Опрацьовуємо прочитане

• 1. У чому виявляється вплив неореалізму на роман «Місто» В. Підмогильного? Підтвердьте свої думки прикладами з твору.
• 2. Які риси експресіонізму виявились у творі?
• 3. Які епіграфи має твір? Прочитайте їх. Назвіть проблеми, які в них порушено.

Ділимося читацьким досвідом

• 4. Наведіть приклади творів неореалізму та експресіонізму, які ви раніше читали. Порівняйте їх із романом «Місто» В. Підмогильного. Що об'єднує, а що різнить ці твори?

• СЮЖЕТ І ОБРАЗИ РОМАНУ

У «Місті», як в інтелектуальному романі, зовнішня канва подій не є аж надто складною й заплутаною, натомість наголос поставлено на особистісних і психологічних змінах Степана Радченка — сільського юнака, який прибуває до міста, сповнений амбітних планів. Хоча оповідь у творі ведеться від третьої особи, автор говорить переважно від імені героя, й читач має змогу сприймати все, що відбувається у творі, в осмисленні Степана Радченка.

На початку твору мета героя — здобути в місті освіту й повернутися до села, щоб використати нові знання й досвід для його розбудови. Місто він сприймає як щось чуже й загрозливе. Пізніше Степанова мета змінюється: тепер він хоче стати завойовником міста. Городян — «крамарів, безглуздих вчителів, безжурних з дурощів ляльок у пишних уборах», — на його думку, треба «вимести геть», а в місто має влитися «свіжа кров села», тобто такі сільські хлопці, як він. Але з часом і ця мета зазнає змін, хоч герой, можливо, їх і не усвідомлює. Упродовж дії твору він таки завойовував місто (побудував успішну кар'єру, здобув повагу в письменницькому товаристві), і у фіналі воно «покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі кам'яні пальці». Але водночас і місто ніби поглинає Степана, він стає його частиною.

Сінний ринок (Олександр Богомазов, 1914)

Усі етапи Степанового шляху в місті та зміни у його особистості можна співвіднести з певними зовнішніми обставинами: це житло, у якому він мешкає, приятелі, з якими він спілкується, та жінки, з якими має любовні стосунки. На початку сільський хлопець квартирує у крамаря Луки Гнідого. Господар поселив квартиранта не в будинку, а в комірчині-столярні — принизлива ситуація, що є для Степана одним із проявів недружнього міста. У цей період він закоханий у сільську дівчину Надійку та спілкується з Левком — більш досвідченим студентом із села, якого головний герой ставить собі за приклад.

У місті Степан розпочинає нову сторінку свого життя: наполегливо готується до іспитів, вступає до інституту, виконує громадські доручення, а ще викладає на курсах українізації. Побувавши на літературному вечорі, він вирішує й собі стати письменником. Перше оповідання «Бритва» хлопець підписує як Стефан Радченко (ім'я Степан здається йому аж надто простим).

Відмова критика Світозарова (його прототипом вважають Миколу Зерова) приділити увагу молодому письменнику стає для юнака болючим ударом: «Несподівана рана заступила юнакові всі думки. Почуття, що з дому він виходив пишним Стефаном, а вертатись має затюканим Степаном, не хотіло його покидати». Того вечора він припиняє стосунки з Надійкою. Гнітючий епізод, у якому Степан фактично ґвалтує дівчину, можна розглядати як символічний: герой нібито мститься селу, яке уособлює Надійка, за своє приниження.

На цей час він уже мешкає не в столярні, а в кухні родини Гнідих, де невдовзі починаються його любовні зустрічі з господинею дому Тамарою Василівною, яку Степан називає «мусінькою». Стосунки зі значно старшою за себе жінкою хлопець сприймає як можливість для здобуття нового досвіду: «Поволі присвячуючи хлопця до таємниць кохання, вона навчила його цінувати поцілунок, що досі йому нікчемною забавкою здавався, та все інтимне плетиво жаги, що виробила людськість за час від кам'яного віку дотепер».

Степан знаходить порозуміння з Максимом, сином Гнідих, та студентом Борисом Задорожним. Однак дружба з жодним із них не складається: Максим іде з дому, дізнавшись про стосунки Степана з його матір'ю, а Борис просто стає нецікавим Радченку, як і все студентське середовище. Герой узагалі зображений як глибинно самотня особистість: «Мав десятки знайомих і жодного друга, ходив поруч, а почував від усіх незмірну віддаль». Єдиний, хто залишається з ним упродовж усієї дії твору, — це поет Вигорський. Степан веде з ним тривалі розмови про людське призначення, культуру, мистецтво й літературу. Через вислови цього персонажа автор передає складні, а часом і парадоксальні роздуми, що посутньо збагачують інтелектуальну основу твору.

Люди в місті (Фернан Леже, 1919)

На новому етапі свого життя Степан уже має можливість платити за окрему кімнату, тому з полегшенням залишає будинок Гнідих і «мусіньку». Перед тим він купує новий костюм і спалює старий одяг — ще один знаковий вчинок, що символізує прощання з минулим. Твори Радченка публікують у літературних журналах, і таким чином він уже набуває статусу письменника. Крім того Степан здобуває й певне місце в письменницькому товаристві, отримує посаду секретаря в журналі.

У цей час у нього зав'язуються стосунки із Зоською Голубовською. Вони цінні для Степана насамперед тим, що це стосунки зі справжньою міською дівчиною: «Саме міськість і вабила його в ній, бо стати справжнім городянином було першим завданням його сходу». Із розвитком їхніх взаємин стає зрозумілим, що дівчина, нібито інфантильна й легковажна, розуміє Степана як особистість і має до нього глибокі почуття, а він, у свою чергу, сприймає її як рідну людину в чужому місті. Та з часом і Зоська перетворюється для героя на перейдений етап. Дізнавшись про самогубство колишньої коханої, Степан болісно переживає свою провину: «Хотілось бігти, кричати, плазувати навколішках, благати, вити. Щоб хтось покарав. Щоб хтось простив». Однак уже невдовзі хлопця розрадила звістка від комісіонера, котрий знайшов для нього квартиру в престижному районі. Степан остаточно прощається із Зоською й розпочинає новий період у своєму житті.

Із цим періодом пов'язаний ще один жіночий образ — вишукана й чарівна балерина Рита, яка була для Степана немов «рятунковий вогонь маяка». Завоювати цю жінку героєві не так просто: під час першої зустрічі з дівчиною він багато говорив про кохання й літературу, навіть «декламував вірші пристрасних поетів, щоб навіяти тій прекрасній Риті відчуття і бажання любові...». Письменник зобразив лише початок стосунків між Степаном і Ритою. Емоційне піднесення після зустрічі з дівчиною допомагає героєві знайти в собі сили для подолання творчої кризи, через яку він не міг працювати над новою повістю.

Попри неоднозначні вчинки та судження, упродовж дії роману можна спостерігати внутрішній розвиток Степана Радченка. Це виявляється в його ставленні до людей і до творчості. Наприклад, у свою останню ніч з «мусінькою» Степан говорить їй: «Не знаю, що буде зі мною. Але одно я зрозумів — живемо ми не так, як хочемо, й... мусимо робити іншим боляче». Власні твори, які спочатку здавалися Степанові мало не досконалими, з часом, розвиваючись як письменник, він оцінює більш критично. Він зрозумів, що в його оповіданнях немає людей. І відтоді написати повість про людей стає його метою.

У взаєминах Степана Радченка з жінками, у ставленні до всіх, хто оточує героя, автор увиразнив складність і неоднозначність його особистості. При цьому він утримався від прямих моральних оцінок і суджень щодо свого персонажа, залишивши це читацькій аудиторії.

Коментар фахівця

Паралельно з історією кар'єри Степана Радченка, розказаною з нещадною правдивістю, Підмогильний показує народження людини й письменника Степана Радченка. Епіграф до книжки, взятий з Анатоля Франса, питає: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» І книжка показує один з шляхів до волі. Цей шлях веде через правду, знання людини й себе до — творчості. Чи значить це, що віднині Степан буде зразком моральності й не зробить жодного злого вчинку? Ледве чи це так. Але ціною свого попереднього життя, ціною спустошення душевного, ціною самоти герой твору Підмогильного купив собі право і можливість бути людиною. Людиною серед людей.