§ 13. Франція

1. Причини і передумови посилення королівської влади і об’єднання країни

Наприкінці X ст. у Франції відбулася зміна династії. Останніх Каролінгів спіткала така сама доля, як і їхніх попередників Меровінгів. Засновником нової династії став один із нащадків графа паризького Еда, що уславив своє ім’я під час захисту міста від норманів — Гуго Капет. Таку Франції розпочалося правління нової династії Капетингів (987—1328).

Гуго Капет

У ці часи Франція переживала часи феодальної роздробленості. Перші Капетинги не мали майже ніякої влади і визнавалися лише «першими серед рівних». Король не був навіть найсильнішим серед інших феодалів. Господарем він був лише у своїх власних володіннях — королівському домені — Іль-де-Франс. Це була вузька смужка земель, які простягалися вздовж річок Сени і Луари від Парижа до Орлеана, з усіх боків оточена володіннями інших феодалів. Часто герцоги та графи володіли більшими землями, ніж король, і не поступалися йому силою. Та навіть у власному домені королю доводилося вести наполегливу боротьбу проти свавільних баронів, які засіли в замках і не дуже боялися свого сеньйора.

Представники нової династії не бажали визнавати такий стан речей, і в першій половині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різних верств населення Франції.

Період правління Капетингів припав на часи, коли Франція, як і вся Європа, переживала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зростали міста. Проте розвиток стримували міжусобні війни і свавілля феодалів. Тому селяни, ремісники й купці були зацікавлені в сильній королівській владі, яка об’єднала країну. Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі проти феодалів. Міста, своєю чергою, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.

Із розвитком господарства взаємини між феодалами і селянами швидко змінювалися. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни втікали до міст, інші — звільняли селян від залежності й вимагали лише регулярної сплати грошей. Для того щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і середнім феодалам була потрібна сильна центральна влада, тому вони почали підтримувати короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справедливості в короля.

Церква, яка засуджувала безглузді міжусобні війни в країні, під час яких гинули тисячі людей, так само стала на бік короля. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.

Середньовічний Париж (макет)

Французькі селяни

Яка територія була доменом французьких королів?

Коли у Франції стала правити династія Капетингів?

2. Початок боротьби за об’єднання Франції

Початок XII ст. став часом зміцнення королівської влади. Король Людовік VI Товстий (1108—1137) разом зі своїм помічником абатом Сугерієм навів лад у королівському домені. Замки бунтівних баронів були зруйновані або в них розмістилися королівські гарнізони.

Людовік VI Товстий

Людовік VI Товстий відрізнявся від своїх попередників більшою наполегливістю та енергійністю. Він розпочав справжню війну проти мешканців «осиних гнізд, що пожирали країну своїм розбоєм», як називали сучасники баронів. Двадцять років знадобилося королю, щоб підкорити їх.

Боротьба Людовіка VI за об’єднання країни поступово стала приносити результати. Свідченням цього почали наступні події. У 1124 р. король Англії Генріх І разом із німецьким імператором Генріхом V розпочали війну проти короля Франції. Але, незважаючи на об’єднані війська двох могутніх держав, Франція здобула перемогу завдяки васалам Північної Франції, які уперше за історію країни об’єднали сили навколо свого короля.

Наприкінці життя Людовік VI зумів досягти великого зміцнення королівської влади, одруживши свого сина Людовіка VII (1137—1180) з Елеонорою Аквітанською. Після смерті батька Елеонора стала єдиною спадкоємницею Аквітанії — величезного герцогства на півдні країни. Однак Людовік VII мав необережність розлучитися з Елеонорою, і вона вийшла заміж за Генріха II Плантагенета, приєднавши свої спадкоємні землі до його володінь. У 1154 р. Генріх II став королем Англії. Таким чином, небезпечним суперником у боротьбі Капетингів за об’єднання Франції стали англійські Плантаґенети. На середину XII ст. під їхньою владою перебувала майже половина Франції. Володіння Плантаґенетів, які вважалися васалами французького короля, у декілька разів перевищували домен останнього. Французьким королям довелося розпочати тривалу і виснажливу боротьбу проти Плантаґенетів за об’єднання Франції.

Людовік VII

Значних успіхів у цій боротьбі досяг син Людовіка VII король Філіпп II Август (1180—1223). Він, маючи такі риси характеру, як енергійність, обережність і віроломність, зміг досягти блискучих успіхів у боротьбі проти Плантаґенетів. Філіпп II звинувачував короля Англії Генріха II в порушенні васальних зобов’язань (адже Плантаґенети були його васалами) і водночас прийняв васальну присягу від його синів, підтримуючи їхню боротьбу проти батька.

Філіпп II Август

Боротьба проти Плантаґенетів завершилася повною перемогою Філіппа II. Упродовж 1202—1214 рр. він захопив більшість французьких володінь Плантаґенетів. Вирішальна битва відбулася при Бувіне (1214 р.). Відтак територія королівського домену збільшилася в кілька разів. Згодом син Філіппа II Людовік VIII Лев (1223—1226) приєднав землі багатого Півдня Франції й Тулузьке герцогство.

За якого короля почалась боротьба за об’єднання Франції?

Яка країна стана головною перепоною у завершенні об’єднання Франції?

3. Правління Людовіка IX Святого

За часів правління онука Філіппа II — короля Людовіка IX Святого (1226—1270 рр.) великих війн не велося, але були запроваджені зміни в управлінні державою, посилено авторитет королівської влади.

Людовік IX Святий

Незвичними для сучасників були величезна доброта і побожність короля. Він улаштовував притулки для калік та бідних людей. У королівському палаці в кімнаті для трапез щоденно накривали стіл для жебраків. Король особисто стежив за тим, щоб вони отримували такі самі страви, як і він. Людовік IX брав участь у сьомому і восьмому хрестових походах. Коли після невдалого сьомого походу його викупили з полону, Людовік IX не повернувся додому, а залишився чекати нових хрестоносців у Палестині. За три роки, проведені там, французький король зажив слави святого. Він здійснив босоніж у простому одязі паломництво до Назарета, працював простим муляром і ховав залишені напризволяще трупи вбитих християн. Лише звістка про смерть матері змусила його повернутися до Франції, яка шість років залишалася без свого короля. Повага до Людовіка IX була настільки великою, що не минуло і двадцяти років, як церква проголосила його святим.

За часів правління Людовіка IX у Франції було створено малу королівську раду — постійну раду короля і його найближчих прибічників. На території королівського домену було заборонено поєдинки як засіб вирішення судових суперечок. Якщо людина не погоджувалася з рішенням сеньйоріального або міського суду, вона могла звернутися до королівського суду — Паризького парламенту судових справ. Він став вищим судом Франції. Найважливіші справи (підпал, карбування фальшивих грошей, викрадення жінок та ін.) розглядалися винятково в королівському суді. До нього могли звернутися й ті, хто жив на землях, не приєднаних до королівського домену.

Людовік IX з дружиною

Наведенню ладу в державі й зменшенню кількості війн між феодалами сприяли заборона Людовіка IX вести війни на території його домену і встановлення правила «40 днів короля», яке діяло на території всього королівства. За цим правилом, між проголошенням війни та її початком установлювався строк у 40 днів, протягом якого слабша сторона могла звернутися в пошуках справедливості до короля.

Людовік IX став королем, коли йому виповнилося 11 років. По досягненні повноліття він показав себе гідним продовжувачем справи свого діда Філіппа II. У той час коли сила відігравала вирішальну роль у справах, Людовік IX дивував усіх своєю прихильністю до закону. Коли його давній ворог, король Англії, посварився зі своїми баронами, то обидві сторони вирішили звернутися до Людовіка IX, щоб він з’ясував, хто має рацію. Можливо, барони при цьому розраховували на те, що французький король підтримає їх, але дарма: Людовік IX виголосив вирок на користь англійського короля.

Людовік IX започаткував у Франції створення єдиної грошової системи. Король не заборонив сеньйорам карбувати власні монети (право карбування монет тоді мали 40 сеньйорів), але примусив їх, як своїх васалів, допускати у свої володіння королівську монету нарівні зі своєю. Поступово королівська монета, яка вирізнялася високою якістю, витіснила з обігу місцеві гроші. Запровадження єдиної грошової системи сприяло посиленню економічної єдності країни.

Великих територіальних надбань за роки правління Людовіка IX здійснено не було, хоча королівські володіння збільшилися. Людовік IX підписав корисну для себе угоду з англійським королем, за якою той остаточно відмовлявся від претензій на втрачені раніше провінції. Король Англії залишив за собою тільки Аквітанію; заради цього йому довелося визнати себе васалом французького короля.

Людовік IX неодноразово говорив, що метою його правління є мир і справедливість у країні та за її межами. Діяльність короля стала свідченням його прагнення реалізувати ці задуми: за часів правління Людовіка IX Франція зміцніла як єдина держава і досягла свого економічного розквіту. Недарма сучасники називали добу Людовіка IX «золотим віком» в історії країни.

Які головні здобутки правління Людовіка IX Святого?

4. Перемоги і поразки Філіппа IV Красивого

Філіпп IV Красивий (1284—1314 рр.), онук Людовіка IX, став четвертим видатним представником династії Капетингів, за якого завершилося об’єднання Франції. Філіпп IV був енергійною, рішучою людиною, однак, на відміну від свого діда, не дуже переймався такими речами, як закон і мораль, коли хотів досягти своєї мети. Він, як і його попередники, вів наполегливу боротьбу за збільшення своїх володінь.

Філіпп IV Красивий

Відтак королівський домен на початку XIV ст. охопив 3/4 земель королівства. Під владою англійців залишалася лише вузька смуга території на узбережжі Біскайської затоки.

Філіпп IV розгорнув тривалу боротьбу за приєднання Фландрії, головного центру вовняного виробництва у Європі. Короля вабили багаті фландрські міста Гент, Брюґґе, Іпр та ін. Але тут його спіткала невдача. У битві під Куртре 11 липня 1302 р. французькі рицарі зазнали нищівної поразки від ополчення ремісників і селян Фландрії. Незважаючи на поразку, Філіпп IV все-таки приєднав до своїх володінь частину Західної Фландрії.

Битва при Куртре

Значні видатки на війну у Фландрії та величезне марнотратство королівського двору призвели до повного фінансового розорення. Для поповнення своєї скарбниці Філіпп IV не гребував нічим. Він позичав гроші в містах та не повертав їх; виганяв із країни євреїв, ломбардських банкірів, конфісковуючи при цьому їхні гроші, а потім знову брав із них гроші за повернення до країни; за його наказом псували монету (зменшували в ній кількість золота), що руйнувало торгівлю, але збагачувало короля; у королівських маєтках селян примушували викуповувати свою свободу.

Монети за часів Філіппа ІV

У пошуках джерел поповнення скарбниці Філіпп IV не міг обійти й католицьку церкву. Він став вимагати від духовенства сплати королю постійного податку. Проти короля виступив Папа Римський Боніфацій VIII, який категорично заборонив духовенству сплачувати податки. Однак часи змінилися. У відповідь на втручання папи Філіпп IV скликав у 1302 р. збори представників трьох станів королівства — духовенства, дворян і міщан і запропонував їм розглянути його суперечку з папою. Таке зібрання було скликано вперше в історії країни й одержало назву Генеральні штати.

Генеральні штати

Генеральні штати у Франції в XIV ст.

Духовенство і дворяни належали до привілейованих станів. Вони мали ряд переваг над іншими, зокрема були звільнені від сплати податків. Решта населення — селяни, ремісники, міщани — належали до непривілейованого третього стану. Вони працювали, сплачували податки і не мали ніяких переваг. До участі в Генеральних штатах від третього стану король запросив лише багатих міщан.

Зібрані вперше Філіппом IV Генеральні штати одностайно висловилися проти втручання папи у внутрішні справи королівства.

Спираючись на підтримку своєї політики більшістю населення країни, Філіпп IV розпочав переможну боротьбу проти Боніфація VIII. Під тиском Філіппа IV новим папою було обрано французького архієпископа Климента V. За наполяганням Філіппа IV новий Папа Римський переніс свою резиденцію до міста Авіньйон у Франції. Ця подія розпочала 70-річний період (1309—1378 рр.) Авіньйонського полону пап, які опинилися під контролем французьких королів.

Печатка Філіппа ІV

Боніфацій VIII

Климент V

Удруге підтримкою Генеральних штатів Філіпп IV скористався в 1308 р., коли вирішив прибрати до своїх рук величезні багатства ордену тамплієрів.

Орден тамплієрів перебував під особливою опікою римських пап. У XIII ст. він перетворився на великого землевласника, володаря портів, верфей, мав могутній флот. Після поразки хрестових походів центр своєї діяльності тамплієри перенесли до Європи, де позичали гроші збіднілим королям і таким чином впливали на європейську політику. Заборгував тамплієрам і Філіпп IV Не маючи чим розрахуватися, він вирішив схитрувати і попрохав прийняти його до ордену. Великий магістр ордену тамплієрів Жан де Моле відмовив, зрозумівши, що король хоче згодом очолити орден і привласнити його багатства. У 1307 р. за рішенням Філіппа IV в один день таємно було заарештовано всіх тамплієрів Франції разом із великим магістром. Їх звинуватили в чаклунстві та служінні дияволу.

Авіньйон

Сім років тривало слідство. Під тортурами тамплієри визнали всі звинувачення, але під час суду відмовилися від них. Тамплієрів було визнано винними, орден розпущено, а більшу частину їхнього майна віддано королю. Однак Філіппа IV чекало велике розчарування: більшість скарбів ордену загадкового зникла. Шукачі скарбів дотепер намагаються їх знайти.

Тамплієри

Великого магістра Жака де Моле 18 березня 1314 р. спалили на вогнищі. Перед смертю він прокляв папу, короля і його нащадків, проголосивши: «Папо Клименте! Королю Філіппе! Не мине й року, як я покличу вас на Суд Божий!» Тисячі жителів Парижа із жахом слухали останні слова великого магістра. І недаремно: прокляття справдилося. Першим помер Климент VI. Восени — король Філіпп IV Пізніше померли і всі три дорослі сини Філіппа, а королівський престол перейшов через 14 років до побічної гілки Капетингів — династії Валуа.

Спалення Жака де Моле

Від часів Людовіка VI Товстого, що правив на початку XII ст., до часів Філіппа IV (перша третина XIV ст.) тривав процес об’єднання Франції. Унаслідок об’єднання держави у Франції на початку XIV ст. встановилася станова монархія — централізована держава, у якій король правив, спираючись на збори представників станів. Одночасно Франція стала однією з перших національних держав.

Коли вперше у Франції було скликано Генеральні штати?

Який король Франції знищив орден тамплієрів?

5. Столітня війна

У XIV ст. на політичній арені Європи постали централізовані держави. Двома найзначнішими такими королівствами в Західній Європі були Франція та Англія. Суперництво між ними вилилося в тривалий конфлікт, який одержав назву Столітня війна (1337—1453 рр.). У ній брали участь не тільки Франція та Англія, а й Шотландія, Кастилія, Арагон, Португалія, Анжу, Бурґундія.

По смерті всіх трьох синів Філіппа IV королем Франції було проголошено його небожа Філіппа VI Довгого (1328—1350) з династії Валуа. Але англійський король за порадою фландрських міст заявив свої претензії на французький трон. Як рідний онук Філіппа ІV він вважав, що має більше прав на престол Франції, аніж будь-хто з родини Валуа. Щоб відхилити домагання англійського короля, французькі юристи спиралися на закони часів Хлодвіга — «Салічну правду», де зазначалося, що землю не може успадковувати жінка. Із цього вони робили висновок, що оскільки королівство — це земля, а мати Едуарда III як донька Філіппа IV не має права успадковувати землю, то вона також не може передати синові право на престол.

Одна з причин конфлікту полягала у феодальній системі правління. Англійські королі, будучи васалами французького короля, але маючи значні володіння у Франції, стояли на заваді створенню єдиної французької держави. Другою вагомою причиною війни стало суперництво між Англією та Францією через Фландрію. Французькі королі прагнули підкорити собі васальне, але по суті незалежне графство. Англія, маючи тісні економічні зв’язки, підтримувала боротьбу фландрських міст проти французького короля.

Приводом до війни стала суперечка щодо спадковості французького престолу.

У 1337 р. французький король заявив, що забирає в англійського короля його володіння на південному заході Франції. У відповідь Едуард III оголосив війну.

Війна почалася з морських набігів французів та англійців на узбережжя одне одного. Нарешті, 1340 р. два флоти зійшлися в морській битві біля містечка Слейсе, розташованого в гирлі Шельди. Французький флот було повністю знищено. Після цієї битви англійці жартували: «Якби риби вміли говорити, вони б розмовляли французькою».

Битва при Кресі 26 серпня 1346 р. (картосхема)

Битва при Кресі (ілюстрація з «Хронік Жана Фруасара»)

Із 1341 р. війна перемістилася на територію Франції. Лише в 1346 р. сталася перша серйозна баталія біля Кресі, у якій французьку армію було вщент розгромлено.

По кількох роках війни англійський король перейшов до тактики загарбання важливих міст і здійснення рейдів углиб території Франції з пограбуваннями і взяттям великої здобичі. Війна набула характеру битви на виснаження.

Французький король Іоанн II Добрий вирішив покласти край рейдам Чорного принца (так називали Едуарда, сина англійського короля). У 1356 р. 25-тисячне французьке військо наздогнало біля містечка Пуатьє 6-тисячний загін англійців. Принц Едуард, усвідомлюючи своє становище, в обмін на свободу був ладен віддати всю здобич. Але французький король зажадав, щоб той здався. Тоді англійці вишикувалися в бойовий порядок і приготувалися до останньої битви, яка виявилась для них переможною.

Іоанн II Добрий

Англійці досягли перемоги завдяки дисципліні, яка існувала в піхоті, та озброєнню — великим далекобійним лукам. Французьке військо складалося переважно з рицарських загонів, які формувалися за принципом особистої відданості сюзеренові. Кожен рицар, який ішов у бій, прагнув здобути славу і здійснити подвиг. Таке військо було некерованим, а сам бій перетворювався на серію герців. До того ж рицарське військо було нечисленним, оскільки спорядження одного рицаря, як уже зазначалося, коштувало дорого. Тому рицарське військо під час битви під Кресі розбилося об англійську піхоту, яка діяла в замкненому строю та була керованою.

Бій почали англійські лучники, які закидали стрілами атакуючих французьких арбалетників-найманців і кінноту. Не витримавши такого обстрілу, рицарі відступили. Контратака англійців довершила справу. У битві загинуло 1500 французьких рицарів і лише три англійські. Це був ще один сигнал, який сповістив, що епоха рицарів добігала кінця.

Після поразки під Пуатьє Франція перебувала на межі втрати державності. За полоненого короля англійці зажадали величезний викуп — 3 млн золотих марок, майже три річні прибутки Франції. Дофін Карл, який правив країною, розумів, що без згоди підданих такі кошти не зібрати. Було скликано Генеральні штати. У відповідь на прохання грошей депутати, особливо представники третього стану, висунули вимогу засудити тих, хто винен у негараздах Франції, та встановити контроль із їхнього боку за збиранням і витрачанням податків. Спроба дофіна протидіяти реформам спровокувала повстання парижан у 1357 р. на чолі з прево — головою міської адміністрації Парижа Етьєном Марселем.

Битва при Пуатьє

Повсталі захопили королівський палац і вбили кількох наближених Карла. Прево по суті став господарем Франції. Проте дофін зміг утекти, і у Франції стало два правителі — у політичну боротьбу втрутився родич французького короля, король Наварри Карл Злий, який удавано підтримав Етьєна Марселя, маючи намір захопити французький трон. Ситуація в країні вкрай загострилася.

Етьєн Марсель

Французи, пам’ятаючи про поразку під Кресі, спішили все військо і вишикувалися в три ряди. Але рицарі не були пристосовані до битви в пішому строю, і коли перша шеренга французів кинулася в бій, вона відразу була розбита англійцями. Друга шеренга французів теж потрапила під зливу англійських стріл і почала відступати. Відступ переріс у паніку, що охопила й шеренгу, очолювану королем. Першими залишили поле бою найближчі до короля люди, у тому числі старший син короля дофін (наступник престолу) Карл — майбутній король Карл V Мудрий (1364—1380). Контратака англійців довершила справу. Король Франції потрапив у полон.

Увесь тягар війни і негаразди лягли на плечі селян. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, стала вимога до них здійснювати роботи з укріплення замків. У травні 1358 р. на північ від Парижа спалахнуло повстання, яке швидко поширилося на Північно-Східну Францію. Воно одержало назву Жакерія (французькі сеньйори презирливо називали всіх селян жаками). Селяни нападали на замки, знищували записи повинностей, податкові документи, жорстоко розправлялися з феодалами та їх сім’ями. Тільки після підступного вбивства керівників, повстання було придушено.

Згодом подібне повстання спалахнуло і в Англії (1381 р. повстання Вота Тайлера).

Після всіх цих негараздів Франція з великими труднощами відновила свої сили. Дофін Карл хоч і був фізично слабким і боязким, але виявився неабияким державним діячем. Він спромігся 1360 р. укласти мир з Англією. За цим миром майже третина території Франції відходила під англійське управління, підтверджувалося зобов’язання виплати викупу за короля, а за це англійський король відмовився від претензій на французький престол.

Дофін Карл, ставши королем, постарався виправдати дане йому прізвисько Мудрий. Він впорядкував систему збирання податків, почав формування апарату управління, упорядкував і переозброїв армію. Наслідки розумних рішень не забарилися.

Дофін Карл

Після відновлення бойових дій у 1369 р. французька армія під командуванням талановитого полководця Дюгеклена майже повністю визволила територію Франції. У той час змінився характер війни: із війни між благородними рицарями, що воювали за славу, сеньйорів і прекрасних дам, вона перетворилася на війну між державами і народами (націями).

Дюгеклен

По смерті Карла V Мудрого ситуація у Франції знову загострилася. Різні угруповання намагались посадити на престол свого ставленика. Цією боротьбою вирішили скористатися англійці, які поновили війну.

Мовою документа

Франція за часів Столітньої війни (Хроніка Сен-Дені, 1415 р.)

Мешканці передмість і сіл вважали за краще ховатися в містах або тікати в ліси із дружинами, дітьми і всім скарбом, ніж зустрічатися з людьми короля (збирачами податків), яких вони боялися більше, ніж ворога. Невдовзі вони справді відчули на собі, що не було ніякої різниці між цими людьми й англійцями, або що ці люди грабували й чинили розбій лютіше. Силою вони забирали золото, гроші і все найцінніше. Їхня жорстокість наганяла такий жах, що священики забирали з церков і ховали в надійних місцях скарби, які належали Богові та святим, тому що грабіжники забирали все, що могли знайти за міськими мурами, і робили це без докорів сумління.

Як війна вплинула на життя Франції?

Яких страждань завдала війна простому народові?

Чим можна пояснити поведінку королівських збирачів податків?

Восени 1415 р. англійська армія на чолі з королем Генріхом V висадилася в Нормандії та біля села Азенкур знову розгромила французів. Англійці вступили до Парижа. За новим мирним договором 1420 р. Франція та Англія ставали єдиним королівством. Здавалося, що війна скінчилася.

Король Генріх V проголошувався регентом і наступником французького престолу і взяв шлюб із донькою Карла VI. Син Карла VI — Карл позбавлявся права успадковувати престол. Але дофін не визнав договору і втік на південь Франції, де ще залишилися його прихильники. У той час померли Генріх V і Карл VI. Знову спалахнула війна. Перешкодою на шляху англійців до повного підкорення країни стала фортеця Орлеан, яку вони взяли в облогу 1428 р. Хоча захисників фортеці було більше, ніж англійців, вони мало вірили в перемогу.

Битва під Азенкуром 25 жовтня 1415 р.

Що було причиною і приводом до Столітньої війни?

Які найбільші битви Столітньої війни?

Коли і з ким Франція вела Столітню війну?

Назвіть причини селянських повстань («Жакерії») у Франції під час Столітньої війни.

6. Жанна д’Арк. Завершення Столітньої війни

У березні 1429 р. до двору дофіна Карла, проголошеного Карлом VII, прибула по-чоловічому вбрана дівчина і сказала, що вона — селянка із села Домремі в Лотарингії і звати її Жанна, а прийшла вона, щоб визволити Орлеан, вигнати англійців із Франції та коронувати дофіна. Про це їй повідомили архангел Михаїл, святі Катерина і Маргарита, що з’являлися їй у видіннях. Жанну допустили до армії. У рицарському вбранні, із королівським прапором у руках вона стала символом майбутньої перемоги. Армія і Франція повірили в диво. У Жанні вбачали знаряддя Бога, а Бог не може допомагати неправому ділу. Патріотичне піднесення охопило країну. Під прапори Карла почали сходитися ті, хто бажав урятувати Францію.

Тим часом Жанна на чолі армії насправді вчинила диво. За 17 днів французька армія зняла облогу з Орлеана і здійснила рейд до Реймса — міста, де відбувалася коронація французьких королів. Коронація Карла в Реймсі перетворила дофіна в очах французів на «законного» короля, а боротьба за короля у свідомості тодішніх людей — це боротьба за країну.

Жанна д’Арк

Після коронації Карл VII із осторогою і підозрою ставився до зростаючої популярності «Орлеанської діви», боячись, що вона може затьмарити його, тому король та його оточення намагалися якось її позбутися. Жанні доручали незначні, але ризиковані воєнні операції; під час однієї з них (оборони міста Комп’єнь) вона потрапила в полон до бурґундців, що були союзниками англійців. Карл VII нічого не зробив, щоб урятувати Жанну. Вона постала перед англійським судом, на якому судді намагалися довести, що Жанна відьма та єретичка, а тому коронація Карла не мала чинності. На всі звинувачення Жанна відповідала мужньо й дотепно. Її спалили на площі в Руані як відьму, а попіл кинули у воду.

Карл VII

Хоча Жанна й загинула, розпочата нею справа мала позитивні наслідки. У 1436 р. Карл VII вступив до Парижа, а до 1453 р. всю територію Франції, крім міста Кале, було визволено від англійців. Столітня війна скінчилася, хоч і не було підписано ніякого миру.

Карл VII, щоб остаточно вирішити питання зі звинуваченням у тому, що його на престол звела єретичка і відьма, організував процес, який переглянув справу Жанни, під час якого з неї було знято всі обвинувачення й виправдано посмертно.

Столітня війна мала далекосяжні наслідки. Крім розорення країни і значних людських утрат (50 % населення) головним було об’єднання Франції та створення сильної централізованої держави. Єдина армія та єдиний податок стали її головними ознаками. Так, якщо раніше рицар ішов на війну тому, що присягнув сеньйору на вірність, то солдат — з обов’язку перед державою. Раніше побори на загальнодержавні потреби відбувалися за згодою тих, хто платив; тепер податки належало платити за підданство, і ніхто згоди вже не питав. Отже, Франція вийшла з війни зовсім іншою державою, що й визначило її подальшу долю.

За якого французького короля почалася і за якого завершилась Столітня війна?

Кого називали «Орлеанською дівою»?

7. Завершення об’єднання Франції

По закінченні Столітньої війни деякі французькі володіння залишалися за межами влади французького короля. Значну роль у завершенні об’єднання Франції відіграв Людовік XI (1461—1483).

Людовік XI

Головною перешкодою на шляху Людовіка XI до об’єднання країни був герцог бургундський Карл Сміливий, який мав значні володіння на сході Франції та в Нідерландах. На відміну від інших великих феодалів, які чинили опір Людовіку XI, Карл Сміливий у своїх володіннях проводив таку ж політику, що і його суперник. Фактично конфлікт між Людовіком і Карлом був конфліктом між двома подібними державами. У цій боротьбі перемогу здобув Людовік XI. Вирішальна битва відбулася в 1477 р. біля Нансі. Бурґундці зазнали поразки, а Карл загинув. Людовік XI дуже зрадів смерті свого головного противника і відразу наказав захопити його володіння. Бургундська держава припинила своє існування. Крім Бургундії, Людовік зміг приєднати до своїх володінь Пікардію на півночі, Беррі в центрі та Прованс на півдні Франції.

Карл Сміливий

Син Людовіка XI — Карл VIII (1483—1498) приєднав останнє володіння, що зберігало самостійність, — герцогство Бретань (1491 р.). Так завершився тривалий процес політичної централізації Франції, що розпочався за Капетингів, а закінчився за правління династії Валуа. У XVI ст. Франція стала однією з найбільш могутніх і централізованих держав Європи.

Карл VIII

Людовік XI був видатним політиком і дипломатом свого часу, а ще — першим із королів Франції, влада якого була необмеженою, тобто абсолютною. Своєю зовнішністю він був геть несхожий на могутнього короля: худий, згорблений, убраний у потертий довгий камзол, постійно стурбований і заклопотаний справами. Саме ця людина наводила жах на своїх ворогів і суперників. Війна, інтриги, підкупи, союзи, зради стали його зброєю. Крім збирання земель він вельми переймався їхнім економічним розвитком. Промисли і торгівля були його пристрастю.

У якому столітті завершено об’єднання Франції в єдину централізовану державу?

Битва біля Нансі (мініатюра)

А тим часом в Україні...

1340 р. — смерть Юрія II останнього галицько-волинського князя.

1362 р. — битва на Синіх Водах.

1393—1414 рр. — діяльність Федора Коріатовича на Закарпатті.

Закріпимо знання

1. Хто був засновником династії Капетингів? Назвіть чотирьох видатних представників королівської династії Капетингів.

2. Які верстви населення і чому підтримували об’єднання Франції?

3. Простежте, як відбувалося посилення королівської влади у Франції від початку XII ст. до початку XIV ст., визначивши основні віхи цього процесу.

4. Що таке Генеральні штати? Із якою метою їх було скликано? Як вирішувалися питання на цьому зібранні?

5. Які наслідки мав конфлікт короля Філіппа IV Красивого з тамплієрами?

6. Визначте чинники, які сприяли об’єднанню Франції, а які заважали.

7. Чим була зумовлена більш як столітня тривалість війни?

8. Оцініть роль Жанни д’Арк у перемозі над англійцями.

9. Складіть порівняльний історичний портрет Людовіка IX Святого і Філіппа IV Красивого. Яке ваше ставлення до їхніх способів досягнення мети?

Розгляньте малюнки і складіть розповідь про діяльність і долю Жанни д’Арк.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно