Войти
Закрыть

Анна Багряна

5 Клас

Господарем маєтку в селі Заньки — з великим будинком, розкішним садом і довгою, аж до ставу, липовою алеєю — був Костянтин Адасовський. Та хіба цьому дивуватися? Рід Адасовських уже не в одному поколінні має дворянський титул, шляхетне ще з української козацької старшини коріння. У таких родинах заведено шанувати звичаї предків, а ще — знатися на високому мистецтві. (...) До гостинного дому Адасовських часто приїздили гості з Ніжина та Чернігова... У такі дні господарі влаштовували невеличкі сімейні виступи. А на храмові свята Костянтин Костянтинович збирав студентів і розучував із ними різноманітні хорові номери. Зазвичай це відбувалося у великій залі будинку: усі співаки ставали півколом, праворуч — баси, а ліворуч — дисканти. Господар брав камертона й керував співом. (...) Невдовзі Адасовський вирішив організувати й церковний хор. Тодішня церква в Заявках була дещо незвична за своєю будовою. Не така, як інші церкви Чернігівської губернії. Але що напрочуд красива — ніхто не міг цього заперечити. (...) Селяни ходили до храму за давньою звичкою, прищепленою батьками та дідами, часто навіть не розуміючи до ладу істинної суті християнства. Але відколи поміщик Адасовський створив у селі Заньки церковний хор, щонедільні літургії перетворилися для заньківчан на найпрекрасніші години їхнього вбогого кріпацького життя. Чарівний та воістину божественний спів — коли всі голоси творили одну величну гармонію — піднімав приземлену душу хлібороба високо до небес....

Дмитро Красицький

5 Клас

З того дня Тарас почав потай слухати уроки малювання. Зранку він дуже вправно працював на кухні, щоб швидше все впорати, а в обідню пору зникав, що й не розшукати. Сховавшись за тином, хлопець уважно слухав, що говорив учитель. Він сумлінно виконував усі завдання, які давав учитель своїм учням. Незабаром Тарас навчився знімати натуру, затушовувати тіні. Одного разу вчитель примітив, що якесь бідне хлоп’я, сидячи за тином, слухає його та щось малює. «І що то воно може малювати своїми огрубілими пальцями», — подумав учитель та підійшов до огорожі. Його здивуванню не було меж — кріпацька дитина тримала в руках чудово виконаний малюнок. Учитель глянув на руки Тараса, на чорні, загрубілі від тяжкої роботи пальці та промовив: — Золоті в тебе пальчики, хлопче... Дай малюнок... (...) Учися, учися! З тебе буде маляр! — І дав Тарасові аж п’ять аркушів паперу й олівець. Превлоцький знайшов Тараса Учитель малювання Степан Превлоцький, схиливши голову, повільною ходою ішов до будинку пана Дмитренка — управителя маєтками поміщика Енгельгардта — і наспівував улюблену пісню. Відчинивши двері, він зупинився в передпокої, здивовано кліпаючи очима — перед ним стояв Тарас. Зразу не міг збагнути, як він сюди потрапив, не помітив навіть, що на ньому чистий одяг....

Науково-популярна та науково-художня література

5 Клас

Науково-популярна книжка розповідає про дослідження в галузі науки, культури й техніки в доступній для широкого кола читачів і читачок формі. Якщо науково-популярні видання пишуть у публіцистичному стилі, то науково-художні — у художньому стилі. Науково-популярна та науково-художня література розширюватимуть кругозір читачів і читачок, захоплюватимуть їх певною галуззю знань, формуватимуть стійкий інтерес до відкриттів у науці й мистецтві. Науково-популярні книжки привертають увагу до реальних явищ, процесів, таємниць і загадок навколишнього світу. Вони поєднують у собі цікавість із науковою достовірністю, образність оповідання з документальною точністю....

Всеволод Нестайко (1930-2014)

5 Клас

Всеволод Нестайко — майстер пригодницького жанру. Його творами захоплюються не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами. Твір письменника «Тореадори з Васюківки» перекладено багатьма мовами світу. 1979 р. за рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури ця книжка внесена до Особливого почесного списку Г. К. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. З уривками цієї надзвичайно цікавої книжки ви ознайомитеся в 6 класі. Однак перед цим вам варто прочитати спогади В. Нестайка про своє дитинство. Напевно, у деяких із них ви впізнаєте себе! «Коли я був маленьким хлопчиком, страшенно хотів якнайшвидше вирости й стати великим і дорослим. Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили "Море горить!”, "Пожежна команда”. А ще в класі мене називали Рудий Африканський Їжачок. Чому, спитаєте, їжачок? А тому, що руде волосся на моїй голові стирчало, як голки в їжачка. А прозвав мене так Філя Шпиндель. Було це на уроці географії, коли ми проходили Африку. Коротше кажучи, я страшенно хотів якнайшвидше вирости. І така мене брала нетерплячка, що я вам розказати не можу! Я годинами стояв і мокнув під дощем, підставляючи зливі свою руду довірливу голову, бо мій сусіда й приятель Вітасик Дяченко запевняв, що від дощу швидше ростуть. Він нещодавно переїхав до Києва із села й уособлював для мене народну мудрість. А мама лише дивувалася, чого це я повсякчас шморгаю носом...»...

Галина Малик (нар. 1951 р.)

5 Клас

Галина Малик — сучасна українська письменниця, яка мешкає в Ужгороді. Написала понад п’ятдесят книжок для дітей. Найвідоміші з них такі: «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», «Подорож Алі до країни сяк-таків», «Третя подорож Алі», «Сміятись заборонено», «Злочинці з паралельного світу». Здебільшого це казки. Цей жанр літератури для письменниці особливий, адже перша книжка, яку їй подарували в житті, — це збірник «Українські народні казки». Герої казок Г. Малик люблять потрапляти з реального світу в казковий, а казкові персонажі часто проникають у наше життя. Твори цієї письменниці насичені пригодами, веселощами, добро в них завжди перемагає зло. Ще місяць тому вона надумала вишити рушничок для бабусі до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй перехотілося вишивати. Вона відклала роботу й подумала: «Завтра дошию!» Назавтра часу в неї не знайшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. Їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий! Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була впевнена, що дарує рушничок із вишитими червоними півнями. Бабуся розгорнула пакунок, і тут усі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток....

Григір Тютюнник (1931-1980)

5 Клас

Григір Тютюнник народився в селі Шилівці на Полтавщині. Його дитинство було дуже складним. Голодні 1930-ті роки забрали діда, тоді Григір перестав ходити й говорити. Коли хлопчикові було шість років, заарештували його тата, більше він його й не побачив. Пізніше батька визнають невинним, але посмертно. Усе життя письменник згадував його з ніжністю: «Я тільки трішки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голові якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким». А потім були роки воєнного лиха... Григір навчався в ремісничому училищі, куди пішов заради одежини й семисот грамів глевкого хліба на день. Саме цей хліб і допоміг йому з мамою вижити в голодні післявоєнні роки. Пізніше він навчався на філолога1 в Харківському університеті. 1 Філолог — фахівець із мови й літератури. Перші твори писав російською, потім — українською, у цьому допоміг його брат — відомий письменник Григорій Тютюнник. Значну частину своїх творів Григір Тютюнник написав для дітей. Зараз пропонуємо вам прочитати оповідання «Дивак» про маленького школяра, який умів відчувати красу природи й бути особистістю....

Володимир Винниченко (1880-1951)

5 Клас

Володимир Винниченко народився в м. Єлисаветграді (нині м. Кропивницький). Змалку хлопчик ріс здібним, упевненим у собі, умів за будь-яких обставин твердо відстоювати свою позицію. Мама згадувала, що Володя «сусідських дітей тримав трохи... у терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий. Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях правдолюбцем». Ці риси вдачі притаманні його літературному герою Федькові, з яким ви познайомитеся, прочитавши оповідання «Федько-халамидник». Спочатку Володимир навчався в початковій школі, а згодом у Єлисаветградській чоловічій класичній гімназії. Це був досить демократичний навчальний заклад, у якому здобували освіту не тільки діти дворян і чиновників, а й міщан, цеховиків і навіть селян. Володимирові-гімназисту не раз докоряли, указуючи на його простий одяг та українську мову: «Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника». А він тій зверхності кидав свій напівхлоп’ячий виклик: наприклад, на випускний іспит одягнув солом’яний бриль, вишиту сорочку, а на руку взяв кирею1. 1 Кирея (заст.) — верхній довгий чоловічий одяг. Усвідомлення свого становища не пригнічувало хлопця, проте породжувало в нього протест. У старших класах він узяв участь у революційній організації, написав бунтарську поему, за яку дістав тиждень «карцеру». Документа про закінчення Єлисаветградської гімназії Володимиру не видали, проте згодом він склав іспити за середню освіту екстерном у Златопільській гімназії. Потім продовжував навчання на юридичному факультеті Київського університету....

