Войти
Закрыть

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України. Житійна література Русі-України

9 Клас

До оригінальної літератури княжої Русі-України належала також житійна література (житія, агіографія1) - розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою. Поява таких творів пов’язана з необхідністю зміцнити політичну, національну і релігійну самостійність Київської держави, що вимагало канонізації руських святих. Канонізація ж потребувала літературного оформлення їхніх біографій. Тому в середині XI ст. з’явилися агіографічні твори про княгиню Ольгу, князів Володимира, Бориса, Гліба тощо. Від власне біографії житія відрізняються релігійною спрямованістю. Агіограф2 ставив за мету подати взірець життя святого, що мало б викликати у читача бажання наслідувати гідний приклад. Сформувалися два типи збірників житій: календарні і некалендарні. У календарних збірниках житія розміщувалися в порядку днів пам’яті святих. Це Четьї Мінеї (у них життя святого розгорталось у формі своєрідної новели чи повісті); Прологи (або Синаксарі) - своєрідні біографічні довідники; Соборники і Торжественники (житія найшанованіших святих у порядку християнських свят за сонячним і місячним календарем). До некалендарних збірників належать Патерики3 (Отечники), у яких житія і фрагменти житій розміщувалися у формальній (Азбучний патерик), тематичній чи територіальній (Єгипетський, Римський, Синайський патерики) послідовності. Головними сюжетами оповідань чи новел Патериків були подвиги уславлених святих, мучеників, аскетів, які оповідач подавав так, наче бачив їх своїми очима....
0 Переглянути

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України. «Повчання дітям» Володимира Мономаха

9 Клас

В оригінальній писемній спадщині Київської Русі особливе значення має твір «Повчання дітям», автором якого вважають знаменитого державного і військового діяча, онука Ярослава Мудрого - великого київського князя Володимира Мономаха (1113-1125). У «Повісті минулих літ» та Київському літописі подано ідеалізований образ цього правителя - державотворця, лицаря, неухильного сповідника заповідей Божих. Автор «Повчання дітям», на думку історика Миколи Костомарова, «тримав знамено спільної для всіх правди і збирав під нього сили Руської землі». Текст твору зберігся в Лаврентіївському списку під іншою датою, але, як вважають дослідники, цю високохудожню річ було створено близько 1117 р., оскільки фраза «сидячи на санях» тоді означала «наприкінці життєвого шляху», «перед самою смертю», адже покійників у Київській Русі навіть у теплу пору року до місця поховання везли на санях. Поважний вік правителя, яким був Володимир Мономах, дає підстави вести мову про те, що князь при житті мав величезний авторитет, за роки свого державного рільництва нагромадив належний досвід і небезпідставно хотів поділитися з нащадками своїми роздумами про державні справи і морально-естетичними поглядами....
0 Переглянути

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України. «Повість минулих літ»

9 Клас

Перекладна література відчутно впливала на розвиток оригінального українського письменства. Оригінальна література на кінець XI ст. стала однією з найрозвиненіших і найбагатших літератур світу. Вона розкривала такі головні теми: утвердження християнства в Київській державі та потрактування його як людинолюбства і духовної та національної величі; єдності Руської землі, її захисту від зовнішніх ворогів. Найпершими зразками оригінальної літератури були літописи. Літопис (від слів «літо», тобто рік, і «писати») - найдавніший жанр історично-мемуарної прози, у якому в хронологічному порядку, рік за роком записували події, а також фрагменти міфів, житій святих, легенд, дружинного епосу, вояцьких повістей тощо. Літописи вважають водночас як історичними, так і літературними текстами. За часом написання розрізняють літописи Київської Русі (XI-XIV ст.) і козацькі літописи (XVІІ-XVІІІ ст.). Названо жанр за початком фрази: «В літо [...]». У літературному українському Середньовіччі укладено кілька літописів, першим серед яких є «Повість минулих літ» - пам’ятка, створена під впливом візантійських хронік. Укладена «Повість...» на основі літописних зведень і редакцій, що існували раніше; вона увібрала документи, перекази, легенди, повісті, дружинний (героїчний) епос, свідчення сучасників....
0 Переглянути

Середньовічна література ХІ—XV ст. Енциклопедії знань про людське життя

9 Клас

«Ізборник Святослава» (1073). Зміст цього твору окреслений його заголовком: «Збірник від багатьох отців: виклади незрозумілих слів в Євангелію й Апостолі та в інших книгах, зложені коротко на пам’ять і на готову відповідь». Отже, збірник був покликаний допомогти християнам-русичам «освоїти певний рівень просвіти, який наблизив би їх до візантійської освіченості» (О. Подобєдова). «Ізборник Святослава» вважається другою за давністю рукописною книгою княжих часів після Остромирового Євангелія. Його для князя Святослава переписали зі староболгарської мови диякон Йоан і ще одна невідома особа. Ця книга з 383 статей та виписок релігійного, філософського, історичного та художнього змісту становить збірку відомих літературних і релігійних грецьких творів IX ст., які вже було перекладено з грецької мови болгарською для царя Симона. «Ізборник Святослава» (1076), переписаний і упорядкований Йоаном, містить уривки творів грецьких авторів, частково перекладені з грецької мови, а частково взяті з інших рукописів, зокрема з «Ізборника Святослава» 1073 р. У 1076 р. переписувач уже виступає співавтором збірника, який відрізняється мовою і доречно переробленими текстами, а також цілком оригінальними уривками. У часи Київської держави «Ізборник Святослава» був дуже популярним, але з багатьох тисяч примірників збереглося тільки 22, причому серед них натрапляємо на оригінали цієї книги як 1073 р., так і 1076 р. Оскільки «Ізборник Святослава» мав за мету поглиблення християнської освіти в масах, значна частина його складалася із запитань і відповідей на найважливіші питання віри....
0 Переглянути

Середньовічна література ХІ—XV ст. Українські переклади Біблії

9 Клас

Біблія стала першою книгою у світі, яку було перекладено. Цей переклад називається Септуагінта, що на латині означає «сімдесят» (інша назва Олександрійська Біблія). За легендою, для перекладу Біблії із Єрусалима прибуло 72 перекладачі, яких поселили на острові Фарос, де впродовж 72 днів кожен індивідуально здійснював переклад, але всі 72 тексти перекладів несподівано збіглися слово в слово. За інформацією сучасних енциклопедій, повний переклад Біблії вже здійснено понад 250 мовами світу, окремі книги Святого Письма перекладено 740 мовами та діалектами, що в цілому становить близько 1000 перекладів. Цікаво знати! Найстарішим примірником Нового Завіту вважається датований 900 р. н. е. Оскільки Старий Завіт закінчувався 400 р. до народження Ісуса Христа, то виходило, що розрив у часі між двома частинами Біблії становив аж 1300 років. Це давало змогу скептикам сумніватися в автентичності1 Біблії. Але в 1947 р. хлопчик-пастух у печері біля Єрихону знайшов добре збережені протягом віків пергаментні сувої у глиняних амфорах. На основі цієї знахідки було відтворено 500 текстів, яких не вистачало раніше. Відтоді археологи знайшли ще 15 більшою мірою збережених книг і 15 тисяч фрагментів сувоїв із Кумранських печер. Деякі з текстів, яким від 2250 до 1950 років, вдалося побачити лише нещодавно, завдяки сучасним технологіям. А тексти, які понад 100 років вважали підробними, археолог та єврейський теолог Ідан Дершовіц іще раз порівняв з відомими текстами Біблії і виявив, що вони є прями попередниками старозавітної П’ятої книги Мойсея, тобто добіблійними текстами....
0 Переглянути

Середньовічна література ХІ—XV ст. Взірець перекладної літератури — Біблія

9 Клас

Біблія - збірник сакральних1 текстів, які стали джерелом Божого Одкровення для християн. Назва походить від грецького слова βιβλίον - «сувій», «книга». Біблію як комплекс книг створювали майже тисячоліття (XII ст. до н. е. - II ст. н. е.) понад сорок авторів із різних земель (Азії, Африки, Європи). Усі вони - представники різних соціальних станів, які проживали в різних умовах. Були серед них царі і хлібороби, філософи і рибалки, лікарі і міністри, митники і полководці, юнаки і сивобороді старці. Мойсей, натхненний Святим Духом, писав у пустелі, Даниїл - і в царському палаці, і в час затишшя на полі бою, Єремія та Павло - навіть у темниці, Лука - під час подорожей. Написане ними вражаюче точно передає події, що добре видно при зіставленні й порівнянні окремих книг Біблії. Переписували і збирали ці книги воєдино ще майже тисячоліття, аж поки в Х-ХII ст. вона не з’явилася в Києві. 1 Сакральний (від лат. sacrum) - священний; найчастіше цей термін стосується релігійного тексту або церковного ритуалу. Біблію утворюють дві самостійні частини, у назвах яких використане слово Завіт (Заповіт) - з єврейської bǝrit і грецької διαθήκη - «угода», «союз». Старий Завіт (містить 50 книг) - це фактично довголітня історія життя давніх євреїв з детальним описом побуту, етнографії, воєн, міграції, укладу життя, моралі, звичаїв і традицій. Старий Завіт містить головні істини - настанови, передані людям Богом через Мойсея, сповіщає план спасіння обраного народу. Як взірець літератури стародавнього Сходу (а саме такими є особливо поетичні розділи першої частини Біблії: книга Буття, книга Псалмів, Пісня Пісень), Старий Завіт цікавить і сучасного читача, адже для того щоб збагнути події сьогодення, знати новітню історію - замало. Треба вміти перейматися думками й почуттями народів, які жили дуже давно, воювали, страждали, вистоювали в надзвичайних труднощах своє право на майбутнє і залишили про себе в книгах роздуми й уявлення про світ....
0 Переглянути

Середньовічна література ХІ—XV ст. Перекладна література

9 Клас

Українському письменству понад тисячу років. Сучасний літературознавець Василь Яременко наголошує, що це одна з найдавніших літератур Європи, яка виникла значно раніше за французьку, англійську чи німецьку, адже витоки нашої літератури сягають кінця X ст. Українську середньовічну літературу творили в часи Київської держави (кінець X - перша половина XIII ст.), у період Галицько-Волинського князівства (початок XII - перша половина XIV ст.) і за часів входження українських земель до складу Великого князівства Литовського та інших держав (друга половина XIV-XV ст.). Стиль - це стійка єдність художніх принципів, прийомів і виражальних засобів, використаних у художніх творах. Стиль охоплює тематичні, сюжетно-композиційні та мовні особливості, системи образів. Якщо окремим епохам притаманні свої провідні стилі, то їх називають стилями епох. Кожний новий історичний період знаходив своє відображення в художньому стилі. Щоразу, поповнюючись новими ознаками, стиль поступово змінювався, несучи в собі якийсь час ознаки попереднього стилю, і врешті-решт ставав відмінним від нього. З часу формування і в процесі свого розвитку українська література зазнала понад десять змін літературних стилів, однак чітко встановити межі між ними майже неможливо. Для того щоб орієнтовно розрізняти стильові епохи, учені пропонують різні класифікації і назви на їх позначення. Ідейно незаанґажованою, такою, що спирається суто на естетичний критерій1 визначення, вважають періодизацію літературного процесу, запропоновану українським істориком і літературознавцем Дмитром Чижевським (1894-1977) у 1956 р. Він поділяє український літературний процес на 9 періодів, п’ять із яких - давня українська література. Цю класифікацію сьогодні вважають найбільш прийнятною під час вивчення давньої української літератури....
0 Переглянути

Українські народні балади

9 Клас

Відображення переживань і почуттів героїв зближує балади з лірикою; наявність стислої сюжетної лінії - це виразний прояв епічності; конфлікт, напруженість, трагічність подій - відголоски драми. В основі ліричних сюжетів такого типу пісень часто лежать незвичайні, фантастичні події. Для пісень-балад майже завжди характерний прийом метаморфоз. Незвичайністю зображуваного балади відрізняються від ліричних пісень на суспільно-побутові чи родинно-побутові теми, у яких події не виходять за рамки буденного життя. Наявність елементів витвореного барвистою уявою, насправді нереального, споріднюють народні пісні-балади з так званими чарівними казками. Проте баладні дійові особи, як правило, тільки люди. Події, які з ними відбуваються, не мають ні фантастичної форми, ні загальнодержавного значення, що характерно для героїчного епосу. У баладах часто зображується сімейний побут, особисте життя людей. Це відрізняє балади від билин, дум та історичних пісень, у яких переважно йдеться про справи суспільної ваги. Існує кілька класифікацій балад. Найбільш поширеним є поділ за сюжетно-тематичним принципом і типами конфліктів. Найдетальнішу класифікацію балад в українській фольклористиці розробив Олексій Дей у праці «Українська народна балада». Науковець усі українські балади за характером людських взаємин і конфліктів поділив на три великі групи: 1) про кохання та дошлюбні відносини; 2) про сімейні взаємини й конфлікти; 3) взаємини і конфлікти на тлі соціальних та історичних обставин. Сучасні дослідники поділяють останню групу на дві окремі й у рамках кожної з них виділяють тематичні цикли. • «Ой летіла стріла з-за синього моря...» За жанром «Ой летіла стріла» - народна пісня-балада. Розпочинається вона характерним для багатьох фольклорних українських співанок вигуком «ой», який мовознавці класифікують як емоційний супровід сказаного, реакцію людини на несподівану подію. Образ стріли відсилає до певної історичної епохи і стає уособленням протистояння. Самі ж події відбуваються «за синім морем». Такі часопросторові виміри доволі часто зустрічаються в казках. У тексті балади вони породжують атмосферу загадковості, таємничості і непередбачуваності. Проте центральним місцем дії все-таки стає простір рідної землі, який часом навіть звужується до території власної домівки....
0 Переглянути

Родинно-побутові пісні

9 Клас

Пісні про кохання - це, як правило, тексти, у яких ліричні герої ще не побралися, а тільки мріють про спільне щасливе життя, тому цю підгрупу також іменують піснями про дошлюбні взаємини («Ой чий то кінь стоїть», «Ой у вишневому садочку», «Їхав, їхав козак містом»). У них переважно розповідається про перші почуття, розчарування, зраду, біль розлуки або роздуми про одруження, проте найчастіше зустрічається мотив нерозділеного кохання. Психологічною напругою, драматизмом ці тексти дуже близькі до балад. Відмінність полягає у тому, що в піснях про кохання відсутній епічний компонент (сюжетна канва). Увага зосереджена на моменті, певному емоційному стані. У піснях про сімейне життя, родинні стосунки («Ой там за горою, там за кам’яною», «Чи я в лузі не калина була»), як правило, йдеться про важкі сімейні обставини: нарікання на тяжку долю, нещасливий подружній вибір супутника, а це породжує тугу за справжнім коханням, викликає сльози, розчарування. Радісні мотиви в цій групі пісень поодинокі. Навіть коли сімейне життя не затьмарене серйозними проблемами, оспівується туга жінки за батьківським домом, її печальні думки, породжені довготривалою розлукою з матір’ю, елегійними роздумами над тим, що минає молодість і настає набагато складніший період зрілого життя. Такі твори І. Франко назвав «жіночими невольничими псалмами». Пісні про трагічні сімейні обставини пов’язані із втратою членів сім’ї (вдовині, сирітські теми). Ліричні герої почуваються самотніми, приреченими («Ой жила я сім літ удовою», «Ой нема гірш нікому»). Найчастіше саме в цих піснях виникає образ билини в полі, яку ламає вітер. Навіть пестливі слова вживаються з метою викликати в слухачів співчуття, підкреслити трагічність і безвихідь ситуації....
0 Переглянути

Місце народних пісень в українському фольклорі

9 Клас

Фольклор тісно пов’язаний із етнопсихологічним характером народу, його душею, світовідчуванням, ментальністю. У різних жанрах українського фольклору простежується відгомін побуту, звичаїв родового ладу, реалій укладу життя, суспільного устрою, історичних подій часів Княжої Русі, татаро-монгольської навали, епохи польського поневолення України, часів козаччини, національно-визвольних змагань. Епохи в історії українського фольклору: доісторична (міфологічна, або дохристиянська); історична (християнська). Епохи поділяють на періоди. До найдавніших зразків народної творчості прийнято зараховувати ті, які народилися ще за первіснообщинного ладу, коли люди навчилися власного працею забезпечувати себе харчами, користуватися вогнем, виникла повноцінна мова, що почала виконувати свою основну функцію як засіб спілкування та передачі інформації від одного покоління до іншого. На допомогу дослідникам під час аналізу фольклорних зразків у цьому випадку приходять відомості з археології, етнографії, мовознавства. Безперечно, що творів такої давності збереглося не так багато й вони дійшли до нас фрагментарно. У цих зразках фольклору завжди спостерігається виразний мотив протистояння людини природним стихіям, хижакам, а водночас - усвідомлення себе частиною природи, істотою, якій у світлі тотемних вірувань1 кровно близькі окремі тварини, рослини. Деякі художні деталі найдавніших зразків фольклору безпомильно видають час і місце їх виникнення. Наприклад, казка «Кожум’яка» могла з’явитися лише в княжому Києві....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ... 50
Назад

Навігація