§ 11. Міжнародні відносини в 1920-х рр.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати Генуезьку та Гаазьку конференції; пояснювати, як відбувалося становлення нової системи колективної безпеки; характеризувати діяльність Ліги Націй у 1920-х рр.; визначати основні джерела нестабільності у світі в цей період.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Чи брала участь у створенні Версальсько-Вашингтонської системи Росія? Як, на вашу думку, це впливало на міжнародні відносини? 2. Що таке репарації? 3. Коли і як було засновано Лігу Націй?

1. ГЕНУЕЗЬКА ТА ГААЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЇ. Мирні договори, які утворювали Версальсько-Вашингтонську систему, навіть за наявності значних недоліків і багатьох суперечностей між державами-переможницями сприяли стабілізації міжнародних відносин у повоєнному світі. Однак питання потребували вирішення. У 1920-х рр. країни намагалися вдосконалити Версальсько-Вашингтонську систему договорів. Так, правлячі кола держав-переможниць переконалися, що спроби ізолювати радянську Росію через прихильність її лідерів до ідей встановлення диктатури пролетаріату й здійснення світової революції успіху не мали й тільки дестабілізували міжнародні відносини. Для вирішення проблем післявоєнної відбудови європейські держави схилялися до встановлення торговельних зв’язків із Росією. У 1920—1921 рр. радянська Росія уклала торговельні угоди з Великою Британією, Німеччиною та іншими країнами.

У жовтні 1921 р. радянський уряд запропонував провідним державам світу скликати конференцію для обговорення проблем економічного співробітництва. При цьому він обіцяв за умови визнання радянської Росії піти на поступки в питанні царських боргів, узятих до 1914 р. У січні 1922 р. засідання Верховної Ради Антанти в Каннах, обговоривши цю пропозицію, ухвалило рішення скликати міжнародну конференцію з питань пошуку шляхів «економічного відродження Центральної та Східної Європи» і запросити на неї радянську Росію.

10 квітня — 19 травня 1922 р. в місті Генуя (Італія) відбулася конференція, у якій брали участь делегації 29 держав і британських домініонів. На ній уперше після завершення війни за столом переговорів зустрілися представники країн Антанти, Центральних держав та радянської Росії. США відмовилися взяти участь у її роботі, надіславши лише свого спостерігача. Метою Генуезької конференції, за задумом її організаторів, мало стати налагодження торговельних зв’язків та економічного співробітництва для післявоєнної відбудови країн Європи й вироблення умов для нормалізації відносин із Росією й Центральними державами.

На конференції країни Антанти виступили зі спільною позицією щодо радянської Росії. Від неї вимагалося сплатити всі довоєнні й воєнні борги попередніх урядів (у тому числі О. Колчака, А. Денікіна тощо) на суму близько 18 млрд карбованців, повернути націоналізовану власність іноземних осіб і відшкодувати їхні збитки внаслідок революції, поновити екстериторіальний статус іноземних громадян у країні, скасувати державну монополію зовнішньої торгівлі й припинити комунізацію.

У відповідь радянська делегація вимагала сплати 39 млрд карбованців за збитки, завдані країнами Антанти в ході інтервенції та громадянської війни, і відмовилася сплачувати борги Тимчасового уряду. Після цього стало зрозуміло, що сторони не зможуть домовитися, оскільки жодна з них не бажала йти на поступки.

Учасники конференції в Генуї навесні 1922 р. Д. Ллойд Джордж — перший ліворуч унизу

Адмірал Олександр Колчак

Члени радянської делегації М. Литвинов та В. Воровський на Гаазькій конференції 1922 р.

Єдиним реальним результатом конференції стало те, що під час її роботи відбулося зближення Німеччини й радянської Росії. 16 квітня 1922 р. у містечку Рапалло (Італія) вони підписали договір про відновлення дипломатичних і консульських відносин, взаємну відмову від відшкодування військових витрат і претензій у зв’язку з націоналізацією німецької власності в Росії і розвиток взаємовигідної торгівлі на основі принципів найбільшого сприяння. Відповідно до нього Росія скасувала борг Німеччини в 10 млрд карбованців. Укладення Рапалльського договору суттєво вплинуло на міжнародні відносини в Європі. Дві «ображені» державами-переможницями країни уклали між собою фактично антиверсальську угоду, поставивши під загрозу повоєнну систему безпеки. Наслідком договору стало також налагодження плідного економічного й військового радянсько-німецького співробітництва. Німеччина отримувала ринок збуту промислової продукції, джерело сировини та можливість оминути військові обмеження Версальського договору, СРСР — нові німецькі технології, необхідні для вдосконалення озброєнь, підприємств військової промисловості й покращення підготовки командних кадрів.

15 червня — 20 липня 1922 р. у місті Гаага (Нідерланди) відбулася міжнародна конференція, яка стала продовженням Генуезької. На ній делегації з промисловців і банкірів 26 держав (без Німеччини) намагалися виробити механізм повернення боргів і націоналізованої іноземної приватної власності в Росії. Конференція знову завершилася безрезультатно. Під тиском США, що погрожували позбавити західноєвропейські країни американської допомоги в разі компромісу з радянською Росією, згоди досягнуто не було. Конференція унаочнила зміни в настроях європейських політиків. Із 1924 р. розпочалася хвиля дипломатичного визнання СРСР країнами Заходу, занепокоєними можливістю появи сильного радянсько-німецького антиверсальського блоку. Однак відносини Заходу із СРСР були нерівноправними. СРСР всіляко намагалися усунути від вирішення європейських справ.

2. СПРОБИ ВИРІШИТИ ПИТАННЯ СПЛАТИ РЕПАРАЦІЙ НІМЕЧЧИНОЮ. У 1919 р. репараційна комісія визначила загальну суму репарацій у розмірі 269 млрд марок золотом. Однак уже через місяць на вимогу Німеччини це питання знову було винесено на обговорення на конференції в місті Спа. Аргументи німецької сторони про неспроможність сплатити цю суму відхилили й лише визначили частку участі держав-переможниць в отриманні репарацій. Так, Франція отримувала 52% від їх загальної суми, Велика Британія — 22%, Італія — 10%, Бельгія — 8%, Португалія — 0,75%, Японія — 0,7%, Греція, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців разом — 6,5%. Паризька конференція 1921 р. скоротила загальну суму репарацій до 226 млрд марок, визначила схему їхньої виплати та встановила загальний термін у 42 роки. Однак Німеччина відмовилася прийняти ці вимоги. Нарешті Лондонська конференція 1921 р. схвалила й направила їй Лондонський ультиматум від 5 травня 1921 р. За ним остаточна сума репарацій скорочувалася до 132 млрд марок золотом, які мали бути сплачені протягом 37 років. Однак в умовах погіршення економічної ситуації в країні німецький уряд у листопаді 1922 р. звернувся з проханням про встановлення п’ятирічного мораторію (призупинення) на виплату репарацій і надання кредиту для відбудови економіки. Після відмови держав-переможниць Німеччина припинила виплату репарацій.

ЦІКАВІ ФАКТИ

«Рурський конфлікт» 1923 р. викликав у Німеччині небачене раніше в Європі зростання інфляції. Якщо в січні 1923 р. один долар дорівнював 7 тис. марок, то в листопаді за нього давали 4,2 трлн марок. У листопаді 1923 р. німецький уряд змушений був запровадити в обіг нову марку. Одна нова марка дорівнювала 1 трлн старих. Восени 1923 р. у «рурський конфлікт» втрутилися Велика Британія та США, намагаючись припинити його.

Пам'ятник заручникам, розстріляним французькими військами під час «рурського конфлікту» в Дортмунді

Чарльз Гейтс Дауес

9 січня 1921 р. на засіданні Міжсоюзницької комісії держав Антанти Франція, Бельгія та Італія ухвалили рішення про економічні й військові санкції проти Німеччини. Велика Британія виступила проти цього. Пропозицію Лондона про зменшення репарацій до 50 млрд марок золотом президент Франції Р. Пуанкаре з обуренням відхилив.

Франція вирішила оволодіти основними продуктивними ресурсами — вугільними шахтами й сталеливарною промисловістю Рурської області, щоб примусити Німеччину сплачувати репарації. 11 січня 1923 р. франко-бельгійська армія окупувала Рур. У Німеччині «рурський конфлікт» спричинив величезний спалах інфляції, а в Рурі розпочався пасивний опір німецького населення загарбникам (невихід на роботу, відмова виконувати розпорядження тощо). Були також випадки збройного протистояння.

У 1924 р. в Лондоні було скликано міжнародну конференцію держав-переможниць та Німеччини для розв’язання складної ситуації навколо репарацій Німеччини й окупації Руру. 16 серпня конференція затвердила «план Дауеса», розроблений міжнародним комітетом експертів, очолюваним американським банкіром Чарльзом Дауесом. Відповідно до нього Німеччина мала в перші п’ять років сплачувати 1—1,75 млрд марок репарацій на рік, а далі — по 2,5 млрд марок на рік. Сума репарацій могла бути збільшена пропорційно зростанню так званого «індексу добробуту Німеччини». Для підйому економіки й стабілізації марки вона отримувала значні позики, із яких 70% були зі США. Загальна сума репарацій залишалася незмінною. Встановлювалися основні джерела репараційних платежів — надходження до бюджету з податкових зборів, митні збори, податок на транспорт тощо. Окремим рішенням конференції стала угода Німеччини із Францією та Бельгією про евакуацію з Руру франко-бельгійських військ. У 1924—1932 рр., за «планом Дауеса», Німеччина отримала кредитів на 32 млрд марок і сплатила репарацій на 11,5 млрд марок.

Один зі співавторів і виконавців «плану Дауеса» німецький банкір Я. Шахт, підбиваючи його підсумки, у 1929 р. зазначав, що «Німеччина за п’ять років отримала стільки ж іноземних позик, скільки їх отримала Америка за 40 років, що передували Першій світовій війні».

«План Дауеса» також відображав зацікавленість американського уряду в отриманні боргів у сумі 10 млрд доларів від країн Антанти. Останні пов’язували їх сплату з надходженням німецьких репарацій. План засвідчив визнання американським урядом залежності між боргами союзників та репараціями.

Оуен Юнг

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Витяг із Доповіді комітету експертів репараційної комісії («план Дауеса») від 30 серпня 1924 р.

...II. Економічна єдність Німеччини

Для стабілізації своєї валюти заради приведення до рівноваги свого бюджету Німеччині необхідні ресурси всієї німецької території в кордонах, що були встановлені Версальським договором, і свобода економічної діяльності на означеній території...

XII. Засіб досягнення платежів

Усі платежі на рахунок репарацій... будуть вноситися золотими марками або в рівноцінній німецькій валюті до нового банку на кредит «агента з репараційних виплат».

XIV. Зовнішня позика, її умови та мета

Зовнішня позика у 800 млн золотих марок має на меті: а) забезпечити новий банк золотим запасом; б) здійснити в 1924—1925 рр. найважливіші внутрішні виплати, що виникають з угоди...

Проект має на меті:

1) Встановити таку організацію, завдяки якій було б можливим отримати з Німеччини максимум виплат...

1. Якою була мета «плану Дауеса»? 2. Які заходи передбачав цей проект?

У 1929—1930 рр. у Гаазі відбулася міжнародна конференція, яка розглянула й прийняла другий репараційний план для Німеччини, розроблений комітетом фінансових експертів, очолюваних американським банкіром Оуеном Юнгом. Затверджений «план Юнга» передбачав скорочення загальної суми репарацій до 113,9 млрд марок, а щорічних виплат — до 2 млрд марок. Ліквідовувалися всі встановлені раніше механізми іноземного контролю над господарством і фінансами Німеччини, встановлювався термін виплати репарацій у 55 років. Для отримання й розподілу репарацій створювався Банк міжнародних розрахунків. Одним із важливих рішень Гаазької конференції 1929—1930 рр. стала угода про дострокове (на п’ять років раніше від терміну, встановленого Версальською угодою) виведення всіх окупаційних військ із Рурської області. «План Юнга» виконувався до червня 1931 р. й був скасований після проголошення президентом США Г. Гувером мораторію на репараційні виплати Німеччиною. Офіційно план визнали нечинним за рішеннями Лозаннської конференції 1932 р. Відповідно до нього стягування репарацій із Німеччини припинялося. За весь період вона виплатила державам-переможницям 21,8 млрд марок золотом, натомість отримала 39 млрд марок кредитів (переважно зі США).

3. СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ СИСТЕМИ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ. Після «рурського конфлікту» серед європейських політиків збільшилася кількість прибічників ідеї історичного примирення з новою Німеччиною в контексті утвердження на континенті більш рівноправних і партнерських відносин. Головними популяризаторами цієї ідеї стали міністри закордонних справ Франції Арістід Бріан та Німеччини — Густав Штреземан.

5—16 жовтня 1925 р. у місті Локарно (Швейцарія) відбулася міжнародна конференція міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції, Бельгії, Німеччини, Італії, Чехословаччини та Польщі з обговорення нової системи колективної безпеки. Її учасники схвалили ряд угод, які гарантували недоторканність західних кордонів Німеччини та встановлювали систему арбітражів — механізму вирішення можливих прикордонних суперечок із її державами-сусідами.

Укладений на Локарнській конференції Рейнський гарантійний пакт став її головним результатом та основою нової системи колективної безпеки в Європі. Згідно з пактом, Франція, Бельгія й Німеччина брали на себе зобов’язання поважати франко-німецький і бельгійсько-німецький кордони, встановлені Версальським мирним договором, та статус Рейнської демілітаризованої зони. Учасники пакту зобов’язувалися вирішувати всі можливі суперечки мирним шляхом. Пакт набував чинності після вступу Німеччини до Ліги Націй. Учасники конференції звернулися з проханням про це до Ліги Націй (її членом Німеччина стала в 1926 р.). Були також укладені франко-польський і франко-чехословацький гарантійні договори, за якими Франція зобов’язувалася надавати цим країнам допомогу в разі нападу на них Німеччини, якщо Ліга Націй не визнає за необхідне вжити інших колективних заходів.

Міністр закордонних справ Франції Арістід Бріан

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Витяг із Рейнського гарантійного пакту, укладеного на Локарнській конференції (1925 р.)

Стаття 1. Сторони гарантують кожна за себе й усі сукупно вказаним у наступних статтях чином збереження територіального статусу-кво, який випливає з кордонів між Німеччиною й Бельгією та між Німеччиною і Францією, недоторканність цих кордонів, як вони встановлені в мирному договорі, підписаному у Версалі 28 липня 1919 р.

...Стаття 3. З огляду на взяті на себе в статті двосторонні зобов'язання Німеччина і Бельгія, а також Німеччина і Франція зобов'язуються всі питання, які могли б їх роз'єднати і які не могли б бути розв'язані шляхом звичайних дипломатичних зносин, вирішувати мирним шляхом.

Чому Рейнський гарантійний пакт вважається основою нової системи європейської безпеки цього періоду?

Пакт — угода між суспільними інститутами або державами про спільні дії.

Система колективної безпеки — сукупність спільних дій держав із метою здійснення захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз. Її створення передбачає реалізацію комплексу заходів політичного, екологічного й правового характеру, а також військово-організаційних дій, спрямованих на відсіч агресії.

Рішення Локарнської конференції послабили позиції Франції, яка змушена була відмовитися від системи військових союзів (зокрема Малої Антанти), створених нею на початку 1920-х рр. на сході Європи. Рейнський гарантійний пакт став першою післявоєнною мирною угодою, де Франція та Німеччина виступили як повністю рівноправні держави. Однак спроби французької делегації в Локарно домогтися недоторканності кордонів Німеччини не лише із західними, але й із її східними сусідами були відхилені як неприйнятні для Німеччини. Велика Британія, яка сподівалася завдяки цьому послабити Францію, одночасно закладала підґрунтя для територіальних претензій Німеччини проти її східних сусідів.

У середині 1920-х рр. однією з важливих міжнародних проблем стало роззброєння. Так, у 1925 р. було підписано Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї. Також були укладені конвенції про заборону використання варварських систем зброї (розривні кулі зі зміщеним центром тяжіння тощо) і про права військовополонених. Єдиною європейською державою, що не підписала ці документи, став СРСР.

Встановлення нової системи безпеки в Європі супроводжувалося загостренням відносин із СРСР. Його звинувачували у втручанні у внутрішні справи Китаю під час революційної війни 1925—1927 рр. та Великої Британії («Лист Комінтерну», підтримка радянськими профспілками страйку британських шахтарів). У 1927 р. Велика Британія розірвала дипломатичні відносини й анулювала торговельну угоду із СРСР. Однак оскільки Франція й Німеччина не підтримали Велику Британію, значного поширення цей конфлікт не набув.

У квітні 1927 р. міністр закордонних справ Франції А. Бріан запропонував державному секретарю США Френку Келлогу укласти двосторонній договір про «вічну дружбу» й оголошення війни поза законом. США підтримали цю ініціативу, але висловилися за укладення аналогічного багатостороннього договору. На основі американського проекту було розроблено договір про відмову від війни як засобу національної політики, що отримав назву «пакт Бріана—Келлога». 27 серпня 1928 р. у Парижі його підписали представники 15 держав. Згодом до пакту приєдналися майже всі європейські держави, у тому числі СРСР.

4. ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІГИ НАЦІЙ у 1920-ті рр. 15 листопада 1920 р. у Женеві урочисто відкрилася перша сесія асамблеї Ліги Націй. Серед найважливіших питань, які розглядала Ліга Націй у 1921 р., були суперечка між Швецією та Фінляндією про належність Аланських островів, плебісцит у Верхній Силезії, конфлікт між Литвою та Польщею навколо Вільнюса.

Досить помітним у діяльності Ліги Націй було «українське питання». У 1920 р. заявку на вступ до Ліги Націй подав уряд УНР, але вона була відхилена. У 1921 р. за протестом Є. Петрушевича Ліга Націй визнала, що Галичина не належить Польщі, а лише перебуває під тимчасовою воєнною окупацією до остаточного вирішення її долі. Одночасно було визнано, що польська влада здійснює в краї політику утисків українського населення. Однак 14 березня 1925 р. конференція послів своїм рішенням віддала Галичину Польщі.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Витяг із «пакту Бріана—Келлога»

1. Високі договірні сторони від імені своїх народів урочисто заявляють, що вони засуджують використання війни для вирішення міжнародних спорів і відмовляються від неї як від інструменту державної політики в їхніх взаєминах.

2. Високі договірні сторони визнають, що для врегулювання всіх суперечок або конфліктів вони прагнутимуть вдаватися тільки до мирних засобів.

1. Які зобов'язання брали на себе держави-учасниці договору? 2. Яким було історичне значення «пакту Бріана—Келлога»?

ЦІКАВІ ФАКТИ

Після виникнення польсько-литовського конфлікту про належність Віленського краю Рада Ліги Націй заслухала президента Польщі І. Подеревського, що завіряв її у своїй миролюбності, а вже через кілька днів була поставлена перед фактом польської окупації Вільнюса. Ліга Націй закликала негайно вивести з краю польські війська й провести плебісцит під контролем міжнародного поліцейського контингенту. Однак Польща на резолюцію ніяк не відреагувала й анексувала Вільнюс, а Ліга Націй у відповідь на домагання Литви засудила її за непоступливість. У 1923 р. Ліга Націй також нічого не змогла зробити, коли Італія захопила острів Корфу, що належав Греції. Вагомим успіхом у її діяльності стало втручання в 1925 р. у війну Болгарії з Грецією, яку Генеральний Секретар Ліги Націй Е. Дрюммонд зупинив своєю телеграмою. У конфлікті обидві сторони були схильні до порозуміння й готові прийняти посередництво Ліги Націй.

Спеціально утворена Лігою Націй комісія («комісія Ф. Нансена») займалася допомогою біженцям із радянських республік й у тому числі з українських земель. Українські діячі з територій, що перебували у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини, неодноразово зверталися з петиціями до Ліги Націй стосовно порушень владою прав українства. Для співпраці з Лігою Націй були створені Українське товариство для Ліги Націй (1921—1924 рр.) та Західноукраїнське товариство Ліги Націй. Більшість їхніх вимог залишалася поза увагою Ліги Націй. Однак ці звернення сприяли поширенню інформації про «українське питання» у міжнародних колах. Ліга Націй також розглядала питання допомоги потерпілим від голоду в Україні під час голоду 1921—1923 рр. та Голодомору 1932—1933 рр.

У 1925 р. Ліга Націй розпочала обговорення проблеми роззброєння. У грудні вона прийняла рішення про створення підготовчої комісії до конференції з роззброєння. Упродовж декількох наступних років представники 21 держави, що входили до її складу, обговорювали питання про необхідність скорочення озброєнь і створення умов для здійснення в майбутньому повного роззброєння. Однак через непримиренні суперечності між основними учасниками дискусій реальних результатів у роботі підготовчої комісії досягнуто не було.

Успішною була діяльність економічної місії Ліги Націй із надання допомоги Австрії в подоланні післявоєнних економічних проблем. Вона організувала й здійснила масштабну акцію щодо повернення військовополонених із радянської Росії. У той самий час вона відмовила в наданні допомоги останній під час голоду 1921—1923 рр.

Під егідою Ліги Націй діяли спеціалізовані організації з міжнародного співробітництва — із засобів зв’язку та транспорту, із питань охорони здоров’я, продовольства, запобігання поширенню наркотиків, інтелектуального співробітництва тощо, їй навіть вдалося організувати діалог французьких і німецьких істориків із суперечливих питань історії двох народів із метою усунення зі шкільних підручників шовіністичних стереотипів. Із Лігою Націй співпрацювало чимало тогочасних видатних представників інтелігенції: полярний дослідник Ф. Нансен, філософ А. Бергсон, фізик І. Жоліо-Кюрі, американська громадська діячка А. Е. Рузвельт, письменник-фантаст Г. Веллс та ін. У складі Ліги Націй був спеціальний комітет із дослідження правового статусу жінок, який докладав багато зусиль для того, щоб з’ясувати, яким є становище жіноцтва у світі.

У вересні 1929 р. із трибуни Ліги Націй французький міністр закордонних справ А. Бріан уперше оприлюднив ідею створення «Єдиної Європи» («Пан-Європи»), об’єднавши провідні європейські держави та встановивши між ними «дещо на зразок федеративних зв’язків». Наступного року він запропонував конкретний план створення «Європейського федеративного союзу», за яким європейські держави, за винятком Туреччини та СРСР, мали поступово ліквідувати митні кордони з метою створення «спільного ринку» і закріпити гарантії миру, прийняті на Локарнській конференції 1925 р. Проект «батька Європи», як згодом стали називати А. Бріана, отримав критичні оцінки з боку правлячих кіл Великої Британії, США, Італії та інших держав. Навіть Німеччина, на підтримку якої він сподівався, зажадала попередньо повністю ліквідувати в Європі Версальську систему.

Фактично проект «Єдиної Європи» А. Бріана був передчасним і не відповідав реаліям міжнародних відносин на континенті.

ВИСНОВКИ

• На Генуезькій конференції не було прийнято вагомих рішень через небажання її учасників іти на компроміс. Для радянської Росії конференція й укладений під час неї Рапалльський договір стали проривом її дипломатичної ізоляції.

• Участь радянської Росії в Генуезькій та Гаазькій конференціях означала її фактичне визнання західноєвропейськими державами.

• Нездатність Німеччини сплачувати репарації примусила держави-переможниці знизити їх загальну суму та надати кредити для відбудови її економіки.

• У другій половині 1920-х рр. розпочалося формування нової системи колективної безпеки, у якій Німеччину вперше в післявоєнний період стали розглядати як рівноправного партнера.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли відбулася Генуезька конференція? 2. Які держави уклали Рапалльський договір? 3. Яку загальну суму репарацій, стягуваних із Німеччини, встановлював «план Юнга»? 4. На якій міжнародній конференції було укладено Рейнський гарантійний пакт? 5. Що таке «пакт Бріана—Келлога»? 6. Хто і коли вперше висунув план створення «Європейського федеративного союзу»?

7. Охарактеризуйте хід і підсумки Генуезької та Гаазької конференцій. 8. Як відбувалося вирішення проблеми виплати Німеччиною репарацій? 9. Яких заходів було вжито для створення нової системи колективної безпеки? На яких засадах вона формувалася? 10. Розкрийте роль Ліги Націй у тогочасних міжнародних відносинах. 11. Яку роль у діяльності Ліги Націй відігравало «українське питання»?

12. Об'єднайтесь у малі групи й обговоріть питання: у чому полягали особливості міжнародних відносин у 1920-х рр.? 13. Складіть таблицю «Міжнародні конференції в 1920-х рр.».

14. Чи мав рацію, на вашу думку, міністр закордонних справ Франції А. Бріан, який, висуваючи проект «Європейського федеративного союзу», стверджував, що справа об'єднання Європи відповідає нагальним життєвим потребам європейців? Обґрунтуйте свою точку зору.

Практичне заняття

Вогнища напруженості в міжнародних відносинах: причини, сторони, перебіг та наслідки протистояння

Узагальнення знань за розділом II «Облаштування повоєнного світу»

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом II «Облаштування повоєнного світу»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно