Войти
Закрыть

Євген Маланюк (1897—1968). Уривок з поеми

11 Клас

Для Є. Маланюка творчість була не лише мистецтвом, а ще й національною самопрезентацією. «Мистецька творчість нещадна і мстива, — писав поет. — Вона викриває в творі національність творця, вона зраджує в нім найглибше — расу». Тому й не відділяв автор поетичного від національного. І в поезії, і в боротьбі волів бути собою. Його «Напис на книзі віршів» звернений насамперед до нащадків. Це спроба пояснити, чому поезія для нього мусила стати зброєю — мала бути одночасно і «стилосом», і «стилетом». Образи, звичайно, символічні і для поета не випадкові. Їх винесено в назву збірки «Стилет і стилос», у якій є вірш зі схожою назвою («Стилет чи стилос?»). Стилет — це короткий гострий ніж, бойова зброя, а стилос — зроблена з дерева паличка для письма, знаряддя поета в давнину. І якщо спершу автор вагався, який вибір зробити («Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко / Вагаються трагічні терези»), то в «Написі на книзі віршів» він утверджує неподільність творчості й боротьби. Цей вірш — самохарактеристика поета й водночас цікавий мистецький твір. У ньому автор досить оригінально стилізував творчий процес під воєнні дії: ліричний герой — «залізних імператор строф» — веде свої поезії, «як когорти» бійців, у наступ....

Євген Маланюк (1897—1968)

11 Клас

Під час Першої світової війни був на фронті. Згодом брав активну участь у національно-визвольних змаганнях. А після падіння Української Народної Республіки емігрував, потрапив до табору інтернованих осіб поблизу польського міста Каліша. Поезію писав ще зі школи, але по-справжньому захопився творчістю, коли був у таборі. Тоді разом з однодумцями видавав журнал «Веселка», надрукував у ньому свої вірші. 1923 року переїхав до Чехословаччини, де закінчив Українську господарську академію, працював інженером. Лише 1925 року видав свою першу поетичну збірку «Стилет і стилос». Віра в майбутню перемогу становить її ідейний зміст. Адже після поразки національно-визвольних змагань загострилась потреба долати зневіру й розчарування, підтримувати натхненним словом українську громаду. На це головним чином і була спрямована поезія Є. Маланюка. З 1929 року він жив і працював у Варшаві, входив до літературної групи «Танк». Варшавський період був плідним у творчому плані: тоді поет видав нові збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Вибрані поезії»....

Під чужим небом

11 Клас

Після поразки визвольних змагань 1917—1921 років чимало учасників національного руху опинились у вигнанні. Серед них були й письменники, котрі, на відміну від літераторів радянської України, виробили альтернативний погляд на теперішнє й майбутнє своєї Батьківщини. Вони мали більш тісні контакти з європейським письменством, ефективніше засвоювали новий мистецький досвід. Були й більш вільними: не залежали від радянської ідеології й цензури, а покладались переважно на власні естетичні пріоритети та ідейні переконання. Їхній погляд «із відстані» хоч і не враховував усієї конкретики сучасного українського життя, однак дозволяв по-філософському осмислювати історію, сучасність і майбутнє України. Значна кількість емігрантів опинилась у Чехословаччині, де для них у Празі відкрили Український вільний університет і Український високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова, а в Подєбрадах — Українську господарську академію. Літературно-мистецьке життя представляла «Празька школа» — неформальне творче об'єднання однодумців.5 До «Празької школи» відносять Євгена Маланюка, Юрія Клена, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Олену Телігу, Леоніда Мосендза, Юрія Дарагана, Наталю Лівицьку-Холодну та ін. Більшість із них були поетами: натхненним словом виховували нове покоління вольових і відповідальних за долю нації українців....

Осип Турянський (1880—1933). Людина і війна («Поза межами болю»)

11 Клас

Світові війни мають глобальний характер. Вони спричиняють численні людські жертви. Перша світова війна спалахнула влітку 1914 року й обернулась для народів Європи справжньою катастрофою: забрала понад 10 мільйонів життів солдатів та цивільного населення. Вона не була українською війною, однак сотні тисяч українців брали в ній участь — воювали по різні боки фронту. І потрапляли туди не з власної волі, а були мобілізовані до російського або австрійського війська. Мусили захищати не батьківщину, а чужі державні інтереси. 1914 року вчитель і письменник Осип Турянський теж був узятий до австрійського війська. Опинився на австрійсько-сербському фронті, а згодом — у сербському полоні. Узимку 1915 року серби мали перейти через засніжені албанські гори. Із собою повели 60 тисяч полонених. Цей перехід одержав назву «дороги смерті»: 45 тисяч бранців загинуло від холоду, голоду і хвороб. «Дорогою смерті» пройшов і Осип Турянський. Вижив дивом: його врятував лікар Василь Романишин, про якого письменник тепло згадав у передньому слові до твору. Дуже цінував О. Турянський духовну підтримку рідних — не випадково твір присвятив дружині й синові. Думка про близьких людей додавала йому сил, у часи зневіри наповнювала життя сенсом. Автор вважав, що має обов'язок перед тими, хто не вижив. Його повість — це спогад про всіх загиблих, нагадування про жахи війни й застереження майбутнім поколінням....

