Польське королівство. Утворення Речі Посполитої
- 28-03-2022, 01:34
- 742
8 Клас , Всесвітня історія 8 клас Сорочинська 2021
8 Клас , Всесвітня історія 8 клас Сорочинська 2021
Пригадайте:
1. Господарський розвиток Королівства Польського. Соціальні стани
У першій половині XVI ст. королівство Польське охопило господарське піднесення. Польські купці вели жваву торгівлю з країнами Західної, Центрально-Східної та північної Європи, а також Московією. Значною мірою це було пов’язане з тим, що у Західній Європі відбулася «революція цін» — у кілька разів зросли ціни на різні товари, у тому числі й на зерно. Цим скористалися великі землевласники у Польщі — магнати. Вони організовували фільварки — величезні за площею господарства, де вирощувалась пшениця для продажу за кордон, у країни Західної Європи. У фільварках будували й власні переробні підприємства — млини, винокурні, а також розводили худобу.
Фільварок — багатопрофільне господарство, що базується на постійній щотижневій панщині залежних селян і зорієнтоване на товарно-грошові відносини.
Магнати примушували селян, які мешкали на їхніх землях, відробляти панщину — визначену кількість днів на тиждень працювати на фільваркових полях. У 1505 р. польськими законами була встановлена панщина один день на тиждень, але до кінця століття вона вже становила 5 днів на тиждень.
Розвивалося і промислове виробництво. З’явилися суконні, полотняні, шкіряні, паперові, скляні та інші мануфактури. Розквітли міста, щоправда часи їхнього благополуччя тривали недовго — до другої половини XVI ст., оскільки досить швидко Польща почала купувати іноземні мануфактурні товари, замість того, щоб підтримувати власних виробників, як це було зроблено, наприклад, у Франції. Польське мануфактурне виробництво швидко занепало. Саме тому в Польщі не утворився міцний третій стан буржуа-підприємців, який у країнах Західної Європи сприяв формуванню підвалин нового суспільства.
Товарна продукція — це продукція, що виробляється не для власного споживання, а для продажу на ринку.
Бартоломей Штробель «Портрет Владислава Домініка Заславського-Острозького», 1635 р. Зображений магнат був одним із найбагатших та найвпливовіших людей у Речі Посполитій, у тому числі — завдяки успадкуванню ним маєтків князів Острозьких
О. Орловський «Атака гусарії», поч. XIX ст. Гусари були виключно шляхетського походження і становили головну ударну силу польського війська, а згодом — і війська Речі Посполитої. Служба шляхтичів у війську називалася «податком кров’ю»
Основними суспільними верствами тогочасної Польщі були привілейовані (духовенство та шляхта), напівпривілейовані (міщани) та непривілейовані (селяни).
Католицькій церкві належала п’ята частина земельних володінь у всій країні. На початку XVI ст. завершилося формування єдиного стану землевласників — шляхти. Протягом середньовіччя вони здобули значний перелік прав та привілеїв. Шляхтичі, як правило, володіли одним-двома селами. Переважна більшість дрібної шляхти підтримувала когось із магнатів. За допомогою шляхти магнати домагалися від короля прийняття вигідних їм рішень.
Представників соціального стану шляхти, що мали надзвичайно великі за площею земельні володіння, називали магнатами. Третина сіл у Польщі перебувала у їхній власності. Фінансова могутність давала змогу магнатам впливати на внутрішню та зовнішню політику Польщі. Переважна більшість магнатів походила з давніх родів — Радзивіллів, Острозьких, Конецпольських, Ходкевичів тощо.
У кріпосній залежності від магнатів і шляхти перебувала частина польських селян. Вони втратили будь-які особисті та юридичні права.
2. Реформація у Польщі
У 20-х рр. XVI ст. у Польщі поширилися ідеї Реформації. Особливістю польського реформаційного руху були його строкатість і відсутність єдиного напряму, підтримуваного більшістю населення. Тут поширилися і лютеранство, і кальвінізм, а також ідеї аріанства та «чеських братів». Деякі магнати та шляхтичі розраховували завдяки реформаційним перетворенням забрати частину земель від Католицької церкви собі. Проте головної опори протестантизму — міщан — у Польщі було занадто мало, тому нові релігійні ідеї не набрали тут масової популярності. Селяни взагалі залишилися байдужими до нових учень.
Оригінал Люблінської унії
У 1573 р. шляхтичі та магнати із Польщі та Великого князівства Литовського уклали Акт Варшавської конфедерації, який проголошував повну віротерпимість до всіх конфесій, у тому числі юдеїв та мусульман. Цього ж року, при вступі на польський трон, король Генріх Валуа підписав так звані «Генріхові артикули», одним із пунктів яких було дотримання Акту Варшавської конфедерації. Усі наступні польські королі теж підписували цей документ.
3. Люблінська унія
У січні 1569 р. в Любліні король Польщі Сигізмунд II Август скликав спільний сейм для представників Королівства Польського та Великого князівства Литовського, аби вирішити питання про унію (союз) двох держав. Причин для такого об’єднання двох держав у XVI ст. було декілька.
По-перше, польські магнати і шляхта прагнули отримати українські землі, що входили до складу Литви, для розвитку фільваркового господарства. Подруге, литовська шляхта прагнула мати ті ж привілеї, що і польська. Ще однією причиною було прагнення зупинити просування Московської держави на захід.
Було два проєкти об’єднання: литовський та польський. Литовський проєкт містив положення про окремі органи влади в кожній державі, що формувалися лише з її громадян, окрему монету тощо. У польському проєкті пропонувалося об’єднати Литву з Польщею в єдину державу з одним королем і спільними органами влади.
Суперечки загострювалися. Тоді у березні 1569 р. за згодою польських магнатів і шляхти король видав універсал про відібрання в Литви та приєднання до Польщі Волині й Підляшшя, а згодом — Київщини та Брацлавщини. Так майже всі українські землі увійшли до складу Польщі. Деякі шляхтичі саме завдяки цьому перетворилися на великих магнатів — Замойські, Любомирські, Потоцькі. Ослаблена Лівонською війною Литва опору не чинила. Щоб залучити на свій бік місцеву шляхту на приєднаних землях, король зрівняв її у правах із польською. Обурені таким рішенням литовські магнати намагалися захистити права Литви на ці землі, але марно.
Лукас Кранах Молодший «Портрет Сиґізмунда ІІ Августа», бл. 1553 р.
Литовсько-польську унію підписали 1 липня 1569 р. в Любліні. Утворювалася єдина держава Річ Посполита з єдиним виборним королем, сеймом, монетою та зовнішньою політикою. Назва «Річ Посполита» перекладалася, як «спільна справа». Також польською мовою терміном «річ посполита» позначалась будь-яка республіка. Окремими залишалися печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо, суд. За Люблінською унією Литва втрачала свою державність і зберігала лише певну автономію на значно меншій території. Внаслідок укладення Люблінської унії майже всі українські землі, які раніше перебували у складі Великого князівства Литовського, стали належати Польщі. Відповідно, тут поширилися порядки іншої країни, наприклад, відбувалося нерідко насильне поширення католицтва.
Крім короля, спільним органом управління у Речі Посполитій ставав Великий вальний сейм (Сейм), який складався з двох палат — Сенату та Посольської палати. До його повноважень належало ухвалення законів, скликання ополчення (посполите рушення), затвердження перемир’їв і мирних договорів, контроль за діяльністю короля та чиновників.
4. Шляхетська демократія
Сейм Польського королівства часів Сигізмунда ІІ Августа. Ілюстрація з книги «Статути і привілеї коронні» Яна Гербурта, 1570 р.
Особливістю політичного розвитку Польщі ще з XV ст. було те, що в ній склалася не абсолютна монархія, а шляхетська республіка. Шляхта обирала короля. Виборний король не мав права ухвалювати важливі рішення без згоди сейму — зібрання шляхтичів та магнатів. Вони ж мали вирішальний вплив на внутрішні справи країни.
У 1572 р. зі смертю короля Сигізмунда II Августа припинилася династія Яґеллонів. Якщо до цього часу обрання короля було більше ритуалом, то тепер його
обирав сейм. Першим таким королем став Генріх Валуа (1573-1574 рр.). Через кілька місяців він повернувся до Франції, де коронувався вже французьким королем Анрі, з його ім’ям пов’язане підписання «Генріхових артикулів» — документа, який визначав повноваження короля та сейму.
За цим документом король не мав права призначати наступника, затверджувати або скасовувати постанови сеймів, оголошувати війну, укладати мир, скликати ополчення. Проголошувалася релігійна толерантність. У разі порушення королем цих умов магнати і шляхта мали право підняти проти нього повстання — рокош.
Аристократична (шляхетська) республіка — політична система, що існувала в XVI-XVII ст. в Королівстві Польському, а згодом і в Речі Посполитій, яка характеризується наявністю широких прав шляхти в управлінні державою. Шляхетська демократія є варіантом представницької демократії, але нею могла користуватися лише шляхта, тобто місцева знать (аристократія).
Сарматизм
У часи Ренесансу серед європейців з’явився інтерес до свого минулого, яким вони вважали античні Грецію та Рим. Польська шляхта прагнула мати славетних «предків». Так виникла ідеологія сарматизму, суть якої полягає в тому, що польські шляхтичі ведуть свій родовід від племен сарматів, котрі мешкали у причорноморських степах і наводили жах на Рим. За фактом сарматизм усталював цінності та звичаї тогочасної шляхти, у тому числі, наприклад, влаштування пишних бенкетів. Ніякого стосунку до історичних сарматів згадана ідеологія не мала.
Після Генріха Валуа королем було обрано сина трансільванського князя Стефана Баторія (1576-1586). У 1587 р. сейм обрав королем Сигізмунда III (1587-1632), представника шведської королівської династії Ваза. Королі, маючи обмежений вплив на внутрішнє життя країни, вели активну зовнішню політику, втягуючи державу ледь не в усі конфлікти того часу.
4. Зовнішня політика Речі Посполитої
Внаслідок укладення Люблінської унії на карті постала нова, величезна за площею держава — Річ Посполита. Одразу після виникнення вона вступила у боротьбу зі своїми сусідами: Швецією, Московською державою, Османською імперією — за вплив на Центрально-Східну Європу.
Річ Посполита успішно продовжила Лівонську війну (1558-1583 рр.), яку вело проти Московії ще Велике князівство Литовське. У 1582 р. між нею та Московією було укладено угоду, згідно з якою та мала залишити Лівонію. Ця угода зупинила просування Московської держави до Балтійського моря.
Незабаром Речі Посполитій довелося вести боротьбу за Лівонію зі Швецією. Вона тривала з перервами протягом 1600-1635 рр. У результаті Рига з Ліфляндією відійшли до Швеції, а Курляндія залишилася під владою Речі Посполитої. Це не влаштовувало жодну зі сторін, тож за 20 років війна спалахнула знову.
Невідомий автор «Портрет Станіслава Антонія Щуки», XVIII ст. Цей портрет прийнято вважати прикладом типового зовнішнього вигляду шляхтича у традиційному вбранні
За Люблінською унією Польське королівство здобувало українські землі. Тепер Польща мала приділяти увагу обороні цих територій із півдня. Українські козаки, які захищали свої землі від набігів татар і самі здійснювали походи до османських берегів, тепер опинилися під владою польського короля. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. відносини між Польщею та Османською імперією різко загострилися через козацькі походи. Кульмінацією боротьби стала Хотинська битва 1621 р., у якій козацько-польське військо зупинило наступ турків-османів на Річ Посполиту. Однак на цьому протистояння держав не припинилося.
Похід гетьмана Сагайдачного на Москву
Ян Матейко «Стефан Баторій під Псковом», 1872 р. На картині зображено події 1581 р. — епізод Лівонської війни, коли посольство московського царя Івана IV Грозного прибуло до Стефана Баторія з проханням про мир
У першій третині XVII ст. тривав і новий конфлікт з Москвою. Річ Посполита втрутилася у боротьбу за московський престол, прагнучи посадити на нього свого ставленика, а потім і вступила у війну безпосередньо (1609-1618). Річ Посполита поширила свою владу на Смоленщину, Чернігівщину та Новгород-Сіверщину. Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон.
Висновки
Період XVI-XVIl ст. став часом піднесення й занепаду польської держави. Завдяки Люблінській унії та успішним війнам з сусідами було досягнуто найбільшого територіального зростання. Зовнішня могутність не була підкріплена внутрішньою стабільністю. Багатонаціональний характер держави та «шляхетська демократія» послаблювали внутрішні сили країни і зрештою призвели до її занепаду.
Запитання та завдання
І
ІІ
Запам’ятайте дати:
1569 р. — укладення Люблінської унії.
1573 р. — декларування віротерпимості в Речі Посполитій.
скачать dle 11.0фильмы бесплатно
Коментарі (0)