|
Історія створення. Т. Шевченко написав «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» в 1845 р. Цей твір, як і поема «Сон» («У всякого своя доля...»), не міг пройти крізь лещата цензури, тому розходився в списках, які були знайдені й у членів Кирило-Мефодіївського товариства. Послання фігурувало в слідчій справі й також вплинуло на жорстокий вирок його автору. Уперше твір надруковано в 1859 р. в лейпцизькому виданні «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки». Ідейно-тематичний зміст. Як і в поемі «Сон» («У всякого своя доля...»), у посланні Т. Шевченко художньо розкрив найголовніший соціальний конфлікт свого часу — протистояння закріпаченого народу й панів-кріпосників. Проте в «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» ця суперечність набула нових відтінків. З одного боку, поет продовжує тему «земляків», а з іншого — увиразнює її. Один з них, чи не найважливіший, у розгортанні думки про те, що і пани, і пригноблені селяни — нащадки «славних прадідів великих», які боролися за Україну, її волю. Звідки ж узялися «погані правнуки»? На думку поета, це козацька старшина, яка, дбаючи про власні інтереси, зрадила народ, перетворилася на кріпосників-визискувачів «незрящих гречкосіїв», також козацьких правнуків. Так у посланні вимальовуються два образні ряди: сучасна поетові національна «еліта», яка втрачає людську подобу, бо запрягає людей «в тяжкі ярма», дере з них шкуру. Це жорстокі кріпосники, які схиляються перед закордонною освітою, проте забули рідну культуру, літературу, мову, історію. Вони одягли на себе фальшиву маску народолюбців, а насправді визискують простий люд. Саме народ і є другим образним рядом, який змальовує Т. Шевченко. Тяжка підневільна праця знесилила його, перетворила на раба....
|