Тестові завдання 10 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)
- 7-12-2022, 00:48
- 494
| ... |
Узагальнення і систематизація вивченого за рік
- 7-12-2022, 00:48
- 247
| Друга половина XIX - початок XX ст. в українському письменстві ознаменувалися успішним освоєнням письменниками вищих орбіт обсервації життя й ширших горизонтів насамперед авторської позиції у творах. Навіть сільська тематика поступово вивільнялася з традиційних просвітницько-народницьких рамок, виходила за межі суто любовної та сімейної проблематики. Хоча проблема землі й господаря-хлібороба на ній залишалася животрепетною й актуальною, такі літературні тексти, як «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика, «Сто тисяч» і «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого та «Земля» Ольги Кобилянської крокували в ногу з часом, виразно демонстрували ті зміни у світогляді й обставинах життя, які диктували селянам кардинально іншу лінію поведінки. Цікавість до історичної тематики не вгасла, але читацькі вимоги до таких творів зросли. Реципієнтів усе більше цікавили не історичні трагедії, а способи подолання помилок, далекоглядні, сильні духом історичні постаті, які відмовлялися бути жертвами, не капітулювали навіть у найскладніших обставинах, чинили за велінням совісті й розуму навіть тоді, коли оточення їх не розуміло й фізично нищило. Історичні романи «Князь Єремія Вишневецький» і «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького, пенталогія про гетьмана Івана Мазепу Богдана Лепкого суттєво відрізнялися від «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Письменники задавали позитивну програму впливу персонажів на читачів.... |
Оповідання «Арслан-киз» («Дівчина-левиця»)
- 7-12-2022, 00:47
- 333
| Історична основа твору. В оповіданні Ісмаїла Гаспринського немає точної вказівки на конкретних історичних осіб, тому цей літературний твір можна вважати умовно історичним (історико-художнім). У його основу лягли події уйгурсько-дунганського повстання 1864-1877 рр., власне, спроба корінних народів Джунгарії й Східного Туркестану (уйгурів, дунганів), які сповідували іслам, визволитися з-під колоніального гніту китайської династії Цін, яка у 1750-х рр. XVIII ст. завоювала сусідні землі. Образ Гульджемал. Головна героїня твору - дочка Іззазет-аги з міста-оазиса Уч-Турфана1. Її ім’я в перекладі з тюркських мов означає «прекрасна квітка». Мусульманська дівчина у творі Ісмаїла Гаспринського справді наділена дивовижною красою. Ага - це військовий офіцерський титул і водночас ознака приналежності до вищої касти, рівної у Європі дворянству. Саме Іззазет-ага - найавторитетніша людина в місті Уч-Турфан, і на ньому лежить відповідальність за долю всіх жителів. Отже, Гульджемал походила зі знатного роду, мала відомого батька. Формування характеру дочки Іззазет-аги відбувалося під безпосереднім контролем розумного батька й прочитаних Гульджемал книг. Дівчина прекрасно знає Коран, розуміє, що в час загрози існуванню народу «немає жінок і чоловіків, а є тільки бійці». Водночас Гульджемал володіє зброєю, не боїться порушити споконвічні правила й навіть обрізати собі волосся чи перевдягтися в чоловічий одяг. Емансипаційна поведінка дівчини - це не демонстративна спроба довести чоловікам, що Гульджемал нічим не гірша від юнаків, а розумне залучення на свій бік насамперед жінок. Нарада в жіночій лазні добре продумана дівчиною-левицею, адже для початку бунту в Кашгарі була потрібна не сила, а високий емоційний сплеск, гарячий порив до волі:... |
Життєвий і творчий шлях
- 7-12-2022, 00:47
- 233
| Стосунки українців і кримських татар мають довгу історію, яка насичена багатьма подіями. Зауважимо, що досвід зв’язків цих двох народів не був виключно негативним, а мав і позитивний відтінок. Зокрема, українці давно відчували історичну спорідненість із кримськими татарами. Пам’ять про це збережена в українській мові, яка наповнена запозиченнями з тюркських мов, та фольклорі. Із цієї причини минуле кримськотатарського народу, його культурна спадщина є невід’ємною складовою української культури. Зі здобуттям Україною незалежності, коли кримські татари стали громадянами України, їхню культуру не можна відкидати з контексту української. Важливим феноменом цієї культури є кримськотатарська література, яка формувалась на межі кількох цивілізаційних осередків та увібрала в себе риси османської, перської та кримської літературних традицій. Цілою когортою відомих письменників може пишатися кримськотатарський народ. Відомий громадський діяч, патріот і письменник Ісмаїл Гаспринський посідає важливе місце в історії кримськотатарського народу. Життєвий і творчий шлях Коран і освіта не заважають одне одному, як думають багато мусульман, а навпаки. Ісмаїл Гаспринський Повне ім’я «дідуся кримськотатарської нації» - Гаспрали Ісмаїл-бей Мустафа-оглу. Народився 21 березня 1851 р. в селі, яке тепер зветься Синапне, неподалік Бахчисарая у дворянській родині прапорщика кримськотатарського походження Мустафи Гаспринського. Мати Ісмаїла Гаспринського - Фатма-Султан (дівоче прізвище Кантакузова). Спадкове російське дворянство по матері Мустафа Гаспринський отримав у квітні 1854 р. Початкову освіту Ісмаїл Гаспринський здобув удома, потім навчався в сільській мусульманській школі при мечеті - мектебе, Сімферопольській чоловічій гімназії, Воронезькому кадетському корпусі, Московській військовій гімназії. Навчання в Росії було можливим, тому що батько Гагринського належав до роду кримських мурз, отримав російське дворянство й перебував на державній службі. У Москві юнак потоваришував із сином видавця «Московських відомостей» Михайла Каткова й навіть деякий час жив у нього.... |
Історична повість «Мотря»
- 7-12-2022, 00:46
- 296
| 1926 р. вийшли перша і друга частини: «Мотря» і «Не вбивай», 1927 р. - третя «Батурин». Половину четвертої частини епопеї «Орлик» уже після смерті автора під назвою «З-під Полтави до Бендер» видав брат письменника Лев Лепкий. Продовження «Орлика» й остання частина епопеї («Войнаровський») так і залишилися художньо не зреалізованими. Що заохотило Богдана Лепкого звернутися саме до образу Івана Мазепи, постаті у той час не вельми популярної в українській літературі (згадка про гетьмана є в поезіях Тараса Шевченка «Іржавець», «Чернець»; образові Мазепи присвячені поема Степана Руданського «Мазепа - гетьман український» і дилогія Михайла Старицького «Молодість Мазепи», «Руїна»)? Пам’ять про цього українського патріота-державника московські окупанти століттями стирали зі свідомості українців, ім’я гетьмана піддавали анафемі (прокляттю) у церквах, збудованих за його кошти! Не збереглося жодного прижиттєвого портрета цього історичного діяча. Абсолютно негативно, як зрадника змальовували Мазепу російські митці. Виняток становить хіба що поема Кіндрата Рилєєва «Войнаровський», у якій образ гетьмана подано в героїчному світлі. Проте образ Івана Мазепи виявився досить популярним у літературі західноєвропейського романтизму. Прагнення українського гетьмана-державотворця надихнули Джорджа Гордона Байрона, Віктора Гюго. Мазепа став персонажем драм Юліуша Словацького, роману «Мазепа» Адольфа Мютцельбурга. Борцем за свободу рідного краю постає український гетьман у драмах Рудольфа Готтшаля та А. Мая, у критичному історичному етюді француза Ежена-Мельхіора де Вогюе «Мазепа - історична легенда». Мазепі присвячена однойменна симфонічна поема Ференца Ліста, опера Петра Чайковського.... |
Життєвий і творчий шлях
- 7-12-2022, 00:46
- 272
| Богдан Лепкий народився 9 листопада 1872 р. в селі Крегулець біля Гусятина в сім’ї священика Сильвестра Лепкого, відомого як письменник Марко Мурава. У батьковій бібліотеці було чимало старовинних книг, а стіни дому прикрашали картини на історичну тематику, що згодом позначиться на літературній творчості Богдана Лепкого. Значну роль у вихованні майбутнього письменника відіграли традиції давнього старовинного роду Глібовицьких, із якого походила мати Богдана. Її батько - впливовий священик, який особисто знав Маркіяна Шашкевича й часто розповідав онукові про його подвижницьку діяльність, а також беріг рукописи його проповідей. Власне дитинство Богдан Аепкий яскравими барвами описав в автобіографічній повісті «Казка мого дитинства». Потяг до творчості у малого Богдана виявився рано. Перші літературні спроби зроблені ще в Бережанській гімназії. Юнак вирішив стати живописцем, тому вступив до Академії мистецтв у Відні. Однак невдовзі зрозумів, що помилився з вибором. Долю Лепкого визначив випадок: якось у поїзді він познайомився зі студентом філософського факультету Віденського університету й вступив до нього. Аепкий став членом студентського товариства «Січ», активно цікавився літературним і суспільно-політичним життям. Період навчання у Львівському університеті став у житті Богдана Лепкого й періодом активної літературної діяльності: поезії та оповідання молодого митця, а також його переклади з європейських літератур друкуються на сторінках періодики. Після закінчення університету Лепкий улаштувався вчителем у Бережанську гімназію, засновував у селах гуртки «Просвіти», розповсюджував книжки, захоплювався театром і навіть грав роль Петра в «Наталці Полтавці».... |
Поема-симфонія «Сковорода»: жанрові й проблемно-тематичні особливості
- 7-12-2022, 00:44
- 525
| Василь Стус після прочитання поеми-симфонії «Сковорода» сказав, що якби раніше дізнався про цей твір, то не був би такий категоричний в оцінці автора й у «Феномені доби» показав би Павла Тичину зовсім іншим. У чому ж причина такої зміни Стусового ставлення до поета? Цей великий ліро-епічний твір літературно-філософського змісту наочно доводить, що талант не покинув П. Тичину і мало не до останніх днів свого життя автор «Сонячних кларнетів» творив свою поетичну історію, за художньою силою рівну «Божественній комедії» Данте. Робота П. Тичини над поемою-симфонією «Сковорода» тривала з 1918 р. до кінця 1950-х рр. Поет скрупульозно опрацьовував матеріали про українського мандрівного філософа. Шістдесят папок на 2,5 тис. сторінок із помітками автора засвідчують масштаби його титанічної роботи. Перші розділи поеми-симфонії «Сковорода» опубліковані 1923 р. у журналі «Шляхи мистецтва» (№ 5), а натхненна праця над текстом тривала у 1923-1934, 1939-1940 рр. Сам П. Тичина впродовж цього часу неухильно перетворювався з поета-лірика на поета-епіка. Жанр твору обраний не випадково: поема, що стоїть на зіткненні різних видів мистецтва, передбачала надзвичайно складну сюжетно-композиційну єдність. Як професійний музикант Павло Тичина був добре обізнаний із класичними симфонічними творами українських композиторів Миколи Лисенка, Михайла Калачевського, Петра Сокальського. За своєю будовою поема-симфонія «Сковорода» цілком вкладається в рамки таких великих музичних творів і складається з чотирьох частин: Allegro giocoso, Grave, Risoluto, Finale.... |
Жанрово-стильове багатство поетичної спадщини Павла Тичини
- 7-12-2022, 00:43
- 273
| Світ розгледів талант П. Тичини завдяки його першим збіркам. Українська діаспора навіть двічі намагалася представити поета на здобуття Нобелівської премії, але поет категорично відмовився брати участь у цьому. «Світлий оптимізм, тверда впевненість у перемозі сонячного і людського над всіляким мороком і тліном створюють в книзі ту провідну мелодію, для виконання якої, мабуть, справді-таки могли придатися лише особливі, незвичайні - "Сонячні кларнети”». Леонід Новиченко Чим же привабило Тичинине слово сучасників? Леонід Новиченко справедливо наголошував на жанрово-стильовому багатстві «Сонячних кларнетів». Термін «кларнетизм» на позначення стильових особливостей синтетичної (насамперед у поєднанні образного слова з музикою і колористикою) лірики раннього Павла Тичини вперше застосували письменник Василь Барка та літературознавець Юрій Лавріненко. Лексему, якій судилося стати літературознавчим поняттям, вони взяли із самої назви першої збірки поета «Сонячні кларнети». Поліфонічний стиль лірики Павла Тичини як «мальовнича музичність» і «музична мальовничість» передбачав нові горизонти для Тичининих однодумців та послідовників, чого насправді не відбулося виїмково з причини штучного насадження «методу соцреалізму» в радянській українській літературі, а також горезвісного початку епохи «розстріляного відродження», коли всього лише за новаторські поетичні експерименти в сталінських концтаборах гинули найталановитіші лірики.... |
Поетична творчість Павла Тичини - вершина української поезії XX ст.
- 7-12-2022, 00:41
- 312
| «Обдарована Богом людина реалізує свій талант у різних сферах. Тичина був природжений музикант. І музика як генератор цілісного ставлення до світу мала великий вплив на нього як поета», - слушно зауважує сучасна дослідниця творчості Павла Тичини Наталія Мех. Не секрет, що Тичина-семінарист багато читав і намагався бути в курсі всіх літературних новин. Особливе враження на нього справила поема «Мойсей» Івана Франка. Писати власні вірші юний митець почав рано. На смерть батька він відгукнувся поезіями «Синє небо закрилося...», «Під моїм вікном» (1906), які засвідчили глибокий біль автора й тонку поетичну душу. Впадає в око, що вже в ранніх віршах виявляється нахил до мелодійності звучання слова, художнього звукопису: «Блакить мою душу обвіяла, / Душа моя сонця намріяла, / Душа причастилася кротості трав - / Добридень я світу сказав!» «Я пригадую вечір, один із найкращих у моєму житті вечорів. Київська хорова студія збиралась на співанку. Ждали Тичину: він - прекрасний хоровий диригент, був головним керівником студії. І от він прийшов. Скинув з себе красивим жестом плащ. Мені здалося, що такий плащ носили Бетховен, Пушкін, Міцкевич. Плащ, овіяний бурями світу. Тоді я вперше побачив, якими огнями можуть і вміють грати очі нашого поета, яким він - втілення скромності і тихості - може бути впевненим і владним і як цій упевненості і владності коряться люди».... |
Життєвий і творчий шлях
- 7-12-2022, 00:41
- 288
| Павло Григорович Тичина з’явився на світ 27 січня 1891 р. в сім’ї дяка у селі Піски на Чернігівщині. У родині було 13 дітей, малята хворіли, і не те що на ліки - навіть на кращі харчі батько не міг спромогтися, через що малими дітьми пішли з цього світу три Павлові братики й сестричка. Григорій Тичина любив дітей, однак зловживав спиртним і під гарячу руку міг жорстоко побити. Його деспотизм не мав меж. Він любив похвалитися перед гостями домашнім хором, та репетиції проводив оригінально: як тільки приходив напідпитку, то навіть серед ночі будив дітей і примушував співати пісню «Тече річка невеличка», а сам диригував. Із семи років кожен із синів уже співав у церковному хорі. Тому Павлова вразливість, надзвичайно високий больовий поріг, невміння бути витривалим своїм корінням сягають дитинства. Світлом Павлового дитинства була його мама - добра, мила Марія Василівна, яку так любив Павлусь. Вона знала багато казок і пісень, мала гарний голос. Цікаво знати! Схиляння батька перед усім панським, а отже, російським, призвело до того, що він змінив прізвище на Тичинін і саме його носив Павло аж до закінчення семінарії, а потім мав неабияку мороку зі зміною документів на старе українське - Тичина. Початкову освіту Павло Тичина здобув у Новобасанівській сільській школі. Старші брати спонукали молодшого до науки, переповідаючи «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя. Іще малям Павло відрізнявся від інших Тичининих дітей розумом і неабиякою пам’яттю. Він сам розповідав, що міг дещо згадати з того віку, коли ще був у сповитку: «Мене ще на руках носили. День. Теплінь. Світло-зелене віття звідкись нависає наді мною. Блищить вода... Підсвідомо відчуваю: щось навколо мене діється...»... |