§ 7. Велика Британія

1. Становище країни після Першої світової війни

На думку сучасників, післявоєнна Британія не здавалася країною, що пережила військовий тріумф. Через політичні, економічні та соціальні проблеми процес повернення до мирного життя виявився тривалим і болісним.

Унаслідок війни традиційні британські галузі економіки (вугледобувна, металургія, суднобудування) скоротили обсяги виробництва. Піднесення спостерігалось у хімічній галузі, автомобіле-, літако- й машинобудуванні. Скоротився експорт, країна втратила традиційні ринки збуту товарів, а нових не набула.

Швидкого повернення британської економіки до довоєнного рівня не відбулося. У 1919 р. в Британії страйкувало більше робітників, ніж у той же час у переможеній Німеччині. Кожний одинадцятий працездатний британець у 1921 р. був безробітним. Аби запобігти інфляції, у 1922 р. обмежили державні видатки на житлове будівництво й охорону здоров’я.

Довгоочікуваний мир був настільки радісною подією, що це певний час пом’якшувало проблеми. Упродовж двох повоєнних років у Британії спостерігався справжній купівельний бум: населення надолужувало згаяне за роки війни.

Загалом післявоєнне британське суспільство стало демократичнішим. Робітничий клас був потужною політичною силою, однак його чисельність зменшилася. Натомість збільшився прошарок «білих комірців», тобто службовців, чиновників, управлінців, менеджерів, інженерів тощо. Посилився вплив жіночих організацій.

2. Особливості внутрішньої політики лейбористських і консервативних урядів

Перші післявоєнні парламентські вибори в грудні 1918 р., у яких брало участь багато військових і демобілізованих, виграла коаліція консервативної та ліберальної партій. Ліберали набрали у 2,5 раза менше голосів, ніж консерватори, однак міністерські портфелі в уряді були поділені порівну, а прем’єр-міністром залишився лідер лібералів Д. Ллойд Джордж. Лейбористи набрали 2,3 млн голосів і посіли третє місце. Вони вперше стали провідною опозиційною партією в парламенті.

Безперечним досягненням Д. Ллойд Джорджа було те, що саме він привів Британію до перемоги. Також серед його заслуг — надання жінкам виборчих прав. У 1918 р. британки вперше взяли участь у виборах.

Основною проблемою уряду стала відбудова економіки. Спочатку спостерігалося певне пожвавлення, але потім настав спад. Активізувався страйковий рух. Восени 1920 р. парламент прийняв закон, яким надав уряду повноваження оголошувати надзвичайний стан і застосовувати війська й поліцію для придушення заворушень.

Економічна політика консерваторів ґрунтувалася на стабільності національної валюти — фунта стерлінгів і збалансованості бюджету країни; поміркованому втручанні уряду в економічні процеси. Через недоліки в економічній політиці консерватори були незадоволені Д. Ллойд Джорджем і його курсом. У партії утворилися дві групи: одна з них виступала за збереження коаліції з лібералами, а інша вважала, що консерватори спроможні самостійно сформувати уряд.

У жовтні 1922 р. консерватори розірвали коаліцію з лібералами. На парламентських виборах того ж року перемогли консерватори, а лейбористи вперше посіли друге місце, назавжди витіснивши з двопартійної політичної системи країни лібералів. Був сформований однопартійний консервативний уряд на чолі з Е. Бонар Лоу. На той час він був уже смертельно хворим і очолював уряд тільки сім місяців. У жовтні 1923 р. прем’єр-міністром став Стенді Болдвін.

Стенлі Болдвін (1867-1947) — прем’єр-міністр Великої Британії в 1923-1924, 1924-1929 та 1935-1937 рр. Здобув освіту в Кембриджському університеті. У 1908 р. був обраний до парламенту від Консервативної партії. У 1916 р. став особистим секретарем прем’єр-міністра Е. Бонар Лоу, а в 1917 р. обійняв посаду урядового секретаря з фінансів. У 1922 р. разом з іншими міністрами-консерваторами вийшов зі складу коаліційного уряду Д. Ллойд Джорджа.

Консерватори запропонували відмовитися від принципу вільної торгівлі й запровадити протекціонізм. Ліберали категорично заперечували проти цього, адже гасло вільної торгівлі було, по суті, їхнім партійним девізом. Вибори 1924 р. засвідчили, що позицію лібералів поділяє багато англійців. У результаті консерватори втратили, а лейбористи й ліберали здобули голоси виборців.

Неоднозначний вплив на вибори справила публікація в британській пресі за декілька днів до голосування «листа Зинов’єва», нібито написаного головою Комуністичного Інтернаціоналу. Лист містив інструкції для британських комуністів щодо ведення підривної роботи. Згодом з’ясувалося, що то була фальшивка.

На виборах 1924 р. багато що було «вперше»: лейбористи, заручившись підтримкою частини лібералів, сформували лейбористський уряд, який очолив їхній лідер Джеймс Рамсей Макдональд, було перервано 200-річну традицію панування на британському політичному олімпі консерваторів і лібералів. Також Лейбористська партія була першою партією, яка недвозначно позиціонувала себе, як партія «робітничого класу».

Джеймс Рамсей Макдональд (1866-1937) — прем’єр-міністр Британії в 1924 та в 1929-1935 рр. Працював учителем, а потім журналістом. Уступив до Лейбористської партії. У 1906 р. обраний до парламенту. У 1911-1914 рр. очолював лейбористську фракцію в парламенті. Противник участі Великої Британії в Першій світовій війні.

На думку багатьох британців, антивоєнна позиція Дж. Р. Макдональда в роки Першої світової війни була непатріотичною. Також йому закидали, буцімто він приховав «лист Зинов’єва». Зрештою Дж. Р. Макдональд мусив піти у відставку. На виборах 1924 р. узяли реванш консерватори. Новий уряд, що проіснував до 1929 р., очолив Стенлі Болдвін.

Новопризначений прем’єр, як і його попередники, мав знайти можливості покращити економічне життя країни. Кількість безробітних сягала 1 млн осіб. Уряду довелося піти на непопулярні кроки: з одного боку, треба було зміцнити фінансову систему, а з іншого — він рекомендував підприємцям скоротити працівникам зарплату. Такі наміри уряду спричинили конфлікт у вугільній промисловості.

3. Загальний страйк шахтарів. Події 1925-1926 рр.

Тривалий час країна потерпала від шахтарської проблеми. Після війни уряд повернув шахти власникам, чим викликав невдоволення шахтарів. Упродовж декількох років держава витрачала значну частину коштів платників податків на субсидії власникам шахт, аби вони не скорочували кількість робочих місць.

Для англійців вугілля символізувало не тільки тепло, а й, певною мірою, британський стиль життя. Камін, розпалений англійським вугіллям, мав горіти завжди, що б там не відбувалось у світі. З часом попит на вугілля скоротився через післявоєнний економічний спад на континенті та збільшення попиту на нафту. Шахти стали збитковими. Британські тред-юніони були переконані, що приватні власники не дбають про шахти й тому їх потрібно націоналізувати.

Британське місто в дні страйку. Фото. Травень 1926 р.

Натомість власники шахт були певні, що треба збільшити тривалість робочого дня для вуглекопів і водночас скоротити їм заробітну плату. У 1925 р. Британський конгрес тред-юніонів застеріг власників шахт від таких кроків. Уряд консерваторів вирішив виділити кошти, аби впродовж 9 місяців утримати заробітну плату шахтарів на тому ж рівні. Урядова комісія в березні 1926 р. оприлюднила звіт про стан справ у галузі. Комісія дійшла висновку, що вугільна промисловість потребує реорганізації, але відхилила вимогу про націоналізацію шахт. Уряду запропонували припинити надавати фінансову допомогу власникам шахт і зменшити заробітну плату шахтарям. Наприкінці квітня державні субсидії скасували, власники почали закривати шахти та звільняти робітників. У відповідь 1 травня 1926 р. розпочався загальний страйк.

У страйку взяли участь 4 млн робітників. Це був перший та єдиний у британській історії загальний страйк. Він розколов країну навпіл: з одного боку опинилися шахтарі, а з іншого — середній клас і люди з високими прибутками. Шахтарів підтримував Британський конгрес тред-юніонів, а власників шахт уряд. Профспілки інших галузей промисловості закликали своїх членів припинити роботу й підтримати шахтарів.

• Ознайомтеся з висловлюванням Б. і С. Вебб. Чому, на Вашу думку, вони вважали, що після війни профспілки виявилися «ошуканими»?

«Тред-юніони, які з патріотичних міркувань не захотіли на початку війни торгуватися про ціну своєї допомоги, після війни виявилися ошуканими. Незважаючи на те, що окремі групи робітників у напружені періоди заробляли дуже багато... більшість робітників могла купити на свою зарплату в 1919 р. менше товарів, ніжу 1913 р.».

Беатриса та Сідні Вебб, англійські економіст і соціолог (Webb Sidney and Beatrice. History of Trade Unionism. — London, 1920. — P. 633-644)

Через тиждень страйку уряд погодився встановити мінімальну заробітну плату працівникам, пообіцявши також, що шахтарям, чиї робочі місця скоротять, буде запропоновано нову роботу. На одинадцятий день страйку Британський конгрес тред-юніонів прийняв ці умови й вирішив припинити страйк.

Щоб не допустити повторення подібних акцій, парламент ухвалив у 1927 р. закон про трудові конфлікти й тред-юніони. Цей закон завдав тред-юніонам такого удару, від якого вони ще довго не могли оговтатися.

• Розгляньте політичну карикатуру, на якій зображені прем’єр-міністр С. Болдвін і Британський конгрес тред-юніонів в образі пса.

• Як Ви розумієте діалог, який відбувається між ними?

(Болдвін (тримає в руках нашийник, на якому написано «Законодавство»): «Гарний пес! Ось чудовий нашийник для тебе».

Пес (підозріло): «Я не вовк».

Болдвін: «Я ж і не казав. Я сказав: "Гарний пес!”»).

Маргарет Бондфілд

Згідно із законом, між оголошенням страйку та його початком мав пройти певний час («охолоджувальний» період), аби роботодавці й працівники спробували порозумітися, не доводячи справу до страйку. Організатори й учасники незаконних страйків підлягали штрафу або й судовому переслідуванню. Було заборонено масове пікетування, обмежено внески профспілок на потреби Лейбористської партії; профспілки державних службовців не могли бути членами Британського конгресу тред-юніонів.

До кінця 1920-х років консерваторам не вдалося досягти серйозних успіхів в економіці. Наслідки не забарилися — на виборах 1929 р. Лейбористська партія вперше у своїй історії отримала найбільше представництво в парламенті та сформувала уряд на чолі з Дж. Р. Макдональдом. Уперше посаду міністра обійняла жінка — Маргарет Бондфілд.

4. Велика Британія в роки «Великої депресії»

У серпні 1931 р. світова економічна криза докотилася до Великої Британії. На відміну від США, Британія не пережила в 1920-х роках кредитного буму, вона мала іншу слабину: її економіка була орієнтована на зовнішні ринки, тому зниження світового попиту й скорочення експорту завдало їй удару.

Для Великої Британії 1930-і роки були важким періодом. За часів економічної кризи найбільше постраждали традиційні галузі економіки: металургія, суднобудування, вугільна промисловість.

Економічна ситуація позначилася на політичному житті країни. Для подолання інфляції уряд скоротив державні витрати, що викликало невдоволення не тільки населення, а й частини лейбористів. Партія почала втрачати прихильників. Після того як у серпні 1931 р. уряд проголосував за скорочення допомоги у зв’язку з безробіттям, кілька міністрів написали заяви про відставку. Зрештою, подав у відставку весь уряд, а дострокові вибори лейбористи програли.

• Проаналізуйте діаграму. Які роки в період кризи були для британців найтяжчими? Наведіть статистичні дані на підтвердження Ваших висновків.

Рівень безробіття у Великій Британії (% працездатного населення)

Дж. Р. Макдональд, вийшовши з партії з нечисленною групою прихильників, сформував коаліційний (спільно з консерваторами) «національний уряд». Значна частина лейбористів уважала його зрадником. У 1935 р. він поступився прем’єрським кріслом консерватору Стенді Болдвіну.

Кризу було подолано лише частково. Особливо постраждали Уельс і північні промислові райони; економічними труднощами були зумовлені «хрестові походи» безробітних до Лондона.

Наприкінці 1930-х років на Британських островах значно пожвавилося житлове будівництво (зокрема, довкола Лондона й на південному сході). Велику Британію оминули соціально-політичні потрясіння, що хвилею прокотилися багатьма іншими країнами. Політичне життя в незвичній до політичних скандалів Англії було збурене конституційною кризою після смерті короля Георга V в 1936 р.

Новий король Едвард VIII вирішив узяти шлюб із двічі розлученою американкою. Британська громадськість, а також англіканська церква різко засудили плани короля. У грудні 1936 р. Едвард VIII зрікся трону на користь свого брата герцога Йоркського, який у травні 1937 р. став королем Георгом VI.

Того ж року С. Болдвін поступився кріслом прем’єр-міністра своєму однопартійцю Невіллу Чемберлену. У наступні роки консерватори домоглися певного економічного відновлення країни.

Лейбористські й консервативні уряди

5. Спроби реформування імперії

• Якими були прояви посилення британської колоніальної експансії в другій половині XIX — на початку XX ст.?

• Чим було зумовлене перетворення Великої Британії на світового поліцейського — Pax Britannica? У чому це виявлялося?

У міжвоєнний період Британська імперія здавалася значно міцнішою, ніж була насправді. Англійці, які прожили все життя в імперії, уважали її вічною. Після появи підводних човнів і військової авіації британському флоту стало важче контролювати морські шляхи. Сухопутна армія становила майже 200 тис. осіб, але цього було замало для придушення антиколоніальних виступів. Британія поступово втрачала політичний контроль над величезними колоніальними володіннями.

Британські військові на вулицях ірландського міста. Фото. 1922 р.

Перша світова війна та «14 пунктів» В. Вілсона відродили ідею права націй на самовизначення. Відбулися заворушення в Британській Індії, у 1919 р. проголосив незалежність Афганістан, а в 1922 р. — Єгипет. Хоча в цей непростий час Лондон приділяв більше уваги своїм домініонам і колоніям, ніж європейським справам. Домініони почали формувати власний зовнішньополітичний курс. Наприклад, у 1923 р. Канада без згоди Великої Британії підписала угоду із США.

Залишалося невирішеним також ірландське питання. Ірландських націоналістів більше не задовольняло самоврядування (гомруль). На виборах у грудні 1918 р. в Ірландії перемогла націоналістична партія Шін фейн, а в Дубліні парламент проголосив Ірландію незалежною республікою. У 1919 р. тут розпочалася громадянська війна, у якій провідну роль відігравала Ірландська республіканська армія (ІРА). Проти незалежності Ірландії виступили британський уряд і шість протестантських графств Ольстера.

У 1921 р. між Англією та Ірландією було укладено перемир’я. Ірландія проголошувалася вільною державою зі статусом домініону в складі Британської імперії, а шість протестантських графств Ольстера отримали право проголосувати за вихід зі складу Ірландії та залишитися частиною Об’єднаного Королівства.

У листопаді 1931 р. парламент ухвалив «Вестмінстерський статут», який визначав відносини між Великою Британією та домініонами.

Основні положення «Вестмінстерського статуту»

• Законодавче оформлення суверенітету британських домініонів: Канади, Австралійського Союзу, Нової Зеландії, Південно-Африканського Союзу, Ірландської Вільної Держави, Ньюфаундленду в межах нового державного утворення — Британської Співдружності Націй.

• Дія законів, прийнятих британським парламентом, може поширюватися на домініони тільки за їхньої згоди.

• Закони, прийняті парламентами домініонів, не можуть вважатися недійсними через те, що вони не узгоджуються з британським законодавством.

• Парламенти домініонів наділяються всіма законодавчими повноваженнями, зокрема правом ухвалювати закони з питань зовнішньої політики.

• Термін «колонія» у будь-якому акті британського парламенту не може вживатися як щодо домініону, так і щодо його провінції, штату чи іншої складової частини.

Після прийняття «Вестмінстерського статуту» єдиною формальною ланкою, що пов’язувала домініони та Велику Британію, залишався британський монарх.

1918 р. — британські жінки вперше взяли участь у парламентських виборах.

1924 р. — сформовано перший в історії Британії лейбористський уряд.

1926 р. — загальнонаціональний страйк.

1927 р. — закон про трудові конфлікти й тред-юніони.

1931 р. — «Вестмінстерський статут».

1. Використовуючи схему на с. 81, охарактеризуйте становище країни після Великої війни. Чим, на Вашу думку, були зумовлені післявоєнні проблеми Великої Британії, на території якої за час війни не пролунав жоден постріл?

2. Охарактеризуйте прояви економічної кризи в Британії. Якими, на Вашу думку, були спільні й відмінні ознаки «Великої депресії» у Великій Британії та США?

3. Якими, на Ваш погляд, були сильні й слабкі сторони політики консервативних і лейбористських урядів у 20-30-х роках XX ст.?

4. Охарактеризуйте причини, наслідки й уроки загального страйку шахтарів 1926 р.

5. Покажіть на історичній карті атласу зміни, що відбулися в Британській колоніальній імперії у 20-30-х роках XX ст.

6. У чому полягали спроби реформування Британської імперії?

7. Охарактеризуйте основні положення й поясніть значення «Вестмінстерського статуту».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно