§ 24. Болгарія

1. Владайське повстання (Радомирський бунт). Наслідки Першої світової війни

Перша світова війна привела країну до гострої політичної та економічної кризи. Масового характеру набрали виступи проти продовження війни («жіночі бунти»).

У вересні 1918р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У її відступаючих частинах почалися стихійні бунти проти армійського командування та уряду. Солдаты захопили Головну квартиру болгарської армії (генеральний штаб) і рушили на Софію. У таких складних умовах уряд, не маючи сил, вступив у переговори з повстанцями, увівши до складу делегації популярних діячів Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) А. Стамболійського і Р. Даскалова. Водночас було розпочато переговори з Антантою про укладення перемир’я.

Цар Борис III

Делегація Даскалова і Стамболійського не виправдала сподівань уряду. 27 вересня 1918 р. Даскалов у місті Радомир проголосив повалення монархії та встановлення Болгарської республіки на чолі зі Стамболійським. Повстанці підійшли до столиці та в ультимативній формі зажадали здати Софію. Скориставшись нерішучістю бунтівників, уряд стягнув віддані частини, 29 вересня уклав перемир’я з Антантою і з допомогою німецьких військ завдав поразки повсталим у битві під Владайськом.

Повстання та перемир’я з Антантою змусили царя Фердинанда зректися престолу на користь його сина Бориса III.

Попри придушення виступів, становище в країні залишалося складним. Щоб якось збити хвилю народного невдоволення, цар пішов на певні поступки: було введено 8-годинний робочий день, оплачувану відпустку, скасовано податок на прибутки в умовах воєнного часу тощо.

Війна дорого обійшлася країні. Загинула п’ята частина чоловічого населення віком від 20 до 50 років. Загальні втрати становили: 155 тис. загиблих, 400 тис. поранених на фронтах і 150 тис. померлих від тифу, холери й грипу.

2. Політика уряду А. Стамболійського

Після Першої світової війни політичне життя країни було надзвичайно бурхливим, незважаючи на те, що болгарське суспільство (порівнюючи з країнами Східної Європи) було досить прогресивним, відкритим і найдемократичнішим. Воно не мало дворянства, а система освіти була найбільш передовою і доступною. В етнічному, мовному і релігійному аспектах Болгарія була найбільш однорідною серед країн Східної Європи. Болгарська еліта формувалася переважно з числа селян і ремісників. Система соціального захисту і страхування була найпередовішою на Балканах й охоплювала всі верстви суспільства. Додатковою гарантією соціальної стабільності було те, що селяни і частина мешканців міст забезпечувалися землею, котра їм і належала на правах приватної власності.

У серпні 1919 р. відбулися перші повоєнні вибори в Народні збори. Більшість голосів набрали представники лівих сил БЗНС і Болгарської комуністичної партії («тісних» соціалістів, або «тісняків»), соціал-демократи («помірні»). Лідер БЗНС А. Стамболійський сформувавав коаліційний уряд з представників БЗНС і правих партій. БКП («тісняки») та соціал-демократи відмовились увійти до його складу.

Александр Стамболійський

Стамболійський став унікальним лідером аграріїв серед країн Східної Європи. Він був сповнений рішучості запровадити диктатуру села і селянства в Болгарії, та й в усій Східній Європі, знищити домінуючу роль міст, з їх, як говорив, «виродженим, паразитуючим населенням». Стамболійський виступав за створення «Зеленого Інтернаціоналу» аграрних партій, який повинен протиставити селянську ідеологію впливу Заходу й комуністичному Сходу. У міжнародних відносинах він закликав до створення болгарсько-югославського союзу. Втілення селянської концепції Стамболійського в країні вилилось у низку соціальних і політичних експериментів.

У 1920 р. в Болгарії запровадили загальну трудову повинність. За цим законом кожен чоловік віком від 20 до 40 років мусив протягом 8 місяців виконувати фізичну роботу на користь держави. До будівництва загальнонаціональних об’єктів (доріг, залізниць, мостів, каналів тощо) залучалась додаткова робоча сила.

У 1921 р. ухвалили закон про максимум землеволодіння (встановлювався в розмірі 30 га + по 4 га на кожного члена сім’ї, в якій було більш ніж 4 особи).

Бідні люди переселялись у помешкання «багатих», тих, хто підпадав під дії закону 1919 р. про покарання воєнних злочинців. Банківська кредитна система орієнтувалася на потреби села. Впроваджувалися прогресивно-прибутковий податок і податок на прибутки банків, промислових і торговельних підприємств.

У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїський мирний договір, згідно з яким вона втрачала 1/10 території. Скорочувалася чисельність збройних сил, ліквідовувалася загальна військова повинність. Болгарія мала сплачувати репарації, передавала країнам-переможницям велику кількість худоби, а також мусила утримувати окупаційні війська.

У зовнішній політиці уряд не спромігся пом’якшити умови Нейїського договору, а це підривало його авторитет.

Документи розповідають

А. Стамболійський про перспективи суспільного розвитку Болгарії

Ми не бажаємо поховати цей устрій, але ми й не бажаємо залишати його з тими виразками, з тими хибами, з якими ми бачимо його тепер... Ми за приватну власність, але ми не за паразитичну приватну власність. Ми хочемо знищити те, що становить ваду цієї власності... Цей соціальний лад треба перевлаштувати, не знищуючи його. Ми його перевлаштуємо, ми прагнемо його змінити.

• Як можна охарактеризувати основні цілі БЗНС?

Наприкінці 1920 р. почався процес консолідації опозиційних сил, які намагалися скинути уряд. З 1922 р. реформи і експерименти починають давати збої. Зростає кількість невдоволених, особливо мешканців міст. Улітку 1922 р. праві та центристські партії утворили Демократичну злагоду, котра об’єднала свої зусилля з «Військовою лігою» (організація звільнених з армії за Нейїським договором офіцерів). Також до них приєдналась таємна організація македонських болгар ВМРО (Внутрішня македонсько-одринська революційна організація), що мала багатий досвід проведення терористичних актів. Ці сили спиралися на підтримку царя, який був майстром політичних інтриг.

Александер Цанков

Скориставшись сприятливими умовами, проти ночі з 8 на 9 червня 1923 р. «Народна змова» і «Військова ліга» вчинили переворот. Уряд Стамболійського було заарештовано, а його самого жорстоко вбито. Новий уряд очолив лідер «Народної змови» Александер Цанков. До його кабінету ввійшли представники майже всіх правих і центристських партій. Новий уряд влаштував справжнє полювання на лідерів селянської і комуністичної партій.

3. Комуністичне повстання 1923 р.

Лідери Комінтерну оцінили становище в Болгарії як сприятливе для проведення повстання і встановлення радянської влади. Болгарія повинна була стати плацдармом для поширення світової революції. БКП, об’єднавшись з лівим крилом БЗНС, почала підготовку до збройного повстання, призначеного на 22-23 вересня 1923 р. Було створено військово-революційний комітет на чолі з Г. Димитровим, В. Коларовим і Г. Геновим. Але про ці плани стало відомо уряду. 12 вересня відбулись масові арешти (заарештовано 2 тис. осіб). Це спровокувало передчасний початок повстання. Перші збройні виступи спалахнули вже 13 вересня і тривали до 27 вересня 1923 р. Урядові війська змогли придушити розрізнені виступи. Загинуло 20 тис. осіб, тисячі було віддано під суд. Після цього комуністи зазнали нових гонінь. 4 квітня 1924 р. вони були оголошені поза законом. Спроба комуністів перейти до терористичних методів боротьби тільки посилила репресії проти них. Найгучнішим терористичним актом комуністів став вибух бомби в Софійському соборі (16 квітня 1925 р.), де перебував цар. Тоді загинуло 128 осіб.

4. Болгарія в міжвоєнний період

Уряд Цанкова, придушивши повстання, домігся відносного зміцнення режиму, чому сприяла й економічна стабілізація. Було підвищено заробітну плату військовим і службовцям, надано податкові пільги ремісникам, введено соціальне страхування робітників тощо. Але репресивний характер режиму, що посилився після невдалого замаху на царя Бориса III, нівелював усі позитивні зрушення.

У січні 1926 р. сталася зміна уряду. Його очолив Андрей Ляпчев, представник «Демократичної злагоди». Новий уряд пом’якшив репресії, оголосив амністію. Було дозволено діяльність політичних партій та організацій. З послаблення режиму скористалися комуністи, які заснували легальну Трудову партію.

Економічна криза охопила Болгарію в 1928-му і тривала до 1934 р., охопивши всі галузі болгарської економіки. Кількість безробітних сягнула 200 тис. Різко погіршилося матеріальне становище населення. На початок 1934 р. національний дохід країни становив 61,4% проти 1929 р. (хоча порівняно із сусідніми державами глибина падіння виробництва була значно меншою).

Криза призвела до перегрупування політичних сил І посилення боротьби за владу. Після виборів 1931 р. «Демократична злагода» втратила владу. Урядову коаліцію утворили демократичні партії і БЗНС. Уряд очолив Александер Малинов, який через певний час передав владу своєму колезі Ніколі Мушанову. Цанков утворив фашистський Народний соціальний рух (НСР), який орієнтувався на Італію та Німеччину. Його конкурентом стала група «Звено», котра складалася з цивільних, що прагнули здійснити модернізацію країни.

У травні 1934 р. виникла урядова криза, з якої вирішили скористатися НСР і «Звено». Цанков планував почати похід на Софію на кшталт «походу на Рим» Муссоліні. Його випередила група «Звено», яка 19 травня 1934 р. здійснила державний переворот. На чолі уряду став Кімон Георгієв. Переворот був ретельно підготовлений, бездоганно виконаний, але заколотники не мали чіткої подальшої мети. їхні прагнення «відродження» країни способом «очищення» і «раціоналізації» всіх інституцій і життєвого укладу були не зрозумілі для народу. Відповідно, уряд Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Борис III, який був хитрим і спритним політиком. Він поступово усунув молодих і недосвідчених функціонерів, відкинув їхні соціально-економічні починання, проте залишив їхні авторитарні методи управління. В країні скасували конституцію, розпустили Народні збори, заборонили партії (особливо ВМРО) та профспілки. У зовнішній політиці Георгієв пішов на зближення з Англією та Францією, нормалізував стосунки з Югославією.

Георгієв прагнув обмежити владу царя. Проте наприкінці 1935 р. останній домігся усунення прем’єра від влади і встановив особисту монархічну диктатуру. У 1938 р. цар дозволив провести вибори на безпартійній основі до Національних зборів.

З 158 обраних депутатів 56 мали опозиційні погляди (11 з них були комуністами). Така розстановка забезпечувала слухняність парламенту й одночасно знімала звинувачення, що цар душить опозицію.

Кімон Георгієв

У зовнішній політиці Борис III пішов на зближення з Німеччиною. За її підтримки Болгарія домоглася скасування статей Нейїського договору (Солонінська угода 1938 р.). У 1940 р. Румунія повернула Болгарії Південну Добруджу. Але за це Болгарія розплатилася вступом у Другу світову війну на боці Німеччини. Щоправда, вона категорично відмовилася взяти участь у війні проти СРСР, обмежившись окупацією Македонії та Фракії (захоплені в Югославії та Греції в 1941 р.).

Запитання і завдання:

1. Який вплив мала Перша світова війна на розвиток Болгарії? Проаналізуйте міжнародне і внутрішнє становище країни. 2. Чому реформи, започатковані урядом А. Стамболійського, не набули розвитку? Яку основну мету мав перед собою Стамболійський? 3. Дайте оцінку подіям 1923 р. 4. Порівняйте державні перевороти 1923 р. і 1934 р. 5. Які основні політичні сили вели боротьбу за владу в 30-ті рр.? 6. Що зумовило встановлення монархічної диктатури в 1935 р.? 7. Чому Болгарія вступила в Другу світову війну на боці Німеччини?

Запам’ятайте дати:

27-29 вересня 1918 р. — Владайське повстання (Радомирський бунт).

Червень 1923 р. — державний переворот і встановлення диктатури. Усунення Стамболійського від влади.

Вересень 1923 р. — комуністичне повстання.

1935-1944 рр. — монархічна диктатура в Болгарії.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно