§ 12. АНГЛІЯ

• Покажіть на карті (с. 137) Британські острови. Які народи їх населяли?

• Пригадайте, як нині називаються складові частини Великої Британії.

• Пригадайте, який англосаксонський король відбив останній напад вікінгів на Англію.

1. Вільгельм Завойовник

Як відомо, після смерті 1066 р. Едварда Сповідника англосаксонська знать обрала своїм королем Гарольда. Проте претензії на англійську корону висунув нормандський герцог Вільгельм, далекий родич Едварда Сповідника, який восени 1066 р. переправився через Ла-Манш і висадився на південному узбережжі Англії. Відбивши напад норвежців, Гарольд виступив назустріч завойовникам і став очікувати герцога Вільгельма біля міста Гастінгса. Тут 14 жовтня 1066 р. й відбулася кровопролитна битва, у якій англосаксонське військо було розбите, а король Гарольд загинув.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Донька останнього англосаксонського короля Гарольда — Гіда (Гіта) (?-1107) — була першою дружиною князя Володимира Мономаха. Після загибелі батька родичі вивезли її до Швеції, а звідти вона прибула до Києва. Померла Гіда 1107 р. У шлюбі з нею князь Володимир Мономах мав кількох дітей. Серед них і Мстислав, князь новгородський, білгородський, у 1125-1132 рр. — великий князь київський. Він став останнім великим князем київським, влада якого поширювалася на всі руські князівства, на всю Русь.

Жителі Лондона, побоюючись погромів, самі відчинили Вільгельмові міську браму. Герцог Нормандії став королем Англії й увійшов у історію як Вільгельм Завойовник (1066-1087). Однак пройшло кілька років, перш ніж король і його рицарі підкорили англосаксів. Вільгельм зберіг поділ країни на графства, на чолі яких стояли шерифи. Щоб утримувати в покорі місцеве населення, король наказав спорудити в кожному графстві добре укріплений замок.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Найбільш знаним замком цієї епохи є лондонський Тауер, розташований на березі р. Темзи. Він був збудований Вільгельмом Завойовником, хоча, за переказом, його мури нібито зведено ще зусиллями Юлія Цезаря. У давнину Тауер був королівським палацом, державною в’язницею, місцем катувань і страт. Оточений могутніми фортечними стінами, давній Тауер, здається, ще переховує у своїх численних закутках тіні колишніх в’язнів. Нині там зберігаються королівські коштовності й діє музей старовинної зброї. На галявині перед замком завжди можна побачити зграю чорних круків. Держава щорічно виділяє додаткові кошти гарнізону Тауера для годування цих птахів. Адже, згідно з давнім пророцтвом, Британська монархія процвітатиме до тих пір, поки круки не відлетять з Тауера.

Англосаксонська знать, яка чинила опір нормандцям, була повністю позбавлена своїх володінь. Відібрані землі Вільгельм роздав своїм рицарям, з яких згодом виокремилися найбагатші — барони. Розподіляючи землі між новими власниками, Вільгельм проводив досить виважену політику: володіння великих феодалів зосереджувалися не в одному, а в різних районах країни. Нові феодали завдячували своїми земельними багатствами королю, а отже, ставали залежними від нього більше, ніж на континенті.

Безпосередніми васалами короля були барони. Проте Вільгельм вимагав васальної служби не тільки від баронів, а й від їхніх васалів. Усі рицарі, чиїми б васалами вони не були, давали клятву вірності королю й на його вимогу зобов’язувалися служити в королівському війську. На відміну від Франції, правило «васал мого васала не мій васал» в Англії не діяло.

У 1086 р. за наказом Вільгельма було проведено перепис усіх земель для виявлення прибутків феодалів, визначення їхньої васальної служби й податків. Спеціальні королівські посланці на місцях з’ясовували, скільки землі в кожному поселенні, хто його власник, яка кількість селян тут проживає, яким майном володіє кожна сім’я тощо. Такі свідчення збиралися надзвичайно ретельно. Жителі говорили: «Як ніщо не приховається в день Страшного суду від Божого ока, так нічого не вдасться втаїти від людей короля». Саме тому цей перепис назвали «Книгою Страшного суду». Чимало вільних селян, які не розуміли французької, було записано залежними. Чисельність населення Англії, за даними «Книги Страшного суду», становила приблизно 1,5-2 млн осіб.

2. Правління перших Плантагенетів

Спадкоємці Вільгельма Завойовника продовжували його традиції в справі зміцнення королівської влади. Уже за правління Вільгельмового молодшого сина Генріха І (1100-1135) було зроблено вдалу спробу впорядкувати адміністрацію, суд і фінанси королівства. Значну роль стала відігравати постійна королівська рада. До її складу входили канцлер, скарбник, а також найбільш віддані королю великі феодали. Було створено й фінансове відомство — Палату шахової дошки. Вона називалася так тому, що поверхні столів тут за формою нагадували шахівниці. На них ставилися й пересувалися, відповідно до потреби, мішечки з грошима чи викладені стовпчиками монети.

Оскільки бухгалтерських обліків тоді ще не знали, необхідні розрахунки проводилися в такий спосіб. Палата шахової дошки відала збором податків і перевіряла фінансові звіти шерифів.

Після смерті Генріха І в Англії упродовж 19 років тривала виснажлива міжусобна війна. Вона закінчилася в 1154 р.

Королем Англії став правнук Вільгельма Завойовника граф Анжу — Генріх II Плантагенет (1154-1189). Він став засновником династії Плантагенетів (1154—1399). Генріх II володів значними територіями у Франції (Анжу, Нормандія, Аквітанія та ін.), які з його сходженням на трон були приєднані до Англії.

Французький король Філіпп II та англійський король Генріх II Плантагенет. Мініатюра. XIII ст.

Зрозуміло, що такою велетенською державою управляти було нелегко. Незважаючи на молодий вік, Генріх II зумів приборкати непокірних баронів. Він наказав зруйнувати їхні замки, а на посади шерифів призначив своїх довірених осіб.

Одним із найважливіших заходів Генріха II стало проведення судової реформи. Він запровадив суд присяжних, залучення до розгляду справи 12 осіб від дрібного рицарства або вільного селянства. Під присягою (звідси — присяжні) вони повинні були назвати шерифу та суддям імена підозрюваних у скоєнні злочину. Верховним у державі став королівський суд. Будь-яка вільна людина за відповідну плату могла перенести розгляд своєї справи із сеньйоріального суду до королівського.

Крім судової, Генріх II провів і військову реформу. Після нормандського завоювання військові сили англійських королів складалися з народного ополчення та феодального війська, у якому по 40 днів на рік несли службу всі васали. Генріх II дозволив феодалам відмовлятися від несення служби, сплачуючи за це своєрідний військовий податок — щитові гроші. Так король отримав можливість наймати постійне військо, яке воювало стільки, скільки він вимагав, і став менше залежати від збройних сил феодалів.

Генріх II намагався підпорядкувати своєму впливові й англійську церкву. Він вимагав, щоб вибори єпископів та абатів відбувалися за його участі, а також прагнув контролювати церковні суди. Цей задум гнівно засудив архієпископ Томас Бекеш. Критика настільки обурила короля, що він спересердя сказав: «Невже з-поміж усіх боягузів, яких я годую, не знайдеться нікого, хто врятував би мене від цього жалюгідного святенника?» Група придворних кинулася в собор, де Томас Бекет саме правив месу, і вбила його біля вівтаря. Цей ганебний учинок викликав шквал обурень. Не залишився осторонь і Папа Римський, який змусив англійського короля привселюдно покаятися на могилі архієпископа й припинити втручання в церковні справи.

Зміцнення королівської влади гнітило норовливу англійську знать, яка неодноразово організовувала заколоти й піднімала повстання проти Генріха II. У 1189 р. було розкрито велику змову проти короля, у якій брали участь його дружина Альєнора Аквітанська та їхні сини — Річард та Іоанн. Очевидно, Генріхові було важко це пережити, і того ж року він помер. Англійський трон посів його син Річард (1189-1199), який ще за життя отримав прізвисько Левове Серце.

Пам’ятник королю Річарду. м. Лондон

Річард народився в Англії, молоді роки провів у Аквітанії, на батьківщині своєї матері, де здобув добру освіту. З дитинства він захоплювався поезією, навіть пробував писати вірші. Річард майстерно володів зброєю та часто перемагав на рицарських турнірах, пристрасно любив полювання й небезпечні пригоди. Англійці сприймали його як «рицарського» короля, життя якого минало в безконечних мандрах. Загалом за весь час свого правління Річард не провів в Англії й повного року, навіть не вивчив англійської мови. Він розглядав Англію як невичерпне фінансове джерело для утримання армії, що приносила йому славу й задоволення.

Невдовзі після коронації Річард вирушив у Третій хрестовий похід, під час якого захопив острів Кіпр і фортецю Акру. Коли король таємно повертався з походу до Англії, то потрапив у полон до свого давнього недруга — герцога австрійського. Після полону Річард, пробувши в Англії всього кілька тижнів, подався до Нормандії, де розпочав підготовку до війни з французьким королем Філіппом II Августом. Живим до Англії йому повернутися не судилося. У 1199 р. Річард зазнав смертельного поранення отруйною стрілою. Це сталося в рідній йому Аквітанії під час облоги замку, у якому начебто було сховано скарби його батька Генріха II. Незадовго до смерті Річард визнав спадкоємцем англійського трону свого молодшого брата Іоанна.

3. «Велика хартія вольностей» і виникнення англійського парламенту

Король Іоанн (1199-1216) у результаті невдалої для Англії війни з Філіппом II Августом утратив у Франції більшу частину родових маетностей Плантагенетів. За це сучасники нарекли його зневажливим прізвиськом Безземельний. Військові поразки, постійне вимагання щитових грошей викликало в підданих справжню ненависть до короля.

Ситуацію загострив і конфлікт із Папою Римським Інокентієм III. Іоанн Безземельний відмовився підтримати кандидата Папи Римського на посаду архієпископа Кентерберійського (главу католицької церкви в Англії). Інокентій III відлучив Іоанна Безземельного від церкви, тому над королем нависла небезпека втрати трону. Папу Римського підтримало майже все населення Англії. Наляканий король визнав себе васалом Папи Римського й зобов’язався щорічно виплачувати йому велику суму грошей.

Усе це викликало обурення народу, який підтримав у 1215 р. заколот баронів — вони ввійшли в Лондон без бою. Іоаннові нічого не залишалося, як капітулювати. Підкоряючись силі, 15 червня 1215 р. він підписав підготовлений баронами документ під назвою «Велика хартія вольностей».

Статті хартії гарантували недоторканність володінь баронів і церкви. Король зобов’язувався не стягувати зі своїх васалів поборів більше, ніж установлено звичаєм, не накладати непомірних штрафів, опікуватися торгівлею, обіцяв захист від свавілля королівських чиновників, підтверджував недоторканність міських привілеїв тощо.

«Велика хартія вольностей» стала першим документом у світі, що проголошував принцип недоторканності особи — основу прав людини й громадянина.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

Статті з «Великої хартії вольностей»

12. Ні щитові гроші, ні [будь-яка] інша грошова допомога не повинні збиратися в королівстві нашому інакше, як за згодою загальної ради королівства нашого...

14. Щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою... або для оподаткування щитовими грошима, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо...

39. Жодна вільна людина не буде заарештована й ув’язнена, або позбавлена манна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь [іншим] способом знедолена... інакше, як на підставі законного вироку рівних їй... і за законом країни.

61. Ми [король] створюємо і даємо ... гарантію, а саме: щоб барони обрали двадцять п’ять баронів із королівства... які повинні всіма силами дотримуватися й охороняти та примушувати дотримуватися миру й вольностей... І коли ми або хто-небудь зі слуг наших... яку-небудь зі статей ... порушимо..., ті двадцять п’ять баронів ... будуть... утискати нас... шляхом захоплення замків, земель, володінь і всіма іншими способами, якими можуть, поки не буде виправлено [порушення] згідно з їхнім рішенням...

1. Які події спричинили підписання хартії? 2. Інтереси яких верств населення захищала хартія? 3. Який принцип проголошувався в пункті 39? 4. Який орган влади мав право контролювати виконання хартії? Чи мав король необмежену владу?

Проте Іоанн Безземельний не збирався виконувати нав’язану йому «Велику хартію вольностей». Він звернувся за допомогою до Папи Римського. Той став на бік короля, і війна з баронами відновилася. Важко прогнозувати, чим би вона закінчилася, якби не раптова смерть Іоанна Безземельного. Королем було проголошено його малолітнього сина Генріха III (1216-1272), і вся влада опинилася в руках баронів.

Коли ж Генріх III досяг повноліття й почав правити самостійно, він став на шлях продовження політики свого батька. Це викликало озлоблення серед англійських баронів, і 1258 р. вони підняли заколот, унаслідок якого Генріха III було усунуто від влади. Протистояння між баронами й королем вилилося в громадянську війну. Серед баронів виокремився лідер — граф Симон де Монфор. Очолюване ним військо розгромило королівські загони. Генріх III і спадкоємець трону принц Едвард потрапили в полон. Правителем Англії став Симон де Монфор. У січні 1265 р. він скликав збори королівства. Сюди, крім баронів і єпископів, було запрошено також представників від рицарства та городян. Так з’явився англійський парламент (з фр. parler — говорити).

Невдовзі принц Едвард зумів утекти з полону, очолив королівську армію й розгромив військо Симона де Монфора. Самого Монфора було вбито.

Повернувши собі владу, Генріх III, а відтак і його спадкоємець Едвард І не знищили парламент, він продовжував діяти. Спочатку основна функція парламенту полягала в затвердженні податків. Згодом він отримав ще й право видавати закони. У середині XIV ст. англійський парламент розділився на дві палати — палату лордів і палату громад. У палаті лордів засідало вище духовенство та світська знать. А в палаті громад — рицарі графств і представники міст. Тут одразу намітився союз рицарства й міської верхівки. В англійському парламенті, на відміну від Генеральних штатів Франції, представники цих двох станів діяли спільно. Тому палата громад мала неабиякий вплив на політичне життя Англії. З виникненням парламенту в Англії зародилася нова форма феодальної держави — станова монархія.

4. Англія в XIV-XV ст. Війна Червоної та Білої троянд

У 1348 р. англійський народ пережив жахливе лихо. Це була епідемія чуми — «чорна смерть», що забрала майже третину населення країни. Феодали, багаті купці й цехові майстри зіткнулися з проблемою, де взяти необхідну кількість робітників та як зберегти стару оплату праці. Щоб задовольнити їхні інтереси, королівська влада в другій половині XIV ст. видала низку законів, які відомі як «робітниче законодавство». Усі здорові чоловіки та жінки віком від 12 до 60 років без власної землі й інших засобів до життя були змушені найматися на роботу за таку ж платню, яка існувала до епідемії чуми. За відмову працювати на таких умовах загрожував штраф, ув’язнення й таврування розпеченим залізом.

Запровадження «робітничого законодавства» та воєнного податку для продовження Столітньої війни призвело до селянського повстання, яке очолив покрівельник У от Тайлер. Повстання спалахнуло 1381 р. й охопило значну частину Англії.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Разом з Уотом Тайлером повстання 1381 р. очолив Джон Болл — священик із Йорка. З початку 60-х років XIV ст. він мандрував країною, закликаючи до церковної реформи й утвердження соціальної рівності. Серед простолюду особливо славилася його проповідь: «Коли Адам орав, а Єва пряла, хто ж тоді був дворянином?». Цей вираз у народі став крилатим.

Загони повсталих громили монастирі й маєтки феодалів, відбирали зерно, худобу та інше майно, спалювали документи з переліком селянських повинностей. Особливо жорстоко селяни розправлялися зі збирачами податків і королівськими суддями. Підтримані міською біднотою, повсталі ввійшли в Лондон. Вони вірили в справедливого короля, який прагне добра для свого знедоленого народу. Король Річард II був змушений погодитися на перемовини з повстанцями. Під час зустрічі з королем У ота Тайлера було віроломно вбито. Розправа чекала й на інших.

Повстання Уота Тайлера вплинуло на подальшу долю англійського суспільства. Королівська влада пішла на поступки: було дещо зменшено податки й пом’якшено «робітниче законодавство». Прискорився процес звільнення селян від поземельної залежності й переведення їх на грошову ренту.

У 1399 р. до влади в Англії прийшла династія Ланкастерів. За правління Генріха VI, який був психічно хворим, свої претензії на трон висунув герцог Річард Йорк, далекий родич короля. Герб Ланкастерів прикрашала червона троянда, а герб Йорків — біла, тому криваве тридцятилітнє протистояння між ними ввійшло в історію під назвою війна Червоної та Білої троянд (1455-1485). Події розгорталися то на користь одного, то на користь іншого роду. У кривавих сутичках гинули і Йорки, і Ланкастери.

В одній із таких битв Річард Йоркський загинув. На чолі йоркської партії став його син Едвард. Він здобув кілька перемог над ланкастерцями, захопив Лондон і був проголошений королем під іменем Едварда IV. Проте з його приходом до влади кровопролиття тривало.

Незабаром боротьба розпочалася й серед самих Йорків. У 1483 р. Едвард IV раптово помер. Королем мав стати його 12-річний син Едвард. Проте владу захопив Річард Глостер, рідний брат покійного короля Едварда IV. Він почав правити під іменем Річарда III. Натомість Едварда та його молодшого брата було ув’язнено в Тауері. Там хлопчиків і вбили.

Проти Річарда III об’єдналися ланкастерці та частина баронів йоркців. Вони звинуватили його в узурпації влади, підняли проти нього повстання й висунули на трон Генріха Тюдбра, який доводився Ланкастерам далеким родичем. Новий претендент на трон зібрав у Франції армію й висадився в Англії. У 1485 р. поблизу містечка Босворт між військами Генріха Тюдора й короля Річарда III відбулася вирішальна битва. Військо Річарда III зазнало поразки, а сам він загинув. Генріха Тюдора тут же було проголошено королем. Він посів трон під іменем Генріха VII.

Війна Червоної та Білої троянд закінчилася. Генріх VII узяв шлюб із представницею династії Йорків і започаткував нову королівську династію — Тюдорів. Їхнє одруження припинило довгорічне протистояння двох знатних родів, чиї символи — червона й біла троянди — почали прикрашати один герб.

Вільгельм Завойовник, «Книга Страшного суду», Генріх II Плантагенет (1154-1189), «Велика хартія вольностей» (1215), парламент, станова монархія, війна Червоної та Білої троянд (1455-1485), селянське повстання Уота Тайлера (1381).

1. Визначте, які події пов’язані з наведеними датами.

1066 р.; 1215 р.; 1265 р.; 1445-1485 рр.

2. З якою метою англійський король Вільгельм Завойовник наказав провести перепис усіх земель і населення країни? Чому перепис земель було названо «Книгою Страшного суду»?

3. Визначте, яка подія відбулася раніше.

• Повстання під проводом Уота Тайлера в Англії чи Жакерія у Франції;

• скликання Генеральних штатів чи англійського парламенту;

• підписання Верденського договору чи «Великої хартії вольностей»;

• нормандське завоювання Британських островів чи захоплення хрестоносцями Константинополя.

4. Поясніть значення понять і термінів «лорд», «парламент», «палата лордів», «палата громад», «барони», «щитові гроші», «робітниче законодавство».

5. Чому короля Вільгельма називали Завойовником, а короля Іоанна Безземельним?

6. Поясніть, чому в Англії централізована держава виникла раніше, ніж у Франції.

7. Чи вплинула реформаторська діяльність Генріха II Плантагенета на зміцнення королівської влади в Англії? 8

8. Визначте з поданого переліку основні ознаки англійського парламенту:

• постійно діючий орган;

• складався з двох палат;

• король скликав парламент за необхідності;

• згодом став органом законодавчої влади;

• парламент — це збори духовенства й дворянства;

• уперше був скликаний у 1302 р.;

• членами верхньої палати були вище духовенство й знать, нижньої — рицарі й городяни.

9. Порівняйте англійський парламент і Генеральні штати у Франції: мета скликання, періодичність роботи, склад, функції.

10. Визначте, про яку історичну особу йдеться в поданих уривках.

• «Король-рицар, король-поет. Полюбляв турніри, полювання, небезпечні пригоди. Брав участь у хрестових походах, уклав договір із Салах ад Діном. Помер, поранений отруйною стрілою»;

• Тепер же Річмонд і Єлизавета,

Домів двох королівських спадкоємці,

Хай з волі Божої з’єднають руки,

А їх нащадки з Божого призволу

Мир лагідний дадуть вікам майбутнім...

(В. Шекспір «Річард III»).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно