Войти
Закрыть

Антуан де Сент-Екзюпері (1900—1944)

9 Клас

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері увійшов у літературу як поет авіації, вільної думки, казкової фантазії, дивовижного злету: «...Я живу в польоті... Лише той мене розуміє, хто відчув непоясненну любов до польоту...», — писав він про свою творчість. Антуан Жан Батіст Марі Роже де Сент-Екзюпері народився 29 червня 1900 року у старовинній аристократичній родині в Ліоні (Франція). Батько помер рано, тож виховувала дітей матір — надзвичайно чуйна, високоосвічена і талановита жінка, яка кохалася в живописі й музиці і зуміла передати своє захоплення всім своїм дітям. Антуан навчався у Паризькій школі мистецтв. Ще навчаючись в університеті, майбутній письменник вирішує стати льотчиком. «Для мене літати й писати — одне й те саме, — говорив він. — Головне — діяти, головне — знайти себе. Авіатор і письменник... однаковою мірою пізнають світ». У 1929 році побачив світ перший художній твір Екзюпері — роман «Пошта — на Південь» (або «Південний поштовий»). Пізніше він написав «Нічний політ». За обома його творами зняли кінофільми. Антуан де Сент-Екзюпері був одним із перших професійних льотчиків Франції. Авіація й література в житті Сент-Екзюпері стояли на першому місці. За спогадами друзів, письменник дуже любив також французькі народні пісні, джаз, кіно, гумор. А як він умів розповідати! Його слухали, затамувавши подих, коли він у товаристві розповідав про те, як мало не помер від спраги в Лівійській пустелі. Друзів у Сент-Екзюпері було небагато, але якщо вже він знаходив друга, то на все життя. Коли його найкращий товариш льотчик Гійоме розбився в горах, Сент-Екзюпері, сподіваючись знайти друга, день у день кружляв над гірськими вершинами, спускався до самісінького дна крижаних ущелин....
0 Переглянути

Остап Вишня (1889—1956)

9 Клас

Відомий український гуморист і сатирик. Справжнє прізвище та ім'я Павло Губенко. Народився на хуторі Чечва (тепер с. Грунь) на Сумщині в незаможній родині дрібного службовця. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу. Працював у залізничній лікарні. У роки революційних подій навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Брав активну участь у суспільному житті, за що був арештований. З 1921 року працював у редакціях різних газет, де друкував фейлетони й усмішки, яких із нетерпінням чекали читачі. У 20-і роки став «королем українського тиражу». Відтоді Остап Вишня надрукував близько десяти книжок, став найпопулярнішим письменником України. За життя митця побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі з них перевидавалися по шість разів. Особливо були популярні «Усмішки сільські», «Мисливські усмішки», «Вишневі усмішки кримські» та ін. 25 грудня 1933 року його звинуватили в контрреволюційній діяльності, засудили до розстрілу, який був замінений десятирічним ув'язненням. Арешт відбував у Чиб'ю Ухто-Печорського табору (нині це місто Ухта, Республіка Комі, Росія). Із заслання повернувся морально надломлений, але гумору не втратив. В останні роки працював у журналі «Перець». Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року, похований у Києві на Байковому кладовищі. Остап Вишня був затятим мисливцем і рибалкою. Щоправда, на полювання збирався з гаслом: «Хай живуть зайці!» Надзвичайно любив природу, під час полювання відпочивав душею, заспокоювався. Часто полював разом із поетом Максимом Рильським. Упродовж усього життя писав усмішки про мисливців та рибалок....
0 Переглянути

Павло Глазовий (1922—2004)

9 Клас

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка на Миколаївщині в сім'ї хлібороба. Дитинство його минуло серед широких південноукраїнських ланів, поміж щирих простих людей. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Його перший друкований твір побачив світ, коли майбутньому гумористові було вісімнадцять років. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний до лав армії. Учасник Другої світової війни. Пізніше навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де познайомився з Остапом Вишнею. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Друкуватися почав з 1940 року. Пік популярності поета припав на 1980-ті. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. Горького. Працював редактором гумористично-сатиричного журналу «Перець», згодом — заступником головного редактора журналу «Мистецтво». Прославився в українській літературі як гуморист і сатирик. Писав здебільшого співомовки, віршовані гуморески та байки. Автор збірок «Великі цяці», «Карикатури з натури», «Смійтесь, друзі, на здоров'я», «Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх». Павло Глазовий — лауреат премії імені Остапа Вишні 1988 року за книгу «Сміхологія»....
0 Переглянути

Степан Олійник (1908—1982)

9 Клас

З часом сім'я переїхала в село Третя Миколаївка (нині Левадівка). Писати Степан Олійник почав ще у школі. Одного разу в газету «Червоний степ» відіслав свою замітку, а через тиждень її надрукували. Радості Степана не було меж! До кінця своїх днів Степан запам'ятав такі прості й такі мудрі батьківські слова: «Ну що ж, коли вже такий нетерпець, то пиши, сину. Але пиши правду. Боже тебе збав, щось неправдиве написати...» Після закінчення чотирирічної школи продовжив навчання в Одесі у школі імені Лесі Українки. Закінчив літературний факультет Одеського педагогічного інституту, працював учителем, журналістом. Протягом багатьох років був співробітником сатиричного журналу «Перець». Під час Другої світової війни служив у лавах героїчних захисників Сталінграда, за що мав нагороди. Творчий шлях розпочинав як поет-лірик. Справжнє своє покликання Степан Олійник знайшов у гуморі. У 1947 р. вийшла його перша збірка гумористичних творів «Мої земляки». Через рік — нова книжка «Наші знайомі», за яку одержав Державну премію. Відтоді створив чимало гумористичних творів, які перекладено багатьма мовами світу. Жив у Києві, де й помер 11 січня 1982 року, похований на Байковому кладовищі....
0 Переглянути

Степан Васильченко (1879—1932)

9 Клас

Відомого українського письменника Степана Васильченка одностайно називають чарівником, що володіє барвистим, дзвінким і запашним словом. Письменник, як ніхто інший, з веселим добрим сміхом, з ласкавою замрією вміє розповідати про дітей і для дітей. Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко) народився 8 січня 1879 р. у містечку Ічня на Чернігівщині в сім'ї селянина-шевця. Велика родина Панасенків жила хоч і бідно, але дружно. Восьмирічним Степан уже допомагав батькам у полі, а невдовзі його записали до школи. Батько цінував грамоту в людях і тому намагався дати освіту своїм дітям. Закінчивши вчительську семінарію, Степан Васильченко працював на Київщині та Полтавщині. Згодом закінчив і вчительський інститут. За діяльністю чесного і запального молодого вчителя, небайдужого до несправедливості та свавілля чиновників, стежили і шкільні інспектори, і жандарми. Керівники переводили його з села до села, та скрізь Степан знаходив зв'язок із молоддю. Школярі любили свого дотепного, співучого вчителя, а він їх учив грамоти і співів. Писати С. Васильченко почав ще в семінарії, захопившись віршуванням. У 1910 році виходять твори «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та інші, пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості. Під час Першої світової війни Степана Васильченка мобілізували до армії, він був командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи», «Оповідання» та ін....
0 Переглянути

Степан Руданський (1834—1873)

9 Клас

«Гумор твориться найважче... Писати гумор можуть лише нечисленні автори», — сказав великий американський письменник Джек Лондон. Серед цих справді нечисленних авторів — ім'я відомого українського поета Степана Руданського. За життя його твори майже не друкували. Тяжким, довгим і тернистим був шлях до читача. Слава до поета прийшла вже після його смерті. Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року в селі Хомутинці на Поділлі в родині священника. Після початкової науки в дяка вчився у Шаргородській бурсі та Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському. 1856 року Руданський приїздить до Петербурга і проти волі батька вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Віршувати Степан почав у 17 років. Навчаючись у семінарії, написав два зошити народних пісень. У 1859 році він почав друкуватися. Передусім прославився як автор так званих співомовок. Із Петербурга Степан Руданський переїздить до Ялти, де працює міським лікарем. Улітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери, і Руданський брав участь у ліквідації небезпечної пошесті, унаслідок чого захворів сам. Помер Руданський у Ялті 4 травня 1873 року....
0 Переглянути

Леонід Глібов (1827—1893)

9 Клас

Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 р. у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в родині управителя маєтків українських магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув удома, а 1840 р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші й де вийшла його перша збірка. Байки Глібов почав писати під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости». Був людиною високоосвіченою, шанованою в колі тогочасної інтелігенції. Однак влада не завжди прихильно ставилася до нього. За просвітницьку діяльність на ниві української культури Л. Глібова часто переслідував уряд, твори поета вилучалися з ужитку. Проте його ніколи не полишала популярність і шана читачів. Уже в юному віці почав складати вірші, щоправда, російською мовою. Однак невдовзі з'явилися і його перші українські твори: байки «Лебідь, Щука і Рак», «Вовк і Кіт», «Жаба й Віл» та інші. Впродовж життя він написав більше 100 байок. Протягом останніх років життя багато писав для дітей — понад 50 загадок, віршовані казки, пісні-жарти, надруковані під псевдонімом Дідусь Кенар. Вони дотепні, щирі, ліричні. У них розкривається великий довколишній світ, у якому повинні перемагати добро, любов, працелюбство. Як дитячого письменника його знають і за кордоном....
0 Переглянути

Ірина Жиленко (1941—2013)

9 Клас

Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 р. в Києві. Під час Другої світової війни втратила усіх рідних, виростала у родичів в Звенигороді. У 1964 році закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала в редакціях газет і журналів. Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером», «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома». «Писати для дітей, — вважала поетеса, — велика честь і велика відповідальність. Бо світ дитинства — це святкова казка, а маленька людина — дитина — це справжнє чудо, яке треба оберігати від негараздів і багато в чому вчитися у неї, щоб не зачерствіла душа, щоб не закрадалися в серце зневіра та байдужість». Померла 3 серпня 2013 року в Києві....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 121 122 123 124 125 126 127 128 129 ... 229
Назад

Навігація