Войти
Закрыть

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Життя — як книга («Життя іде і все без коректур...»)

11 Клас

У невеликій поезії — цілий комплекс мотивів, що охоплює метафора «життя — книга». Лірична героїня переконана, що кожен, навіть того не усвідомивши, пише окрему книгу власного буття. Щоправда, його так просто не виправиш, адже все в ньому незворотне, «усе без коректур». Так увиразнено філософські проблеми сенсу існування й індивідуальної відповідальності за пройдений земний шлях. І ця відповідальність стосується принаймні двох моментів. Перший, філософський, пов'язаний із темою вічності — про відповідальність за світ, який ми лишаємо після себе. Звідси випливає й гостро актуальний мотив співіснування людини і природи («...щоб землю завжди бачили в цвітінні»). А другий вимір відповідальності вже є більш особистісним — він стосується «екології людської душі» («Людині бійся душу ошукать...»). Авторка поезії утримується від настирливого моралізування: обирає тон довірливої розмови — відверто ділиться своєю життєвою філософією з уявними співрозмовницями й співрозмовниками. Творча людина, адресуючи своє слово до читацької аудиторії, нагадує, що в певному сенсі всі ми теж творці, адже пишемо (звичайно, кожен по-своєму) уявну книгу життя. Для вираження своїх думок авторка добирає гарні метафоричні образи, зокрема й персоніфікації: «час летить», «неба очі голубі». Вони допомагають художньо поєднати в єдине ціле людину і природу, «вписати» рядки кожного людського життя у загадкову книгу вічності....

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Про творчість («Страшні слова, коли вони мовчать...»)

11 Клас

Чому «слова мовчать» і як подолати це мовчання? Напевно, у кожної людини є схожий досвід стосунків зі словом. Поезія Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать» розкриває сутність поетичного мистецтва та переживання митця, відповідального за слово, творчість. Провідний мотив твору — неповторність і вагомість поетичного слова. У поезії Ліни Костенко відтворено динаміку творчого процесу. У першому катрені — розгубленість і навіть розпач ліричної героїні; у другому — роздум над складністю поезії, коли звичні для всіх слова слід «вимовити вперше». Нарешті, останній чотиривірш містить розв'язку: прийняття ліричною героїнею загадкової й парадоксальної суті поезії-натхнення. Читацький практикум Прочитайте поезію, виконайте завдання....

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Особливості індивідуального стилю

11 Клас

Творчість Л. Костенко загалом традиційна: авторка не любить екстравагантних експериментів. Звертається до визнаних і перевірених часом джерел — до досвіду фольклору і класичної літератури. Але письменниця володіє рідкісним даром творчого осучаснення традиції. Осмислюючи «вічні теми», тобто теми загальнолюдського значення, вона надає їм виразного національного забарвлення, актуального звучання, а подекуди навіть і вираженої публіцистичності. Характерні риси творчості Ліни Костенко — інтелектуалізм та філософічність, що поєднуються з виражальною простотою, а також психологізм та емоційність. Скажімо, мотиви життя і смерті поетеса поєднала з долею народу — звідси історизм її художнього мислення. Вона художньо досліджувала воєнне лихоліття і його наслідки («Мій перший вірш написаний в окопі», «Пастораль ХХ сторіччя»), філософський і моральний аспекти («Життя іде і все без коректур», «У драмі людській небагато дій...», «Мені відкрилась істина печальна...»). Поетеса завжди уважна до проблем творчості («Страшні слова, коли вони мовчать...», цикл «Силуети»). В інтимній ліриці розкрила високі переживання своєї героїні («Моя любове, я перед тобою...», «Світлий сонет», «Розкажу тобі думку таємну...», «Напитись голосу твого...»). Творчість для Л. Костенко невіддільна від відповідальності митця й кожної людини перед довкіллям. Мотив «людина і природа» поетеса ускладнила й розкрила в різних варіантах. Не лише в екологічному аспекті, а ще й у зв'язку з роздумами про сенс і призначення людського життя («Я вранці голос горлиці люблю...», «Гроза проходила десь поруч...», «Послухаю цей дощ...», «Вечірнє сонце, дякую за день...»)....

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.)

11 Клас

1957 року дебютувала з поетичною збіркою «Проміння землі». Приєдналась до руху «шістдесятників», видала книжки «Вітрила» й «Мандрівки серця». Брала участь у роботі Клубу творчої молоді. Зазнала критики за «аполітичність» — її книжки «Зоряний інтеграл» та «Княжа гора» було заборонено. Письменниця виявляла активну громадянську позицію, протестувала проти арештів української інтелігенції, підтримувала переслідуваних радянською владою митців. Через це ім'я Л. Костенко довго не згадували в українській радянській пресі, а також заборонили друкувати її твори. Чергова книжка поетеси «Над берегами вічної ріки» побачила світ лише 1977 року (після шістнадцятилітньої перерви). Помітною подією стала публікація роману у віршах «Маруся Чурай» (1979). Перу Л. Костенко належать книжки «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», поема «Берестечко», вірші для дітей «Бузиновий цар». 2010 року побачив світ її роман «Записки українського самашедшого». Поетична книжка «Річка Геракліта» (2011) об'єднала раніше написані та нові твори Л. Костенко. У часи української незалежності активна життєва позиція Л. Костенко виявилась, зокрема, у тому, що 2005 року письменниця взяла участь в історико-культурній експедиції до Чорнобильської зони. Вона працювала разом з ученими, рятуючи предмети побуту й народної культури від знищення і забуття. Письменниця про себе Було би гарно, якби можна було сказати: «Все, зараз я себе гармонізую». Щоб можна було, як біцепси, накачати себе гармонією, красою та іншими гарними речами. Мені здається, що я не дуже гармонійна людина. Завжди щось відчуваю, щось переживаю, щось хочу зробити....

Григір Тютюнник (1931—1980). «Три зозулі з поклоном»

11 Клас

Утративши батька в шестирічному віці, письменник часто про нього згадував. На це звернув увагу і товариш прозаїка Є. Гуцало: «Йому забракло батька не тільки в ранньому дитинстві, а й забракло рідного батька в спогадах, і він із дивовижною наполегливістю знову й знову повертався до тієї дещиці спогадів, які його зогрівали, звичайно, не лише в зрілому віці в Києві, а й, очевидно, впродовж усіх попередніх життєвих поневірянь». Новелу «Три зозулі з поклоном» письменник написав 1976 року, але за життя Г. Тютюнника вона не була надрукована. Твір має посвяту: «Любові всевишній присвячується». Головні герої новели — Михайло, Софія і Марфа, однак загадка любові у творі не зводиться до банального «трикутника». Усе набагато складніше, адже новела все-таки про «любов всевишню». Автор скомпонував твір як враження студента, сина Михайла та Софії. Він і переповів історію про дивовижну здатність закоханої Марфи Яркової «відчувати» листа від Михайла, який із далекого заслання пише не їй, а законній дружині. Саме Марфа щоразу першою дізнається про прихід цього листа — серцем його відчуває. Хоч і не до неї лист, але на хвилину випрошує його, «пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу». А ще є й передісторія: мати розповіла синові про часи, коли сім'ями збиралися «на посиденьки». Тоді Марфа приходила зі своїм нелюбим чоловіком Карпом, але задивлялась на чужого... Ця ретроспекція потрібна для повнішого розкриття стосунків у «любовному трикутнику»: Михайло знає, що небайдужий Марфі, однак зберігає вірність своїй родині. Знає про Марфине кохання й Михайлова дружина, а проте навіть не сердиться, а, навпаки, по-доброму співчуває, сама каже чоловікові: «...хоч би разочок на неї глянув». Терпимість і співчуття — замість суперництва й очікуваних ревнощів. А після арешту Михайла горе ще більше єднає двох жінок. Недарма Софія зауважує: «У горі, сину, ні на кого серця немає»....

Григір Тютюнник (1931—1980)

11 Клас

Григір (справжнє ім'я Григорій) Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівці на Полтавщині. У 1937-му його батька заарештували й відправили на заслання. Тоді Григора забрали на Донбас родичі, а під час Другої світової війни він повернувся до матері на Полтавщину. У повоєнні роки Г. Тютюнник закінчив ремісниче училище, працював у Харкові на заводі. Захворів і повернувся до рідної Шилівки. За «втечу» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений до чотирьох місяців колонії. Звільнившись, працював на Донбасі, служив на флоті. А після демобілізації закінчив вечірню школу і вступив до Харківського університету. 1961 року видав перше оповідання, тоді ще російською мовою. Згодом перейшов на українську й відтоді писав лише рідною мовою. Після університету вчителював на Донбасі. 1963 року переїхав до Києва. Працював у газеті «Літературна Україна», на кіностудії ім. О. Довженка, у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка». Після першої книжки «Зав'язь» (1966) видав збірники новел «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», книжки для дітей «Ласочка», «Степова казка», повісті «Климко» та «Вогник далеко в степу». Письменник працював над художніми перекладами, зокрема переклав оповідання та кіноповісті російського прозаїка В. Шукшина, що увійшли до збірки «Калина червона»....

Борис Олійник (1935—2017). Балада про вічне («Пісня про матір»)

11 Клас

«Шістдесятники» любили експериментувати, не оминали вічних тем, зверталися до відомих і перевірених часом жанрових форм. Зокрема, вони використовували баладу, осучаснювали її, надавали їй нового звучання відповідно до духовних потреб своєї доби. Балада — це ліро-епічний твір про якусь незвичайну, драматичну подію. Хоча й виникла вона у фольклорі, однак за часів романтизму упевнено утвердилась у системі літературних жанрів. Потрапивши до літератури, балада не втратила зв'язку з народною пісенністю. Ось і «Пісня про матір» Б. Олійника зберегла чимало від традиційного, народного погляду на материнство. Здається, перед нами звичайний твір — про стареньку матір і бабусю. Але зображено цю жінку в найдраматичніший момент її земного шляху. Красиві й надзвичайно виразні художні деталі допомогли витворити особливий, майже іконописний образ матері як утілення безмежної любові й турботи. У баладі поета- «шістдесятника» мати, «красива і сива, як доля», поєднала ознаки душевної простоти й небаченої величі: немов домівку, «прибрала планету», навчила дітей, «як по совісті» жити. У її діалозі-прощанні з онуками й дітьми разом із любов'ю та ніжністю втілено щемке переживання неминучої втрати, що спонукає до роздумів над філософським питанням життя і смерті....

Борис Олійник (1935—2017). Філософська декларація («Вибір»)

11 Клас

Перші дві строфи поезії налаштовують на філософський лад. Тут і символічний образ «Маятника Життя», і вже не символічне, але теж філософське: «Життю — ні кінця, ні начала». Неперервний життєвий рух — «по колу землі», і кожен у ньому обирає свою власну долю. Автор розвиває філософський мотив вибору й сенсу життя, а для цього зосереджує увагу на двох можливих варіантах земного шляху. У третій і четвертій строфах поет окреслює життєві позиції. Перша передбачає не життя, а обачливе існування: усе прорахувати, бути обережним і поміркованим, щоби, зрештою, не розкрити своїх можливостей і піти з цього світу, спинившись «за крок від межі». Протилежний вибір — це життя «на повну», стрімкий лет до мети на максимумі сил і можливостей, хоч і не без ризику непоправних утрат («Летів, і гримів, і... згорів»). А вже в останніх строфах автор усе це перебирає на себе, застосовуючи умовний спосіб («коли б загадали...»). Завершує твір піднесено й декларативно, не лишаючи навіть сумніву щодо власного життєвого вибору: звичайно ж, не минуща слава його цікавить (тут це «лаврова почесть», тобто лавровий вінок — знак прижиттєвого визнання). Поет обирає боротьбу за свої ідеали і прагне залишити слід у вічності: «на чорному мармурі ночі / зорю записати свою!». Окреслюючи життєву позицію, поет майстерно використав символічні образи («лавровий вінок» і «зоря») для художнього втілення філософської проблеми вибору....

Борис Олійник (1935—2017)

11 Клас

Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівці Новосанжарського району на Полтавщині. Після школи навчався на факультеті журналістики Київського університету. Працював у газеті «Молодь України», у журналах «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна» та в різних видавництвах. Упродовж тривалого часу провадив активну громадську діяльність, був головою Українського фонду культури, депутатом рад різних рівнів. Літературною творчістю захопився ще в шкільні роки. 1962 року видав першу поетичну збірку «Б'ють у крицю ковалі». Б. Олійник є автором понад сорока книг. Найбільш відомі: «Вибір», «Коло», «Стою на землі», «Заклинання вогню», «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Поворотний круг», «Таємна вечеря». Помер Борис Олійник 30 квітня 2017 року. Письменник про себе Я дуже старанно вчився... шукав у студентській масі однодумців, носив вірші в редакції газет і журналів і з нетерпінням чекав їх публікації. Це був прекрасний час — настало покоління юних обдарувань, прозваних згодом «шістдесятниками». Згадайте, скільки гідних імен подарував той час. Особисто на мене величезний вплив зробили Олесь Гончар і Микола Бажан, а Володимир Сосюра рекомендував мене до Спілки письменників... Борис Олійник Опрацьовуємо прочитане 1. Чи зацікавила вас особистість Бориса Олійника? Чи хотіли б дізнатися про нього більше? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість? Які запитання ви б хотіли поставити вчителям, батькам? 2. У зручній для вас формі складіть за матеріалом підручника опорний конспект для розповіді про письменника. 3. Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте програму «Літературні читання. Композиція з творів Бориса Олійника (читає В. Кашперський)». Які у вас виникли враження після прослуховування віршів Бориса Олійника? Яким у вашій уяві постає поет?...

Микола Вінграновський (1936—2004). У пошуках краси слова

11 Клас

«Цю жінку я люблю» — такими гранично простими й відвертими словами ліричний герой розповідає про своє почуття. Переживає він не радісне піднесення щасливо закоханого, а печаль, тривогу й турботу. Який саме слід у людському серці полишає неподілене кохання? Про це добре написав П. Тичина: оспівав давню й дивну закоханість у поезії «О панно Інно...». Ліричному героєві цього твору вже й не так важливо, що він любив без взаємності, — головне, що любив! Це високе почуття лишило в його душі яскравий і неповторний спогад. Вірш М. Вінграновського «Цю жінку я люблю» про щось дуже схоже — про справжнє, хай і без взаємності, кохання, що робить людину кращою: вивищує й збагачує її духовно, надає їй неповторного емоційного досвіду. Поезія М. Вінграновського майже цілком асоціативна. Її ніяк не поясниш тільки логікою, а лише міркою краси. Не випадково М. Жулинський писав: «Красу Микола Вінграновський визначив основним естетичним критерієм своєї творчості й поривався підняти своє образне слово до таких висот, куди рідко сягала творча уява інших, також талановитих поетів. Він був один такий серед «шістдесятників», хто міг так ніжно вихопитися з-під сірої одностайності життя і мислення й збунтуватися проти нормативних приписів та ідеологічних повчань». Поєднання дуже різних образів, асоціативність, руйнування усталених стереотипів — усе це виводить читацьку аудиторію М. Вінграновського в царину краси, далеку від сірих і приземлених буднів. Його збірка «Губами теплими і оком золотим» вирізняється глибоким психологізмом, причому не в останню чергу завдяки майстерному поєднанню образів природи з інтимними переживаннями ліричного героя....

Навігація