|
Син Чернігівської землі, Віктор Миколайович Забіла народився в родині дрібного поміщика. Був певний час військовим, та згодом полишив службу. Сподівання на особисте щастя теж не справдилося - кохану віддали за іншого, заможнішого. На згадку про особисту драму лишилася поетична збірка «Співи крізь сльози». Проте щастило з друзями, серед яких - Тарас Шевченко, Михайло Глинка. Видатний російський композитор, зачарований мелодикою поезій Забіли, поклав на музику його твори «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку», що стали популярними романсами. А до вірша «Човник» музику склав сам Шевченко. Відомо й те, що, будучи талановитим кобзарем, Забіла й сам писав музику до своїх поезій. Віктор Забіла так і не одружився, залишався вірним незгасному почуттю. Щедра і щира людина, він на схилі літ залишився без засобів до існування, а тому доживав віку в сестри в Борзні (Чернігівська область), де й помер. До останнього подиху тужив він за втраченим щастям, за коханою Любою Білозерською, донькою сусіда-поміщика, виливав на папір гіркі роздуми про несправедливість суспільного устрою, що нівечить людські долі. Сам ніколи не дбав про друкування своїх творів, а тому чимало з них дослідники вважають втраченими. Але й ті, що, на щастя, збереглися, забезпечили їхньому авторові довічну славу талановитого українського лірика. Поезія «Соловей», елегія за жанром, яскраво демонструє душевну муку безнадійно закоханого ліричного героя. Це про своє горе розповідає він соловейкові, заздрячи цій милій пташині, що може сама звити собі кубельце, і ніхто не стане на заваді. Йому несила слухати щасливий спів соловейка, бо пісня «роздирає душу»....
|