§ 12. Особливості створення і розпаду європейського соціалістичного табору: Польща, Чехословаччина, Угорщина

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Які країни Центральної та Східної Європи були окуповані нацистами, а які були їх сателітами?

1. Результати Другої світової війни для народів Центрально-Східної Європи. Як ви вже знаєте, внаслідок домовленостей, досягнутих між основними учасниками антигітлерівської коаліції, країни Центрально-Східної Європи були віднесені до сфери інтересів СРСР. Протягом 1944-1948 рр. усі основні важелі влади у них опинилися в комуністів. Водночас розпочалося утворення молодіжних комуністичних організацій. Політичні партії, які визнавали провідну роль чи ідеологічні засади комуністів, не були розпущені, а, як правило, об’єднувалися з ними, мали квоти представництва в урядах і парламенті.

Загалом у Центрально-Східній Європі відбувалося утвердження сталінської моделі соціалістичного суспільства, з характерним для нього культом «вождів» та застосуванням репресій. Свобода вибору власних шляхів розвитку обмежувалася жорстким контролем з боку Москви. Так наслідком занадто (на думку Сталіна) самостійної політики Й. Броз Тіто став розрив стосунків з Югославією. Становище змінилося лише після смерті Й. Сталіна в 1953 р. та заворушень в Угорщині 1956 р., коли слідом за СРСР практично в усіх східноєвропейських країнах почалася демократизація режиму влади.

Відбулися значні територіальні зміни. Так, Польща, втративши Західну Україну, розширила свої кордони на заході. Від Німеччини до СРСР відійшов Кенігсберг з прилеглим до нього районом, від Чехословаччини - Закарпаття. Було підтверджено включення до складу України Бессарабії, а також Північної Буковини. Внаслідок бойових дій на їх територіях економіка всіх цих країн була істотно підірваною, значними виявилися і людські втрати. Отже, відбудова господарства вимагала значних зусиль і коштів.

Так виглядала після війни столиця Польщі - Варшава.

Першочерговими заходами комуністичних урядів скрізь ставала націоналізація:

• промисловості;
• фінансових закладів;
• сфери торгівлі.

Надалі проводилась грошова реформа, а потім - прискорена індустріалізація, пріоритети в якій надавалися розвитку важкої промисловості. Адже (за винятком Чехословаччини та НДР) усі ці країни були аграрними. Здійснювались також аграрні реформи (колективізація, за винятком Польщі та Югославії), проте земля не націоналізовувалася. Управління всіма видами господарства ставало централізованим і зосереджувалося в державній власності, ринкові механізми регулювання були зведені до мінімуму. Вкладання великих коштів у промисловість обмежувало розвиток соціальної сфери, проте освіта, охорона здоров’я та наука були на досить високому рівні. Повністю ліквідовувалося безробіття.

2. Рада економічної взаємодопомоги. 25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили створення нової міжурядової організації - Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), призначеної для спільного розв’язання економічних проблем:

• підвищення рівня життя населення;
• розширення науково-технічного співробітництва;
• координації народногосподарських планів та реалізації спільних проектів.

Також передбачалася розробка спільних стандартів. У лютому того ж року до РЕВ приєдналась Албанія (реально брала участь до 1961 р.), у 1962 р. - Монголія, у 1972 р. - Куба, у 1978 р. - В’єтнам. Також РЕВ на основі окремих угод у різні роки підтримувала стосунки із Югославією, Анголою, Іраком, Лаосом, Фінляндією, Мексикою, Нікарагуа, Мозамбіком, Ефіопією, Афганістаном, НДРЙ. Штаб-квартира РЕВ розміщувалась у Москві.

УЧАСНИКИ ОБ’ЄДНАННЯ СТАВИЛИ ЗА МЕТУ:

• розвиток економічної інтеграції;
• прискорення економічного розвитку і соціального прогресу;
• зближення і вирівнювання рівня економічного розвитку.

Вищими органами РЕВ визначались: Сесія та Виконавчий комітет; конкретними програмами займалися комітети і постійні комітети. Статутні документи РЕВ надавали однакові права всім учасникам і характеризувалися максимальною демократичністю: будь-які рішення не були обов’язковими для виконання в разі незгоди з ними окремих членів організації.

Участь у РЕВ мала важливе значення для економічного і технічного розвитку: завдяки цьому в країнах, що входили до її складу, з допомогою інших членів РЕВ створювались об’єкти розвинутої індустрії, здійснювались будівництво та бартерний (тобто безгрошовий) обмін товарами тощо. Протягом 1950—1984 рр. промислове виробництво країн РЕВ збільшилося в 14 разів, а національний дохід - у 9,1 раза. Так, якщо в 1950 р. країни РЕВ разом виробляли близько 18 % світової промислової продукції, то в 1984 р. - майже одну третину.

Будівля штаб-квартири РЕВ (1970 р.). Фото А. Малигіна.

Учасники Ради більше торгували один з одним, ніж з іншими країнами, що обмежувало можливості для розвитку. Другим недоліком такої замкненої системи було централізоване планування, тобто практична відсутність ринкових механізмів, впровадженню яких не надавалося значення, оскільки економіка соціалістичних країн була більше зорієнтована на задоволення основних потреб, ніж на отримання прибутку. У кінцевому підсумку це зумовило технологічне відставання у низці галузей (крім військової) і недоступність окремих досягнень технічного прогресу (особливо новітньої побутової техніки) масовому споживачу. Навіть у таких провідних індустріальних державах Східної Європи, як НДР і Чехословаччина, на деяких підприємствах використовувалося застаріле обладнання.

Проте ліквідація РЕВ й подальший розпад напрацьованих і стабільних торговельних зв’язків між колишніми соціалістичними державами призвели до ще гірших наслідків. Одним з них стало катастрофічне скорочення рівня виробництва і високі темпи інфляції. Фактично, виробничі потужності цих країн у переважній більшості припинили своє існування.

Карикатура з американської преси на становище у країнах Східної Європи (1990 р.). Із посібника «Geschichte Konkrets-3», 1998 р.

«Я вільний! Я ВІЛЬНИЙ! Я можу робити все, що хочу! Думати, що я хочу! Я - сам по собі... Рятуйте!».

Чим, на вашу думку, була викликана поява карикатури?

ДОКУМЕНТ

Перехід від централізованої планової економіки до ринкової супроводжувався значними змінами у розподілі національного надбання і добробуту. Дані засвідчують, що це були найшвидші з будь-коли здійснюваних змін... У перехідних економіках ці тенденції характеризувалися драматичністю, і за них було сплачено величезну людську ціну. (Із спеціального звіту ООН по Східній Європі, 1999 р.)

• Прокоментуйте наведений документ та карикатуру. Висловте свою точку зору.

Хоча формально Рада економічної взаємодопомоги припинила свою діяльність у 1991 р., деякі структури, створені в її рамках (Міжнародний банк економічного співробітництва, Міжнародний інвестиційний банк, Інтерсупутник), продовжують існувати й до сьогодні.

3. «Оксамитові» революції. Протягом червня-грудня 1989 р. у переважній більшості східноєвропейських країн (за винятком Югославії) відбулася мирна (за винятком розстрілу разом з дружиною румунського лідера Н. Чаушеску) зміна суспільної системи, політичного ладу і геополітичної орієнтації. Замість Організації Варшавського договору, що припинила своє існування, усі ці держави невдовзі отримали членство в НАТО, а отже, замість Радянського Союзу (або Росії), опинилися в зоні впливу Сполучених Штатів.

Подібні трансформації, здійснювані практично одночасно і за єдиним сценарієм, незважаючи на різні економічні умови, національні традиції і рівень політичних протиріч у суспільстві, спершу вважалися наслідком винятково внутрішніх обставин у цих державах. Проте поява нових документів і свідчення безпосередніх учасників цих подій тепер схиляють дослідників до іншої точки зору: відбулося застосування цілого комплексу спеціально розроблених технологій, який прийнято називати «ніжними» або «оксамитовими» революціями. У ширшому сенсі йдеться про безкровне повалення існуючого режиму методом організації постійних вуличних демонстрацій у поєднанні з провокуванням влади на застосування сили.

«Оксамитова» революція.

«Оксамитові» революції здійснюються у три етапи.

ЕТАПИ ЗДІЙСНЕННЯ «ОКСАМИТОВИХ РЕВОЛЮЦІЙ»:

1. Організація і згуртування сил будь-якої більш-менш реальної опозиції (у Польщі - профспілок, у Чехословаччині - студентської молоді, у Болгарії - екологічних рухів тощо).
2. Розгортання потужної пропагандистської кампанії з використанням вітчизняних та зарубіжних засобів масової інформації, а нині - і соцмереж (нагнітання справедливої та надуманої критики уряду, безпосередні трансляції всіляких мітингів).
3. Перехід до активних дій, для яких необхідне виникнення надзвичайних обставин. Це може бути невизнання результатів виборів під приводом, що вони сфальсифіковані. Іншим поширеним прийомом є організація безпосередніх нападів на мітингувальників (уявних чи навіть справжніх). Тому досягнення мети на цьому етапі можливе лише при активному або пасивному сприянні заколоту з боку керівництва місцевих спецслужб.

Зокрема мирна студентська демонстрація у Празі 17 листопада 1989 р., присвячена 50-й річниці закриття нацистами чеських університетів, так і залишилася б не поміченою, якби поліція, без будь-яких на те причин, не зустріла перші ряди кийками. Один зі студентів, що йшов на чолі колони, впав, і його забрала «швидка допомога». Негайно поширилися чутки, що студент Мартін Шмід загинув. Оскільки в Кардовому університеті вчилося двоє студентів з цим прізвищем і обидва вони перебували далеко від Праги, спростувати ці «чутки» одразу ніхто не міг. Відтак, не дивно, що «вбивство» студента викликало потужну хвилю протестів. 20 листопада празькі студенти проголосили страйк, підтриманий усіма вишами країни. Розпочалися багатолюдні демонстрації, внаслідок яких уже на сьомий день своєї посади позбувся генеральний секретар КПЧ М. Якеш, а на десятий склав повноваження президент Чехословаччини Густав Гусак. Наступним президентом менш ніж за два місяці став лідер опозиційної «Хартії 77» Вацлав Гавел.

Студентські заворушення 1989 р. Зліва у темній куртці агент держбезпеки Л. Зіфчак.

Насправді, як виявилося пізніше, «оксамитову революцію» було організовано спецслужбами правлячого режиму, роль вбитого студента в якому виконував співробітник чехословацької держбезпеки Л. Зіфчак.

ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ

Лише наївні люди можуть вірити, що мізерна купка (...) дисидентів й всіляких нероб була спроможна змінити політичний устрій в тодішній Чехословаччині. Якби комуністи й спецслужби цього не хотіли, жодної революції не сталося б. (...). У руках держави були армія, поліція, народні дружини. (...). Я (...) створив незалежний, сильний студентський рух. Якою була мета руху? Це контакти з лідерами опозиції, тобто «Хартії 77». Створити таку атмосферу й такі умови, що якщо у країні розпочнуться радикальні зміни, щоб ми разом з ними цю владу отримали. Отримали й розділили. (...). Все було ретельно організовано. (З інтерв’ю Л. Зіфчака).

Дайте оцінку наведеному тексту. Висловте своє ставлення до «оксамитових революцій». Свою точку зору аргументуйте.

У подібний спосіб вирішальну роль у поваленні лідера Східної Німеччини Е. Хонеккера відіграв керівник служби безпеки Е. Кренц, у «ніжному» перевороті в Болгарії брали активну участь радянські дипломати В. Терехов, В. Шарапов, полковник комітету держбезпеки СРСР А. Одинцов, кандидати у члени політбюро Болгарської комуністичної партії (БКП) А. Лукінов і П. Младенов. Нові лідери цих держав негайно поставили питання про виведення зі своєї території радянських військ і почали орієнтувати свою економіку на Захід.

ЗАПАМ'ЯТАЙМО ДАТИ

1949 р. - створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ)

17 листопада 1989 р. - початок «оксамитової революції» у Чехословаччині

НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Хронологічну. Розташуйте події у хронологічній послідовності: утворення РЕВ, прихід до влади комуністів у Східній Європі, «оксамитова революція» у Чехословаччині, приєднання до РЕВ Куби.

Просторову. Покажіть на карті країни, що входили до складу РЕВ.

Інформаційну. Проаналізуйте обставини, за яких у країнах Центрально-Східної Європи було встановлено комуністичні режими.

Логічну. Схарактеризуйте діяльність РЕВ, її сильні та слабкі сторони.

Аксіологічну. Висловте своє ставлення до політики СРСР у країнах Центрально-Східної Європи.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 11 клас Ладиченко, Заблоцький (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)