Войти
Закрыть

«Голосна та правдива, як Господа слово»

9 Клас

Яскравими барвами виграє веселка українського фольклору, витворена народним генієм. Як і колись, мандрують світом кобзарі, несучи до найвіддаленіших куточків планети красу й неповторність наших дум, пісень, балад. Збирають аншлаги в кращих світових концертних залах унікальні національні творчі колективи - хор імені Григорія Верьовки, ансамбль імені Павла Вірського... І вкотре ми припадаємо до цього вічного джерела краси, яке живить літературу, живопис, музику, наші душі. І доки та жива вода вливатиметься в серце кожної людини, доти вивищуватимуться наша духовність, національна гордість. Які сучасні народнопісенні фестивалі, вокальні гурти, що виконують фольклорну музику, ви знаєте? Чи популярний нині цей музичний напрям? Народна творчість - це закодовані потужні культурні пласти, це епохи сконденсованого в слові народного таланту, що дав світові неперевершені перлини народної духовності: краплі дівочих сліз, що закам’яніли в діамантах пісень, вибухи щирого сміху, що розсипалися самоцвітами приказок, прислів’їв, загадок, вічну тугу материнських сердець, застиглу в смарагдових розсипах легенд, балад, дум... Термін «фольклор», який походить з англійської мови, означає «народна мудрість». Його вперше вжив 1846 року англійський учений Вільям Томсон, і нині цей термін є загальноприйнятим у всьому світі. Фольклор акумулює духовні надбання народу, його життєвий досвід, філософію, психологію, мораль, релігійне світобачення, родинні взаємини, історичну пам’ять. «Це одно з найцінніших надбань і один з предметів оправданої нашої гордості», - писав Іван Франко....

«Не гідний писати ніхто, в кого нечисті внутрішні помисли...»

9 Клас

Нашу розмову, певно, варто розпочати зі слів відомого сучасного письменника й літературознавця Юрія Коваліва, який в одній зі своїх праць зазначив, що в історії України впродовж багатьох століть «майже не знаходилося... іншої національно свідомої сили, крім письменників, які зважилися на свій страх і ризик заповнювати випорожнені ніші національної культури за рахунок свого таланту, що приносився в жертву заради великої мети - порятунку рідного краю... Адже завдяки літературі та позалітературній діяльності наших письменників Україна не зникла безвісти». Цієї точки зору також дотримується й чимало інших дослідників. Прокоментуйте думки науковця. Чи справді література могла протягом віків зберегти, вирятувати і врешті відбудувати нашу державу? Чи, може, це перебільшення? То в чому ж таємниця могутності Літератури, що здатна вершити долю держав? Довідаймося, як народжувалася вона, як поставала з наскельних малюнків і перших нехитрих поезій, як мужніла і вдосконалювалася, заволодівала душами й серцями мільйонів читачів, цілим світом! ПАМ’ЯТАЙМО! Терміном «література» (мистецтво слова) визначають сукупність рукописних і друкованих творів певного народу, періоду чи доби. Його почали використовувати лише у XVIII столітті замість термінів «поезія», «поетичне мистецтво»....

Висновки 9 клас Пахаренко 2017

9 Клас

Отже, дорогі дев’ятикласники, протягом навчального року, що минає, ми з вами розглянули понад тисячолітній шлях рідного художнього слова. І тепер на основі вивченого можемо зробити деякі суттєві висновки: 1. Художня література є одним із найяскравіших виявів людської духовності. Це — творення мистецьких образів за допомогою слова. Словесне мистецтво (література) включає дві стадії розвитку та форми вияву: народну (колективну, усну) й авторську (індивідуальну, писемну) творчість. 2. Українці мають усі підстави захоплюватися, пишатися своєю прадавньою, великою й самобутньою літературою. Її фольклорний корінь виростає з глибини кількох тисячоліть, про що свідчать мотиви й образи, скажімо, обрядових чи родинно-побутових пісень. Корінь письменства бере свій початок зі славної й таємничої доби Київської Русі — зі ще дохристиянських і раньохристиянських часів. 3. З розвитком письменства постійно збагачувалася книжна мова, усе більше наближаючись до народної, від початку ж XIX ст. швидко формується сучасна українська літературна мова на основі народної, а разом з нею й нова українська література. Започаткував цей процес І. Котляревський. Його «Енеїда» стала першим твором нової української літератури, п’єса «Наталка Полтавка» — першим драматичним твором, а повість Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся» — першим прозовим. Нову літературу на західноукраїнських землях утверджували письменники «Руської трійці», насамперед своїм альманахом «Русалка Дністровая»....

Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). «Кайдашева сім’я» (1878)

9 Клас

Про популярність твору свідчить велика кількість перевидань і перекладів іншими мовами. І це закономірно: повість написана надзвичайно весело й захопливо. Але прочитавши її, проймаєшся сумом, досадою, бо історія Кайдашів — справжня моральна катастрофа. Ці працьовиті, загалом нелихі люди чомусь методично знищують своє родинне щастя — домашній затишок, злагоду, взаємоповагу, гідність, одне слово — любов. Гору в цій родині непомітно бере якась диявольська сила руйнування. Чому так стається? На це болісне запитання автор відповідає майстерно й ненав’язливо кожним рядком твору. Жанрові й стильові особливості. За жанром «Кайдашева сім’я» — соціально-побутова сатирично-гумористична повість-хроніка. Теорія літератури У соціально-побутовій повісті картини родинного життя й побуту героїв зображені на тлі якихось суспільних подій і зумовлюються ними. Побутовим і соціальним є конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам. День за днем і рік за роком виписані родинні події в повісті, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки....

Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)

9 Клас

Іван Нечуй-Левицький — один із найвидатніших вітчизняних прозаїків. Цілком заслужено дослідники називають його «баштовим українським дозорцем», «неперевершеним заступником і виразником душі народу». Доля митця. Народився майбутній майстер слова 25 листопада 1838 р. в містечку Стеблеві, неподалік від Корсуня, на Черкащині, у родині священика. Цей край сусідить із Звенигородщиною. Хлопець виростав у світі прадавніх українських звичаїв та обрядів, добірної, багатої народної мови, пісень, казок, серед чарівної природи Надросся. Дім Левицьких і зараз стоїть на високому березі Росі. А трохи далі, за течією, — знамениті стеблівські пороги, не раз описані у творах митця. З-під води виглядають скелі І. Нечуя-Левицького, А. Міцкевича, який гостював у Стеблеві й навіть присвятив йому вірш, скелі Сфінкс, Бурлачка, Козак-Камінь... Краса неймовірна. Семен Левицький був людиною начитаною, культурною, національно свідомою, пишався знайомством із П. Кулішем, під впливом якого почав збирати фольклорно-етнографічні матеріали, долучаючи до цієї роботи й свого сина. Саме батько став першим учителем хлопчика. Пізніше письменник згадував: «Сам батько вчив мене читати та писати разом із хлопцями, котрі приходили до нас учитися. Батько завів школу для селян, набрав хлопців і вчив їх літом у пасіці в катразі1, а зимою — в кухні. Разом з тими хлопцями вчився і я»....

Українська поезія другої половини XIX ст.

9 Клас

Досить жвавого розвитку набула в другій половині XIX ст. українська поезія. У цей період продовжували творити митці ще попередньої доби — П. Гулак-Артемовський, П. Куліш, М. Костомаров, Я. Щоголів. Також поступово заявляли про себе молоді талановиті поети — С. Руданський, Л. Глібов, Ю. Федькович, І. Манжура, Б. Грінченко, М. Старицький, В. Самійленко, П. Грабовський та ін. У ці роки поезію друкують у численних альманахах і збірниках («Зоря галицька», «Дністрянка», «Чайка», «Руська хата») і журналах («Вечерниці», «Мета», «Правда»). Значно частіше, як у попередню добу, виходять друком також збірки віршів окремих авторів: «Досвітки» П. Куліша, «Поезії» Ю. Федьковича, «Байки» Л. Глібова, «Під сільською стріхою» Б. Грінченка, «Пролісок» П. Грабовського та ін. Щоправда, абсолютна більшість цих видань з’являлася в Західній Україні, бо на Наддніпрянщині російська імперська влада суворо забороняла друкувати будь-які тексти українською мовою. Як не дивно, на перший погляд, найпомітнішим, найпопулярнішим явищем в українській поезії 1860-1870-х років залишалася творчість Т. Шевченка. Бо тільки в ці роки почали з’являтися друком, доходити до широкого читача, захоплювали й вражали його позацензурні твори «трьох літ» і наступних періодів. Тогочасні вітчизняні літератори свідомо чи несвідомо намагалися наслідувати Т. Шевченка — його фольклорну манеру, легку поетичну форму, патріотизм, оспівування козацької минувшини, знедоленого народу. Але кожен справжній геній абсолютно оригінальний, відтворити, повторити його стиль майже неможливо. Тому всі спроби «писати під Шевченка» закінчувалися творчими поразками. Успіхи чекали тоді, коли митці віднаходили власні творчі стежки (на жаль, це траплялося не так часто)....

Марко Вовчок (1833-1907). «Інститутка» (1858-1859)

9 Клас

Цю повість Марко Вовчок завершила ще в Немирові й назвала спочатку «Панночка». Але пізніше перейменувала, підсиливши саркастичне звучання заголовка. Уперше «Інститутка» з’явилася російською мовою в досконалому перекладі І. Тургенева в петербурзькому журналі «Отечественные записки» 1860 р. Український оригінал через 15 місяців надрукував журнал «Основа». І в перекладі, і в оригіналі повість мала присвяту Т. Шевченкові. І. Франко вважав цей твір «перлиною нашої літератури». Ідейний зміст. У повісті розгортається найгостріший соціально-моральний конфлікт тогочасного життя — суперечність між кріпаками й кріпосниками. Звідси — основний прийом зображення — наскрізний різкий контраст. Аналізуючи повість, можемо помітити два взаємопов’язані виміри її ідейного змісту: соціальний, конкретно-історичний та моральний, понадчасово-загальнолюдський. Отже, ідея твору — двогранна. • Перша, зовнішня, грань — заперечення кріпосницького ладу як украй антигуманного, жахливого суспільно-політичного устрою. • Уже майже півтора століття, як скасовано кріпосне право, а «Інститутка» залишається гострозлободенною та, мабуть, ніколи не застаріє. Чому? Бо має другу, внутрішню, грань ідеї — засудження егоїзму й жорстокості як основи людського зла. Вийти на цей, загальнолюдський рівень проблематики письменниці вдалося завдяки майстерному психологізмові. Марко Вовчок показує зло в чистому вигляді, аналізує його (зриває з нього маски). Так, ніби промовляє читачеві: ось воно, зло, — вдивляйтеся, запам’ятовуйте, щоб могли краще розпізнати його в собі й довкола себе. А виявлене, розпізнане зло легше долати. Потужним контрастом злу виступає в повісті добро. Зла у творі багато, воно могутнє, але все ж йому протистоїть Устина та деякі інші персонажі, вони зберігають добро й морально перемагають інститутку....

Марко Вовчок (1833-1907)

9 Клас

Марко Вовчок — літературний псевдонім Марії Вілінської. Вона була непересічною, надзвичайною особистістю — і як жінка, і як письменниця. Багато незрозумілого й таємничого залишилося після неї. Нею захоплювалися Т. Шевченко, П. Куліш, І. Тургенєв, Д. Писарєв, О. Герцен та інші видатні чоловіки того часу, а багатьох жінок вона чомусь дратувала. Марко Вовчок була зіркою петербурзьких салонів, стала прототипом Анни Одинцової з тургенівського роману «Батьки і діти». Брала участь в антисамодержавному русі, спілкувалася з політемігрантами. Будучи росіянкою, досконало вивчила українську мову, пізнала національну душу й стала класиком нашої літератури, а потім чомусь на багато літ відійшла в тінь. Залишила також помітний слід у російській і французькій літературах. Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 грудня 1833 р. у маєтку Єкатерининське Орловської губернії (тепер Липецька область, Росія). Мати походила зі збіднілого дворянського роду. Батько, армійський майор, відбував службу на Орловщині, походив, очевидно, з українсько-польської шляхти. У всякому разі мову українську знав. Любив співати українських пісень і дідусь по матері. Так закладалися ще генетичні основи майбутнього захоплення Марії Олександрівни Україною. Вихованням і навчанням Марії та її братів спочатку займалася мати — учила їх читати й писати, грати на роялі, французької мови. Родина жила в злагоді й достатку. Проте дівчинці ще не виповнилося й семи років, як батько занедужав, а невдовзі й помер....

Реалізм. Друга половина XIX ст.

9 Клас

Сутність напряму. У повсякденному мовленні слова реаліст, реалізм означають «тверезий», «практичний тип мислення» на противагу ідеалістичному, мрійливому. У мистецтвознавчий обіг цей термін увели французькі критики в 1820-х роках на означення «нової ніколи» у малярстві й літературі. • Судження. Суть реалістичної манери письма точно розкрив один із найвизначніших її майстрів І. Нечуй-Левицький: «Реалізм потребує, щоб література була одкидом правдивого, реального життя, похожим на одкид берега в воді, з городом чи селом, з лісами, горами й усіма предметами, котрі знаходяться на землі. Реальна література повинна бути дзеркалом, у котрому б одсвічувапося правдиве життя, хоч і тонке, похоже на мрію, як сам одсвіт». Новий напрям був послідовною протилежністю романтизмові. На кожну тезу попереднього стилю він відповідав своєю антитезою. Реалізм зосередився на найзлободенніших (хоч і прозаїчних) проблемах повсякдення. Якщо романтик зосереджував основну увагу на внутрішньому світі людини (на інтимному, родинному, духовному, містичному), то для реаліста стає визначальною проблема взаємин людини й суспільного середовища, впливу соціально-економічних обставин на формування характеру особистості. Звідси — визначальні ознаки реалізму:...

Пантелеймон Куліш (1819-1897). «Чорна рада»

9 Клас

За час, що минув між двома редакціями роману, помітно змінилися погляди П. Куліша. На зміну романтичному захопленню козацькою добою прийшов похмурий скепсис. Ось чому в «Чорній раді» письменник то звеличує Запорожжя, то проклинає його. «Чорна рада» — перший україномовний роман в історії літератури. За жанром це соціально-історичний роман-хроніка (адже в ньому відображено справжні події минулого в їхній часовій послідовності й історичних осіб, які брали участь у цих подіях, стосунки різних суспільних верств). Теорія літератури Роман — це складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий (зрідка — віршовий) твір, у якому широко охоплені життєві події та багатогранно змальовані персонажі. Серед багатьох форм цього жанру вирізняють, зокрема, історичний роман — це епічна розповідь про давноминулі епохи, події, історичних осіб. Нерідко такі твори будуються як романи-хроніки, тобто події в них описано хронологічно послідовно. Творячи «Чорну раду», П. Куліш брав за взірець історичні романи дуже популярного тоді в Україні В. Скотта. Та це тільки частковий вплив. Загалом же роман дуже оригінальний, самобутній. У тогочасній історичній прозі змагалися дві традиції: • т. зв. «вальтерскоттівська», будована переважно на художньому домислі, фольклорному образі минулого; • і «літописна», зорієнтована на достовірне відтворення історичних подій і постатей. П. Куліш сполучив ці дві традиції, уміло поєднав історичну й художню правду. У чому різниця між цими правдами?...

Навігація