§ 33. Політика «умиротворення» агресора та її крах

1. Причини виникнення політики«умиротворення»

У тих умовах мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаючи на її недоліки, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Колективної відсічі не вийшло, механізм не спрацював. Насамперед тому, що здатність країн Заходу до згуртованих дій проти агресора знизилась через загострення взаємного суперництва у пошуках шляхів подолання економічної кризи.

Колективний опір агресорам потребував застосування різноманітних, в тому числі і силових методів. Однак сама думка про це для людей, які щойно пережили війну, здавалася зловісною. Громадськість в Англії і Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай, Ефіопія здавались занадто далекими, щоб вбачати у них загрозу європейській безпеці. Такі настрої знайшли своє відображення у політиці «умиротворення», яка вела країни до пасивності й зайвої обережності.

Прихід Гітлера до влади не відразу був сприйнятий поворотним у політиці Німеччини. Тривалий час у ньому вбачали лише сильного національного лідера, який прагне відновити для Німеччини справедливість. Плани нацистів про переділ світу спочатку не сприймалися серйозно. Лідери Англії і Франції не бачили причин для зміни політичного курсу, який активно впроваджувався у 20-х роках і був націлений на поступове послаблення тягаря Версальської системи.

Нацизм у Німеччині ще не встиг показати своє хижацьке обличчя. Країни Європи не зазнали жахів окупації. Гітлер здавався політиком, з яким можна домовитись.

Особливо слід сказати про позицію США. Криза там прикувала увагу суспільства до внутрішніх проблем. Наростання напруги у світі породило у США прагнення відгородитися від усього в своїй «американській фортеці». Після ухвалення у 1935 р. закону про нейтралітет найбагатша країна світу, із значними ресурсами й здатністю впливати на міжнародну політику, неначе випала з неї. Це різко підвищило шанси агресорів.

Найактивнішим прихильником політики «умиротворення» був прем’єр-міністр Великобританії у 1937-1940 рр. Н. Чемберлен. На його думку, небезпека полягала не в агресивних намірах Німеччини, а в недооцінці міжнародної кризи. Він вважав, що Перша світова війна виникла тому, що великі держави на певний час втратили контроль над розвитком подій і внаслідок цього місцевий конфлікт переріс у світову війну. Для того, аби відвернути таку небезпеку, потрібно зберегти контакти з усіма учасниками міжнародного конфлікту та вирішувати проблеми на основі взаємних поступок.

На ділі Гітлер висував нові й нахабніші претензії. Вони ставали об’єктами обговорення — і все закінчувалося задоволенням територіальних домагань Німеччини.

2. «Аншлюс» Австрії і Мюнхенська угода

Кульмінацією політики «умиротворення» став «аншлюс» Австрії і Мюнхенська угода стосовно Чехословаччини.

Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики III рейху. У лютому 1938 р. канцлер Австрії Шушніг підписав з Німеччиною угоду, яка поставила Австрію під контроль останньої. 12 березня 1938 р. німецькі війська при підтримці австрійських нацистів окупували Австрію. Ні великі держави, ні Ліга Націй ніяк не прореагували на це.

Наступною жертвою нацистської агресії стала Чехословаччина, від якої Німеччина зажадала Судетської області, де проживало 3 млн німців. 13 вересня 1938 р. судетські фашисти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина стала загрожувати Чехословаччині розправою.

Радянська карикатура на «аншлюс» Австрії

Але тоді співвідношення сил було не на користь III рейху. Чехословаччина мала добре озброєну та підготовлену армію. До того ж уряд СРСР запропонував Чехословаччині, відповідно до договору 1935 р., всебічну допомогу.

Виникла міжнародна криза. Для її розв’язання Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що конфлікт буде вирішено у Мюнхені.

Під час мюнхенської зустрічі Гітлер заявив, що Судетська область — остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також англо-французький ультиматум чехословацькому уряду про негайну передачу Німеччині територій ЧСР, заселених німцями, розчистили шлях до Мюнхенської угоди. Її було укладено за спиною Чехословаччини главами урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії 29-30 вересня 1938 р.

Наслідком угоди стало відторгнення від ЧСР на користь Німеччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. ЧСР втратила 20% населення і майже 50% важкої промисловості, всі прикордонні укріплення.

Мюнхенська угода зобов’язала ЧСР задовольнити претензії Польщі та Угорщини. Польщі була передана Тешинська Сілезія, Угорщині за І Віденським арбітражем — частина Словаччини й Карпатської України. Чехословаччина перетворилась у федеративну державу.

Мюнхенська угода — одна з найбільш ганебних сторінок західної дипломатії. Англія і Франція зрадили Чехословаччину — країну, саме виникнення якої було пов’язане з Версальською системою, однією з небагатьох реальних демократій в Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право німців, угорців, поляків об’єднатися зі своєю батьківщиною, тому що у 1919 р. в Парижі це право приносили в жертву стратегічним антинімецьким й антиугорським інтересам, як у 1938 р. — в жертву політиці «умиротворення».

Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини у найсильнішу державу Центральної Європи, і саме вона наблизила початок війни.

Але на той час на Заході наслідки змови були сприйняті з полегшенням. Чемберлен заявив, повернувшись у Лондон, що він привіз мир цьому поколінню.

Такі думки панували недовго. Уже взимку 1938/1939 рр. лідери Англії і Франції зрозуміли хибність своїх міркувань.

Виступ прем’єр-міністра Н. Чемберлена після повернення з Мюнхена

Вступ німецьких військ у Прагу, 1939 р.

Тим часом Німеччина довго не гаялася. 15 березня 1939 р. її війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.

Далі III рейх почав домагатися від Польщі згоди на передачу йому Данцига і на побудову екстериторіального коридору, який би зв’язав Німеччину зі Східною Пруссією. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), котра належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її.

Крах політики «умиротворення» став очевидним. У суспільній свідомості стався злам. Від урядів вимагали жорсткості і рішучості у ставленні до Німеччини. Англія й Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу в разі агресії та надали відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон з Німеччиною. Почались приготування до війни.

Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення з СРСР, якого так старанно у попередні роки західні лідери намагались усунути з європейської політики.

Документи розповідають

Заява В. Черчілля 21 вересня 1938 р. для преси щодо Мюнхенської угоди

Розчленування Чехословаччини під тиском Англії і Франції рівнозначно повній капітуляції західних демократій перед нацистською загрозою застосування сили. Такий крах не принесе миру або безпеки ні Англії, ні Франції. Навпаки, він призведе ці дві країни до становища, коли ставатиме все небезпечніше. Одна лише нейтралізація Чехословаччини означає звільнення 25 німецьких дивізій, які будуть загрожувати Західному фронту. Крім того, вона відкриє тріумфуючим нацистам шлях до Чорного моря. Йдеться про загрозу не тільки Чехословаччині, а й свободі та демократії всіх країн. Думка, наче можна забезпечити безпеку, кинувши малу державу на поталу вовкам, — фатальна помилка. Військовий потенціал Німеччини буде зростати впродовж короткого часу значно швидше, ніж Англія і Франція зможуть завершити заходи, необхідні для їхньої оборони.

1. Чому В. Черчілль виступив проти Мюнхенської угоди? Яку він наводив аргументацію?

2. Чи справдилися прогнози В. Черчілля?

Запитання і завдання:

1. Чому не було створено системи колективної відсічі агресорам? 2. З’ясуйте причини виникнення політики «умиротворення». Охарактеризуйте прихильників цієї політики. 3. Якими були наслідки аншлюсу Австрії та Мюнхенської угоди? Дайте оцінку Мюнхенській угоді. 4. Чому політика «умиротворення» зазнала краху? 5. Порівняйте рівень консолідації сил агресії та міць системи колективної безпеки. 6. Яка позиція СРСР щодо Мюнхенської угоди? 7. Складіть перелік дій урядів Англії та Франції, що можна зарахувати до проявів політики «умиротворення».

Запам’ятайте дати:

Березень 1938 р. — аншлюс Австрії.

29-30 вересня 1938 р. — Мюнхенська конференція керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії.

27 лютого 1939 р. — визнання Англією та Францією уряду Ф. Франко в Іспанії.

15 березня 1939 р. — окупація Чехословаччини Німеччиною.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно