Македонія здобула незалежність на основі референдуму у вересні 1992 р., уникнувши воєнної конфронтації. Також проголосив незалежність своєї країни й парламент Боснії та Герцеговини. СФРЮ вже практично не існувала. У Белграді вирішили створити нову федерацію - Союзну Республіку Югославію (СРЮ), яка об’єднала Сербію і Чорногорію (квітень 1993 р.).

Нову державу очолив лідер колишніх комуністів Сербії Слободан Милошевич, який став президентом СРЮ. Але на цьому трагедія на Балканах не припинилась. У березні 1992 р. розгорівся етнічний конфлікт у Боснії та Герцеговині. У цій новоутвореній державі проживали три етнічно-релігійні групи: серби (православні), які становили 1/3 населення, хорвати (католики) та серби й хорвати, які сповідували іслам. Сербська частина населення на чолі з Радованом Караджичем прагнула приєднання до СРЮ. Мусульманська частина населення на чолі з Алією Ізетбеговичем наполягала на незалежності; хорватська частина населення прагнула приєднання районів компактного проживання хорватів до Хорватії. Спроба розшматувати республіку вилилась у тривалу війну, яка позначилась особливою жорстокістю та етнічними чистками.

Так виглядали після боїв і бомбардувань деякі міста колишньої Югославії.

Скориставшись із воєнної переваги, серби оволоділи 70 % території країни. Основні бої розгорілися в районі м. Сараєва. Тоді, за рішенням ООН, авіація НАТО і контингент військ ООН завдали ударів по позиціях сербів, знищуючи їхню бойову техніку. Сполучені Штати, діючи всупереч ембарго ООН, переправили боснійським мусульманам озброєння на суму 300 млн доларів. Мусульмани й хорвати, скориставшись із цієї ситуації, перейшли в наступ і встановили контроль над 50 % території республіки.

За 3,5 року бойових дій у Боснії та Герцеговині було вбито й поранено десятки тисяч людей, зруйновано десятки населених пунктів, сотні промислових і громадських об’єктів. Кількість біженців та переміщених осіб перевищила 3 млн.

Згідно з підписаними у грудні 1995 р. Дейтонськими мирними угодами Боснія та Герцеговина залишається єдиною державою в її міжнародно визнаних кордонах, однак складається з двох суб’єктів - Боснійської мусульмано-хорватської Федерації та Республіки Сербської.

Ще одна Балканська війна була розв’язана в березні 1999 р. Керівники держав - членів НАТО вважали, що застосування зброї зможе прилити «гуманітарну катастрофу» в Косові, де посилилося етнічне протистояння між албанцями і сербами. На початку 1990-х рр. у Косово розпочала діяльність «Армія звільнення Косово» (АЗК). За декілька років сталося більше 500 зіткнень із сербською поліцією. За рішенням керівництва Югославії в Косово було введено значні підрозділи поліції і збройних сил. Проте, коли протягом липня-серпня 1998 р. основні бази сепаратистів було знищено, в конфлікт втрутилося НАТО. Під загрозою бомбардування країни югославські війська залишили Косово, а АЗК повернула собі втрачені позиції. Знову розпочалося насильницьке витіснення сербів з краю.

У січні-лютому 1999 р. відбулися переговори сторін за участі західних дипломатів у передмісті Парижа - Рамбуйє. Югославський президент не погодився із введенням військ НАТО до Косова і не підписав підсумковий документ. Тоді командування НАТО без санкції ООН та Ради Безпеки 24 березня 1999 р. розпочало бомбардування югославських військових, а потім і промислових та цивільних об’єктів. Воєнні дії тривали 75 днів, протягом яких було знищено:

• нафтову промисловість Югославії;
• 40 % нафтосховищ;
• більше 400 освітніх навчальних закладів;
• 48 медичних об’єктів.

Також було застосовано 37 тис. уранових снарядів, унаслідок чого над Югославією було розпилено 23 тонни урану-238. Загинуло понад 2 тис. мирних жителів, а понад 750 тис. стали біженцями.

Події в Косові сприяли здійсненню чергової «оксамитової» революції, спрямованої проти Мілошевича. Це трапилося під час президентських виборів, у першому турі яких незначну перемогу здобув кандидат від опозиції В. Коштуниця. Мав відбутися другий тур, але натовп захопив стратегічно важливі об’єкти в країні, а виборча комісія заявила, що помилилася при підрахунку голосів, і визнала перемогу Коштуниці. У березні 2001 р. Милошевича було взято під варту, а в липні - передано до Міжнародного суду в Гаазі як воєнного злочинця. Процес розтягнувся на кілька років, і під час нього Милошевич помер. У 2007 р. зі складу СРЮ вийшла Чорногорія, а наступного року проголосив незалежність край Косово. Він був визнаний переважно країнами Заходу.

Наслідки війни у Сербії відчуваються й досі, хоча вдалося загальмувати інфляцію. У країні зберігається високий рівень безробіття, зовнішній борг становить мільярди доларів. Значна частина економіки перебуває в державній власності. Нижче рівня бідності проживає близько 9 % населення. У 2017 р. президентом Сербії став Александр Вучіч.

А. Вучіч.

ЗАПАМ'ЯТАЙМО ДАТИ

29 листопада 1945 р. - ухвалення Декларації про остаточну ліквідацію монархії, проголошення ФНРЮ

Червень 1991 р. - проголошення незалежності Словенії та Хорватії

НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Хронологічну. Розташуйте події у хронологічній послідовності: початок президентства С. Мілошевича, Дейтонські мирні угоди, початок конфлікту в Косові.

Просторову. Покажіть на карті, на які країни розпалася Югославія.

Інформаційну. Визначте, про кого йдеться: а) президент Сербії; б) перший президент Югославії; в) кандидат від опозиції.

Мовленнєву. Проаналізуйте та обговоріть витоки балканських воєн кінця XX ст.