Осип Турянський (1880—1933)

11 Клас

Декілька років був учителем у Перемишлянській гімназії. Восени 1914 року письменника мобілізували до війська й відправили на сербсько-австрійський фронт. Наступного року він потрапив до сербського полону. Був у таборі інтернованих осіб в Італії. Після Першої світової війни жив у Відні, викладав в університеті. 1923 року письменник повернувся до Галичини й розгорнув активну літературну діяльність, брав участь у заснуванні видавництва «Журавлі», у якому друкував свої твори. Не полишав викладацької праці: учителював у Яворівській та Дрогобицькій гімназіях, у державній польській школі Львова. У його літературній спадщині переважає проза, зокрема повість-поема «Поза межами болю» (1917—1921), повісті «Дума пралісу» й «Син землі», збірник оповідань «Боротьба за великість». Помер Осип Турянський 28 березня 1933 року. Опрацьовуємо прочитане 1. Які факти життєвого та творчого шляху Осипа Турянського вас зацікавили, вразили, здивували? Про які факти ви хотіли б дізнатися більше? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість? 2. У зручній для вас формі (текст, план, таблиця, схема) складіть опорний конспект для розповіді про життєвий та творчий шлях Осипа Турянського. 3. Скористайтеся довідковою літературою, матеріалами мережі Інтернет і знайдіть цікаві факти про письменника, його творчий, життєвий шлях, його родину, друзів. Ознайомте із цими фактами однокласників та однокласниць (у формі виступу на уроці з повідомленням, на своїй сторінці в соціальній мережі, у дружньому спілкуванні). Читаємо взірці української художньої літератури Завітайте до віртуальної бібліотеки в електронному додатку до підручника та знайдіть твір О. Турянського «Поза межами болю». Прочитайте його. Порівняйте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника....

Богдан-Ігор Антонич (1909—1937). Зелена Євангелія

11 Клас

У літературі використовується художній прийом очуднення, або одивнення. Він полягає у формуванні автором несподіваного погляду на світ з метою вразити читачів. Цей погляд дещо казковий, адже виводить нас поза межі буденності, викликає подив і вражає свіжістю та новизною. У вірші «Різдво» диво стається у звичайному містечку Дуклі. Саме там здійснюється різдвяна містерія, перетинаються реальний лемківський простір і священний час звершення дива! Сани замість вертепу, а лемки в ролі волхвів. Ось вони вже перед новонародженим зі своїм дарунком. Це перша картина. А в другій композиція змінюється: вона стає стилізовано іконописною, хай і не в канонічному дусі. На тлі нічного містечка у «сніговій завії» — Марія зі світлим дарунком на долоні... Поезія асоціативна й багатозначна, у ній розкрито переживання свята, що стає органічною часткою людського буття. У поезії «Коляда» спостерігаємо дещо подібне. Ясна Пані й Дитя, а попереду — дорога в «синь незнану». Ще зима, а вже «сняться веснянії сни». Зі сходом сонця розпочинається мандрівка — «снігом стелиться життя». Усе це символічні образи, тлумачення яких залежить від конкретних читацьких асоціацій. І, можливо, ця химерна «коляда» не лише про Різдво, а й про початок будь-якого людського життя?...

Богдан-Ігор Антонич (1909—1937)

11 Клас

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиці на Лемківщині в сім'ї греко-католицького священика. Закінчив гімназію, вступив на філософський факультет Львівського університету. Студіював польську філологію. Входив до гуртка україністів при Товаристві прихильників освіти. Цікавився сучасною літературою, зокрема й українською. Добре знав і цінував поезію П. Тичини, М. Рильського, Є. Плужника. Віршувати почав у гімназії, тоді ще польською мовою. В університеті перейшов на українську. Уперше опублікував свою поезію 1931 року в журналі «Вогні». Тоді ж захопився музикою й малярством. По закінченні університету, окрім поезії, писав ще й літературознавчі статті, фейлетони, працював над художніми перекладами. Його твори друкувалися у виданнях «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми». Деякий час був співредактором журналів «Дажбог» і «Карби». Випробував сили в прозі та драматургії (збереглись незакінчена новела «Три мандоліни», фрагмент повісті «На другому березі», лібрето до опери «Довбуш»). Головним творчим набутком Б.-І. Антонича є поезія. Він видав збірки «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). А «Зелена Євангелія» (1938) й «Ротації» (1938) побачили світ уже після його смерті. Критики називали Б.-І. Антонича «найбільшим після Франка національним поетом». Помер Богдан-Ігор Антонич 6 липня 1937 року на двадцять восьмому році життя....

Перлини західноукраїнської літератури

11 Клас

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиці на Лемківщині в сім'ї греко-католицького священика. Закінчив гімназію, вступив на філософський факультет Львівського університету. Студіював польську філологію. Входив до гуртка україністів при Товаристві прихильників освіти. Цікавився сучасною літературою, зокрема й українською. Добре знав і цінував поезію П. Тичини, М. Рильського, Є. Плужника. Віршувати почав у гімназії, тоді ще польською мовою. В університеті перейшов на українську. Уперше опублікував свою поезію 1931 року в журналі «Вогні». Тоді ж захопився музикою й малярством. По закінченні університету, окрім поезії, писав ще й літературознавчі статті, фейлетони, працював над художніми перекладами. Його твори друкувалися у виданнях «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми». Деякий час був співредактором журналів «Дажбог» і «Карби». Випробував сили в прозі та драматургії (збереглись незакінчена новела «Три мандоліни», фрагмент повісті «На другому березі», лібрето до опери «Довбуш»). Головним творчим набутком Б.-І. Антонича є поезія. Він видав збірки «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). А «Зелена Євангелія» (1938) й «Ротації» (1938) побачили світ уже після його смерті. Критики називали Б.-І. Антонича «найбільшим після Франка національним поетом». Помер Богдан-Ігор Антонич 6 липня 1937 року на двадцять восьмому році життя....

Навігація