Після загибелі Великої Скіфії у слов’ян настав новий етап розвитку. Почало формуватися власне слов’янське суспільство. Воно утворило свої об’єднання племен із власною соціальною та політичною структурою. У слов’янському суспільстві відбувається розшарування на бідних і багатих. Створюється панівна верхівка.

2. Господарство слов’ян

Слов’яни вели осілий спосіб життя. Вони сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, боби. Вирощували овочеві культури — ріпу (вона була так само поширена, як в наш час картопля; їли її в пареному вигляді), редьку, цибулю, часник, капусту. Крім цього, вирощували льон, коноплі, які були сировиною для ткацтва.

Давні слов’яни

У слов’ян першої половини І тис. до н.е. були поширені дві системи землеробства: підсічно-вогнева і перелогова. Перший спосіб був характерним для лісових районів. Він полягав у тому, що в перший рік вирубували ліс, викорчовували коріння дерев. Після того, як дерева висихали, їх спалювали. Важким суком боронували нове поле, змішуючи попіл з верхнім шаром землі, а тоді сіяли зерно. Оброблена таким чином земля давала високий урожай протягом трьох-чотирьох років. Після цього розчищали нову ділянку лісу, а старе поле на багато років залишали.

У лісостеповій зоні була поширена перелогова система землеробства. Ділянку землі засівали протягом кількох років, а після її виснаження переходили на іншу. Для обробки землі використовувалась соха із залізним наконечником-лемешем.

Coxa

Поряд із землеробством значне місце у господарстві слов’ян займало скотарство. Вони розводили коней, велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, домашню птицю.

Слов’яни також займались рибальством і полюванням. Навколишні ліси, болота були багаті на звірину та птахів, а в річках водилося чимало риби. Підсобну роль у господарстві відігравало бортництво (збирання меду диких бджіл).

Слов’янське поселення

Слов’янські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарне, деревообробне та інші.

Значний вплив на розвиток господарства у період II-V ст. мала провінційно-римська культура. Під її впливом вдосконалювалась землеробська техніка, розвивалось ремесло (з’явилось виробництво скла, ювелірних виробів та ін.), внутрішньоплемінна та міжплемінна торгівля.

3. Поселення та житло

Слов’янські поселення в основному розміщувались біля річок, де були родючі ґрунти. Вони були невеликими і найчастіше не мали укріплень. Укріплені городища були поширені в районах, які піддавались нападам кочівників.

Найпоширенішим типом житла на початку нашої ери була хата, стіни якої робилися з лози та глини.

4. Слов’янське язичництво

Протягом багатьох століть у слов’ян формувалась система релігійних вірувань, яку називають язичництвом. Найбільш популярними стали боги Перун, Велес, Род.

Основа слов’янського пантеону (сукупності богів) склалася у праслов’ян доби бронзи. Вищий, наднебесний світ очолювали Сварог та Стрибог. Світлий Сварог пов’язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий «бог-батько» Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на благо, так і на зло.

Збруцький ідол

На середньому рівні між небом і землею діяли вже їхні сили, які конкретизували і здійснювали окремі функції богів-батьків. Це був Дажбог, бог родючості, сонячного світла і достатку, син ясного неба Сварога, та Перун, бог громовиці, син бога темного й захмарного неба Стрибога.

Головними постатями нижнього, підземного світу були Род — володар землі й усього живого та Велес — господар підземного світу. Велес вважався супротивником Перуна, провідником душ померлих до потойбічного світу. До богів підземного світу належала, ймовірно, Мати Сира Земля — богиня землі, врожаю, Велика Мати всього живого. Мокош, як її називали, була, ймовірно, дружиною Сварога та матір’ю Лади.

Поруч із культом цих провідних богів збереглася із незначними змінами віра в богів, які залишилися від праслов’янських часів. Як й інші народи, давні слов’яни вірили в життя після смерті, ушановували духів предків.

5. Венеди

Від часів виділення праслов’ян з індоєвропейської спільноти відбувався безперервний процес формування слов’янства. Його поділяють на два періоди: венедський (зарубинецька археологічна культура) та антсько-склавинський (пеньківська і празько-корчаківська археологічні культури).

Зарубинецька людність була сусідом войовничих сарматів. Унаслідок їхніх постійних нападів праслов’яни переселялися на Десну, верхів’я Дніпра та Південного Бугу. У Європі вони були відомі як венеди. Батьківщина венедів, як описав її давньоримський історик Тацит, охоплює простори від східних відрогів Карпат до Верхнього Подніпров’я й збігається з територією поширення зарубинецької культури (III ст. до н.е. — II ст. н.е.). Кінець венедському етапу розвитку слов’янства поклало Велике переселення народів.

У II ст. у східному напрямку на Волинь просунулись германські племена готів, винищуючи місцеву слов’янську людність, а звідти долиною Південного Бугу вийшли в причорноморські степи. Рятуючись від готів, венеди тікали в Подністров’я та Подніпров’я. Відтак територія розселення праслов’ян була розрізана готами долиною Південного Бугу на східну та західну частини. Надалі ці дві частини венедів розвивалися самостійно, набуваючи специфічних рис, що врешті-решт призвело до формування антів Подніпров’я та склавинів Подністров’я й Волині.

У добу панування готів у Причорномор’ї поширилася черняхівська культура (III—IV ст.). її пов’язують із названою готським істориком Йорданом державою Германаріха, до якої, окрім власне готів, входили слов’яни, фракійці й сармати.

6. Гунська навала і слов’яни

Готів із Причорномор’я вигнали в останній третині IV ст. гуни. Приблизно в цей час припинила своє існування черняхівська культура. Правитель розбитих готів Вінітарій, ймовірно, відступаючи під тиском гунів на захід, розпочав війну з антами. Він убив їхнього князя Божа й розіп’яв на хрестах 70 антських старшин. Тоді гуни виступили на захист антів й убили Вінітарія. Більшість готів переселилася на Середній Дунай. Територія розселення антів у VI ст., описана Йорданом, збігається з тією, де була поширена пеньківська культура. А землі розселення склавинів відповідають ареалу поширення пам’яток празько-корчацької культури (V-VII ст.). З антами пов’язане існування слов’янського військово-політичного об’єднання, яке називають Антським царством.

У цей час у Західну Римську імперію вторгаються гуни й утворюють свою державу на чолі з Аттілою. Однак, унаслідок розгрому гунів на Каталаунських полях (451 р.) та смерті Аттіли (453 р.), ця держава розпалася. Складовою частиною наступного розселення народів стало Велике слов’янське розселення V-VII ст. Спочатку анти й склавини перейшли південний берег Дунаю та осіли на Балканах у візантійських володіннях. Вони започаткували південну гілку слов’ян. Склавини через деякий час рушили далі, уверх по Дунаю, й просунулися до річок Одри та Ельби, поступово інтегруючись із західними слов’янами.

Перевірте, як ви запам’ятали

• 1. Коли почалося формування слов’янської спільноти?
• 2. На які періоди поділяється процес формування слов’ян як окремого народу?
• 3. Де знаходиться прабатьківщина слов’ян?
• 4. Якими були основні заняття слов’ян?
• 5. Як називають вірування слов’ян?
• 6. Коли відбувалося Велике розселення слов’ян?

Поміркуйте і дайте відповідь

• 7. Які фактори впливали на формування слов’ян?
• 8. Що впливало на світобачення слов’ян?
• 9. Як вплинуло на долю слов’ян Велике переселення народів?

Виконайте завдання

• 10. Розтлумачте релігійні вірування слов’ян?
• 11. Дайте характеристику етапам розвитку слов’ян.

Завдання для допитливих

• 12. Чи можна стверджувати, що гунська навала сприяла розселенню слов’ян?

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Історичні джерела про суспільне, господарське життя і духовний світ давніх слов’ян

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА ТЕМОЮ

Антична цивілізація та її сусіди

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ТЕМАТИЧНОГО ОЦІНЮВАННЯ №3

Антична цивілізація та її сусіди

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО КУРСУ

«Внесок давніх цивілізацій, культур народів в історію людства»