§ 17. Християнська церква в XI-XV ст.

• Пригадайте, що таке чорне духовенство та біле духовенство.

1. Церковний розкол. XI ст. стало переламним в історії християнської церкви. Дедалі більше загострювалися відносини між західною та східною церквами. Виникли розбіжності у тлумаченні християнського вчення, обрядів, церковного устрою. У 1054 р. відбувся остаточний розкол християнської церкви - схизма. Західна церква стала називатися римо-католицькою, а східна - православною.

Католицизм поширився в Західній і Центральній Європі. Його серцем став і дотепер залишається Ватикан. Православ’я натомість не мало єдиного територіального центру, до якого тяжіли б усі віряни. Східна церква посіла важливе місце у Візантії та Східній Європі, зокрема в українських землях.

Для католиків одним із принципів віри та культу є непогрішність Папи Римського. Також католики дуже вшановують Богородицю і численних святих. Католицькі обряди суттєво відрізняються від православних. Богослужіння ведеться переважно латиною під супровід органної музики. Храми оздоблено численними живописними та скульптурними зображеннями.

2. Піднесення папства. XI ст. - час народження схоластики. Ця назва походить від латинського слова «школа» і в прямому розумінні означає «шкільна філософія». Сьогодні під цим розуміють знання, які відірвані від життя і тому не мають практичного застосування.

Найвищого розвитку схоластика набула у творчості Томи Аквінського. Він вважав, що необхідно дотримуватися двох правил: по-перше, у своїх доказах не відступати від Святого Письма, по-друге - діяти з винятковою точністю. На думку схоластів, віра в Бога не суперечить намаганням зрозуміти його і те, як він облаштував світ. Учення Томи Аквінського - томізм - стало головним для католицької церкви.

Монастир Клюні. ХІ-ХІІІ ст. Сучасний вигляд

Відбулися і зміни у відносинах духовенства зі світською владою, яка відтепер зухвало призначала вищих духовних осіб, зазвичай власних родичів. Підпорядкування церкви світській владі супроводжувалося фактичним перетворенням вищих духовних осіб на феодальних сеньйорів. Багатства церкви підривали її авторитет і розхитували її владу.

За зміни в церковному устрої виступили монахи абатства Клюні на сході Франції. Вони хотіли звільнити церкву від світської влади й запровадити в ній жорстку дисципліну, щоб потім за допомогою оновленої церкви змінити світ. Вплив клюнійців швидко зростав, а клюнійська реформа набирала сили. Великий внесок у її здійснення зробив монах Гільдебранд. Він доклав чимало зусиль, щоб право обирати Папу повністю перейшло до колегії кардиналів (від лат. «кардіналіс» - головний, основний) - головних осіб в оточенні Папи, разом з якими він керував би всіма справами церкви. Імператор не мав жодного впливу на кардиналів. Позиції церкви помітно посилилися, коли в 1073 р. Гільдебранд став Папою Григорієм VII.

Григорій VII стверджував, що всі світські правителі мусять підкорятися папам і складати їм васальну присягу. Коли Григорій VII скасував право світської влади призначати єпископів, імператор Генріх IV оголосив у відповідь, що позбавляє Папу сану. Тоді Папа відлучив Генріха IV від церкви, а всіх його підданих звільнив від присяги на вірність правителю.

Негайно проти імператора піднялося повстання, виникла реальна загроза втратити трон. І відбулося неймовірне: Генріх IV вирушив на поклін до Папи та ціною нечуваних принижень вимолив прощення.

Ходіння в Каноссу. Мініатюра. XII ст.

Документ

XI ст. Хроніст Ламберт Герсфельдський про зустріч Генріха IV з Григорієм VII у замку Каносса в 1077 р.

І ось король прибув, як було наказано, і оскільки замок було обнесено потрійним муром, то його прийняли всередині другого кільця стін, тоді як увесь його почет залишився зовні. Там він скинув королівський одяг, без знаків королівської гідності стояв, не сходячи з місця, босий і не їв з ранку до вечора, очікуючи на вирок Папи Римського. Так було і на другий, і на третій день. Зрештою, на четвертий Генріха допустили до Папи і після тривалих переговорів з нього зняли церковне відлучення на таких умовах.

У призначений Папою день він мав прибути в певне місце на загальні збори німецьких князів і дати відповідь на звинувачення, які вони йому висунуть. А Папа, якщо вважатиме за потрібне, як суддя ухвалить рішення. Генріх мусить за його вироком або втримати владу, якщо звільниться від звинувачень, або покірливо зректися її, якщо звинувачення будуть доведені, а його за церковним статутом оголосять негідним королівської шани...

Якщо в разі спростування звинувачень він збереже могутність і знову укріпиться на троні, то повинен підкоритися римському єпископу, завжди його слухатися і допомагати в міру своїх сил.

• Чому Папа Григорій VII змусив Генріха IV так довго й принизливо чекати на прощення? На яких умовах він погодився зняти церковне відлучення і про що це свідчило?

Протистояння між імперією і папством зі змінним успіхом тривало до середини XIII ст. Урешті-решт у питанні про призначення єпископів було досягнуто компромісу, щоправда, вигіднішого для Папи. У перебігу цих подій могутність римської церкви надзвичайно зросла.

3. Церква в боротьбі з єретиками. На зламі ХІІ-ХІІІ ст. папство досягло вершини своєї могутності. Особливо сприяв цьому Папа Інокентій III (1198-1216). Йому вдалося змусити західноєвропейських монархів визнати, що Папа Римський є главою християнського світу. Він наказав називати себе не наступником апостола Петра, а намісником Христа. Головною загрозою для церкви Інокентій III вважав єретиків і докладав великих зусиль у боротьбі з ними.

Основною причиною виникнення єресей - релігійних поглядів, які відрізнялися від церковного вчення, - було невдоволення наявним у світі порядком. Прихильників цих поглядів називали єретиками. Поширення єресей пов’язане з розвитком міст, де мешкала переважна кількість освічених людей. Вони самостійно вивчали Біблію і доходили висновків, істотно відмінних від тих, що висловлювали священники. Єретики прагнули відродити євангельську бідність і простоту, вимагали, щоб духовенство відмовилося від земельних володінь і багатств. Найвідомішими серед єресей Х-ХІІІ ст. стали вчення катарів і вальденсів, які виникли в містах Південної Франції і звідти поширилися по всій Європі.

Катари (від грец. «катарос» - чистий) створили власну «чисту» церкву і протиставили її католицькій. Вони дотримувалися суворого способу життя і були дуже віддані своїй вірі. Одним із центрів катарів стало місто Альбі, тому їх ще називають альбігойцями.

Альбігойці не визнавали влади Папи, виступали проти церковного землеволодіння і десятини, заперечували вшанування ікон і хреста. Папство організувало проти них хрестові походи, відомі під назвою «Альбігойські війни» (1209-1229). Хрестоносці, здебільшого лицарі з Північної Франції, обрушилися на квітучий Південь. їхній релігійний запал підігрівався сподіваннями на багату здобич, тому вони нещадно грабували й безжально знищували мирне населення.

Останнім оплотом альбігойців стала фортеця Монсегюр. Тут у велетенському вогнищі, спорудженому на крутому схилі, загинуло понад двісті єретиків.

Засновник єресі вальденсів, багатий ліонський купець П’єр Вальдо, роздав своє майно бідним і з групою однодумців вирушив проповідувати Євангеліє. Вальденси вороже ставилися до священників і монахів, вважали, що через свої багатства римська церква втратила святість. Вони відмовилися від католицьких богослужінь і створили власну церкву з виборними єпископами.

Папство докладало чимало зусиль, щоб протистояти поширенню «хибних учень». Усім мирянам було заборонено мати й читати Біблію, право її тлумачити зберігалося лише за служителями церкви. У результаті головна книга християн стала для більшості недоступною. Папа також видав наказ доручити розслідування пов’язаних з єрессю справ спеціальним постійно діючим комісіям.

Так виникла інквізиція (з лат. - розслідування) - спеціальна карна церковна установа для боротьби з єретиками. Слідство було таємним і проводилося із застосуванням жахливих тортур, під час яких нещасні жертви обмовляли й себе, й інших. Вирватися з катівень інквізиції вдавалося дуже рідко, зазвичай осуджені закінчували життя на вогнищі.

До кінця XV ст. кількість жертв інквізиції залишалася порівняно невеликою. Справжній терор почався на схилку середньовіччя, переважно у володіннях іспанського короля, де розправи очолив великий інквізитор Томас Торквемада. Упродовж 15 років за його наказом на вогнищах загинуло близько двох тисяч осіб.

Спалення єретика. Мініатюра. XIV ст.

Подумайте!

Чому католицька церква вважала єретиків небезпечними й спалювала їх?

4. Занепад папства. На зламі XIII-XIV ст. претензії папства на головування в християнському світі наразилися на відсіч нової сили - країн, де розгорталася централізація.

Конфлікт спалахнув після того, як французький король Філіпп IV Красивий без дозволу Папи Боніфація VIII оподаткував французьке духовенство і цим дав зрозуміти, що вважає церкву невід’ємною частиною своєї держави. Папа мав відлучити Філіппа IV від церкви, але король завдав удару перший. Його посланці вступили в місто Ананьї (під Римом), заарештували там приголомшеного Папу і заявили, що він повинен постати перед французьким судом. Такої образи немолодий уже Папа витримати не зміг і несподівано помер.

Боніфацій VIII. Скульптура. XIII ст.

Папську резиденцію перенесли до Авіньйона. Почався тривалий авіньйонський полон пап (1309-1377). Власне, він мало нагадував справжній полон, проте всі тогочасні папи були французами й виконували волю короля. Але саме відтоді почалося ослаблення папства.

Папи повернулися до Рима, де панував занепад та точилися битви між прибічниками різних партій. Усередині колегії кардиналів, що складалася з французів та італійців, відбувся розкол. Обрання Папою італійця викликало різкий протест з боку французьких кардиналів, і вони проголосили ще одного Папу - француза. До всіх країн від кожного Папи надсилали листи з вимогою підтримки. Невдовзі Європа розділилася на ворожі табори: почалася Велика схизма західної церкви (1378-1417). Тільки в 1417 р. кардинали обрали нового Папу, якого всі визнали законним.

Папський палац в м. Авіньйон. XIV ст. Сучасний вигляд

ПЕРЕВІРЯЄМО СЕБЕ

• 1. Коли відбувся остаточний розкол християнської церкви на західну та східну і як вони називалися?
• 2. Як впливало збагачення церкви на її авторитет і взаємовідносини зі світською владою?
• 3. Що змусило клюнійців виступити за зміни в церковному устрої?
• 4. Що вплинуло на виникнення середньовічних єресей? Які погляди висловлювали єретики?
• 5. Поясніть термін «інквізиція». Якими методами діяла інквізиція?
• 6. У чому проявився занепад папства?

Удосконалюємо вміння

• З опорою на вивчений матеріал у зошитах складіть таблицю «Вплив християнської церкви на середньовічне суспільство» за двома рубриками: 1) позитивний вплив; 2) негативний вплив. Яких позицій буде більше?

ДІЄМО ТВОРЧО

Напишіть розповідь на тему «Конфлікти монархів з папами римськими в середні віки». У творі вкажіть, що призводило до конфліктів, якими були їхній перебіг і наслідки.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 7 клас Подаляк, Лукач 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)