознаками:...

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843)

9 Клас

Григорій Квітка-Основ’яненко (справжнє прізвище Квітка) народився 29 листопада 1778 р. на хуторі Основа поблизу м. Харкова в родині знатних поміщиків-дворян Федора Квітки та Марії Квітки (Шидловської, теж із багатого роду). Родовий маєток майбутнього письменника був його улюбленим місцем, яке він майже ніколи не залишав (у молодості побував у Києві й Москві, а з часом — далі Харкова нікуди не виїжджав). Жив скромно й розважливо, писав здебільшого після обіду, а ввечері читав написане дружині, Ганні Григорівні, яка, за його словами, була першим критиком і власним цензором. З вдячністю за щирість і любов письменник присвятив дружині свої найкращі повісті — «Марусю» та «Сердешну Оксану». Григорій здобув початкову освіту під наглядом свого дядька, священника Паладія Квітки, а згодом закінчив Курязьку монастирську школу. Батько хотів, щоб син став військовим, тому в 1793 р. його записали на військову службу в кінний полк, проте хлопця не приваблювала така кар’єра. Згодом юнак іде у відставку в чині капітана, який здобув як дворянин. У 1804 р. подав заяву до Старо-Харківського Преображенського монастиря, але, розчарувавшись у чернецтві, через півроку покинув його, нікого не попередивши про своє рішення. У книжці «Григорій Квітка-Основ’яненко» І. Ільєнко описує цікавий і вражаючий епізод із дитинства письменника, який трапився на шостому році життя: «Коли він був ще дитиною, няня необачно зірвала на оці ячмінь, і його обсіла золотуха. Хворобу вилікували, та зору врятувати не змогли. Хлопчик осліп......

Іван Котляревський (1769-1838)

9 Клас

Замолоду Іван учителював у панських маєтках на Полтавщині. Він закохався у свою ученицю Марію, батько якої добре ставився до І. Котляревського. Дізнавшись про те, що Марія вже була заручена з іншим, покинув маєток і пішов в армію. За 12 років служби зробив хорошу кар’єру: пройшов службові ранги від кадета до штабс-капітана, брав участь у російсько-турецькій війні, отримав військові нагороди. 25 років І. Котляревський прослужив на посаді директора дому, у якому виховували дітей збіднілих дворян, за що й отримав від царя чин майора. 1818 р. І. Котляревського було призначено директором першого в Україні постійного театру в Полтаві. Для нього він написав дві п’єси: «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Хоч «Енеїда» і вийшла друком 1798 р. (перші 3 частини — без згоди автора), проте І. Котляревський завершив її в 1826 р. Згодом його було призначено опікуном благодійних закладів: лікарні, притулку для інвалідів і немічних старих, «шпитального притулку»....

Літературний процес наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

9 Клас

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. відбувалася суцільна русифікація; закривали українські школи; забороняли вивчення української мови й друк українських книжок... Невдоволені селяни виступали на захист своїх прав: Коліївщина (1768); діяльність народного месника Устима Кармелюка, який понад 25 років очолював антикріпосницькі виступи селян. Однією з форм боротьби народних мас проти соціального й національного гніту стає збереження рідної мови, національних традицій і звичаїв. У цей період поширюються ідеї самопізнання, вивчення світу, вільнодумство, антикріпосницькі настрої. 1798 рік у житті України стає знаковим: у Петербурзі виходить друком славетна «Енеїда» І. Котляревського, написана народною мовою. З благословення цього письменника українська література й мовою, і героями, і проблемами стає ближчою до життя простого народу. У цей час зростає інтерес до фольклору: народні пісні друкують у Москві, Петербурзі, Варшаві. Усна народна творчість мала вирішальний вплив на українську літературу....

Григорій Сковорода (1722-1794)

9 Клас

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах, що на Полтавщині, у козацькій сім’ї. Бажання пізнати світ хлопчик виявляв ще в дитинстві, про що свідчать його «дорослі» запитання до матері: «Чого сонце щодня за грушу ховається? А де опинишся, якщо йти прямо-прямо й нікуди не звертати?» Першу свою школу Гриць пройшов у дяка-скрипаля, який і виявив музичне обдарування хлопчика, що мав неабиякої краси голос, тож він став першим співаком у церковному хорі. На дванадцятому році життя з торбинкою харчів, латинською граматикою та улюбленою сопілкою Григорій покинув рідну домівку й вирушив до Києва, де здійснилася його мрія: він вступив до Києво-Могилянської академії. У цій найвідомішій на той час вищій школі Східної Європи Г. Сковорода став одним із найкращих студентів, навчався в ній 10 років із кількома перервами й закінчив цей заклад у тридцятирічному віці. На двадцятому році життя Григорія відрядили до Петербурга співати в придворній капелі, адже він прославився грою на скрипці, бандурі та ще кількох музичних інструментах, мав композиторський хист, до того ж у цей час уже писав вірші. Усебічно обдарований юнак міг би зробити хорошу кар’єру, проте вирішив покинути Петербург і повернутися до Києва. З 1745 по 1750 р. у складі Токайської1 комісії, яка заготовляла вино для царського двору, Г. Сковорода перебував за кордоном. Він побував у Німеччині, Словаччині, Польщі, Італії, Угорщині й Австрії, відвідував університети, у яких слухав лекції відомих учених, працював у бібліотеках, вивчав філософські праці, до речі, знання багатьох мов дало йому можливість вільно дискутувати з ученими різних країн....

Навігація