§ 5. Повсякденне життя населення Західної Європи

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати динаміку зміни населення Європи;

- розповідати про повсякденне життя населення Західної Європи;

- вказувати, що впливало на зміни у повсякденному житті.

Пригадайте:

1. Як змінювалося життя європейців за Середньовіччя?

2. Як виглядали середньовічні міста?

3. Чим харчувалися європейці в середні віки?

1. Населення Європи

Упродовж XVI — першої половини XVII ст. чисельність населення Європи постійно зростала. Передуєш це стосується XVI ст., протягом якого населення європейських країн збільшилося з 69 млн до 95-100 млн осіб. Середня густота населення у Європі збільшилася до 30-35 осіб на 1 кв. км, що становило приблизно третину сучасного рівня. Зростання кількості населення було особливо помітним після жахливих часів епідемії чуми («чорної смерті»), яка спустошила Європу в XIV ст. У першій половині XVII ст. темпи зростання зменшилися, і в середині століття населення європейських країн складало 110-115 млн осіб. Причини збільшення кількості населення полягали у зростанні народжуваності, поліпшенні умов життя, змінах у раціоні харчування європейців.

Проте середня тривалість життя людини становила 30-35 років, що не виключало наявності людей, які досягали похилого віку. Більшість чоловіків доживала до 40-60, жінок — до 20-40 років. Як і раніше, високою залишалася смертність новонароджених: лише половина з них досягала десятирічного віку. Пов’язано це було з відсутністю медичної допомоги під час пологів, нехтуванням елементарними правилами гігієни. Лікарень у сучасному розумінні просто не існувало, були лише притулки для невиліковно хворих, калік і престарілих.

Жахливі санітарні замови, особливо в містах, сприяли поширенню хвороб та епідемій. У XVI — першій половині XVII ст. окремі райони Європи неодноразово уражала епідемія чуми. Під час спалаху чуми в 1629- 1631 рр., що охопила майже все Середземномор’я, загинула більш ніж половина міського населення.

Німецькі землі чума спустошувала в 1624-1630 рр., 1634-1639 рр. і наприкінці Тридцятилітньої війни. Її жертвами стало 60-75% населення. Значними були людські втрати також від епідемій віспи, холери, тифу.

Чума в Лондоні у 1665 р. призвела до загибелі близько 100 тис. людей

П. Брейгель Старший. Битва Масляної і Посту

Населення Європи гинуло не лише від епідемій, а й від голоду в неврожайні роки, пожеж, воєнних спустошень. Особливо відчутними були втрати від війн, пов’язані з початком використання вогнепальної зброї та масовим убивством мирного населення, що стало звичною практикою ведення воєнних дій. Під час повстання в Нідерландах проти іспанського панування герцог Альба, який очолював каральну експедицію, сповіщав короля Філіппа VI: «Якщо я захоплю Алькмаар, то жодна істота не залишиться живою. Кожну горлянку буде перерізано ножем». Величезними були втрати під час громадянських війн у Франції та першої загальноєвропейської Тридцятилітньої війни. За приблизними підрахунками, лише в XVII ст. Європа втратила у війнах 3 млн осіб.

Епідемії, голод і війни були головними чинниками, які обмежували зростання населення, впливали на рух народонаселення й повсякденне життя людини у XVI — першій половині XVII ст.

2. Міста Європи змінюють свій вигляд

Більшість населення Європи на той час становили селяни — 90%, а городяни — лише 10-20% населення. Винятком були Нідерланди, де на невеликій території існувало близько 300 міст, а їхні мешканці становили 60% загальної кількості населення. Більшість міст зберігала середньовічний вигляд.

Панорама на Лондону 1543 р. (гравюра)

Вони були невеликими, із 3-5 тис. мешканців, відгородженими від навколишнього світу старовинними мурами, із вузькими вуличками, на яких навіть улітку не висихала багнюка й паслися свині. Проте існували й міста-велетні. Найбільшим містом Європи залишався Париж із населенням 300 тис. осіб. Йому поступалися Неаполь (270 тис.), Лондон і Амстердам (по 200 тис.), Венеція та Антверпен (по 150 тис.), Рим, Мілан, Генуя, Брюгге, Прага (по 100 тис. осіб). Ці міста-велетні вимагали щоденного постачання продуктів, вугілля, предметів першої необхідності. Шляхи, неначе кровоносні судини, з’єднували їх із селами та містечками, звідки надходили необхідні для їхнього існування речі. Селяни навколишніх селищ спеціалізувалися на виробництві необхідних продуктів. На шляхах з’являлися заїжджі двори, склади для купців, які закуповували селянську продукцію та постачали її містам.

Прага в XVI ст. (гравюра)

Великі міста були не лише споживачами продуктів, а й центрами тяжіння для тих, хто не боявся залишити звичну сільську домівку в пошуках кращої долі. Саме сюди йшли ті, хто відчував у собі сили та бажання здобути освіту, навчитися ремеслу, або ті, кого гнали із села безвихідь і загроза голодної смерті. Не всі, звісна річ, досягали бажаного. Багато людей назавжди залишались у халупах передмість.

Брюгге (сучасний вигляд)

На відміну від околиць, центральна частина міста була тим осередком, де меншали заможні городяни, розміщувалися громадські споруди, собори, ратуша, банки, контори адвокатів. Через брак місця для забудови дорожчали земельні ділянки в центрі міста, що дало поштовх спорудженню багатоповерхових будинків. У XVI — першій половині XVII ст. європейські міста почали швидко рости вгору. Одночасно змінювався зовнішній вигляд міст. Прокладали прямі широкі вулиці, що переділяли місто на окремі квартали. Італійські архітектори першими у Європі стали розробляти проекти ідеальних міст, які складалися з розташованих колами або квадратами будинків, оточених деревами й фонтанами. Міста потребували каналізації та водогонів, що мало покласти край хворобам і антисанітарії. У XVI ст. проекти почати втілюватись у життя. У містах Італії руйнували середньовічні будинки, прокладали нові широкі вулиці, споруджували багатоповерхові будівлі та розплановували великі майдани. Саме тоді архітектура перетворилась із заняття ремісників у мистецтво. Через певний час за прикладом італійських міст змінили свій вигляд Париж і Лондон. Поступово міста Європи набували сучасного вигляду.

3. Житло європейців

Протягом XVI — першої половини XVII ст. внутрішній і зовнішній вигляд будинків селян та міщан європейських країн змінився мало. У XVI ст. більшість селян країн півдня Європи будували свої оселі з каменю, а півночі — з дерева. Дах будинку робили із соломи або очерету. Усередині оселі окремих кімнат зазвичай не було — всі члени сім’ї жили у спільному приміщенні. Для опалювання помешкання і приготування їжі використовувалося вогнище. Меблів у селянській хаті було обмаль: простий стіл, лави, скриня для речей, один-два табурети і сінник замість ліжка. їжу готували в казані, що висів над вогнищем, а їли переважно зі спільного посуду, бо мисок і кухлів на всіх не вистачало. Селянські житла упродовж тривалого часу не змінювалися, залишаючись такими, як у минулому.

А ось житла міщан у той час зазнали суттєвих змін. У містах з’являється дедалі більше кам’яних будинків. В Італії, Іспанії та Південній Франції з каменю будували житло і в середні віки. Із XVI ст. у камінь одягаються Париж і Лондон. Зовнішній вигляд будинку став переконливим свідченням заможності його володаря. Прості міщани вікна своїх будинків затягували пергаментом, а заможні вставляли у них скло й навіть робили вітражі. Підлогу в будинках заможні городяни вкривати кам’яною або керамічною плиткою, а найбагатші замовляли майстрам підлогу з паркету, викладеного орнаментом. Прості городяни обмежувалися дерев’яною підлогою. Дах своїх будинків міська знать почата із XVII ст. вкривати дорогою черепицею.

Звичні для нас паперові шпалери з’явились у Європі саме в XVII ст. Спочатку вони прикрашати будинки простих міщан, які були не в змозі оббити стіни своїх осель коштовними тканинами або вкрити дерев’яними різьбленими панелями, а згодом набули популярності й серед знаті. У будинках заможних міщан з’явилися вітальні, де господар приймав гостей, спальні, їдальня, робоча кімната господаря та окремі кімнати для слуг.

Кам’яне житло в Англії

Інтер’єр житла селянина

Інтер'єр житла заможної людини

Меблі та речі були свідченням заможності господаря. Коштовний посуд виставляли на спеціальних полицях. Різноманітні речі та одяг зберігали у скринях, котрі прикрашали орнаментом і розписом. Італійські меблярі, які вважались у Європі законодавцями моди, першими почали ставити свої скрині вертикально. Так у XVI ст. з’явилася шафа. Переваги шафи над скринею були великі: речі тепер можна було розкласти на окремих полицях і легко відшукати в разі потреби. Ще один винахід італійців прикрасив у XVII ст. кімнату господаря будинку: це був кабінет — робочий секретер із вишуканими шафами і шафками з численними шухлядами для зберігання паперів та обов’язковим таємним сховком для коштовностей. Був у будинку і звичайний стіл, оточений лавами. Але біля нього з’явилося крісло, здебільшого прикрашене різьбленням та інкрустаціями, для голови сім’ї. Заможні європейці в XVI ст. вже влаштовували у своїх оселях спеціальні ванні кімнати. Їхню появу в будинках спричинило те, що люди боялися відвідувати популярні донедавна міські лазні через, зокрема, поширення нової небезпечної хвороби — сифілісу, завезеного до Європи після відкриття Нового Світу. Проте рівень гігієни більшості населення був надзвичайно низьким, а уява заможних про неї — взагалі майже комічною.

Донька іспанського короля Філіппа II Ізабелла дала обітницю не переміняти сорочки доти, доки її чоловік, намісник Нідерландів Альбрехт, не підкорить міста Остенде. Сталося це 1601 р. Принцеса залишалася, як свідчать її наближені, вірною своїй обітниці до 1604 р., коли, нарешті, місто було захоплене...

Шафа (Німеччина, XVI ст.)

4. Європейська кухня XVI-XVII ст.

Людина XVI — першої половини XVII ст. ще не зовсім звільнилася від психологічного страху голоду, який переслідував європейців протягом середньовіччя. Проте згодом життя стало легшим, а трапеза заможного і простолюдина — смачнішою.

Обід у заможного француза

Урочистий обід у заможного європейця справив би велике враження на нашого сучасника. Столи розташовувались у вигляді літери «П». На чолі столу сідали господар і найбільш шановані гості. На вкритих вишитими скатертинами столах розставляли золоті й срібні солонки, соусниці. Кожен гість мав свої тарілку, ложку і ніж. Звичною для нас виделкою європейці не користувалися. Її двозубий аналог використовували лише для того, щоби взяти м’ясо зі спільного тареля, а далі його їли руками. Лише в середині XVIII ст. виделка стала предметом загального вжитку.

Правила гарного тону в XVI-XVII ст. рекомендували брати м’ясо не всією рукою, а трьома пальцями. А для того, щоб не обпекти руки, потрібно було одягати до обіду рукавички. До речі, правила етикету пропонували не плювати у тарілку, користуватися хусткою для носа, а не рукавом, і не витирати жирні пальці об своє волосся.

Щонайперше на столі привертала увагу величезна кількість м’яса. Під час обіду подавали до 10 видів м’ясних страв. Усіх їх готували з великою кількістю східних прянощів, які стали доступними європейцям. Лише наприкінці XVII ст. захоплення прянощами пішло на спад. Як і раніше, звичним напоєм європейців залишалося виноградне вино. Проте з XVI ст. у Європі почало набувати популярності вживання «палаючих вин» — міцних горілчаних напоїв. А втім, зловживання ними у країнах Європи різко засуджувалося. На десерт подавали зварені в цукрі фрукти або горіхи. У XVI — першій половині XVII ст. європейці стали споживати більше цукру завдяки його надходженню з колоній у Новому Світі. Для бідних людей цукор став ласощами, а для заможних — звичним продуктом.

Чільне місце в раціоні європейців посідала риба (принаймні протягом 150 днів релігійних постів).

Селяни та бідні міщани харчувалися набагато скромніше, ніж знать, проте і їхнє меню стало набагато різноманітнішим. Під час обіду на їхньому столі були каша, сир, яйця, хліб, олія і масло, а в свята з’являлись окости й ковбаси.

У XVI — першій половині ХVII ст. харчування багатьох європейців поліпшилося. Часи Середньовіччя, коли голод був звичним супутником більшості населення Європи, стали забуватися.

А. Караччі. Селянин їсть боби

Іспанська мода XVI ст.

5. Примхлива мода

Зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу.

Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.

Мода — нетривале панування певних смаків в одязі та інших сферах життя великих груп людей.

Заможні європейці стали тими суспільними верствами, завдяки яким у XVI — першій половині XVII ст. запанувало царство моди. Із кожним роком шаленство моди дедалі більше охоплювало життя знаті. У Європі встановлювалося царство моди, основним правилом якого було мати можливість змінювати гардероб відповідно до конкретних обставин. Остаточно це правило встановилось у Європі наприкінці XVII ст. Відтоді мода поширювалась у світі у своєму новому значенні: не відставати від сучасності. Сприйняття суспільством моди стало свідченням його готовності до змін і перетворень. Сучасний дослідник тієї епохи Фернан Бродель визначив цю особливість так:

«Майбутнє належало... суспільствам, які навчилися відкидати давні традиції».

У Європі щороку мінялися фасони одягу; штани і плащі ставали то довгими, то короткими; рукави вузькими або широкими; коміри то нагадували жорна млинів, то перетворювалися на ледь помітну смужку. Зміни в моді були свідченням того, хто на той момент був популярним у Європі.

Законодавцем моди ставав той, ким найбільше захоплювалися європейці.

Наприкінці XV — на початку XVI ст. законодавцями мод у Європі були італійці. Пишний костюм доби італійського Відродження з широкими рукавами, золотим і срібним шиттям, парчею, бавовною та оксамитом був прикладом для значної частини європейських країн. У XVI ст. у вищих верствах суспільства набув популярності суворий, застібнутий аж до верху чорний костюм, запроваджений іспанцями. Він неначе символізував переваги «всесвітньої» імперії католицького короля. На початку XVII ст. поширився нідерландський стиль — комір із мережива та обов’язковий капелюх із високою тулією. Він уособлював економічне зростання нової європейської держави — Нідерландів. Проте і цей стиль не утримався довго. Його витіснив французький костюм із яскравим шовком і вільним кроєм.

Одяг селян

Нідерландські жінки

Італійська сукня XVII ст.

Наслідування моди поступово перетворилося з примхи на стимул розвитку суспільства. Завдяки їй розвивалися виробництво, торгівля, виникали нові мануфактури й галузі виробництва.

Робота з історичними джерелами

Англійське суспільство другої половини XVII ст. за книгою «Опис Англії» (1587 р.) Вільяма Гаррісона

«Англійські аристократи не знають ніякої міри у споживанні м'ясних страв. Не минає дня, щоб на їхньому столі, крім яловичини, баранини, телятини, м’яса ягнят, козлятини, свинини, кролячого м’яса, каплуна, поросяти..., не було ще м’яса оленя чи лані, а також різноманітної дичини й риби, а на додачу до них різноманітні делікатеси, що на них не біднішає «солодка» рука португальця, який мандрує морями.

... Джентльмени й купці харчуються майже однаково: під час зустрічі кожен вдовольняється 4, 5 чи 6 стравами, або, можливо, 1, 2 чи 3, переважно тоді, коли немає того, хто міг би скласти їм компанію за столом. їхнім слугам призначається забезпечення продуктами харчування, окрім залишків від панського столу, що ніколи не подаються вдруге. Ремісники і селяни найбільше цінують те м’ясо, яке можуть легше дістати і швидше приготувати... Їхню їжу переважно складають страви із яловичини і м’яса, яким торгує м'ясник, а саме: баранини, телятини, свинини, м’яса ягняти тощо. Цього м'яса є вдосталь на найближчих ринках, як і зельцю, холодцю, шинки, фруктів, фруктових пирогів, великої кількості птиці, масла, яєць тощо.

Ці останні (я маю на увазі селян) також зловживають їжею, особливо під час свят і весіль, коли просто неможливо уявити, скільки споживають м’яса. Хліб у країні роблять із того зерна, яке дає земля. Проте дворянство зазвичай забезпечує себе вдосталь пшеничним хлібом, тоді як слуги та бідні сусіди задовольняються житнім або ячмінним, а за часів дорожнечі — хлібом із бобів, гороху чи вівса, або з усього цього разом і ще з додаванням жолудів, тому що дістати нічого кращого вони не можуть».

• Поміркуйте:

1. Яким був обід англійського аристократа, купця і селянина?

2. Як впливало зростання цін на раціон харчування людей?

Висновки

Населення країн Європи в XVI — першій половині XVII ст. зростало повільно, що обумовлювалося епідеміями, голодом і війнами.

Змінюється вигляд європейських міст: з’являються багатоповерхові будинки, широкі прямі вулиці, що поділяли місто на окремі квартали.

Харчування більшості європейців у цей час поліпшилося. Часи Середньовіччя, коли голод був звичним супутником більшості населення Європи, стали забуватися.

Наслідування моди поступово перетворилося з примхи на стимул розвитку суспільства. Завдяки їй розвивалася торгівля, виникали нові підприємства й галузі виробництва.

Закріпимо знання

1. Як змінювалася чисельність населення Європи протягом XVI — першої половини XVII ст.?

2. Які чинники обмежували зростання населення?

3. Що змінилось у вигляді європейських міст тієї доби? У чому полягала їхня схожість із середньовічними містами?

4. Опишіть життя заможних і простих європейців у XVI — першій половині XVII ст.

5. Чим житло тогочасних європейців нагадує сучасне?

6. Уявіть, що ви мешканець європейського міста XVI ст. Складіть меню свого буденного і святкового обіду.

7. Які зміни сталися тоді у правилах поведінки за столом?

8. Яку роль відігравала мода в розвитку тогочасного суспільства?

А тим часом в Україні...

Поширення національної страви - борщу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно