НАЙВИДАТНІШІ ПОСТАТІ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. БІОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК

Абеляр П’єр (1079—1142 рр.). Видатний мислитель середньовічної Європи. Попередник схоластів. Шукав підкріплення віровчення розумом, тому неминуче впадав у єресь. Церква засуджувала його за «зухвальство, з яким він копається в божественних таємницях». Написав блискучу пам’ятку середньовічної літератури — «Історію моїх бідувань». Йому заздрили, його переслідували. Помер у Клюнійському монастирі.

Алкуїн Флакк Альбін (бл. 735—804 рр.). Видатний представник «Каралінзького відродження». Заснував при дворі Карла Великого школи, бібліотеки, майстерні з переписування книг. Рятував за навчання дітей не лише богослов’я, а й «людських наук» — грамоти й філософії.

Аль-Біруні (973—1048 рр.). Видатний середньоазійський мовознавець, історик, математик, астроном. Писав арабською мовою. Написав фундаментальну працю про Індію.

Альфред Великий (бл. 871—900 рр.). Король Англії. Невтомно вів боротьбу проти набігів норманів-датчан. Утворив на північному сході Англії країну датського закону — Денло. Видав нову збірку законів. Уперше запропонував податок у Англії («датські гроші»). Опікувався освітою, наукою.

Болеслав І Хоробрий (992—1025 рр.). До 1025 р. польський князь, опісля — король. Прилучив до своїх володінь Краківську землю — завершив об’єднання польських територій у єдину державу. У війні з німцями зберіг незалежність Польщі. 1018 р. здійснив військовий похід на Київську Русь, щоб посадити на київський престол свого зятя Святополка, і ненадовго заволодів Києвом. Невдовзі зазнав військової поразки від київського князя Ярослава Мудрого і відступив.

Василій II Болгаробойця (976—1025 рр.). Візантійський імператор. За його правління Візантія піднялася на вершину своєї могутності. 1014 р. завоював Болгарське царство і знову прилучив до Візантії Балканський півострів, відторгнутий від неї слов’янами. Розширив кордони Візантійської імперії від Вірменії до Адріатики, від Дунаю до Євфрату.

Війон Франсуа (1431 — після 1463 р.). Французький поет, «останній вагант». Рано осиротів, став названим сином священика. Вчився в Сорбонні, був учасником «війни» між школярами і городянами Парижа за межовий камінь. Знався зі світом обідранців і волоцюг, неодноразово потрапляв на лаву підсудних і у в’язницю. Писав зворушливі вірші про своє буремне життя.

Вільгельм Завойовник (1066—1087 рр.). З 1035 р. — герцог Нормандії. 1066 р. розгромив військо англійського короля біля Гастінгса і коронувався на англійський трон. Перерозподілив англійські землі на користь нормандських і французьких феодалів. Склав «Книгу Страшного Суду» — здійснив перепис англійського населення.

Генріх ІІ Плантагенет (1154—1189 рр.). Син онуки Вільгельма Завойовника і графа Анжуйського. Від матері успадкував Англію, від батька — чималу територію Франції. 1151 р. одружився з Алієнорою Аквітанською і отримав за нею Аквітанію. Заснував Анжуйську династію (чи династію Плантагенетів). Здійснив низку реформ, покликаних посилити королівську владу. Марно намагався підпорядкувати короні церкву Англії. Сварився з архієпископом Кентерберійським і був звинувачений церквою в його вбивстві. Зрештою відмовився від зазіхань на церковну владу

Гус Ян (1371—1415 рр.). Чеський мислитель. Глава Празького університету й проповідник Віфлеємської каплиці в Празі. Засуджував торгівлю церковними посадами й індульгенціями, рятував за богослужіння не латиною, а чеською мовою. Його звинуватили в єресі і спалили. Страта Яна Гуса викликала піднесення в Чехії гуситського руху за церковні перетворення й проти німецького засилля в країні.

Данте Аліг’єрі (1265—1321 рр.). Видатний італійський поет, автор «Божественної комедії» («божественною» її назвали захоплені читачі). У цьому творі Данте описав уявну подорож спільно з римським поетом Вергілієм по трьох царствах потойбічного світу — пеклу, чистилищу і сонячних небесних сферах. Цей провісник нової європейської літератури відтворив у поемі багатьох видатних людей Середньовіччя, тогочасних володарів дум.

Жанна д’Арк («Орлеанська Діва») (бл. 1412—1431 рр.). Народна героїня Франції. Під час невдалого для країни перебігу Столітньої війни очолила французьку армію, змусила англійців зняти облогу Орлеана, забезпечила коронацію дофіна Карла VII в Реймсі. Підняла бойовий дух французів, завдяки чому вони почали перемагати англійських зайд. Потрапила в полон до ворогів, англійці звинуватили її в єресі і спалили в 1431 р. Через 500 років по цьому церква проголосила її святою.

Жижка Ян (бл. 1360—1424 рр.). Діяч гуситського руху, полководець. народний герой Чехії. Гетьман таборитів. Помер від чуми.

Іби Сіна (латиною — Авіценна) (бл. 980—1037 рр.). Видатний середньовічний арабський медик, філософ, поет. Його праця «Канон медичної науки» була підвалиною європейської медицини до ХVII ст.

Іван IIІ (1462—1505 рр.). Великий князь Московський, «Государ Всія Русі». Завершив складання єдиної Руської держави, що її наприкінці XV ст. назвали Росією. Прилучив до Московського великого князівства низку удільних князівств і Новгородську боярську республіку. 1480 р. унезалежнив Московську державу від Орди. 1497 р. видав Судебник — перше загальнодержавне законодавство.

Карл Великий (768—814 рр.). Король (з 800 р. — імператор) франків. Видатний державний діяч, полководець. Перемігши в боях лангобардів, арабів, саксів, аварів та ін., утворив імперію. 800 р. папа Лев ІІІ коронував його імператором Заходу. Опікувався релігією й культурою. Історики нарекли його «батьком Європи».

Карл Мартелл (бл. 688—741 рр.). Майордом франків, «майже король». Здійснив військові походи на півночі країни та в Аквітанії. Переміг іспанських арабів у бою біля Пуатьє (732 р.). Здійснив знамениту бенефіційну реформу, що на перших порах сприяла централізації держави й започаткувала середньовічне рицарство.

Оттон І Великий (936—973 рр.). Перший імператор Священної Римської імперїї (коронований в Італії 962 р.). 955 р. розгромив на території Німеччини войовничих угрів (мадяр), поклавши край їх набігам на країни Заходу.

Тимур (Тамерлан) (1370—1405 рр.). Полководець і правитель Середньої Азії. Утворив обширну імперію зі столицею в Самарканді. Розвалив Золоту Орду, розгромив війська османського султана Баєзида І Блискавки. Здійснив походи в Індію і Китай.

Тома Аквінський (1225 чи 1226—1274 рр.). Монах-домініканець. Твердив, що віра і розум не протистоять одне одному, що справжнє знання можна почерпнути із Святого Письма, і з наукового пошуку. Його вчення стало основою католицького богослов’я.

Феодора (500—548 рр.). Візантійська імператриця, дружина імператора Юстиніана, колишня циркова актриса. Владно втручалася в державну політику, дипломатію, церковні справи. Її накази виконувалися в імперії беззастережно. Допомагала убогим, особливо знедоленим жінкам. Дітей Юстиніану не народила.

Філіпп ІІ Август (1180—1223 рр.). Король Франції. Брав участь у Третьому хрестовому поході (1190—1191 рр.). Дуже розширив королівські володіння в державі й посилив королівську владу.

Філіпп IV Красивий (1285—1314 рр.). Король Франції. Посилив вплив корони на папство — переніс осідок римського папи до французького м. Авіньйон. За погодженням з папою Климентом V заарештував тамплієрів і вчинив над ними судову розправу, забравши в державну скарбницю їхні багатства. Вперше скликав Генеральні Штати, започаткувавши в державі станову монархію.

Фірдоусі (бл. 940—1020 чи 1030 рр.). Видатний персько-таджицький поет, автор героїчного епосу «Шах-наме» — «Книга царів».

Фрідріх І Барбаросса (1152—1190 рр.). Імператор Священної Римської імперії. Брав участь у Хрестових походах. Завоював південь Італії та о-ів Сицилію.

Хлодвіг (481 чи 482—511 рр.). Король франків. Здійснив обширні завоювання в Галлії. 496 р. першим із європейських монархів прийняв християнство латинського обряду. За його правління складено «Салічну правду» — перший збірник законів франків.

Чосер Джеффрі (1340?—1400 рр.). Родоначальник англійської поезії й англійської літературної мови. Славу здобув своїми «Кентерберійськими оповіданнями», в яких правдиво зобразив представників різних прошарків тогочасного англійського суспільства.

Юрій Долгорукий (бл. 1095—1097—1157 рр.). Давньоруський князь. Князював поспіль у Ростові, Суздалі, Києві. Велів звести дерев'яні стіни Московського Кремля. Помер у Києві. Долгоруким його нарекли літописці за постійні втручання у справи київського князівства.

Юстиніан. Імператор Візантії (527—565 рр.). Здійснював активну завойовницьку політику. Велів зібрати розрізнені римські закони у велику збірку — «Звід цивільного права». За правління Юстиніана в Константинополі спорудили величний храм Софії.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно