1.2. Проголошення КНР. 1 жовтня 1949 р. на центральному майдані Пекіна відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки (КНР). КПК установила свій повний контроль у країні; метою комуністів було проголошено перетворення Китаю на сильну промислово розвинуту державу і побудову в перспективі соціалістичного суспільства.

Чан Кайші, якого підтримували США, зі своїми прихильниками емігрував на о. Тайвань, де формально було збережено колишнє державне утворення - Китайська Республіка. Держава обрала капіталістичний шлях розвитку і претендувала на місце єдиного представника Китаю на міжнародній арені.

2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ КОМУНІСТІВ

Керівництво КНР на чолі з Мао Цзедуном обрало радянську модель побудови суспільства. У ході двомісячного візиту Мао в СРСР (грудень 1949 р. - лютий 1950 р.) був підписаний Договір про дружбу, союз і взаємну допомогу між СРСР і КНР. У Кремлі КНР розглядали як «форпост соціалізму в Азії» і не шкодували коштів для союзника.

У 1954 р. відбулася перша сесія нового парламенту - Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП). Головою КНР обрали Мао Цзедуна, а прем’єром Державної ради (уряду) - Чжоу Еньлая.

2.1. Початок «соціалістичних перетворень» веде відлік з реалізації першого п’ятирічого плану (1953-1957 рр.). За випробуваним радянським зразком було проведено суцільне кооперування сільського господарства. За допомогою СРСР було побудовано понад 500 великих промислових підприємств і об’єктів.

Після XX з’їзду КПРС і критики культу особи Сталіна відносини із СРСР різко погіршилися. Мао вирішив будувати соціалізм «більше, швидше, краще й ощадливіше» і почати змагання з Радянським Союзом у «просуванні до щасливого комуністичного суспільства». Для економічного мислення Мао Цзедуна була характерна стратегія «людського моря» - вирішення всіх проблем за рахунок використання величезних мас працездатного населення.

У травні 1958 р. КПК під керівництвом Мао приймає авантюрний «план трьох червоних прапорів». Під ними малися на увазі «великий стрибок», створення «народних комун» і здійснення побудови соціалізму. Відповідно до планів маоїстів, «великий стрибок» протягом дуже короткого часу повинен був перетворити Китай на одну з найбільш економічно розвинутих країн світу. Уся країна виплавляла в кустарних умовах у маленьких домнах метал, тому що було вирішено за кілька років наздогнати Велику Британію за виробництвом чавуну і сталі. Сотні мільйонів людей працювали на будівництві каналів та інших гігантських споруджень. У цей час виникло гасло «Три роки заповзятої праці - 10 тисяч років щастя!».

На селі створювалися «народні комуни», до яких увійшло 90% населення країни. У власність комун перейшли всі засоби виробництва, усуспільнювалися навіть домашня птиця, посуд тощо. Праця була організована на основі військової дисципліни. Селяни строєм ходили на роботу, спільно харчувалися в їдальні. Усі одержували однаковий пайок, тому що Мао вважав цю форму винагороди більш «комуністичною», ніж трудодні в радянських колгоспах.

Незабаром стало ясно, що курс на «великий стрибок» зазнав краху. Скоротилося промислове виробництво, упало виробництво сільськогосподарської продукції. Країна голодувала. Потрібно було знову, як після війни, відновлювати економіку, і КПК у 1961 р. проголосила «курс на регулювання економіки». Більша частина «народних комун» була розпущена, селянам знову дозволили тримати дрібну худобу і птицю, займатися кустарними промислами і торгувати на ринку. Проте у цей час Мао Цзедун почув критику на свою адресу. Це змусило китайського лідера почати відкриту і непримиренну боротьбу зі своїми супротивниками.

Домни для виробництва металу споруджувались у Китаї повсюдно, інколи навіть у дворах шкіл та дитячих садків

2.2. Зміни в зовнішньополітичному курсі. Відносини КПК із КПРС різко погіршилися, а в 1961 р. міжпартійні розбіжності перейшли на державний рівень. Конфронтація призвела до зіткнення збройних сил КНР і СРСР у березні 1969 р. на о. Даманський. 1970-ті рр. були відзначені стратегічним протистоянням і небаченим скупченням військ на радянсько-китайському кордоні.

З 1964 р. Китай став ядерною державою. Мао вважав за необхідне прискорити і процес світової революції. Для її перемоги лідер КПК визнавав можливою загибель мільйонів людей у ядерній війні.

З 1959 р. почалася серія прикордонних конфліктів з Індією, відносини з якою колись відрізнялися взаєморозумінням і миролюбством.

2.3. «Культурна революція». Події 1966—1976 рр. у Китаї, що отримали назву «культурна революція», нічого спільного з культурою не мали. Це була цілеспрямована акція Мао і його прихильників, спрямована на усунення, аж до фізичного винищування, усіх критиків і опозиціонерів тоталітарного режиму. Разом з тим це був закономірний період становлення комуністичної диктатури. У 1966 р. Пекін несподівано оголосив про початок «Великої пролетарської культурної революції», що повинна була повністю перебудувати життя суспільства і прибрати з дороги «зрадників», що заважали будувати «зразкове комуністичне суспільство» відповідно до вчення Мао.

Маоїсти зробили ставку на молодь. Озлоблені кризою й осліплені цитатниками Мао «червоні охоронці» (або хунвейбіни; їхні формування складалися зі старших школярів і студентів) і «бунтарі» (або цзаофани; їх набирали з молодих робітників), керовані безпосередньо «Великим керманичем» і його найближчим оточенням, громили партійні комітети і міністерства, захоплювали підприємства і виші, улаштовували показові судилища над «ворогами революції». Хунвейбіни і цзаофани фактично господарювали в містах: вони зривали з перехожих закордонний одяг, голили наголо тих, хто носив модні зачіски, розбивали вітрини магазинів. На вулицях горіли величезні багаття з «буржуазних» книг і платівок, були розграбовані бібліотеки і музеї.

Усунувши за допомогою молодіжних бандитських формувань своїх ворогів, Мао наприкінці 1967 р. віддав наказ міністру оборони Лінь Бяо взяти під контроль армії ситуацію в країні. Близько 10 млн молодих людей були відправлені в села на «перевиховання».

Мовою цифр