Тепер важко уявити часи, коли людей на нашій планеті не було. Кілька мільйонів років тому природа була різноманітнішою, багатшою та незабрудненою. Тваринний світ ряснів дивовижними видами, від яких нині залишилися рідкісні викопні залишки. Клімат був теплим і дуже вологим. Велетенські папороті суцільними лісами вкривали землю. Однак світ природи постійно змінювався відповідно до змін кліматичних умов. Зникали деякі види рослин, натомість розвивались інші. Подібні зміни відбувалися й серед тварин.

У дуже далекі часи з'явилися найдавніші людиноподібні мавпи — Дріопітеки. Це слово походить від двох грецьких слів: drys (дрис) — Дерево; pithekos (пітекос) — мавпа. Невеличкі, завбільшки як собака, вони мешкали на деревах, тому їхні лапи призвичаїлися триматися за гілки. Така форма кінцівок давала змогу тримати знаряддя праці. Дріопітеки були тваринами, але стали найдавнішими предками сучасних людей.

Спливали сотні тисяч років. З'являлися та зникали нові види тварин. Природа немовби «підшуковувала» вдаліші тваринні форми, які були б краще пристосовані до існування в тих умовах. Розвивалися тваринний і рослинний світи, тобто тривала еволюція.

Урешті-решт, 4,5 млн років тому в природному середовищі сформувалася людиноподібна тварина, яку сучасні вчені називають австралопітек. Вимова цього слова може вас заплутати, бо дуже подібна до назви материка Австралія, хоча тут він зовсім недотичний. Слово «австралопітек» походить від латинського слова australis (аустраліс) — південний і грецького слова pithekos (пітекос) — мавпа). Кісткові рештки цієї істоти були знайдені в Південній Африці.

Первісні люди та їхнє житло. Діорама в Палеонтологічному музеї (Київ)

Найдавніші знаряддя праці

Залишки кісток перших людей

Постава австралопітека, будова його кістяка давали змогу ненадовго ставати на задні кінцівки. Це виявилося корисним, коли через скорочення площі лісів австралопітеки були змушені перейти до життя на відкритій місцевості.

Пряма хода давала змогу озиратися довкола, здалеку помічаючи небезпеку або вистежуючи здобич під час полювання. До того ж, стоячи на задніх кінцівках, вони могли передніми тримати палицю або каменюку — найпершу примітивну зброю. Це робило австралопітеків сильнішими у двобої з хижаками й загалом допомагало вижити. Звичка до прямої ходи сприяла швидшому пересуванню. Така форма кістяка виявилася вдалою, й австралопітеки перейшли до прямоходіння. Але вони залишалися поки що тваринами, бо їхніми діями керувала не свідомість, а тваринні інстинкти.

Еволюція тривала, і приблизно 1,75 млн років тому з'явився ще один вид тварини, якій науковці дали назву презинджантроп. Непросто запам'ятати? Ще б пак!

Це слово походить аж від трьох слів:

• - латинського prae (пре) — перед;
• - давньоарабського zindzh (зиндж) — назва Східної Африки;
• - грецького anthropos (антропос) — людина.

Рухи презинджантропа ще не були усвідомленими та вправними, але ця істота прагнула пристосувати форму скельних уламків або дрючка до своїх дій. Тому в науці таку істоту назвали «людиною вмілою», або «хомо хабіліс» — від латинських слів Homo habilis. Презинджантропи розселилися по всій Африці, опановували Європу й Азію.

Нелегко борючись за виживання, первісні істоти пристосовувалися до тяжких умов життя. Їхня праця ставала усвідомленішою.

Знаряддя праці набували зручнішої форми. Водночас змінювалась і сама істота. Її зовнішність поступово втрачала тваринні риси, набувала ознак розумності. Збільшувався об'єм мозку, прямішала постава. Руки ставали коротшими й вправнішими.

Близько 1,5 млн років тому сформувалась істота, назва якої — пітекантроп (з грец. pithekos — мавпа + anthropos — людина). Його залишки знаходять тепер на території Європи. Такі ж знахідки в Азії отримали назву синантроп — від латинського слова Sina (Сина) — Китай і вже відомого вам грецького слова anthropos — людина. Він, як і пітекантроп, був середнього зросту, міцної статури. Однак хода в нього виробилася стійкіша — синантропи були рухливішими. Цю істоту вважають уже не твариною, а людиною, бо вона вміла виготовляти знаряддя праці й користуватися ними.

Пітекантропам не вдавалося видобувати вогонь, але вони не боялися ним користуватися. Зокрема, вихоплювали гілки, що спалахнули від блискавки, знаходили вогонь у траві, яка займалася спекотного дня.

Володіння вогнем прискорило розумовий розвиток людини. Вона навчилася підсмажувати їжу. Підсмажене м'ясо краще перетравлювалося, це сприяло розвитку структури мозку. Вогонь захищав і зігрівав серед дикої первісної природи. Його боялися тварини, а люди дивилися на багаття спокійно. Перші розумні істоти не мали, крім вогню, інших помічників, тому оберігали його як могли, підтримували вогнища в печерах тривалий час, іноді сотні років.

Еволюційний розвиток спричинював зміни в будові тіла найдавніших людей, створюючи види, яким було легше існувати в нових умовах.

Отже, близько ста тисяч років тому на Землі утворився різновид первісної людини, яку найменовано неандерталець, — за назвою долини Неандерталь (у Німеччині). Там уперше було знайдено викопні залишки цього різновиду первісної людини. Основні місця поселень неандертальців на території України — це печера Кіїк-Коба, Старосілля, навіс Заскельний, Чокурча.

Люди цього виду були невисокі на зріст (до 165 см). Масивне чоло, короткий тулуб і верхні кінцівки — за будовою тіла неандерталець був значно ближче до сучасної людини, ніж попередні типи. Щоправда, руки мав не такі спритні та рухливі, як у нас із вами, але дуже сильні, немов лещата. Мешкаючи в печерах, неандертальці будували житла з кісток великих тварин, укриваючи їх шкурами.

Неандертальці мали більший об'єм мозку, тому були значно розумнішими за пітекантропів і синантропів.

Вони навчилися самі видобувати вогонь: зауважили, що коли тривалий час терти одна об одну дерев'яні палички, то вони загоряться. А ще хтось помітив, що під час удару каменя об камінь спалахують іскринки. Тепер не було потреби чекати, поки блискавка підпалить дерево чи траву й подарує вогонь; не потрібно було переносити із собою палаючу гілку на нове місце поселення.

Людина оволоділа вогнем — це стало одним з найбільших її досягнень.

Неандертальці вільніше пересувалися, шукаючи сприятливіших умов життя. Вони розселилися на значних територіях, мандруючи невеликими групами — первісними стадами. Така група спільними зусиллями могла підтримати своє існування, тобто прогодуватись і захиститися від небезпеки. Первісні люди могли існувати тільки спільно. Ніхто з них не міг вижити наодинці з природою, маючи надто примітивні знаряддя праці, а гуртом люди полювали навіть на великих тварин — мамонтів, бізонів тощо. Для цього використовувалися прийоми загінного полювання.

ЗАГІННЕ ПОЛЮВАННЯ — спосіб спільного полювання, за якого мисливці, лякаючи тварин галасом і зброєю, змушували їх бігти в пастку.