§ 19. Режим Горті в Угорщині. Югославія

1. УГОРЩИНА ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ

14 листопада 1919 р., після виводу з Будапешта румунських військ, у столицю вступили частини угорської армії, сформованої ще в період УРР на території, окупованій французами. На чолі її став адмірал М. Горті.

Міклош Горті (1868-1957 рр.) — правитель (регент) Угорщини в 1920-1944 рр., адмірал. Закінчив військово морську академію. У 1886-1918 рр. служив у військово морському флоті Австро-Угорщини. У 1919 р. — учасник розгрому Угорської Радянської Республіки. З 1920 р. — правитель (регент) Угорщини. Після 1933 р. установив тісні зв’язки з нацистською Німеччиною. У жовтні 1944 р. передав владу Ф. Салаші й виїхав за кордон.

Горті учинив розправу над учасниками соціалістичної революції, а згодом, проголосив себе регентом держави з широкими повноваженнями. 1 березня 1920 р. Національні збори Угорщини ухвалили постанову про відновлення монархії в країні.

Тріанонський мирний договір, підписаний у червні 1920 р., зафіксував розпад Австро-Угорщини й установив нові кордони країни. Угорщину зобов’язали виплати репарацій державам-переможницям у Першій світовій війні. Чисельність її збройних сил обмежувалася 35 тис. осіб без права мати авіацію, танки і важку артилерію.

За межами Угорщини в сусідніх країнах жили 3 млн угорців, і правлячі кола країни використовували Тріанонський договір для розпалення шовіністичних настроїв на користь відродження «Великої Угорщини». Ця обставина викликала побоювання сусідніх держав — Чехословаччини, Румунії, Королівства сербів, хорватів і словенців, які створили воєнно-політичний союз — Малу Антанту.

2. УТВЕРДЖЕННЯ РЕЖИМУ ГОРТІ

Установлений в Угорщині в 1920—1921 рр. режим М. Горті мав авторитарний і диктаторський характер із збереженням парламенту і наявністю деяких елементів парламентської демократії.

Гортізм спирався на цілу систему легальних і таємних союзів і товариств («Союз пробуджених угорців» та ін.). Їхнім керівним центром став «Союз Етелкез», чи «Екса», який управлявся Радою сімох вождів. Горті вважався «невидимим главою союзу» і контролював діяльність усіх цих організацій.

У 1921 р. Горті призначив на посаду прем’єр-міністра представника земельної аристократії графа І. Бетлена, який обіймав цю посаду до 1931 р.

Економічне становище Угорщини вдарюся стабілізувати лише в 1924—1926 рр. На початку 1924 р. Угорщині за посередництвом Ліги Націй надали міжнародну «позику оздоровлення» 250 млн золотих крон. За допомогою цієї позики вдалося стабілізувати валюту і дещо пожвавити промисловість. Розрив з Австрією звільнив промисловість від сильного конкурента, що призвело до значного зростання текстильної промисловості.

Уряд Бетлена провів аграрну реформу. У великих поміщиків вилучили за викуп і продали близько 10 % землі. Землю придбали 230 тис. селян, причому перевага надавалася особам, які активно підтримували Гортістський режим.

Реформа зміцнила прошарок заможних селян, котрі виробляли значну кількість сільськогосподарських продуктів на ринок.

У жовтні 1932 р. Горті призначив прем’єр-міністром генерала Д. Гембеша, який висунув програму «відродження угорської нації».

Уряд Гембеша після прийняття присяги, 1932 р.

В Угорщині досить швидко зростав вплив фашистських організацій. У 1934 р. було створено нову фашистську організація «Воля нації», перейменовану в 1939 р. у «Перехрещені стріли». Ця організація була тісно пов’язана з німецькими нацистами.

На міжнародній арені Гортістський режим домагався перегляду Тріанонського договору і зменшення репарацій. Угорські правлячі кола прагнули повернути своє панування над словацькими, хорватськими, румунськими і сербськими землями.

У квітні 1927 р. Гортістська Угорщина і фашистська Італія уклали договір про дружбу, спрямований проти країн Малої Антанти. Всупереч міжнародним зобов’язанням Угорщина поступово нарощувала свій військовий потенціал. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера в 1933 р. починається зближення гортістського та нацистського режимів. Угорський прем’єр-міністр Д. Гембеш був першим серед глав європейських урядів, хто відвідав з візитом Гітлера. Довго лавіруючи Горті на 1938 р. зробив остаточний вибір. Він став одним з перших співучасників Гітлера і Муссоліні в актах агресії в Європі.

Запершим Віденським арбітражем (2 листопада 1938 р.) Гітлер і Муссоліні змусили Чехословаччину передати Угорщині південні райони Словаччини і Закарпатської України (з населенням понад 1 млн осіб).

У лютому 1939 р. Гортістська Угорщина приєдналася до Антикомінтернівського пакту. У березні 1939 р. Угорщина захопила всю Закарпатську Україну і допомогла Гітлерові ліквідувати суверенітет Чехословаччини.

За другим Віденським арбітражем (30 серпня 1940 р.) Угорщина одержала Північну Трансільванію, яка входила до складу Румунії. У листопаді 1940 р. Горті приєднався до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія).

3. УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Держава Югославія (таку назву вона одержала в 1929 р.) утворилася в результаті об’єднання ряду південнослов’янських земель. Серед них були як раніше незалежні держави (Сербія і Чорногорія), так і землі, що входили до складу Австро-Угорщини (Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Далмація, Воєводина).

Перша світова війна значно активізувала національно-визвольний рух на території Австро-Угорської імперії.

Зазнавши поразки у війні, імперія Габсбургів у листопаді 1918 р. припинила своє існування, на її руїнах почали формуватися національні держави.

У роки війни виникло кілька центрів об’єднавчого процесу. Найвпливовішими з них були:

• Південнослов’янський національний комітет. Складався з представників національно-визвольного руху слов’янських народів, що входили до складу Австро-Угорщини.

• Південнослов’янський об’єднавчий комітет на чолі з представником Хорватії А. Трумбичем, що діяв у Лондоні.

• Емігрантський сербський уряд на чолі з II. Пашичем.

• Чорногорський комітет національного об’єднання.

20 червня 1917 р. прем’єр-міністр Сербії Н. Пашич і голова Південнослов’янського об’єднавчого комітету А. Трумбич підписали на острові Корфу декларацію (Корфська декларація). Вона передбачала об’єднання після закінчення Першої світової війни Сербії і південнослов’янських земель Австро-Угорщини в незалежну державу під егідою династії Карагеоргієвичів. До складу держави повинні були ввійти Чорногорія і землі колишньої Австро-Угорської імперії: Хорватія, Словенія, Боснія, Герцеговина й ін. Главою держави передбачалося обрати представника сербської династії Карагеоргієвичів.

Історичні подробиці. Сербія. Територія Сербії була заселена слов’янами в VI—VII ст. У XII ст. утворилася велика держава (з 1217 р. — королівство). Поразка сербо-боснійського війська в битві на Косовому Полі (1389 р.) призвела до встановлення в Сербії османського ярма. За підтримкою Росії Сербія здобула в 1830-1833 рр. статус автономного князівства, а за рішенням Берлінського конгресу (1878 р.) — повну незалежність.

Чорногорія. Заселена слов’янами з VII ст. До XI ст. називалася Дукля, потім — Зета (назва Чорногорія — з XIV ст.). З 1366 р. — незалежна. Вела боротьбу з Венецією і Туреччиною. У 1499 р. приєднана до Османської імперії. З 1796 р. — фактично незалежна. З 1852 р. — спадкоємне князівство. З 1878 р. — повністю незалежна. Хорватія. Заселена слов’янами з VII ст. У IX ст. утворилась держава, з 925 р. — королівство. З 1102 р. — у складі Угорського королівства (при збереженні внутрішнього самоврядування). З 1526 р. — під владою Габсбургів. У кінці XVI — на початку XVIII ст. велика частина території Хорватії перебувала під османським ярмом. З кінця XVIII ст. посилюється залежність від угорської влади. Хорватсько-угорська угода 1868 р. визнала лише обмежену автономію хорватських земель у складі Австро-Угорщини.

Словенія. Територія Словенії заселена слов’янами з VI ст. У XI—XIII ст. на її території утворився ряд князівств. З початку XVI ст. — під владою Австрії, потім — у складі Австро-Угорщини з незначною автономією.

Боснія і Герцеговина. У VI—VIІ ст. територія Боснії і Герцеговини заселена слов’янами. У XII ст. утворилося Боснійське князівство (у XIV ст. — королівство, що включало і Герцеговину). З 1463 р. велика частина території Боснії, а з 1482 р. і Герцеговини була під османським ярмом. Після боснійсько-герцеговинського повстання (1875-1878 рр.) окупована Австро-Угорщиною, а з 1908 р. нею анексована.

Далмація. У VI—VII ст. заселена слов’янами. У IX ст. увійшла до складу Хорватської держави, на початку XII ст. — до складу Угорщини. У 1420-1797 рр. (крім Дубровника) — під владою Венеції (у XVI ст. внутрішні області Далмації були захоплені Туреччиною). У 1797-1918 рр. — у складі Австрії й Австро-Угорщини. З 1945 р. більшість територій — у складі Хорватії.

Воєводина. Заселена слов’янами в VI ст. З X ст. — у складі Угорського королівства. У 1526-1918 рр. — під владою Габсбургів. Сьогодні входить до складу Сербії на правах автономного краю.

Поряд з Корфською декларацією в південнослов’янських землях Австро-Угорщини існували інші варіанти створення держави.

Ще в серпні 1918 р. провідні політичні партії Словенії утворили Народну раду, а 5 жовтня було скликано Народне віче Хорватії, яке також намагалося стати представницьким органом усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини. Невдовзі воно одержало назву Народне віче словенців, хорватів і сербів (серби становили значну частину населення Словенії і Хорватії).

29 жовтня 1918 р. Народне віче словенців хорватів і сербів оголосило про розрив зв’язків з Австро-Угорщиною і про утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів. Однак нова держава не мала армії, апарату управління і проіснувала дещо більше місяця. В умовах тривалих воєнних дій, територіальних домагань з боку Італії, представники Держави словенців, хорватів і сербів змушені були укласти союз із Сербією, яка не приховувала своїх планів щодо об’єднання всіх південнослов’янських земель під своєю егідою.

1 грудня 1918 р. було підписано угоду між делегацією Держави словенців, хорватів і сербів та урядом Сербії про утворення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців на чолі з Олександром Карагеоргієвичем. Нова держава проголошувалася парламентською монархією.

4. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. АГРАРНА РЕФОРМА

Щойно утворена держава відразу стикнулася з величезними труднощами. Господарство було зруйноване війною. Промисловість майже не існувала, фінанси перебували в стані хаосу. Залізниці не були об’єднані в єдину систему. Різні регіони держави відрізнялися за рівнем економічного розвитку, історичними традиціями. Вищий рівень розвитку мали Словенія і Хорватія. У роки часткової стабілізації в економіці країни зросла роль Сербії, яка отримувала основну частку кредитів Національного банку.

У цілому рівень промислового розвитку країни був невисоким. За винятком гірничодобувної галузі, важка промисловість так і не була створена. Більшість підприємств легкої промисловості були дрібними. В експорті переважали сировина і сільськогосподарські продукти.

Гостро в країні постало аграрне питання. У лютому 1919 р. оголосили про проведення аграрної реформи. Вона сильно обмежила поміщицьке землеволодіння в Словенії, Хорватії і Воєводині, де поміщиками були здебільшого особи австрійського й угорського походження. Проте набагато повільніше проходили реформи в Далмації, Боснії і Герцеговині. Майже не відбулися зміни у сербському селі, де здавна затвердилося дрібне селянське землеволодіння.

5. ВИДОВДАНСЬКА КОНСТИТУЦІЯ 1921 р.

28 червня 1921 р. у день Св. Виду (у річницю битви на Косовому Полі в 1389 р.) Установчі збори ухвалили Конституцію Королівства сербів, хорватів і словенців, названу Видовданською. Королю, особу якого оголосили недоторканною, Основний закон надавав великі права: разом з Народною скупщиною (парламентом) він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Крім цього, королю належало право здійснювати зовнішню політику, він був верховним головнокомандувачем.

Конституція закріпила унітарний державний устрій. Державу поділили на 33 жупанії (губернаторства) на чолі з призначуваними королем жупанами. Конституція визнавала наявність у державі єдиного «сербо-хорвато-словенського народу». Прийняття Видовданської конституції завершило процес формування нової держави.

6. ЗАГОСТРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПИТАННЯ

Національне питання протягом усього міжвоєнного часу було тією віссю, навколо якої оберталося внутрішньополітичне життя країни. Із соціальними і національними протиріччями були тісно пов’язані і релігійні протиріччя, через те, що народи Королівства належали до різних віросповідань. Хорвати і словенці були католиками, серби сповідали православ’я, а жителі Боснії і Герцеговини — переважно іслам. У країні виявлялася релігійна нетерпимість народів один до одного.

На перший план виходили сербо-хорватські суперечності.

Впливовою політичною силою стала Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП), очолювана С. Родичем, що висунула гасло національної незалежності Хорватії. Лідер ХРСП С. Радич здійснив поїздки до Лондона і Парижа, домагаючись від керівників англійського і французького урядів підтримки своїх планів. У 1924 р. він відвідав СРСР, де заявив про готовність партії вступити в Селянський Інтернаціонал.

Король і сербські партії пішли на компроміс з Радичем. У 1925 р. його та інших представники ХРСП включили до складу коаліційного уряду Н. Пашича, а Хорватська селянська партія (ХСП) перестала називатися республіканською, визнала Видовданську конституцію. Однак компроміс виявився тимчасовим. 20 червня 1928 р. підчас бурхливої дискусії в парламенті депутат від правлячої партії смертельно поранив С. Радича, двох інших парламентарів ХСП вбили. У Хорватії розпочалися масові мітинги протесту проти політики сербських правлячих кіл.

Проти політики сербізації в Королівстві також активно виступали різні політичні сили Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії. Прагнучи здійснити централізацію держави, сербська влада повністю знищила ті політичні установи, які існували в національних районах Австро-Угорщини до утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Були ліквідовані Хорватський собор, Народний собор Боснії і Герцеговини, Народна скупщина в Чорногорії.

7. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1929 р. І ВСТАНОВЛЕННЯ МОНАРХІЧНОЇ ДИКТАТУРИ

6 січня 1929 р. в країні відбувся державний переворот. У цей день король Олександр узяв всю повноту влади у свої руки. Всі політичні партії й організації, запідозрені в антидержавній діяльності, розпустили. Королівство сербів, хорватів і словенців перейменовували на Королівство Югославія, що мало символізувати державну і національну єдність «трийменного народу».

Карикатура на королівську диктатуру у Югославії

Упровадження нового адміністративного поділу в країні мало на меті стерти навіть у назвах областей будь-яке згадування про окремі народи. Дев’ять нових областей — бановин — найменувались за назвами річок. Кордони були проведені з таким розрахунком, щоб сербське населення становило в них більшість.

Встановлення «диктатури 6 січня», як називали переворот 1929 р. у Югославії, означало перехід від парламентської монархії до диктаторського режиму, покликаного зміцнити панування сербської влади.

8. ЮГОСЛАВІЯ В 1930-ті РОКИ

В 1931—1933 рр. економіка країни випробувала на собі весь тягар кризи, яка охопила промисловість, сільське господарство і фінансову систему. У провідній галузі промисловості — гірничорудній — виробництво скоротилося на 50—70 %. Зросло безробіття. Різко знизилися ціни на сільськогосподарську продукцію, що викликало масове розорення селянства.

В умовах економічної кризи у 1931 р. король Олександр «дарував» народу Югославії конституцію. Новий Основний закон закріпив режим особистої влади монарха, хоча проголосив деякі демократичні свободи і права.

У зовнішній політиці Югославія орієнтувалася на Францію. Ще в 1920—1921 рр., уклавши угоду з Чехословаччиною і Румунією, правлячі кола країни створили новий військово-політичний блок — Малу Антанту, за якою стояла Франція.

Але в 1930-ті роки окремі сили в Югославській державі почали виступати за розширення економічного співробітництва з Німеччиною. У травні 1934 р. Югославія підписала з Німеччиною торговий договір. Однак король Олександр і більша частина політичного керівництва були схильні продовжувати традиційний профранцузький курс. Тоді гітлерівці підготували й організували в жовтні 1934 р. убивство в Марселі югославського монарха і французького міністра Л. Барту.

У другій половині 1930-х років зовнішня політика Югославії вже більшою мірою орієнтувалася на Німеччину. Налагоджували відносини з Італією, яка ще на початку 1920-х років заявила про територіальні домагання на югославські землі. У 1937 р. Югославія й Італія підписали договір про нейтралітет, який значною мірою привів до розпаду Малої Антанти і Волконської Антанти (Югославія, Греція, Туреччина, Румунія).

Після убивства Олександра королем проголосили його 11-річного сина Петра, а на чолі регентської ради став брат покійного монарха Павло.

У червні 1935 р. уряд очолив голова белградської фондової біржі М. Стоядинович. Новий уряд заявив про своє прагнення домогтися пом’якшення політичної напруженості в країні.

Свідчать документи. З маніфесту короля до сербо-хорвато-словенського народу (6 січня 1929 р.)

Мої сподівання і сподівання народу, що розвиток нашого внутрішнього політичного життя принесе порядок країні і зміцнить її, не виправдалися, Парламентський лад і всі політичні погляди дедалі більше виявляють свої негативні властивості, від яких народ і держава мають у даний час одну лише шкоду. Замість того, щоб розвивати і зміцнювати дух національної і державної єдності, парламентаризм у тому вигляді, якому він є зараз, починає викликати духовну дезорганізацію і національне роз’єднання. Мій священний обов’язок — зберігати всіма засобами національну єдність держави. Я переконаний, що в цю відповідальну годину усі — серби, хорвати і словенці — зрозуміють це щире слово свого короля, і що вони вірно послужать мені в моїх подальших прагненнях, спрямованих повністю лише на якнайшвидше здійснення такого устрою управління і такої організації держави, які щонайкраще будуть відповідати загальним потребам народів і державним інтересам.

Унаслідок цього я вирішив і ухвалив, що Конституція Королівства сербів, хорватів і словенців від 28 червня 1921 р. втратила свою силу. Всі закони країни залишаються в силі доти, доки вони не будуть скасовані моїм указом. Якщо знадобиться, то будуть оприлюднені за тим самим порядком нові закони.

Скупщина, обрана 11 вересня 1927 р., розпускається.

1. Які обставини змусили короля видати цей маніфест?

2. Які головні ідеї цього документа?

9. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1941 р.

На початку Другої світової війни Югославія заявила про свій нейтралітет. Але 25 березня 1941 р. Югославія приєдналася до Троїстого пакту.

У широких верствах югославського суспільства цей крок розцінили як зраду національних інтересів. Група політиків, прихильників орієнтації на Велику Британію і США, а також пов’язані з ними деякі армійські офіцери в ніч на 27 березня 1941 р. здійснили державний переворот. Замість скинутого регента Павла на престол офіційно зійшов оголошений повнолітнім король Петро II. Новий уряд очолив командувач авіації генерал Д. Симович. Уряд Симовича водночас заявив про готовність виконувати свої зобов’язання за Троїстим пактом, хоча 5 квітня 1941 р. підписав договір про дружбу з СРСР.

Гітлер, розцінивши переворот 27 березня і договір із СРСР як події, що змінили ситуацію на Балканах, дав наказ про напад своїх збройних сил на Югославію. 6 квітня 1941 р. війська гітлерівської Німеччини разом з військами Італії, Болгарії й Угорщини ввійшли у межі країни. Вже 17 квітня командування югославської армії підписало акт про беззастережну капітуляцію. Югославія як суверенна держава припинила своє існування.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Назвіть ім’я правителя Угорщини у 1920-1944 рр.

2. У яких сусідніх з Угорщиною країнах проживало численне угорське населення?

3. Чому Горті вдалося встановити диктаторський режим у країні?

4. Які південнослов'янські землі увійшли до складу Королівства сербів, хорватів і словенців?

5. Назвіть основні положення Видовданської конституції.

6. Визначте особливості економічного розвитку Королівства сербів, хорватів і словенців у 1920-х роках.

7. З перелічених південнослов’янських земель і країн назвіть і покажіть на карті ті, які в 1929 р. увійшли до складу Югославії: Сербія, Чорногорія, Словаччина, Боснія і Герцеговина, Далмація, Чехія, Словенія, Україна, Білорусія, Воєводина.

II. Обговоріть у групі

1. Як Ви вважаєте, чи можна назвати Гортістський режим в Угорщині фашистським?

2. Як складалися передумови загострення сербо-хорватських протиріч?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Протягом XX ст. південнослов’янські народи неодноразово опинялися у гирлі кровопролитних боїв, пройшли через братовбивчі війни. Як Ви вважаєте, які історичні події та явища 1920-х років впливали на подальші події на Балканах, на міжнаціональні та міжрелігійні відносини в регіоні?

2. Як Ви вважаєте, які проблеми Югославії, що обумовили її розпад на початку 1990-х років, були породжені у 1918-1939 рр.?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1 грудня 1918 р. утворення Королівства сербів, хорватів і словенців

1920-1944 рр. диктаторський режим Горті в Угорщині

28 червня 1921 р. ухвалення Видовданської конституції

6 січня 1929 р. державний переворот і встановлення монархічної диктатури в Югославії

17 квітня 1941 р. підписання акта про капітуляцію Югославії

скачать dle 11.0фильмы бесплатно