Войти
Закрыть

Українські народні балади

9 Клас

Терміном «балада» (з фр. танцювальна пісня) у середньовічній Франції називали любовну пісню, під яку виконували танці. В Італії балада втратила танцювальний характер, а з XVIII ст. вся європейська література перебувала під впливом англо-шотландської балади, у якій драматично було зображено сцени нещасливого кохання, помсти, сімейні чвари й історичні події. Балада — це ліро-епічний пісенний твір легендарно-історичного або родинно-побутового змісту з описами незвичайних ситуацій, людей і вчинків. Балада має спільні ознаки з ліричною піснею, казкою, міфом, легендою і думою. У 7 класі ви вивчали баладу як літературний жанр на прикладі твору Т. Шевченка «Тополя». Згадаймо ознаки балади:...

Родинно-побутові пісні

9 Клас

Пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють» починається романтичним пейзажем, у якому наявні народні символи: місяць — хлопець, козак; зоря — дівчина-красуня; човен символізує життєву дорогу. Дівчина співає пісню, пливучи в човні, а серце козака мліє від кохання до неї. Провідний мотив пісні — торжество кохання, незважаючи на тимчасову розлуку молодої пари. Пісню оздоблено художніми засобами, традиційними для фольклорних творів: порівняннями (як нічка, як день), повторами («Пісня та мила, пісня та люба — / Все про кохання, все про любов»), риторичними звертаннями й запитаннями («Ви ж мені, очі, вік вкоротили, / Де ж ви навчились зводить людей?»). Пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють» популярна й нині. Науковці вважають, що вона належить до пісень літературного походження (щоправда, автор пісні невідомий)....

Українське весілля

9 Клас

Сватання — обрядова дія, у якій оприлюднюють почуття кохання хлопця і дівчини перед батьками, а також їхні наміри щодо згоди або незгоди на шлюб. Зазвичай обрядові пісні під час сватання не співали, щоб зберегти його в разі відмови в таємниці. У весільному дійстві беруть участь: старости — два поважні чоловіки, які добре знали традиції сватання; хлопець, дівчина, рідні або хрещені (названі) батьки дівчини. Сватів запрошують до хати молодої, де вони кладуть хліб-сіль на знак того, що прийшли з добром. Тоді розігрували сцену мисливців, або сцену багатих купців. Під час розмови дівчина стояла біля печі. На знак згоди вийти заміж за парубка вона мала колупати піч. У хаті на запитання батька: «А що ви за люди та звідки вас бог приніс?» старости відповідали притчею про «куницю, красну дівицю», яку вони розшукують на прохання князя, а вона забігла на це подвір’я. Коли батьки погоджувалися на одруження, то дівчина виносила рушники, якими старости перев’язували один одного через плече, а молода затикала женихові за пояс хустку. Батько і мати благословляли молодих. За народним віруванням благословення батьків на шлюб є основним духовним підґрунтям сімейного щастя. Той, хто просить благословення, за давнім українським звичаєм стає на коліна перед батьками й цілує руку. На знак благословення мати доторкає хлібиною схилену голову дитини. Після цієї церемонії старостів частували....

Народна обрядовість

9 Клас

Усна народна творчість, або фольклор (з англ. folk-lore — народне слово, народна мудрість), — різножанрові твори, що виникли в сиву давнину в певному середовищі, передавалися з уст в уста. Цей процес творення тривав відповідно до історичних епох, існує він і нині. Авторів пісень, казок, балад і легенд здебільшого ніхто не знав. Талановиті оповідачі й співці, виконуючи фольклорні твори, вводили в них нових героїв, додавали слова, які вживали тільки на певній території (діалектизми), іноді скорочували текст — у такий спосіб вони їх відшліфовували. З огляду на це пісні, казки, легенди й інші фольклорні жанри побутують у багатьох варіантах. Не всі твори фольклору дійшли до наших днів, адже регулярно збирати й записувати їх почали лише у ХVIII-ХІХ ст. Специфіка фольклору як усної народної творчості: • усна форма творення і побутування; • традиційність; • колективність; • варіантність; • анонімність. У фольклорі відображено національний характер, світогляд і менталітет, працю, побут і мрії українців. Отже, це явище національне....

Українська література 9 клас Авраменко, Дмитренко (поглиблене вивчення філології) 2022

9 Клас

Прочитайте вступ, ознайомтеся з відомостями з теорії літератури. Запишіть визначення в зошит. Роль художньої літератури в житті нації і людини важко переоцінити. Першим нашим книгам майже тисяча років. Славетного київського князя Ярослава народ нарік Мудрим через його освіченість і любов до читання. Невипадково він надавав великого значення книзі, адже в ній — мудрість поколінь, естетика й утіха. Відомо, що бібліотека Ярослава Мудрого, яку й досі не знайшли, налічувала сотні томів. Промовистим щодо ролі художньої літератури та її творців є вислів Остапа Вишні: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю». Справді, прихід у літературу Т. Шевченка змінив історію України: його слово пробуджувало національну свідомість і гартувало людську гідність у мільйонів українців — від простих селян до високоосвіченої інтелігенції. Літературі як виду мистецтва властиві ідейність, образність та емоційність. Твори красного письменства мають «викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, які нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета у хвилі, коли творив ті образи» (І. Франко)....

Літературознавчий словник 9 клас Авраменко 2017

9 Клас

Алегорія — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями (алегоричний образ Бджоли в байці Г. Сковороди «Бджола та Шершень»). Алюзія — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події. Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі. Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі. Анафора — єдинопочаток; уживаний на початку віршових рядків (глав у прозовому творі) повтор слів чи словосполучень (рідше — речень). Анафора відіграє важливу композиційну роль у художньому творі. Балада — ліро-епічний сюжетний пісенний твір, за основу якого взято подію легендарно-історичного, родинно-побутового змісту з описами незвичайних ситуацій, людей, учинків....

Михайло Старицький (1840—1904). «Не захвати солодкого зомління...»

9 Клас

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Черкащині у дворянській сім'ї. Батько, Петро Іванович, — відставний уланський ротмістр. Мати, Настасія Захарівна, походила зі славного роду козацьких старшин Лисенків, які героїчно боролися за Україну в часи Хмельниччини. Важливу роль у формуванні Михайла Старицького як ерудованої та творчої особистості відіграв його високоосвічений дід Захарій Лисенко: у своєму маєтку він зібрав чудову бібліотеку, де були твори зарубіжних класиків, передплачував журнали «Отечественные записки» і «Современник», добре знав французьку мову, зачитувався Вольтером. Уся родина говорила чистою українською мовою, любила народні пісні. Дитячі роки майбутнього митця проходили в діда, про якого Михайло Петрович на все життя зберіг дуже теплі спогади. Коли Михасеві йшов п'ятий рік, помер батько, а на дванадцятому — і мати. Сиротою опікувався материн брат, Віталій Лисенко, — батько геніального українського композитора Миколи Лисенка. Михайло й Микола були троюрідними братами й «зразу ж зійшлися душа в душу». В інтелігентній, високоосвіченій, творчій родині Лисенків Михайло прилучився до музичної культури, пройнявся любов'ю до народних пісень, які тут часто й прекрасно співали, мав змогу читати рідну й зарубіжну літературу, зокрема заборонені вірші Т. Шевченка. Дуже вплинуло на хлопця спілкування з Олександром Лисенком (дядьком по матері), який свого часу, усупереч волі родичів, одружився із селянкою, був переконаним демократом і ревнителем національного відродження. За рік перед смертю мати віддала Михайла до «благородного пансіону» Полтавської гімназії в другий клас. Цей заклад уважався одним із найкращих в Україні. Тут, тоді ще поза класами, а нерідко й у класах, панувала рідна мова, — як згадуватиме письменник пізніше. Хлопець наполегливо займався самоосвітою, багато читав, почав писати вірші. На цей же час припадає й захоплення М. Старицького театром. «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника», «Сватання на Гончарівці», які ставив аматорський гурток, він до кінця життя згадував як найкраще з усього ним баченого....

Навігація