Євген Гуцало (1937-1995)

5 Клас

Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вимальовувалася в досвітніх сутінках. Це був великий звір із широкими грудьми, які легко здималися від дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, усохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це його не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка й майже невловна, дедалі густішала, і від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім ще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, у ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив’ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, і порипування гілляки. Лось був старий та бувалий самець, він уже звик до заповідника1, у який потрапив із тайги, звик до людей та до того, що його підгодовують. Але те недуже тріщання пробудило в ньому неясний страх, який нагадав йому про життя в тайзі, про ті небезпеки, які там на нього чигали2, і лось зрушив із свого лежбища3, а потім і побіг. Що далі біг, то більшим сповнювався страхом, і хоча нічого вже не чув, крім приглушеного поцокування власних ратиць4 об землю, ще довго не зупинявся. Кущі й дерева струшували на нього синюватий іній, ніздрі випускали в повітря дві тонкі стьожки пари, а позаду ще довго метушився гамір од його бігу. Лось поминув ялинник, потім байрак5, і коли опинився серед примарно-млявого світла, яке випромінювали стовбури беріз, то зупинився й, задерши голову, намагався вловити той шум, який гаснув за ним. Угамувавшись, він лизнув язиком припорошену снігом землю, а потім неквапно попрямував до тієї поляни, на якій любив найчастіше бувати....

Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)

5 Клас

Іван Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) народився в містечку Стеблеві, що на Черкащині, у родині священника. Хлопець зростав серед чарівної природи Надросся. Поетичні народні звичаї та обряди, народна пісня — це те середовище, яке посприяло формуванню майбутнього автора повісті «Кайдашева сім’я» — одного з найулюбленіших художніх творів українства. Цей твір ви будете читати в 10 класі, а сьогодні пропонуємо вам казку «Запорожці» про славного лоцмана1 Карпа Летючого. Хто такий лоцман ? Чим він прославився? Які казкові пригоди чекають на цього козака? Зараз ви про це дізнаєтеся. Над Дніпром, коло славних порогів, у селі Старому Кодаку, жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, усю вроду запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий, гарний із лиця, гарний станом, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його батько на байдаки2 та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, усі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо виріс коло них. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід та обливає бризками його гаряче лице. 2 Байдак — річкове однощоглове дерев’яне судно для перевезення вантажів. Отаман дуже любив Карпа й настановив його лоцманом, незважаючи на його дуже молоді літа. Отаман вірив йому, як самому собі. Одного разу приплив до порогів великий байдак якогось багатого купця. — Дай мені, отамане, лоцмана, та найкращого! — каже багатий купець до отамана. — Немає в мене певнішого й вірнішого лоцмана, як Карпо Летючий, хоча він і молодий. Посилаю його, то все одно, що й сам їду, — одказав отаман. (...) Карпо поблагословився в отамана й вилетів орлом на байдак. Усі попереду сіли по українському звичаю, потім стали на коліна й помолилися богу. Ніхто не знав напевне, чи повернеться живий додому....

Олександр Олесь (1878-1944)

5 Клас

В оповідці «Похід на Царгород» згадано Босфорські води, «море українське», Царгород, грецькі береги, Україну, Чорне море. Опрацювавши матеріал рубрики «Довідка», знайдіть на карті згадані в переліку об’єкти. Прокладіть уявний шлях князя Олега та його дружини від Києва до Царгорода. Довідка Царгород, Константинополь, Цар-місто — місто на європейському березі Босфору; столиця Східної Римської, потім Візантійської імперії. Нині — частина м. Стамбула — столиці Туреччини....

Навігація