Богдан-Ігор Антонич (1909—1937). Різдво
- 4-12-2022, 11:52
- 259
| ... |
Богдан-Ігор Антонич (1909—1937). Зелена Євангелія
- 4-12-2022, 11:51
- 284
| У літературі використовується художній прийом очуднення, або одивнення. Він полягає у формуванні автором несподіваного погляду на світ з метою вразити читачів. Цей погляд дещо казковий, адже виводить нас поза межі буденності, викликає подив і вражає свіжістю та новизною. У вірші «Різдво» диво стається у звичайному містечку Дуклі. Саме там здійснюється різдвяна містерія, перетинаються реальний лемківський простір і священний час звершення дива! Сани замість вертепу, а лемки в ролі волхвів. Ось вони вже перед новонародженим зі своїм дарунком. Це перша картина. А в другій композиція змінюється: вона стає стилізовано іконописною, хай і не в канонічному дусі. На тлі нічного містечка у «сніговій завії» — Марія зі світлим дарунком на долоні... Поезія асоціативна й багатозначна, у ній розкрито переживання свята, що стає органічною часткою людського буття. У поезії «Коляда» спостерігаємо дещо подібне. Ясна Пані й Дитя, а попереду — дорога в «синь незнану». Ще зима, а вже «сняться веснянії сни». Зі сходом сонця розпочинається мандрівка — «снігом стелиться життя». Усе це символічні образи, тлумачення яких залежить від конкретних читацьких асоціацій. І, можливо, ця химерна «коляда» не лише про Різдво, а й про початок будь-якого людського життя?... |
Богдан-Ігор Антонич (1909—1937)
- 4-12-2022, 11:48
- 287
| Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиці на Лемківщині в сім'ї греко-католицького священика. Закінчив гімназію, вступив на філософський факультет Львівського університету. Студіював польську філологію. Входив до гуртка україністів при Товаристві прихильників освіти. Цікавився сучасною літературою, зокрема й українською. Добре знав і цінував поезію П. Тичини, М. Рильського, Є. Плужника. Віршувати почав у гімназії, тоді ще польською мовою. В університеті перейшов на українську. Уперше опублікував свою поезію 1931 року в журналі «Вогні». Тоді ж захопився музикою й малярством. По закінченні університету, окрім поезії, писав ще й літературознавчі статті, фейлетони, працював над художніми перекладами. Його твори друкувалися у виданнях «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми». Деякий час був співредактором журналів «Дажбог» і «Карби». Випробував сили в прозі та драматургії (збереглись незакінчена новела «Три мандоліни», фрагмент повісті «На другому березі», лібрето до опери «Довбуш»). Головним творчим набутком Б.-І. Антонича є поезія. Він видав збірки «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). А «Зелена Євангелія» (1938) й «Ротації» (1938) побачили світ уже після його смерті. Критики називали Б.-І. Антонича «найбільшим після Франка національним поетом». Помер Богдан-Ігор Антонич 6 липня 1937 року на двадцять восьмому році життя.... |
Перлини західноукраїнської літератури
- 4-12-2022, 11:46
- 314
| Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиці на Лемківщині в сім'ї греко-католицького священика. Закінчив гімназію, вступив на філософський факультет Львівського університету. Студіював польську філологію. Входив до гуртка україністів при Товаристві прихильників освіти. Цікавився сучасною літературою, зокрема й українською. Добре знав і цінував поезію П. Тичини, М. Рильського, Є. Плужника. Віршувати почав у гімназії, тоді ще польською мовою. В університеті перейшов на українську. Уперше опублікував свою поезію 1931 року в журналі «Вогні». Тоді ж захопився музикою й малярством. По закінченні університету, окрім поезії, писав ще й літературознавчі статті, фейлетони, працював над художніми перекладами. Його твори друкувалися у виданнях «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми». Деякий час був співредактором журналів «Дажбог» і «Карби». Випробував сили в прозі та драматургії (збереглись незакінчена новела «Три мандоліни», фрагмент повісті «На другому березі», лібрето до опери «Довбуш»). Головним творчим набутком Б.-І. Антонича є поезія. Він видав збірки «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). А «Зелена Євангелія» (1938) й «Ротації» (1938) побачили світ уже після його смерті. Критики називали Б.-І. Антонича «найбільшим після Франка національним поетом». Помер Богдан-Ігор Антонич 6 липня 1937 року на двадцять восьмому році життя.... |
Микола Куліш (1892—1937). Не лише про зміну прізвища («Мина Мазайло»)
- 3-12-2022, 13:19
- 369
| Микола Куліш у своїх творах відгукувався на злободенні теми й проблеми. До них належало й національне питання: у суспільстві велась активна дискусія про шляхи його вирішення. Щоб завоювати довіру національних еліт, радянська влада проголосила політику «коренізації». Її місцевим варіантом стала українізація — низка заходів, спрямованих на підтримку української мови й культури. На ділі ця політика не була послідовною й довготривалою, а отже, й не досягла очікуваних суспільством результатів. Та все ж вона активізувала громадське обговорення на тему майбутнього української людини й нації. Талановитим відгуком на українізацію стала комедія М. Куліша «Мина Мазайло». Драматург завершив її 1928 року, а наступного року прочитав перед колективом театру «Березіль». Комедію вперше виставив Дніпропетровський театр ім. Т. Шевченка в березні 1929 року, а через місяць вона з'явилася і на сцені «Березоля».... |
Микола Куліш (1892—1937)
- 3-12-2022, 13:18
- 296
| Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинці на Херсонщині в селянській сім'ї. Початкову освіту здобув у народній школі, навчався в Олешківському міському училищі та в гімназії. Саме тоді захопився літературною творчістю. Іспити за повний курс гімназії склав екстерном. Вступив до університету, однак Перша світова війна змусила змінити плани: потрапив до Одеської школи прапорщиків, а згодом брав участь у бойових діях. 1917 року в Олешках на Херсонщині М. Куліш займався громадською роботою, визначився з політичними вподобаннями — вступив до комуністичної партії. Сформував і очолив Дніпровський селянський полк, у складі якого воював з білогвардійцями. Потім займався організацією закладів освіти в Олешках та Одесі. 1924 року М. Куліш написав п'єсу «97» про голод 1921—1923 років. Прем'єра відбулась у Харківському театрі ім. І. Франка й одразу завоювала прихильність глядачів. Драматург переїхав до Харкова, одержав посаду в редакції журналу «Червоний шлях». Входив до ВАПЛІТЕ, був членом президії, а згодом і президентом цієї організації. У дискусії 1925—1928 років підтримав позицію М. Хвильового, виступив проти провінціалізму в культурі. У Харкові М. Куліш написав нові п'єси — «Комуна в степах», «Зона», «Хулій Хурина», «Отак загинув Гуска» та ін. А його твори «Народний Малахій» і «Мина Мазайло» були виставлені Лесем Курбасом у театрі «Березіль». Після розпуску ВАПЛІТЕ М. Куліш очолював Українське товариство драматургів і композиторів, входив до редколегії журналу «Літературний ярмарок», був членом президії мистецької організації Пролітфронт, що 1931 року припинила існування. Влада переслідувала драматурга. Після кількох показів заборонили його п'єсу «Маклена Граса».... |
Модерна драматургія
- 3-12-2022, 13:17
- 356
| 1923 року «франківці» переїхали з Вінниці до Харкова — тодішньої столиці України. До провідного складу трупи входили Юрій Шумський, Ганна Борисоглібська, Віктор Добровольський, Дмитро Мілютенко, Катерина Осмяловська, Микола Яковченко, Поліна Нятко та ін. Вони з великим успіхом здійснили постановки низки творів: «Лісову пісню» Лесі Українки, «Вій» і «Ревізор» за М. Гоголем, «Украдене щастя» І. Франка, «97» М. Куліша та ін. А 1926 року Театр імені І. Франка перевели до Києва, натомість звідти до Харкова переїхав «Березіль». Між цими колективами відбувалось творче суперництво: франківці тримались реалістичних традицій, а в «Березолі» схилялись до новітніх сценічних експериментів. Звичайно, М. Куліш не був єдиним українським драматургом 1920-х років. Тоді для театру писали Мирослав Ірчан, Іван Кочерга, Яків Мамонтов, Іван Дніпровський, інші талановиті автори.... |
Остап Вишня (1889—1956)
- 3-12-2022, 13:16
- 331
| Перші гумористичні твори опублікував 1919 року в Кам'янці-Подільському — тоді тимчасовій столиці Української Народної Республіки. Після поразки УНР письменника заарештували й відправили до Харкова, де проходило слідство у його справі. За сприяння українського поета й націонал-комуніста В. Еллана-Блакитного гумориста звільнили. 1921 року в газеті «Селянська правда» вперше з'явились твори, підписані псевдонімом Остап Вишня. У 1920-х роках вийшли друком його збірки «Діли небесні», «Вишневі усмішки (сільські)», «Кому веселе, а кому й сумне», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки літературні», «Вишневі усмішки театральні», «Вишневі усмішки закордонні» та ін. Автор зажив слави першорядного гумориста. Однак його не оминула хвиля сталінських репресій. У грудні 1933 року за безглуздим обвинуваченням у політичному тероризмі Остапа Вишню заарештували й засудили до розстрілу. Згодом вирок замінили на десятирічне ув'язнення в концтаборі. А твори письменника заборонили й вилучили з усіх бібліотек. Йому пощастило вижити й через десять років вийти на волю. На догоду владі він мусив писати памфлети на «буржуазних націоналістів». Та ще й мав публічно заперечити факт власного ув'язнення — зробив це у творі «Великомученик Остап Вишня».... |
Валер'ян Підмогильний (1901—1937). Як бути людиною? (Роман «Місто»)
- 3-12-2022, 13:15
- 372
| Письменник у романі звернувся до теми міста, зокрема розповів про формування української інтелігенції пореволюційних часів. Значну частину цієї інтелігенції складали вихідці із сіл та містечок — переважно молоді люди, котрі прибували до міста на навчання або в пошуках роботи, розраховуючи на нові можливості для самоствердження. В. Підмогильний так схарактеризував свій авторський задум: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки... Аж занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишитися романтиками їх». У романі зображено міське середовище й розкрито різні грані міської культури, тому його можна визначити як урбаністичний роман (від лат. urbanus — міський). Водночас це історія зростання нової української інтелігенції. Але письменник відійшов від спрощеного соціального погляду й зосередився натомість на людині — на її психології, цінностях, світоглядних уподобаннях. Це зумовлює проблематику роману: вона має переважно морально-етичний та філософський характер. Урбаністичний роман — великий за обсягом епічний твір, що зображує переважно міське середовище й розкриває особливості міського типу культури. Основні проблеми, що їх порушив письменник, такі: пошук себе, прагнення молодої людини до самореалізації, переоцінка цінностей і взаємодія типів культури (сільської і міської), внутрішня свобода й самотність.... |
Валер'ян Підмогильний (1901—1937)
- 3-12-2022, 13:13
- 261
| Валер'ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Писарівці Павлоградського повіту на Катеринославщині (нині Дніпропетровська обл.) у селянській сім'ї. Навчався в Катеринославському реальному училищі. Був студентом математичного та юридичного факультетів Катеринославського університету, але через матеріальні труднощі не закінчив навчання. Деякий час працював учителем у Павлограді та в Катеринославі. Літературою захопився в реальному училищі, писав тоді пригодницькі оповідання. А невдовзі вже видав збірку малої прози. Згодом молодий літератор переїхав до Києва, був бібліографом, викладачем, працював у видавництві та в журналі «Життя й революція». Приєднався до «Аспису», став одним із засновників мистецької організації «Ланка», яку 1926 року перейменували на МАРС. Під час літературної дискусії 1925—1928 років В. Підмогильний підтримав позицію М. Хвильового. Київський період у творчості письменника був найбільш плідним. Він видав книжку оповідань «Військовий літун» (1924), окремим виданням — повість «Третя революція» (1925), створив свій перший роман «Місто» (1928), а за кілька років ще один — «Невеличка драма». Уже тоді уславився як визнаний майстер інтелектуально-психологічної прози. 1931 року В. Підмогильний переїхав до Харкова, працював консультантом у різних видавництвах. У цей час займався перекладами (переважно з французької літератури).... |